LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд620/12291/24

від 14.04.2025НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року - залишити без змін.

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/12291/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області про визнання протиправної та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову від 19.06.2024 №074582 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що автомобіль, який був зупинений посадовими особами контролюючого органу, переданий ним, як фізичною особою, в оренду ТОВ «БЛА БАС Тревел» відповідно до нотаріально посвідченого договору, тому він не є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт». Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не зважаючи на те, що ФОП ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz, днз НОМЕР_1 , вказаний транспортний засіб був переданий в оренду ТОВ «БЛА БАС Тревел» відповідно до нотаріально посвідченого договору. У даному випадку, оскільки саме перевізником виступав не ФОП ОСОБА_1 , відтак підстави для притягнення його до відповідальності - відсутні. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz, днз НОМЕР_1 . У відповідності до щотижневого графіку рейдових перевірок, направлення на перевірку посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області 01.05.2024 проведено рейдову перевірку належного на праві власності позивачеві транспортного засобу. За результатами вказаної перевірки складено акт №059707 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, у якому зафіксовано, зокрема відсутність у водія на момент перевірки необхідних документів для здійснення нерегулярних пасажирських перевезень, а саме: договору із замовником транспортних послуг, протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Відповідно до наданих водієм під час перевірки документів, а саме: свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, договору особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті, власником автомобіля є ФОП ОСОБА_1 13 травня 2024 року відповідачем сформовано позивачу повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, призначене на 29.05.2024, однак конверт з повідомленням повернувся адресату неврученим із відміткою «за закінченням терміну зберігання». У зв`язку з неврученням позивачу відправлення, відповідач 04.06.2024 повторно сформував йому повідомлення про розгляд 19.06.2024 справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, втім конверт з повідомленням також повернувся адресату неврученим із відміткою «за закінченням терміну зберігання». За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем винесено постанову від 19.06.2024 №074582 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на ОСОБА_1 накладено штраф в сумі 17000,00 грн. за порушення абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (перевезення пасажирів без наявності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки під час проведеного заходу контролю було виявлено порушення позивачем вимог законодавства України про автомобільний транспорт, тому відповідачем обґрунтовано застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції, у розмірі, який відповідає положенням Закону України «Про автомобільний транспорт». Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У відповідності до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Укртрансбезпеку, шляхом реорганізації (злиття) Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція). Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства). У силу вимог підпунктів 15, 27 пункту 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю. З наведеного вбачається, що відповідач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу. Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати від 12 лютого 2020 року у справі № 917/210/19. Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 5 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III), відповідно до частини дванадцятої статті 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. На виконання вимог статті 6 Закону №2344-III постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок №1567), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами. Згідно з пункту 2 Порядку №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. У відповідності до пункту 4 вказаного Порялку державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Згідно пункту 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком

3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності). При цьому, положеннями п. 15 Порядку №1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом, додержання водієм режиму праці та відпочинку, виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3, що встановлено п. 21 Порядку №1567. Так, за правилами абзацу третього частини другої статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» документи для регулярних пасажирських перевезень: для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України. Згідно статті 34 вказаного Закону автомобільний перевізник повинен утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону. У відповідності до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З аналізу вищевикладених норм вбачається, що у разі порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарська відповідальність у вигляді штрафу. Як свідчать матеріали справи, у відповідності до щотижневого графіку рейдових перевірок, направлення на перевірку посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області 01.05.2024 проведено рейдову перевірку належного на праві власності позивачеві транспортного засобу. За результатами вказаної перевірки складено акт №059707 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, у якому зафіксовано, зокрема відсутність у водія на момент перевірки необхідних документів для здійснення нерегулярних пасажирських перевезень, а саме: договору із замовником транспортних послуг, протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Відповідно до наданих водієм під час перевірки документів, а саме: свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, договору особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті, власником автомобіля є ФОП ОСОБА_1 . Як наслідок, за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем винесено постанову від 19.06.2024 №074582 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на ОСОБА_1 накладено штраф в сумі 17000,00 грн. за порушення абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (перевезення пасажирів без наявності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт»). У свою чергу, позивач звертає увагу на те, що у даному випадку він не виступав перевізником. На підтвердження наведеного позивач надав нотаріально завірений договір найму (оренди) транспортних засобів, укладений 25.04.2024 між фізичною особою ОСОБА_1 (наймодавець) та ТОВ «Бла Бас Тревел» (наймач), відповідно до умов якого позивач передав наймодавцю належні йому на праві приватної власності транспорті засоби, у тому числі Mercedes-Benz, днз НОМЕР_1 (а.с. 8). Разом з тим, як вірно зауважено судом першої інстанції, вказаний договір був відсутній у водія як на момент проведення перевірки, так і не надавався ОСОБА_1 під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, у зв`язку з чим відповідач був об`єктивно позбавлений можливості перевірити зазначені обставини. Так, у силу вимог статті 1 «Закону України про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах є суб`єкт господарювання. У свою чергу, відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Відтак, автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Дійсно надання такої послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III, тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, оскільки такі дані не завжди можуть збігатися. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а. Так, Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі №640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника. Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності. Натомість нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки. За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті. У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія. Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22. Крім того, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт. При цьому, на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21). Так, згідно із частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Разом з тим, відповідно до абзацу 4 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом. Відповідно до пункту 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів (далі - ТЗ), оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 №379 (далі - Інструкція №379), якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ. З аналізу вищезазначених норм чинного законодавства вбачається, що у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі, на підставі договору оренди транспортного засобу, у межах господарських відносин, позивач або орендар повинні були звернутися до центру надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів за оформленням і видачею тимчасового реєстраційного документа на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом. Відповідно, автомобільний перевізник повинен мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України. Таким чином, для транспортних засобів, що перебувають у користуванні фізичних чи юридичних осіб, реєстраційним документом, наявність якого є обов`язковою згідно із наведеними вимогами, є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб. Крім того, пунктом 2 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 №1145, установлено: належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи (особа, яка виконує повноваження керівника юридичної особи) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру несуть відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Отже, під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, посадова особа Укртрансбезпеки використовує, зокрема, відомості з Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Разом з тим, ФОП ОСОБА_1 не надано належних доказів, які підтверджують наявність відомостей про належного користувача транспортного засобу, а саме ТОВ «Бла Бас Тревел», в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів на момент вчинення правопорушення. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що водієм при проведенні перевірки посадовим особам відповідача, не було надано договір найму (оренди) транспортного засобу, як і не надано акт прийому-передачі транспортного засобу в оренду, передбачений пунктом 8 Договору, та тимчасовий реєстраційний талон. У свою чергу, водій під час перевірки жодних заперечень щодо процедури проведення рейдової перевірки не вказав, в акті не зазначив, від надання пояснень відмовився. З дослідженого відеозапису з бодікамери перевіряючого вбачається, що водій декілька разів підтвердив, що працює на ПП «Скайтрансавто», а не на ТОВ «Бла Бас Тревел». При цьому, будь-яких документів про те, що позивач не є перевізником, водієм транспортного засобу, що перевірявся, посадовим особам Укртрансбезпеки не надавалось усупереч правилам, встановленим частиною першою статті 39 Закону № 2344-ІІІ, за якою автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Тобто, у відповідача, за відсутності позивача під час розгляду справи, не могло існувати іншої, відмінної інформації, аніж та, яка отримана під час перевірки. Враховуючи, що під час проведеного заходу контролю було виявлено порушення вимог законодавства України про автомобільний транспорт, відтак відповідачем обґрунтовано застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції. Посилання скаржника про неповідомлення його про розгляд справи, колегія суддів не приймає до уваги з наступних підстав. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (далі - Порядок №1567), пунктом 25 якого передбачено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. У відповідності до пункту 26 Постанови №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності) (пункт 26). Згідно пункту 27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. Як свідчать матеріали справи, 13 травня 2024 року відповідачем сформовано позивачу повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, призначене на 29.05.2024, однак конверт з повідомленням повернувся адресату неврученим із відміткою «за закінченням терміну зберігання». У зв`язку з неврученням позивачу відправлення, відповідач 04.06.2024 повторно сформував йому повідомлення про розгляд 19.06.2024 справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, втім конверт з повідомленням також повернувся адресату неврученим із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 43). Вказані повідомлення направлялись на адресу ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), вказану в усіх документах позивача, у тому числі: витязі №49475 з реєстру платників єдиного податку, Договорі найму (оренди) транспортних засобів, податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, договорі особистого страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті (а.с. 7-11, 40), а також позовній заяві (а.с. 42, 43). Слід зауважити, що Укртансбезпека не може нести відповідальність за обставини вручення та фактичного отримання поштової кореспонденції позивачем, які від суб`єкта не залежать, оскільки обов`язок відповідача обмежується додержанням відповідного строку направлення повідомлення та виду послуг відправлення. Надсилання повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцезнаходженням позивача є належним виконанням обов`язків відповідачем щодо інформування. При цьому, відносини між оператором поштового зв`язку, який доставляє листи, та адресатом (позивачем), перебувають поза контролем відправника (відповідача). Свідоме неотримання кореспонденції, яка направлялася відповідачем на офіційну адресу та, в подальшому, посилання на те, що відповідач не повідомив про дату, час та місце розглядом справи, не можуть бути підставами для скасування постанови, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні Порядку №1567 та Закону. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №820/4624/17. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді О.М. Ганечко В.В. Кузьменко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»