Постанова 4851 № 520/11168/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2025 р. Справа № 520/11168/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.07.24 по справі № 520/11168/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі- відповідач, в/ч НОМЕР_1 , апелянт), в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 року по 18.01.2023 року включно; - зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 18.01.2023 включно у сумі 443 223,41 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 позов задоволено частково. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 12.04.2024 у сумі 107 807,40 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просив його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність підстав для застосування ст.117 КЗпП України, оскільки на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивач погодився з проведеним розрахунком всіх виплат, які йому були виплачені військовою частиною. Апелянт зауважив, що остаточний розрахунок із позивачем був проведений 12.04.2024, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи ст.117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-ІХ від 01.07.2022, що набув чинності 19.07.2022, яким обмежено виплату 6 місяцями. Посилаючись на правові висновки, зроблені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного Суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та на висновки Верховного Суду, зроблені ним у постанові від 20.06.2024 у справі №120/10686/22 зазначив про необхідність застосування судом принципу співмірності під час розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, в тому числі за період після внесення змін до ст.117 КЗпП України Законом №2352-ІХ (після 19.07.2022). Крім того, апелянт не погодився із зробленим судом розрахунком суми середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні позивача, посилаючись на розрахунок, зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, яка вказала, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя. З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 18% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів у розмірі 121276,66 грн, 18 % річних від цієї суми становитиме 21829,79 грн. Апелянт звернув увагу, що позивач виключений з особового складу в/ч НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення 27.02.2019, але звернувся із адміністративним позовом тільки у вересні 2022 року, більше ніж через 3 роки і 6 місяців після звільнення з публічної служби, судовий розгляд справи тривав з 15.09.2022 по 25.01.2024. 24 лютого 2022 року Російська Федерація почала збройну агресію проти України, що унеможливило на деякий час виконання військовою частиною НОМЕР_1 судових рішень. Фінансування військової частини НОМЕР_1 в 2022 році та 2023 році розпорядником коштів вищого рівня здійснювалось виключно на відновлення, ремонт та підтримання в боєздатному стані озброєння і військової техніки військової частини НОМЕР_1 , а також грошового та тилового забезпечення особового складу частини, з метою виконання завдань за призначенням щодо стримування та відсічі збройної агресії російської федерації, захисту територіальної цілісності та недоторканості України. Водночас виділення коштів за напрямком нарахування та виплати коштів (зокрема середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні) на виконання рішення суду відповідними кошторисами доходів та видатків не передбачено. Посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, правові висновки Верховного Суду у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19. Позивач правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке. Предметом апеляційного перегляду у цій справі є правомірність та розмір стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Позивач проходив військову службі в складів/ч НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.02.2019 року № 5-РС старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.02.2019 року № 43 старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . 10.08.2021 позивачем направлено заяву до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення у повному обсязі. Листом від 29.10.2021 відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача через відсутність підстав для її задоволення. Позивач не погодився з відмовою військової частини звернувся до суду з позовом. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2023 у справі №200/4330/22 зобов`язано відповідача: - нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, обчислену з врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 74345 (сімдесят чотири тисячі триста сорок п`ять) гривень 94 копійки з відрахуванням військового збору і податку з доходів фізичних осіб з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.; - нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01 березня 2018 року по 27 лютого 2019 року включно відповідно до абз. абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, в сумі 48 777 (сорок вісім тисяч сімсот сімдесят сім) гривень 56 копійок з відрахуванням військового збору і податку з доходів фізичних осіб з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. 28.03.2024 відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2023 у справі №200/4330/22 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно у сумі 73230,76 грн, що підтверджується банківською випискою. 12.04.2024 відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2023 року у справі №200/4330/22 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 лютого 2019 року включно у сумі 48045,90 грн, що підтверджується банківською випискою. Водночас в/ч НОМЕР_1 не нарахувала та не виплатила позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період по час повного розрахунку, що відповідачем не заперечується. Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції підтвердив право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі ст.117 КЗпП України. При цьому суд застосував до спірних правовідносин положення ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до та після внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ). Суд визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за період з 28.02.2019 по 18.07.2022 із застосуванням принципу співмірності, а за період з 19.07.2022 по 12.04.2024 - обмежив виплату 6 місяцями, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, але не погоджується з правильністю всіх розрахунків суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі-Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. . Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. Колегія суддів зазначає, що спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку з затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні. У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18. Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства стосовно військовослужбовців не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції з приводу застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Частиною 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Частиною 2 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон №2352-ІХ і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року. Позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 27 лютого 2019 року. Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачу (у зв`язку з виключенням зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення) індексації грошового забезпечення на загальну суму 121 276,66 грн (73230,76 грн + 48045,90 грн). Зазначені суми індексації відповідач виплатив лише 28.03.2024 та 12.04.2024 на виконання судового рішення (справа № 200/4330/22). Суд першої інстанцій під час розгляду цієї справи, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 117 КЗпП України в редакції, чинній в редакції, яка діяла до та після внесення до неї змін Законом № 2352-ІХ. При цьому суд визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за період з 28.02.209 по 18.07.2022 із застосуванням принципу співмірності, а за період з 19.07.2022 по 12.04.2024, обмеживши виплату 6 місяцями та без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив. Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Колегія суддів зазначає, що спірним у цих правовідносинах є період з 28.02.2019 (перший день після виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) до 12.04.2024 (день остаточного розрахунку). Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Таким чином, на час виключення позивача зі списків особового складу, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Посилання апелянта на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі №120/10686/22 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки застосуванню підлягає остання судова практика Верховного Суду, а саме висновки Верховного Суду, які зазначені у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22. Колегія суддів зауважує, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, про що зазначено у постанові Велика Палата Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 та у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22. Колегія суддів звертає увагу, що на час проведення з позивачем повного розрахунку 12.04.2024 та на день звернення до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців. Суд першої інстанцій під час вирішення цього спору керувався приписами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла як до , так і після набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року). Колегія суддів погоджується із цим висновком і зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 28.02.2019 по 12.04.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19.07.2022) і після цього: 1) період з 28 лютого 2019 року до 18 липня 2022 року, до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та висновки Верховного Суду у справі №761/9584-15-ц щодо застосування принципу співмірності, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року; 2) період з 19 липня 2022 року до 12 квітня 2024 року, до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив. Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22. Отож у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Колегія суддів враховує посилання апелянта на правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 та судовою палатою Верховного Суду з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/2019 про необхідність застосування судом принципу співмірності під час розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, але з урахуванням останньої правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22. Щодо розрахунку середнього заробітку за період з 28.02.2019 до 18.07.2022 колегія суддів зазначає наступне. Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.. Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі-Порядок №260) Як вбачається з положень п. 7 Порядку № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період. Згідно з долученими до матеріалів справи довідками військової частини НОМЕР_1 про доходи ОСОБА_1 від 29.10.2021 №225/56/1126/фс, його грошове забезпечення за грудень 2018 року складає 12827,93 , за січень 2019 року складає 12568,00 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два повні календарні місяці перед настанням події припинення публічної військової служби складає 409,61 грн (( 12827,93 грн за грудень 2018 + 12568,00 грн за січень 2019) / (31 день грудня 2018 року + 31 день січня 2019 року). Колегією суддів встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 (27.02.2019) відповідачем не виплачено індексацію грошового забезпечення на загальну суму 121 276,66 грн. Зазначена сума була виплачена різними платежами, а саме: 28.03.2024 - у розмірі 73230,76 грн, 12.04.2024 - у розмірі 48045,90 грн. Отже, зазначені виплати були сплачені позивачу поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Загальні кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 28.02.2019 по 18.07.2022 становить 1237 календарних днів. Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку за період з 28.02.2019 по 18.07.2022 становить 506 687,57 грн (409,61 грн * 1237 календарних днів). При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за періоди з 29.04.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 27.02.2019 по день фактичного розрахунку, колегія суддів враховує те, що впродовж проходження військової служби (до звільнення зі служби 27.02.2019) позивач індексацію грошового забезпечення не отримував, а звернувся з цього питання вперше 10.08.2021 із заявою до відповідача з проханням виплатити йому індексацію грошового забезпечення у повному обсязі, а в подальшому - 13 вересня 2022 року він звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з відповідним позовом до відповідача (згідно з відомостями, що містяться на порталі «Судова влада України») тобто вперше - через 2 роки 6 місяців з дня його звільнення. Зазначена обставина, на переконання колегії суддів, є достатньою для застосування принципу співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 28.09.2019 по 18.07.2022. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22. З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/monetary/stages/archive-rish), встановлено, що на дату звільнення позивача (27.02.2019) розмір облікової ставки НБУ становив 18% річних. Період затримки розрахунку становить з 28.02.2019 по 18.07.2022, що складає 1237 календарних днів. Враховуючи суму недоотриманих коштів 121 276,66 грн, 18 % річних від цієї суми становитиме 21 829,80 грн, тобто 59,81 грн за день затримки розрахунку у 2019 році (21 829,80 грн : 365 календарних днів у 2019 році), 59,64 грн за день затримки у 2020 році (21 829,80 грн :366 календарних днів у 2020 році), 59,81 грн за день затримки у 2021 році (21 829,80 грн :365 календарних днів у 2021 році), 59,81 грн за день затримки у 2022 році (21 829,80 грн :365 календарних днів у 2022 році). Враховуючи загальний період затримки розрахунку, шо становить 1237 календарних днів, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 18.07.2022, з урахуванням принципу співмірності, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо визначеної суми, яка підлягає стягненню з відповідача за вказаний період. Посилання апелянта на те, що за період з 28.02.2019 по 18.07.2022 підлягає стягненню сума відшкодування передбачена ст. 117 КЗпП України в розмірі 21829,79 грн. колегія суддів вважає необґрунтованою з урахуванням вище зазначеного. Щодо визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 19.07.2022 по 12.04.2024 , суд першої інстанції правильно обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток, шістьма місяцями та не застосував принцип співмірності, що повністю узгоджується з правовими висновками у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права. З приводу доводів апелянта про обмежене фінансування в/ч НОМЕР_1 у 2022 та 2023 році та відсутність коштів за напрямком нарахування та виплати коштів на виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Вказана правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 по справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 по справі № 820/660/17. З приводу доводів апелянта про те, що позивач звернувся із позовом до суду про зобов`язання нарахувати йому індексацію грошового забезпечення через тривалий час після виключення його зі складу військової частини НОМЕР_1 , що, на його думку, свідчить про недобросовісність реалізації його прав, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, зробленими у постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23 жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Посилання апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені нею у постановах від 13.05.2020 у справі №810/451/17 узгоджуються з висновками колегії суддів у справі, що переглядається. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 317, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі № 520/11168/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін