Ухвала КАС ВС № 990/161/25

УХВАЛА 16 квітня 2025 року м. Київ справа №990/161/25 адміністративне провадження № П/990/161/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гімона М.М., суддів: Васильєвої І.А., Дашутіна І.В., Хохуляка В.В., Юрченко В.П., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності, ВСТАНОВИВ: 14 квітня 2025 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Президента України, подана безпосередньо до суду. Позивач просить визнати протиправною бездіяльність Відповідача (Президента України) щодо незвернення до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності норм законодавства, зазначених у позовній заяві. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на те, що неконституційними є норми законодавства, зокрема, щодо пенсійного забезпечення (статті 27, 28, 33, 36 частина 2, 42 Закону №1058-1V); Державного бюджету (статті 7 Законів на 2021-2025 рр. - занижений ПМ); Компенсації вкладів СРСР (фактична невиплата всупереч Рішенню КСУ № 13-рп/2001); примусової цифровізації (вимоги "Дія", Helsi, смартфонів); безоплатної правничої допомоги (Закон про БПД). Позивач зазначає, що звертався до Президента України як гаранта Конституції з вимогою виконати свій обов`язок та ініціювати конституційне подання до КСУ для перевірки цих законів, однак, відповідач протиправно бездіяв. Спроби захистити свої права в судах наразилися на посилання на необхідність звернення до КСУ з конституційною скаргою, однак, на переконання позивача, стаття 55 Закону України «Про Конституційний Суд України» є неконституційною, оскільки суперечить статті 5 Конституції (влада через органи) та статтям 150, 151 (вичерпний перелік суб`єктів подання). Конституція не передбачає права позивача звертатися до КСУ з питань конституційності законів. Відповідно, є колізія та спір у питанні: хто саме зобов`язаний звертатися до Конституційного Суду України. Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, зокрема з`ясовуючи на підставі пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства, Верховний Суд виходить з такого. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України). Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. У частині четвертій статті 22 КАС України визначено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності зокрема Президента України. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Президента України. Перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС України. За цією нормою такими є справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті. Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію про те, що приписи частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України треба розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися ті акти, дії чи бездіяльність глави держави, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких Президент України реалізує свої владні (управлінські) функції / повноваження і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду (зокрема, але не виключно, постанови від 13 лютого 2025 року у справі № 990/357/24, від 06 березня 2025 року у справі № 990/10/25). Це означає, що питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів не охоплюються «управлінською діяльністю» Президента України, яка може піддаватися судовому контролю суду адміністративної юрисдикції. Не наділений Верховний Суд і повноваженнями в порядку адміністративного судочинства визначати суб`єктів звернення до Конституційного Суду України. Суд звертає увагу, що судовий контроль не може охоплювати питань, які визначаються виключно законами України, а також питань, вирішувати які уповноважено відповідні державні органи (в межах визначеної компетенції і встановленої процедури). Не може виникнути предмета спору у правовідносинах, учасником яких позивач не є, тобто коли акти / дії / бездіяльність глави держави не створюють безпосередніх юридичних наслідків саме для позивача. Позовні вимоги, які заявив ОСОБА_1 , стосуються не стільки вирішення публічного-правового спору, скільки є намаганням (за посередництва суду) спонукати Президента України реалізувати свої повноваження як суб`єкта права на конституційне подання, що не охоплюється завданням адміністративного судочинства. Статус гаранта Конституції України не може позиціонуватися як владно-управлінська діяльність (функція) у всіх найважливіших сферах суспільного життя (врегульованих законами України). Такі вимоги суперечать і встановленому конституційному ладу, за яким державна влада поділена на три гілки, а органи держави та їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд не може перебирати на себе функції, які не ґрунтуються на законі; крім того, завданням суду, зокрема адміністративного, є вирішення спорів, які своєю чергою витікають з правовідносин, учасники яких взаємодіють між собою безпосередньо; у цьому контексті особливістю адміністративного судочинства є те, що рішення / дії владного суб`єкта наділені імперативом щодо підвладного суб`єкта, захист прав та інтересів якого власне покликаний здійснити адміністративний суд. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З урахуванням зазначеного, оскільки позивач оспорює бездіяльність Президента України, яка за своїм змістом не є його управлінською діяльністю, яка би створювала безпосередньо для позивача певні правові наслідки, відповідно з таких правовідносин не може виникати публічно-правового спору, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду (у цьому випадку - Верховного Суду як суду першої інстанції), то згідно з наведеними положеннями пункту 1 частини першої статті 170 КАС України у відкритті провадження за вказаним позовом слід відмовити. Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства», слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому неможливо зазначити суд, до юрисдикції якого мав би належати розгляд заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Наслідки відмови у відкритті провадження в адміністративній справі визначені частиною п`ятою статті 170 КАС України. Керуючись статтями 5, 19, 22, 170, 248, 266 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання. СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва І.В. Дашутін В.В. Хохуляк В.П. Юрченко