Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/2146/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2146/24 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Димерлія О.О., суддів Лук`янчук О.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 року у справі №400/2146/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В: 06.03.2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби 28.12.2017 року в розмірі 50% місячного грошового за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби 28.12.2017 року в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, виплаченої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №899 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення, виплаченої згідно до рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 року у справі № 400/1457/22. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на протиправність дій відповідача, які полягають у не здійсненні нового розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, за зверненням позивача. За наслідками розгляду зазначеної справи Миколаївським окружним адміністративним судом 11 грудня 2024 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби 28.12.2017 року в розмірі 50% місячного грошового за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби 28.12.2017 року в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 % місячного грошового забезпечення, виплаченої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №899 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 року у справі № 400/1457/22. Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги повністю, окружний адміністративний суд виходив з того, що індексація та щомісячна додаткова грошова винагорода, з яких сплачено страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців і повинні включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, військовою частиною НОМЕР_1 (далі скаржник,) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить апеляційний суд скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки звільнений із служби 28.12.2017 року, а з позовною заявою звернувся до суду лише 06 березня 2024 року. Крім того, скаржник доводив, що індексація грошового забезпечення та щомісячна додаткова грошова винагорода не входять до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога при звільненні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 спростовує доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 , вказуючи на законність ухваленого судового рішення та просить його залишити без змін. В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Зокрема, як установлено судом першої інстанції та з`ясовано судовою колегією, що у період з 01.09.1993 року до 28.12.2017 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.12.2017 року №296 позивача виключено із списків особового складу частини та з усіх видів грошового забезпечення з 28 грудня 2017 року. В подальшому позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди. Уважаючи, що відповідачем протиправно здійснено нарахування та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, 12.02.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, та індексації. (а.с.27-28) На вказану заяву відповідачем надано відповідь від 21.02.2024 року №350/174/308/322/пс, у якій з посиланням на приписи пункту 8 Інструкції про розмір і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України №595 від 15.11.2010 року, повідомлено про відсутність законодавчих та фінансових підстав для здійснення нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні для позивача, що слугувало підставою для звернення до суду із даним позовом. (а.с.29-30) Як установлено апеляційним судом, під час проходження військової служби позивач отримував у складі грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, що підтверджується наявним в матеріалах справи грошовим атестатом серії ЗУ №139073 та витягом з роздавальних відомостей грошового забезпечення за період з 01 січня 2014 року по 28 грудня 2017 року. (а.с.17-18) Крім того, 20.12.2023 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 року у справі №400/1457/22, відповідачем виплачено на користь ОСОБА_1 індексацію з урахуванням базового місяця січень 2008 року за період з 01.01.2016 року по 28.12.2017 року у розмірі 69 922 грн 66 коп., що підтверджує факт отримання позивачем індексації під час проходження ним військової служби. Спірним питанням, яке слід вирішити у цій справі, є правомірність дій військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування у складі грошового забезпечення, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення. Спірні правовідносини врегульовано приписами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07 листопада 2007 року №1294, постановою Кабінету Міністрів України "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" від 22 вересня 2010 року №

889. Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, згідно із частиною 1 статті 9 якого, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частинами 2,3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Згідно із постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294 (чинної станом на час звільнення позивача з військової служби), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як розрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. У відповідності із положеннями частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. З урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 року № 161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889», для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) запроваджено новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: - з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; - з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; - з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; - з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; -з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Апеляційний суд звертає увагу, що складові грошового забезпечення установлюються виключно законом, а розмір та порядок виплати грошового забезпечення визначається Кабінетом міністрів України. Безпосередньо Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у разі звільнення з військової служби. Крім цього, законом установлений, як розмір допомоги так і база з якої ця допомога обчислюється - місячного грошового забезпечення, без встановлення деяких виключень, або надання будь-якому органу певних повноважень щодо визначення бази нарахування допомоги. Як з`ясовано апеляційним судом, ОСОБА_1 виплачена одноразова грошова допомога при звільненні за 24 календарних років з розрахунку 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. (а.с.16 зворотній бік) Вказану допомогу відповідачем розраховано без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення. Обґрунтовуючи підстави для такої відмови, відповідач посилається на приписи п.8 Інструкції про розмір і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України №595 від 15.11.2010 року. (а.с.29-30) Так, згідно до п.8 вказаної Інструкції №595 додаткова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема, одноразової допомоги в разі звільнення. Разом з цим, апеляційний суд уважає необґрунтованими посилання відповідача на положення Інструкції про розмір і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України №595 від 15.11.2010 року. Судова колегія зауважує, що установлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили. Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу. Відтак, застосовуючи положення вказаного нормативно-правового акту (Інструкції №595) суб`єктом владних повноважень не враховано пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. У свою чергу, положеннями частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком окружного адміністративного суду стосовно того, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать його положенням. Аналогічного висновку щодо необхідності включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди дійшов Верховний Суд у постанові від 19.05.2022 року у справі № 420/5512/19. Крім того, у постанові від 10.11.2021 року у справі №825/997/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. 22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено. Положення постанови Кабінету Міністрів України №889 визначають, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 825/997/17. Окрім цього, як правильно зауважено судом першої інстанції, частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право установлення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем. Оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №899 позивачу нараховувалась і виплачувалась до його звільнення, відсутні підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції уважає правильним висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні із урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, згідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Що стосується включення індексації до розміру одноразової грошової допомоги, колегія суддів звертає увагу на таке. Так, вирішуючи питання чи включається індексація грошового забезпечення до розміру одноразової грошової допомоги, яка виплачується при звільненні, Верховний Суд у постанові від 26.01.2022 року у справі №520/8887/2020, висловив таку правову позицію. На думку суду касаційної інстанції, субсидіарне застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг. Отже, індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні. Правова позиція стосовно систематичного та постійного характеру виплати індексації наведена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №638/9697/17, від 30.12.2020 року у справі №359/8843/16-а. Враховуючи викладене, висновок суду попередньої інстанції про те, що індексація є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні, є правильним і обґрунтованим. Вирішуючи спір апеляційний суд враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 26 січня 2022 року у справі №520/8887/2020. Стосовно посилань скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, судова колегія звертає увагу на таке. 06.04.2023 року Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні судом касаційної інстанції сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності». Отже, у судовому рішенні від 06.04.2023 року, ухваленого у зразковій справі №260/3564/22, Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Крім цього, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Оскільки частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби, не передбачала будь-яких строкових обмежень для звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати, то право ОСОБА_1 , звільненого із служби 28.12.2017 року на звернення до суду із цим позовом не обмежене будь-яким строком. Отже, безпідставними є доводи скаржника про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України. Відтак, установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі твердження військової частини НОМЕР_1 . З огляду на викладене вище, колегія суддів уважає, що суд попередньої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права. У відповідності до ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 року у справі №400/2146/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами судового рішення. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді О.В. Лук`янчук О.І. Шляхтицький