Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/10599/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/10599/24 Головуючий у 1-й інст. Шалота К. В. Категорія 101 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Коломієць О.С., Павицької Т.М., з участю секретаря судового засідання Смоляра А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 296/10599/24 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту належності документу, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 06 грудня 2024 року, постановлену під головуванням судді Шалоти К.В. у місті Житомирі, в с т а н о в и в : У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою, в якій просив встановити факт належності йому довідки КП «Трудовий архів міста Житомира» ЖМР від 07 березня 2024 року №01-19/25-Б. Заяву обґрунтовував тим, що при підготовці документів до пенсійного фонду для оформлення пенсії було встановлено, що у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 08 серпня 1983 року не вірно зазначено його побатькові. Зокрема, замість « ОСОБА_2 » (українською мовою), зазначено: « ОСОБА_3 » (російською мовою), що є перешкодою у реалізації права на отримання пенсії за віком. Вказував, що рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 24 червня 2024 року встановлено факт належності саме йому трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої 08 серпня 1983 року Житомирською панчішною фабрикою «Комсомолка». Однак, при зверненні до пенсійного фонду для оформлення пенсії рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08 серпня 2024 року № 063350031286 йому відмовлено в призначенні пенсії, оскільки не зараховано період роботи з 02 серпня 1983 року по 29 січня 1991 року, згідно даної трудової книжки, оскільки відсутня підстава звільнення з роботи та не враховано довідку від 07 березня 2024 року № 01-19/25-Б у зв`язку із зазначенням його по-батькові російською мовою « ОСОБА_3 », що не відповідає його паспортним даним. Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 06 грудня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, оскільки така заява не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що законодавством передбачена можливість встановлення в судовому порядку належності особі документів, які підтверджують трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії. Відмовляючи у відкритті провадження у справі місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність спору про право та розгляду справи в порядку адміністративного судочинства. Вважає, що повернення поданої заяви із вказаних підстав є надмірним формалізмом. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, він вказав, що у архівній довідці КП «Трудовий архів міста Житомира» ЖМР від 07 березня 2024 року № 01-19/25-Б про трудовий стаж вказано його по-батькові російською мовою « ОСОБА_4 », що згідно експертного висновку від 01 квітня 2024 року № 056/546-а є ідентичним до російською мовою: « ОСОБА_3 ». Він просить встановити факт належності йому документа для підтвердження страхового (трудового) стажу. Метою встановлення заявленого факту є реалізація ним права на пенсійне забезпечення. Чинне законодавство не передбачає можливості підтвердження трудового стажу судовим рішенням. Разом з тим, суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу. Вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність спору про право, який слід розглядати за правилами адміністративного судочинства та відмовив у відкритті провадження з цих підстав. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. У судове засідання учасники справи не з`явилися. Від ОСОБА_1 надійшла до суду заява про розгляд справи без його участі, а також заявник зазначив, що апеляційну скаргу підтримує і просить її задовольнити. Приймаючи до уваги, що належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справ учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відмовляючи у відкритті провадження, місцевий суд вважав, що ОСОБА_1 подав до суду вказану заяву і зазначенням вимог про встановлення факту належності архівної довідки з метою доведення наявності підстав для визнання (підтвердження) за ними трудового стажу. Ці вимоги заявника не пов`язані з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду з огляду на таке. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 1 та 2 статті 367 ЦПК України). За приписами статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною 1 статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (частина 2 статті 293 ЦПК України). Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Згідно правового висновку, який викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі №644/6785/18, суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи. Відповідно до частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, у тому числі належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення(частина 2 статті 315 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року №58 ї (далі - Інструкція), визначено порядок встановлення факту належності трудової книжки та внесення до неї змін. Пунктом 2.13. Інструкції визначено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів. Відтак законодавством передбачено встановлення факту належності особі трудової книжки, як основного документа, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, а не інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 290/412/17. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту належності особі правовстановлюючих документів, ОСОБА_1 просив встановити факт належності йому архівної довідки № 01-19/25-Б від 07 березня 2024 року. Колегія суддів вважає, що вказана архівна довідка, видана Трудовим архівом міста Житомира, не є правовстановлюючим документом, а тому цей факт не може бути встановлений на підставі пункту 6 частини 1 статті 315 ЦПК України. Судом першої інстанції, з урахуванням висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 23.05.2022 у справі №539/4118/19, правильно звернуто увагу на те, що у порядку окремого провадження підлягає встановленню належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або в паспорті, а не у будь-яких документах. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд може встановити факт належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, трудової книжки, іншого документу, що посвідчує трудовий стаж (постанова Верховного Суду від 28.08.2024 у справі №522/7723/23), є необґрунтованими, оскільки предметом даної справи є встановлення факту належності особі правовстановлюючого документа (архівна довідка), а предметом справи №522/7723/23 є встановлення факту належності особі диплому, трудової книжки, свідоцтва про укладення шлюбу та архівної довідки. Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 063350031286 від 08 серпня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За результатами розгляду наданих документів встановлено, що страховий стаж становить 9 років 3 дні. До страхового стажу не зараховані періоди роботи з 02 серпня 1983 року по 29 січня 1991 року згідно трудової книжки Серії НОМЕР_2 від 08 серпня 1983 року, оскільки відсутня підстава для звільнення з роботи, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 . Роз`яснено право оскарження рішення в судовому порядку (а.с.48-49). У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Підставою звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючих документів є те, що йому відмовлено в зарахуванні до трудового стажу певного періоду роботи через відсутність підстави для звільнення з роботи. Заінтересованою особою у цій справі заявник визначив Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства. Відповідно до пункту 1 частини першої статі 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, а також виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно вказав, що вимоги заявника у цій справі пов`язані з доведенням наявності підстав для призначення йому пенсії та її розміру, і не пов`язані з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.01.2023 року у справі №214/1309/21 приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. За таких обставин, спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права, але правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи встановлені обставини справи, надавши належну оцінку доводам скаржника, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права і дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. У відповідності до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає, а тому у відповідності до положень статті 375 ЦПК України апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд, у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 06 грудня 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді