Постанова Київський апеляційний суд № 754/5050/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. 22-ц/824/6677/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 754/5050/24 17 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Смолко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Сенюти В.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, Моторне транспортне страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - в с т а н о в и в: У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6, Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 17.06.2023 о 15год. 00 хв. у м. Києві по вул. Братиславська, в районі АЗС «БРСМ» сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності позивачу, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Fiat Doblo» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2 . Відповідно до постанови Деснянського районного суду міста Києва від 13.09.2023 по справі № 754/11005/23 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідно до постанови Деснянського районного суду міста Києва від 19.09.2024 по справі № 754/8715/23 справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. На момент ДТП цивільно - правова відповідальність відповідача, як власника автомобіля «Fiat Doblo» д.н.з. НОМЕР_2 не була застрахована у зв`язку з чим 22.09.2023 року ОСОБА_1 звернулася до МТСБУ із заявою про регламентну виплату. Згодом після звернення до МТСБУ, незалежним оцінювачем був проведений огляд пошкодженого транспортного засобу «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_1 . 07.10.2023 року після проведення вищевказаного огляду позивач вирішила звернутися до станції технічного ремонту, щоб з`ясувати розмір відновлювального ремонту власного автомобіля. Після проведення відповідної діагностики, фахівцями СТО був зроблений підрахунок суми ремонту транспортного засобу «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_1 , який становив 215585,00 грн. 07.11.2023 року МТСБУ виплатило позивачу регламентну виплату у розмірі 80108,18 грн. Одразу після надходження грошових коштів від МТСБУ, позивач вирішила розпочати відновлювальний ремонт власного авто. Оскільки коштів, у розмірі 80000,00 грн. не вистачило, щоб покрити розмір завданих збитків повністю, процедура ремонту автомобіля «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_1 затягнулася. Відновлювальний ремонт автомобіля позивача завершено в грудні 2023 року, розмір якого становив 220585,00 грн. Лише після остаточного розрахунку з СТО за надані послуги, 30.12.2023 року позивач додатково перерахувала на банківський рахунок ФОП ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 140585,00 грн. Після закінчення відновлювального ремонту, позивач повторно звернулася до МТСБУ із заявою про доплату регламентної виплати. 17.01.2024 року на рахунок позивача в якості доплати регламентної виплати від МТСБУ надійшли кошти в розмірі 10 073,15 грн. Таким чином, МТСБУ відшкодувала лише частину завданих збитків у загальній сумі 90181,33 грн. Різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою становить 130 403,67 грн. З метою досудового врегулювання представником позивача на адресу відповідача була надіслана претензія від 07.03.2024 року, проте остання залишилася без відповіді. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 130403,67 грн., що становить різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (регламентною виплатою). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн., яка полягає у негативному впливі на стан позивача та її моральне здоров`я, що в підсумку позначається на її особистому здоров`ї та погіршує мікроклімат в сім`ї. Відповідач не зателефонував першим з пропозицією надати зі свого боку фінансову (чи іншу) допомогу щодо ремонту пошкодженого автомобіля, на дзвінок позивача, відповідач в грубій формі категорично відмовив у потрібній допомозі. У зв`язку із неправомірними діями відповідача позивачу завдано душевні страждання, дана ситуація змусила її хвилюватися та нервувати. З огляду на вище викладене просила суд стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 130403,67 грн., моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн. та судові витрати. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, Моторне транспортне страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду у розмірі 65312,92 грн. та моральну шкоду в сумі 5000,00 грн., судовий збір 703,14 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 13 січня 2025 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що розмір завданої майнової шкоди становить 65 312, 92 грн., що становить різницю між вартістю ремонту, визначеного суб`єктом оціночної діяльності яка була здійснена МТСБУ. Вказує на те, що клопотання про витребування доказу було заявлено представник відповідача усно під час судового засідання, що на погляд апелянта є порушенням вимог ст. 84 ЦПК України, окрім того клопотання про витребування доказу було заявлено представником відповідача з пропущенням строків передбачених частинами другої та третьою ст. 83 ЦПК України. Також звертає увагу на те, що представником відповідача під час оголошення такого клопотання не було обґрунтовано неможливість подання такого доказу та причин неможливості самостійно отримати ці докази з причин, що не залежали від нього. Зазначає, що не погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що суд позбавлений можливості встановити причинно- наслідковий зв`язок між ДТП та її наслідками. Вказує на те, що після завершення відновлювального ремонту апелянт звернулась до МТСБУ із заявою від 11.01.2024 року про доплату регламентної виплати, до якої в якості додатків були приєднані належним чином завірені копії акту здачі - приймання робіт (надання послуг) № 00003 від 27.12.2023 року на суму 220 585, 00 грн., платіжної інструкції на суму 140 585, 00 гри. від 30.12.2023 року та платіжної інструкції на суму 80 000,00 гри. від 07.11.2023 року. У відповідь на подані документи МТСБУ будо здійснено на банківський рахунок апелянта доплату до регламентної виплати, що підтверджує належність поданих доказів. На думку апелянта дані дії МТСБУ засвідчують, що жодних порушень під час здійснення відновлювального ремонту не було виявлено. Також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції відносно розміру моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн., оскільки вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі врахував наявні в матеріалах справи докази. Вказує на те, що є незрозумілим підстави для відмови суду першої інстанції у стягненні витрат на правничу допомогу. В судове засідання з`явилась позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_5 , які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Представник третьої особи ОСОБА_6 адвокат Бублик А.В. третя особа ОСОБА_6 , які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, 17 квітня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення, в яких представник відповідача просив суд розглядати справу за відсутності не з`явившихся сторін, проти задоволення апеляційної скарги заперечавали. Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 17.06.2023 року о 15 год. 00 хв. у м. Києві по вул. Братиславська, 9А/2, ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Fiat Doblo» д.н.з. НОМЕР_2 під час зміни напрямку руху не переконався в безпечності маневру, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_6 , що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів. Згідно копії свідоцтва про реєстрації транспортного засобу, автомобіль «Nissan Teana»д.н.з. НОМЕР_1 зареєстрований за позивачем ОСОБА_1 (а.с.9). Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 13.09.2023 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення (а.с.12). Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 19.09.2023 року справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення (а.с.13-14). На момент ДТП цивільна правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована не була. 22.09.2023 року ОСОБА_1 звернулася до МТСБУ в порядку ст. 41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» із заявою про проведення відшкодування шкоди, яка заподіяна в результаті ДТП, що мала місце 17.06.2023(а.с.15). З метою визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ «Nissan Teana» д.н.з. НОМЕР_1 , з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу та відображення вартості ПДВ 20%, МТСБУ замовило звіт ФОП ОСОБА_8 . Відповідно до звіту № 24/10/23 від 09.10.2023 року, величина вартості відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу та допусків в межах яких відбулась оцінка складає 90181,33 грн. (з ПДВ 20% на замінні складові та матеріали); 80108,18 грн. (без ПДВ 20% на замінні складові та матеріали) (а.с 127-140). Згідно листа МТСБУ від 07.11.2023 № 3-01б/36260 позивача повідомлено про рішення про виплату ОСОБА_1 відшкодування шкоди у розмірі 80108,18 грн., яка виплачена 07.11.2023 року, що підтверджується довідкою про зарахування коштів (а.с.17). 11.01.2024 року ОСОБА_1 звернулася до МТСБУ з заявою про здійснення доплати страхового відшкодування у зв`язку із завершенням відновлювального ремонту (а.с.24). Відповідно до листа МТСБУ від 17.01.2024 № 3-01б/1505 позивача повідомлено про рішення про виплату ОСОБА_1 відшкодування шкоди у розмірі 10073,15 грн., яка виплачена 17.01.2024, що підтверджується довідкою про зарахування коштів (а.с.25). 07.03.2024 року позивач звернулася до відповідача ОСОБА_2 із претензією щодо виплати 130403,67 грн., проте остання залишена без відповіді. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції посилався на те, що з наданого розрахунку та акту здачі-приймання робіт від 27.12.2023 суд позбавлений можливості встановити причинно - наслідковий зв`язок між дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 17.06.2023 та її наслідками, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 65312,92 грн., що становить різницю між вартістю ремонту, який визначений суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_8 у звіті № 24/10/23 та виплатою 90181,33 грн., яка була здійснена МТСБУ на користь ОСОБА_1 . З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності, як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) шкоди. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди. Між сторонами існує спір, що виник з деліктного зобов`язання про відшкодування шкоди власнику пошкодженого майна (транспортного засобу) винною особою - заподіювачем шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, частиною першої якої передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до абзацу 2 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно з підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Водночас відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Зазначена норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком (МТСБУ). Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика. Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20). Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У пункті 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092). Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Вказаний правовий висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20, який підлягає врахуванню в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Зазначений висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 , що відповідає висновку, зробленому у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16, згідно якого за правилами статей 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу враховується у випадку стягнення на користь потерпілого вартості такого майна, підстав для відступу від якого колегія суддів не вбачає, оскільки у справі, що переглядається, позивач заявив вимогу не про стягнення повної вартості автомобіля, а щодо стягнення вартості відновлювального ремонту автомобіля, в результаті його пошкодження при ДТП, винуватцем якого є відповідач. За таких обставин відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу в сумі 130 403,67 грн, оскільки такий розмір відшкодування визначено згідно вимог чинного законодавства, адже за обставин цієї справи автомобіль не є фізично знищеним і позивачем заявлено вимоги про відшкодування завданої матеріальної шкоди, яка витрачена позивачем у зв`язку з необхідністю відновлення автомобіля після ДТП. Аналогічні по суті висновки викладено Верховним Судом у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19. Позивачем надано належні докази на підтвердження завданих йому збитків у вигляді витрат, які він був змушений зробити для відновлення свого майна до попереднього стану (вартості відновлювального ремонту), тому він вправі вимагати відшкодування завданих збитків у повному обсязі відповідно до вимог статей 22, 1192 ЦК України. Стягнення майнової шкоди у визначеному позивачем розмірі з відповідача, як з винної особи, у даному випадку відповідає обставинам справи та вимогам законодавства, так як вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування і така різниця становить 130 403,67 грн. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим, суд першої інстанції повинен був неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі, втім зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що розглядаючи вказаний позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що з урахуванням характеру та обсягу душевних страждань позивача, з відповідача на його користь підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 5 000,00 грн. За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новийрозподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи, а саме 1 354,04 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 2 031,06 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 3 385,10 грн судових витрат. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2024 року в частині вимог про відшкодування шкоди у розмірі 130 403,67 грн. та в частині розподілу судових витрат скасувати, ухвалити нове судове рішення Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, Моторне транспортне страхове бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди- задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) матеріальну шкоду у розмірі 130 403,67 грн. Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору в першій і апеляційній інстанціях у розмірі 3 385,10 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Повний текс постанови складено 18 квітня 2025 року. Головуючий: Судді: