Ухвала КЦС ВС № 607/961/25

УХВАЛА 17 квітня 2025 року м. Київ справа № 607/961/25 провадження № 61-4849ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Русин Андрій Степанович, на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 січня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 - адвоката Русина Андрія Степановича до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про витребування майна з незаконного володіння, ВСТАНОВИВ: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про витребування майна з незаконного володіння. Позов мотивований тим, що 15 жовтня 2017 року слідчим Головного слідчого управління Служби безпеки України на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва проведено обшук за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Згідно з протоколом обшуку від 15 жовтня 2017 року під час обшуку було вилучено мисливську зброю, набої та документи. Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22017000000000308 закінчено з направленням обвинувального акта до суду. Позивач через представника звертався до суду із клопотанням, в якому просив визнати бездіяльність заступника начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо неповернення тимчасово вилученого майна під час обшуку майна протиправною та зобов`язати заступника начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Тернопільській області негайно повернути майно вилучене на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року (справа № 761/34634/17). Однак, Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області відмовлено в задоволенні даного клопотання. Вказував, що у Головного управління Національної поліції в Тернопільській області немає жодних правових підстав зберігати вилучені предмети. ОСОБА_1 неодноразово звертався, як до відповідача, так і до слідчого судді з вимогою повернути належне майно позивача, проте дані вимоги задоволені не були. Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалою від 21 січня 2025 року відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про витребування майна з незаконного володіння. Роз`яснив позивачу його право на звернення до суду в порядку кримінального судочинства. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Русин А. С. подав апеляційну скаргу. Тернопільський апеляційний суд постановою від 10 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Русин А. С., залишив без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 січня 2025 року залишив без змін. 14 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Русин А. С., через підсистему «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 січня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року в указаній справі. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства. Вироком у справі за кримінальним провадженням, в якому було вилучено належне ОСОБА_1 майно, ОСОБА_6 визнано невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні та судом не було вирішено питання щодо вилученого майна, оскільки воно не фігурувало в матеріалах справи загалом. Отже, вилучене у ОСОБА_1 майно знаходиться у відповідача без жодних правових підстав, тому вибраний позивачем спосіб захисту є цивільно-правовим та повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. Також, судами попередніх інстанцій не враховано те, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до слідчого та слідчого судді з метою повернення майна вилученого під час обшуку, проте йому було відмовлено. Таким чином, позивач використав всі можливі способи захисту свого порушеного права, однак жоден із них не призвів до його відновлення. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06). За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Відповідно до вимог частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Встановлено, що 15 жовтня 2017 року слідчим Головного слідчого управління Служби безпеки України на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва проведено обшук за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Згідно із протоколом обшуку від 15 жовтня 2017 року під час обшуку вилучено мисливську зброю, набої та документи. Зазначене майно було вилучено в ході проведення обшуку, дозвіл на проведення якого надано ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва в рамках кримінального провадження № 22017000000000308. Згідно листа Головного управління Національної поліції в Тернопільській області № 15203_2024 від 21 жовтня 2024 року, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22017000000000308 закінчено направленням обвинувального акта до суду. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Згідно з частиною першою статті 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього кодексу. Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі статтями 171-174 цього кодексу (частина дев`ята статті 100 КПК України). Отже, питання про повернення речових доказів, долучених до матеріалів кримінального провадження, вирішується у порядку, встановленому КПК України. За правилами цивільного судочинства КПК України передбачає вирішення спорів про належність речей (грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у пункті 1 частини дев`ятої статті 100 КПК України), що підлягають поверненню власнику (законному володільцю), який був встановлений після застосування спеціальної конфіскації та не знав і не міг знати про незаконне використання такого майна (частини десята та одинадцята статті 100 КПК України). У разі заявлення за правилами цивільного, господарського чи адміністративного судочинства вимоги про повернення речових доказів, доля яких була вирішена судом відповідно до КПК України, суди повинні відмовляти у відкритті провадження у справі, а якщо воно було відкрите, - постановляти ухвалу про його закриття. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 399/142/16-ц. Згідно частини другої статті 168 КПК України встановлено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Згідно частини сьомої статті 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. Відповідно до частини п`ятої статті 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено. Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту ( частина перша статті 169 КПК України). Згідно статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, на звернення до слідчого, дізнавача, прокурора з відповідним клопотанням, передбачено частини першої статті 220 КПК України. Уповноваженні особи зобов`язані розглянути клопотання в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити його за наявності відповідних підстав. Крім того, відповідно до частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Відповідно до частини дев`ятої статті 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Встановивши, що спірне майно було вилучене під час проведення обшуку в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22017000000000308, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, ще є неможливим розгляд справи про витребування майна у органу досудового розслідування за правилами цивільного судочинства, оскільки чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника або володільця майна на будь-якій стадії кримінального процесу. Доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали. З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їхнього застосування чи тлумачення, а наведені заявником доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 394, 389 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Русин Андрій Степанович, на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 січня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 - адвоката Русина Андрія Степановича до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про витребування майна з незаконного володіння. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко