Постанова 4811 № 461/4591/23

Справа № 461/4591/23 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є. Провадження № 22-ц/811/3231/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіНіткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 вересня 2024 року в складі судді Радченка В.Є., повний текст якого складений 18.09.2024, у справі за позовом Акціонерного товариства "Ідея Банк" до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Ідея Банк" про захист прав споживачів, - встановив: У червні 2023 року позивач АТ «Ідея Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором, просив стягнути заборгованість у розмірі 102412,11грн. та 2684 грн. судового збору. Вимоги обгрунтовані тим, що 26.11.2019 між АТ «Ідея Банк» та відповідачкою було укладено Угоду № С-611-009031-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки. Згідно кредитного договору відповідачка отримала кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по відкритому поточному рахунку № НОМЕР_1 , операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу в межах встановленого кредитним договором ліміту кредитної лінії, доступного відповідачу. Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 72%. Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000 грн. Ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди становить 49000 грн. Враховуючи, що зобов`язання банку щодо встановлення ліміту кредитної лінії є для нього відкличними та безризиковими, визначення суми кредитної лінії, що може бути доступна клієнту, протягом строку дії відновлювальної кредитної лінії, здійснюється банком в межах встановленого угодою максимального ліміту кредитної лінії без будь-яких обмежень. Позивач зазначає, що повністю виконав свої зобов`язання згідно кредитного договору, що підтверджується випискою по поточному рахунку, однак, відповідачка не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін, не сплатила нараховані відсотки, комісію, та інші платежі за кредитним договором, останній платіж відповідачкою здійснено 29.04.2022. Сума боргу відповідача за кредитним договором станом на 18.05.2023 становить: основний борг 48107,79 грн.; прострочений борг 14034,44 грн.; прострочені проценти 40188,16 грн.; строкові проценти 81,72 грн., загальний розмір заборгованості - 102412,11 грн. Заборгованість підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 18.05.2023. 03.04.2023 банк направив на адресу відповідачки вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань та вимагав терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором вимоги виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, а також суму пені, нарахованої по день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги банком будуть здійснені заходи щодо примусового стягнення заборгованості за кредитним договором на власний вибір кредитора. Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить позов задовольнити. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27.07.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження. 09.05.2024 на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 про захист прав споживачів. Покликається на те, що угода про відкриття кредитної лінії є недійсною, використання факсимільного відтворення на угоді є неправомірним. Вважає угоду про відкриття кредитної лінії неукладеною. Крім цього, банком змінено процентну ставку, яка становить 72% річних, що не передбачено угодою про відкриття кредитної лінії. Також зазначає, що нею не було підписано паспорт споживчого кредиту, договір комплексного банківського обслуговування та банкіські тарифи. Стверджує, що такі не були надані їй для ознайомлення. Також зазначає, що банком було змінено в односторонньому порядку кредитний ліміт. Вважає, що АТ «Ідея Банк» неправомірно нарахував комісії та платежі, тому просить зустрічний позов задовольнити, просить стягнути на свою користь витрати на правничу допомогу та моральну шкоду. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 16.10.2023 зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів прийнято до розгляду Галицького районного суду м. Львова. Позов Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів об`єднано в одне провадження. Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 вересня 2024 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором в розмірі 102412,11 грн. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 102412,11 грн. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» витрати на оплату судового збору у розмірі 2684 грн. Відмовлено ОСОБА_2 у стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн. Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 , із таким мне погоджується, вважає рішення ухваленим без врахування всіх фактичних обставин справи, викладених у зустрічній позовній заяві, судом не розглянуті вимоги відповідачки щодо застосування наслідків виконання нікчемного правочину, докази судом не досліджені належним чином, що зумовило неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що 26.11.2019 між нею та Банком укладено Угоду №С-611-009031-19-980 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки, а також страхування. На момент підписання кредитний договір складався з одного документа, який підписала ОСОБА_2 , а саме цієї угоди. Поспорт кредиту, тарифи та ДКБОФО для ознайомлення відповідачці не надавалися і такі нею не підписувалися, відтак тарифи та договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не можуть вважатися частиною кредитного договору. Вважє, що матеріали справи містять достатні, беззаперечні докази повного погашення боргу відповідачкою по кредитній лінії та відсоках за кредит, але встановлення справедливості можливе лише при задоволенні зустрічних вимог про застосування наслідків нікчемності правочинів здійснення перерахунку та стягненні суми переплати по кредитному договору. Висновок суду про підтвердження заборгованості ОСОБА_2 є помилковим, оскільки на її користь підлягають поверненню неправомірні списані суми комісії за обслуговування кредитної заборгованості, обслуговування карткового рахунку, штрафні відстоки, надмірно сплачені відсотки по кредиту та надмірно сплачені страхові платежі. При застосуванні наслідків нікчемності правочину (перерахунку) кожний платіж має бути зарахований у дату, яка відповідає неправомірному списанню такого платежу. Не відповідає дійсності твердження суду про те, що останній платіж відповідем здійснено 29.04.2022. Вважає неправомірною дію позивача 29.04.2022, коли в односторонньому порядку, без узгодження з ОСОБА_2 , банк збільшив кредитний ліміт до 62200,00 грн. 29.04.2022 Банк протиправно заволодів 13637,26 грн., переклавши неправомірний борг по цій сумі на тіло кредиту. Неправомірно списані суми мають бути повернуті. Покликається на судову пратику щодо нікчемності правочинів, за якою для кваліфікації умови кредитного договору як оспорюваної чи нікчемної має значення не назва комісії, а її зміст З детального розрахунку також вбачається щомісячне нарахування та списання банком комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 4% на місяць, однак банк не повідомив, які саме послуги надаються за таку плату, крім цього такі відсотки перевищують у два рази відсоткову ставку за користування кредитом, а нараховані відсотки розмір самого кредиту. У зв`язку з нікчемністю пунтку договору, яким передбачена плата за обслуговування кредитної заборгованості, нікчемним є і пункт, що встановлює порядок списання плати за обслуговування. Угода №С-611-009031-19-980 не містить будь якого опису послуг, за які банком встановлюються комісії. Послуга з обслуговування карткового рахунку відповідає безкоштовній послузі з інформування клієнта про стан рахунку, тому положення п. 1.2.2 щодо комісії 10 грн. щомісяця, є нікчемними, а вимога про перерахунок, належним способом захисту. Стверджує, що процентна ставка за користування кредитом становить 24% річних, інші розміри процентних ставок сторонами не погоджувалися, тому не повинні застосовуватися. Вважає, що банк нараховував та списував з рахунку відповідача збільшені відсотки 72 % річних. Страхові платежі нараховувалися та списувалися позивачем самостійно, тому заподіяні відповідачу збитки з вини АТ «Ідея Банк» мають лягти на позивача, а суми надмірно списаних сум страхових платежів підлягають поверненню. Судом не розглянуті зустрічні вимоги щодо застосування наслідків нікчемності договору за час карантину та воєнного стану. Зокрема, звільнення від цивільно-прпавової відповідальності було закріплено у п. 6 розділу 4 ЗУ «Про споживче кредитування». Положеннями цього ж закону забороняється збільшувати процентну ставку за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, відтак, позивач був позбавлений права нараховувати збільшені відсотки. Ненадання позивачем паспорту кредиту до укладення кредитного договору є підтвердженням того, що АТ «Ідея Банк» не виконало вимоги закону щодо інформування ОСОБА_2 щодо всіх істотних умов кредитного договору. Вважає, що суд помилково прийняв як доказ надану позивачем роздруківку під назвою «Тарифи на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних осіб нових клієнтів банку», оскільки на такій відсутні обов`язкові реквізити банку. Помилковим вважає висновк суду про приєднання відповідачки до публічної пропозиції на укладення договору. Більше того, якщо при підписанні Угоди від 26.11.2019 АТ «Ідея Банк» були б повідомленні обставини про додаткове кредитне навантаження, ОСОБА_2 відмовилась би від підписання несправедливої угоди. Також вважає, що ДКБОФО, який наданий позивачем, не є частиною кредитного договору від 26.11.2019 №С-611-009031-19-980 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки та страхування. На думку апелянта, має місце вчинення правочину під впливом обману, оскільки АТ «Ідея Банк» замовчав наявність обставин, які могли перешкодити підписанню угоди. Більше того, у зв`язку з тим, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, прередбачених законом, кредитний договір від 26.11.2019 №С-611-009031-19-980 має ознаки неукладеного і до нього має застосовуватися двостороння реституція. Також не погоджується із висновком суду про недоведеність заподіяної моральної шкоди та відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, які мають бути стягнуті. Звертає увагу, що при поданні зустрічного позову було заявлено про попередні витрати за адвокатські послуги, при цьому загальна сума витрат понесених в суді першої та апеляційної інстанції складає 16400,00 грн. Вважає, що в супереч вимог законодавства, суд стягнув витрати на оплату судового збору. Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Ідея Банк» відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Стягнути з АТ «Ідея Банк» витрати на правову допомогу та покласти на товариство всі судові витрати. 03.12.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив АТ «Ідея Банк» на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на відповідні обставини та обґрунтування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Заслухавши суддю- доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 на заперечення доводів скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. Колегія суддів виходить з того, що визначальні ознаки приватноправових відносин це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (провадження № 14-39цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19), у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 (провадження № 61-2521св21), у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 688/1852/21 (провадження № 61-6705св22). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України). Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). Згідно вимог ч.1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи первісний позов АТ «Ідея Банк» суд першої інстанції виходив з того, що банк повністю виконав свої зобов`язання згідно з кредитним договором, однак відповідачка не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила нараховані інші платежі, у тому числі проценти за кредитним договором, тому утворилася заборгованість, яка згідно з довідкою - розрахунком заборгованості станом на 18.05.2023 становить 102412,11 грн. та складається з такого: основний борг 48107,79 грн.; прострочений борг 14034,44 грн.; прострочені проценти 40188,16 грн.; строкові проценти 81,72 грн., яку стягнуто судом, оскільки зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції констатував, що ОСОБА_2 користувалась кредитним коштами та частково здійснювала погашення платежів по кредитному договору. Також суд звернув увагу, що під час укладення кредитного договору АТ «Ідея Банк» використано аналог власноручного підпису уповноваженого представника банку та печатку банку відповідно до вимог чинного законодавства, а відповідачка підписала кредитний договір та інші документи по цьому договору власноручно. При цьому, твердження щодо неукладеної угоди про відкриття кредитної лінії та обслуговування суд вважав необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог кредитного договору укладенням угоди № С-611-009031-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки клієнт акцептує публічну пропозицію про приєднання до ДКБОФО, яка розміщена на сайті Банку, підтверджує, що ознайомлений з умовами угоди, ДКБОФО і тарифами. Укладений кредитний договір між АТ «Ідея Банк» та відповідачкою за первісним позовом від 26.11.2019 містить всі істотні умови кредитування: розмір кредиту, процентна ставка, порядок повернення кредиту та сплати процентів, а публічна пропозиція АТ «Ідея Банк» про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в редакції, чинній на момент підписання кредитного договору, розміщені та зберігаються на офіційному веб-сайті банку. Таким чином, відповідачка за первісним позовом погодилася з умовами кредитного договору, визнала умови ДКБОФО невід`ємною складовою кредитного договору, а тому відсутні підстави вважати, що позичальником не було акцептовано публічну оферту АТ «Ідея Банк». Доводи про те, що розмір процентної ставки не передбачено умовами угоди, не знайшли свого підтвердження. Відповідно до п. 3.2. кредитного договору ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення Угоди становить 49000 грн. та може бути змінений в межах встановленого Угодою максимального ліміту Кредитної лінії за ініціативою Банку. Доказів подання письмової заяви про анулювання кредитної лінії стороною відповідача не подано. Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд прийшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, відтак відсутні правові підстави для стягнення з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу. Також суд зазначив, що з матеріалів справи не вбачається факту заподіяння моральної шкоди відповідачці діями позивача за первісним позовом, а тому відсутні підстави для стягнення такої. Крім цього, суд з відповідних підстав відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів та передачу справи за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Львова. Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому (частина друга статті 1050 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Судом встановлено, що 26.11.2019 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 підписано Угоду №С-001-048419-19-980 про відкриття кредитної лінії, обслуговування кредитної картки та приєднання Клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), яка діє згідно з умовами Договору комплексного банківського обслуговування ДКБО), що затверджений розпорядженням Банку з усіма змінами та доповненнями до нього, діюча редакція якого розміщена в загальнодоступному місці Банку та на Інтеренет-сторінці Банку за електронною адресою www.ideabank.ua. Тарифи, та Заява про відкриття поточного рахунку та приєднання до публічної пропозиції Договору комплексного банківського обслуговування (ДКБО), і приєднання до публічної пропозиції укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки Банку АТ «Ідея Банк» є невідємною частиною ДКБО. Згідно із п. 2 Угоди Банк надає Клієнту кредит шляхом встановлення відновлювальної Кредитної лінії по рахунку на наступних умовах: 2.1 Максимальний ліміт Кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000,00 грн.; 2.2 Ліміт Кредитної лінії, доступний Клієнту на момент укладення Угоди, становить 49000,00 грн. та може бути змінений в межах встановленого Угодою максимального ліміту Кредитної лінії за ініціативою Банку, про що Клієнта буде додатково повідомлено; 2.3 Процентна ставка за користування коштами Кредитної лінії становить 24,00% річних; 2.4 розмір обов`язкового мінімального платежу (ОМП) встановлюється Тарифами та ДКБО. У п. 3 Угоди передбачено, що повернення заборгованості та сплата відсотків за користування Кредитною лінією та/або інших платежів за Угодою та ДКБО, в т.ч. черговість погашення вимог Банку здійснюватимуться згідно умов ДКБО, а також відповідно до тарифів, які розміщені на сайті Банку за адресою www.ideabank.ua. Підписанням цієї Угоди клієнт підтвердив, що ознайомлений з умовами Угоди, ДКБО, Тарифами Банку та іншими умовами обслуговування, які оприлюднені на Інтернет-сторінці Банку, та які йому роз`яснені, зрозумілі, з якими він цілком згідний. Відповідно до п. 10.10.3 ДКБОФО розмір процентної ставки за користування коштами кредитної лінії зазначений в Угоді, що укладається на підставі цього Договору та Тарифах. Процентна ставка за користування коштами Кредитної лінії є фіксованою. Розмір інших платежів та комісій передбачені Тарифами, чинними у банку (т. 1 а.с. 11 зворот). Тарифи банку на обслуговування фізичних осіб у рамках пакетів послуг для фізичних є невід`ємною частиною Договору. У матеріалах справи відсутні Тарифи на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних осіб нових клієнтів банку з яких можна було б зробити висновок про те, що ОСОБА_2 ознайомлена з такими. При цьому, у матеріалах справи наявні довідка про гарантування вкладів фізичних осіб та Анкета-опитувальник клієнта фізичної особи, які підписані ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 15-16). Банк стверджує, що виконав свої обов`язки за Угодою № С-001-048419-19-980 про відкриття кредитної лінії належним чином, що підтверджується виписками з рахунку позичальника та розрахунками заборгованості. Натомість, відповідачка умови Угоди виконувала неналежним чином, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка згідно розрахунку заборгованостіна 18.05.2023 року становить 102412,11 грн. та складається із: основний борг 48107,79 грн.; прострочений борг 14034,44 грн.; прострочені проценти 40188,16 грн.; строкові проценти 81,72 грн. 03.04.2023 АТ «Ідея Банк» направив позичальнику вимогу про усунення порушень кредитних зобов`язань, у якій вимагав терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, однак така залишилася без виконання (т. 1 а.с. 25). При цьому, у матеріалах справи наявна виписка по рахунку клієнта. Так, з виписки по рахунку клієнта фізичної особи №100000-2023/0519 за період з 01.07.2016 по 18.05.2023 вбачається щомісячне нарахування ОСОБА_2 комісії за кредит. Звертаючись із зустрічним позовом, а також оскаржуючи рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 свої доводи фактично зводить до незгоди із умовами договору, покладенням такими на неї додаткового несправедливого тягару по сплаті відсотків, вважає, що наявні підстави для констатції нікчемності спірного правочину. Колегія суддів виходить з того, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Разом з тим, відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на дату укладення договору в цій справі) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення». За змістом укладеної 26.11.2019 між сторонами угоди № С-001-048419-19-980, сторони погодили сплату позичальником за користування кредитом: комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 4% в місяць від залишку заборгованості станом на останній банківський день місяця. Згідно із Правилами про споживчий кредит, затверджених постановою Правлінням Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 (чинних на час укладення Угоди №С-001-048419-19-980 від 03.03.2019), банком передбачалось внесення плати за додаткові та супутні послуги, зокрема: за ведення рахунку; розрахунково-касове обслуговування; комісія за надання кредиту; інші послуги банку. Під іншими послугами мала бути зазначена інформація за кожним видом платежу (тобто, у разі розширення переліку платежів перелік колонок має бути відповідно доповнений). Аналіз чинних на той час норм та встановлених обставин дає підстави для висновку стверджувати, що станом на 26.11.2019 не було передбачено такої послуги банку як комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Плата за таку послугу «за обслуговування кредитної заборгованості» передбачена в редакції постанови станом на 19.01.2020. Зважаючи на те, що Угода № С-001-048419-19-980 укладена 26.11.2019, і після 19.01.2020 жодні зміни до такої не вносилось, відповідно банк не міг встановлювати плату за обслуговування кредитної заборгованості (від залишку заборгованості станом на останній банківський день місяця). Окрім того, надання інших послуг за обслуговування кредитної заборгованості, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату, умовами договору не передбачено. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 12.09.2023 у цивільній справі №204/224/21 констатуючи відсутність виключної правової проблеми з приводу встановлених банками різного роду комісій у кредитних договорах, які є нікчемними, наголосила на тому, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає, передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. Для кваліфікації умови кредитного договору як оспорюваної чи нікчемної має значення не назва комісії, а її зміст, тобто перелік дій банку, за які він цю комісію передбачив. Вказане однаково стосується й установленої у кредитному договорі комісії за обслуговування кредиту, до якої, ймовірно включена плата за РКО. Встановивши в Угоді № С-001-048419-19-980 від 26.11.2019 сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4% від залишку заборгованості станом на останній банківський день місяця, банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику. Розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими. При цьому згідно із погодженої між сторонами відсоткової ставки (24% річних), 4% в місяць комісії (48% річних) є суттєвим порівняно із розміром кредиту та його складових, отриманого ОСОБА_2 (кредитний ліміт 200 000 грн), що вочевидь не можна визнати справедливим та розумним. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У справі, яка переглядається, АТ «Ідея Банк»» не був позбавлений можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договору щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються позичальнику за таку плату. Разом з тим, наявні в матеріалах справи документи взагалі не містять будь-якого опису послуг, за які банком встановлена комісія. Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх із споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Таким чином, встановивши, що банк не повідомив позичальника, які саме послуги за вказану плату йому надаються, розмір комісійної винагороди вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, тобто умови кредитного договору є несправедливими, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем того, що плата за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 4%, встановлена банком за надання послуг. У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. В постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18). Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними. Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Як встановлено судом, частина сплачених коштів за Договором кредиту зараховувалась Банком на погашення плати за обслуговування кредиту, в той час як така не підлягала сплаті, оскільки пункт Договору кредиту в цій частині є нікчемним. За встановлених судом обставин, колегія суддів вважає, що сума коштів, зарахованих банком на погашення плати за обслуговування кредиту мала бути зарахована в рахунок погашення як тіла кредиту, так і відсотків за користування кредитними коштами у порядку визначеному ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування». Статтею 19 Закону визначено, у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості станом на 18 травня 2023 року є таким, що не повністю відповідає матеріалам справи та вимогам Закону, оскільки сплачені відповідачкою кошти на погашення плати за обслуговування кредиту мали бути зараховані в рахунок погашення як тіла кредиту, так і відсотків за користування кредитними коштами у порядку визначеному ст.19 Закону України «Про споживче кредитування». 09.04.2025 представник позивача за первісним позовом АТ «Ідея Банк» надав додатковий розрахунок заборгованості за кредитним договором, який здійснено згідно із умовами договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, Угоди № С-611-009031-19-980 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 26.11.2019 та Тарифів, без комісії, встановленої у п. 1.2 Тарифів, із зарахуванням сплаченої комісії в погашення іншої заборгованості по кредитному договорі, відповідно до якого заборгованість відповідача станом на 18.05.2023 (дата звернення із позовом) становить 7031,51 грн. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів знаходить доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 такими, що спростовують правильність рішення суду першої інстанції в частині визначення загального розміру заборгованості за кредитним договором, відтак оскаржуване рішення необхідно змінити, зменшивши загальний розмір заборгованості з 102412,11 грн. до 7031,51 грн. Що стосується доводів апеляційної скарги в частині необхідності стягнення судом моральної шкоди, колегія суддів виходить з того, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за №4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайного характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц). Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21). Закон не покладає на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц (провадження№ 61-31395сво18). Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Колегія суддів вважає, характер та суть спірних правовідносин виключають висновок про доведеність заподіяння ОСОБА_2 моральної шкоди діями АТ «Ідея Банк». Зокрема, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Зважаючи на те, що правовідносини міжОСОБА_2 та АТ «Ідея Банк» є договірними, однак доказів невиконання зобов`язань банком ОСОБА_2 суду не надала, відтак не навела суду підстав заподіяння їй моральної шкоди, а також фактів самої шкоди, як і того у чому така шкода проявилася. Вирішуючи питання про стягнення з АТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із диспозиції ч. 1 ст. 137 ЦПК України, відповідно до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 просить про стягнення також судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. У матеріалах справи наявний Акт виконанних робіт за договором про надання адвокатських послуг № 23/1 від 20.12.2021, копія квитанції про оплату таких, Додаток № 1 до договору та копія самого договору про надання адвокатських послуг № 23/1 від 20.12.2021 (т. 1 а.с. 103-106). До апеляційної скарги також долучено Акт виконаних робіт від 15.10.2024, згідно якого вартість наданих адвокатом послуг становить 6400,00 грн. (т. 1 а.с. 239). Згідно поданих доказів представництво інтрересів ОСОБА_2 здійснювала адвокат Цієр Р.М. Враховуючи факт надання адвокатських послуг адвокатом Цієр Р.М., часткове задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що обгрунтованим розміром витрат на правничу допомогу буде 3000,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 вересня 2024 рокув частині задоволення первісного позову Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором змінити, зменшити загальний розмір заборгованості за Угодою № С-611-009031-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної карткивід 26.11.2019, який необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк», з 102412 грн 11 коп. до 7031 (сім тисяч тридцять одна) гривень 51 копійок. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 вересня 2024 рокув частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Ідея Банк" про захист прав споживачів скасувати. Зустрічний позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Ідея Банк" про захист прав споживачів задовольнити частково. Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_2 за Угодою № С-611-009031-19-980 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки від 26 листопада 2019 року, з часу укладення, зарахувавши сплачені ОСОБА_2 кошти, що спрямовані на погашення плати на комісію з обслуговування кредитної заборгованості в рахунок погашення іншої заборгованості по кредиту. У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовити. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 вересня 2024 рокув частині розподілу судових витрат скасувати. Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу адвоката у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 16 квітня 2025 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк