Постанова 4803 № 172/1958/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4146/25 Справа № 172/1958/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2025 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В., суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2024 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «Акцент-Банк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 30 серпня 2018 року Банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 46,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак, відповідач порушила умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв`язку з чим, станом на 18 жовтня 2024 року за договором виникла заборгованість на загальну суму - 54 328,71 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 42 848,75 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом 11 479,96 грн. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором № б/н від 30 серпня 2018 року в розмірі - 54 328,71 грн. та судовий збір в розмірі - 3 028,00 грн. Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог АТ «Акцент-Банк» - відмовлено. У поданій 11 лютого 2025 року безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Банком надані належні та допустимі докази у справі, зокрема відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку викладеними на банківському сайті, складає між позичальником та Банком кредитний договір; та суд не врахував, що відповідач, підписавши Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та ознайомившись і скріпивши своїм підписом Паспорт споживчого кредиту погодилася з умовами договору щодо розміру процентної ставки та порядком зміни процентів за користування кредитом. Обставини щодо укладення договору на певних умовах та існування заборгованості по процентах за кредитним договором у визначеному Банком розмірі підтверджено письмовими доказами, які жодним чином не спростовані. Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що судом не враховано дійсних обставин з приводу вчинення відповідачем дій направлених на виконання договору та щодо не виконання останньою своїх зобов`язань належним чином, що підтверджується розрахунком заборгованості. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року витребувано з Васильківського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу та 20 лютого 2025 року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу не подавала. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді. Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 30 серпня 2018 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-банку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с.8). У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Зазначена вище Анкета-заява не містить умов щодо розміру тіла кредиту (кредитного ліміту), строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, неустойки, комісії. До кредитного договору Банк додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» та витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна GOLD» (а.с.22-29). В порушення умов вказаного кредитного договору, відповідач допустила прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого позивач нарахував заборгованість станом на 18 жовтня 2024 року в розмірі 54 328,71 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 42 848,75 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом 11 479,96 грн. (а.с.5-7). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та недоведеності, прийшовши до висновку, що Анкета-заява не містить тих істотних умов кредитного договору, з яких було б можливо встановити умови, на яких він укладався, зокрема, позивачем не надано доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, та які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи Анкету-заяву, тарифів і пам`ятки клієнта, щоб в сукупності з Анкетою-заявою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Також суд вважав, що позивачем не підтверджені належними та допустимим доказами обставини щодо існування між сторонами домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами. При цьому, згідно з наданим позивачем розрахунком вбачається, що відповідачем здійснювалося часткове погашення боргу, однак позивач зараховував ці суми на списання відсотків за користування кредитом, при цьому тіло кредиту майже не зменшувалося і позивач продовжував нараховувалися відсотки на залишок боргу. Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частини першої статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору). Публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина першій статті 634 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Акцент-Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші». Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 30 серпня 2018 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ «Акцент-Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (30 серпня 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04 листопада 2024 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ «Акцент-Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження № 61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі)». Встановивши, що Анкета-заява від 30 серпня 2018 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які Банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав Банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)». У справі, що переглядається в Анкеті-заяві від 30 серпня 2018 року строки здійснення періодичних платежів не встановлені, процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення комісії та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а.с.8). Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, установлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, Банк не пред`явив. Разом з тим, з виписки по картковим рахункам відповідача вбачається, що остання здійснювала користування кредитними коштами та загалом за період з 30 серпня 2018 року по 18 жовтня 2024 року витрати відповідача становлять - 169 316,36 грн., в той час як зарахування на картку за цей же період становлять - 115 742,50 грн., з чого вбачається, що відповідач має заборгованість перед Банком в розмірі - 53 573,86 грн. При цьому, з виписки вбачається, що Банк безпідставно враховував в суму витрат (169 316,36 грн.) непогоджені відповідачем відсотки в розмірі - 84 264,43 грн., які не підтвердженні жодними належними, достатніми та допустимими доказами та які не передбачені умовами цього договору. Тобто, відповідачем було повернуто Банку коштів навіть більше, ніж вона здійснила витрат по кредитного договору. Оскільки в Анкеті-заяві від 30 серпня 2018 року строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірним та безпідставним списання Банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування кредитом та зарахував ці кошти на погашення тіла кредиту, зменшивши суму заборгованості за рахунок протиправно списаних Банком відсотків в розмірі - 84 264,43 грн. З урахуванням того, що в Анкеті-заяві від 30 серпня 2018 року процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення комісії та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, то в стягненні процентів за користування кредитом суд першої інстанції відмовив вірно. Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що відповідач підписавши Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, засвідчила, що згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодним пунктом кредитного договору не передбачена сплата позичальником процентів за користування кредитом. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, відсоткова ставка та багато іншого, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення, з огляду на наступне. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України). Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20. Тому Паспорт споживчого кредиту від 30 серпня 2018 року не може вважатись складовою укладеного між сторонами кредитного договору, носить інформаційний характер. Крім того, у вказаному вище Паспорті споживчого кредиту вказано, зокрема, що зазначена в ньому інформація зберігає чинність та є актуальною до 01 січня 2019 року, а умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту. Отже, доводи позивача про те, що відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту, в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, відсоткова ставка та багато іншого, є безпідставними. Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Банком в порушення вказаних вимог процесуального закону ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано жодного доказу на підтвердження законності нарахування заборгованості по процентам за користування кредитом. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку апеляційного суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в цій частині, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду. Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 21 квітня 2025 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: І.А. Єлізаренко М.О. Макаров