Постанова 4824 № 754/17591/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 754/17591/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6271/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» - Федорів Ірини Ярославівни на ухвалу судді Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року (суддя Скрипка О.І.) про відмову у видачі судового наказу за заявою Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором, встановив: у грудні 2024 року Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані телекомунікаційні послуги в сумі 3 605грн 05 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 242грн 24 коп. Ухвалою судді Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року у видачі судового наказу відмовлено. В апеляційній скарзі представник ПрАТ «ВФ Україна» - Федорів І.Я. просить ухвалу судді скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права. Представник стягувача зазначає, що суддя помилково посилається на положення ч. 7 ст. 43 ЦПК України, оскільки вони не стосуються наказного провадження, так як заява про видачу судового наказу не є ні заявою по суті справи, ні іншою із заяв, перелічених у ч. 7 ст. 43 ЦПК України. Представник стягувача посилається на те, що вимоги щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу передбачені статтею 163 ЦПК України, а також іншими положеннями розділу ІІ «Наказне провадження» ЦПК України. Зазначений розділ не містить норм, які б покладали на заявника обов`язок надавати суду копію заяви про видачу судового наказу чи примірники такої заяви. Також представник стягувача зазначає, що згідно вимог ст. 169 ЦПК України саме на суд покладено обов`язок направити копію заяви боржнику разом із копією судового наказу. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про відмову у видачі судового наказу розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у видачі судового наказу, суддя першої інстанції посилалася на те, що матеріали заяви ПАТ «ВФ Україна» про видачу судового наказу не містять доказів надсилання заявником такої заяви з додатками іншому учаснику справи, а відтак заява не відповідає вимогам статті 163 цього Кодексу, що є підставою для відмови у видачі судового наказу. Колегія суддів з таким висновком судді першої інстанції не погоджується з таких підстав. Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості. Згідно положень ст. 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. У пункті 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу. Аналіз положень статті 163 ЦПК України свідчить, що вказана норма не передбачає такої вимоги, як подання заявником доказів надіслання заяви про видачу судового наказу з додатками іншому учаснику справи. Крім того, положення частини 2 статті 169 ЦПК України передбачають, що копія заяви про видачу судового наказу направляється боржнику судом разом із копією судового наказу. Отже, висновок судді першої інстанції про недотримання заявником положень ст. 163 ЦПК України та частини 7 статті 43 ЦПК України є помилковим. Відповідно до статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Колегія суддів вважає, що ухвала про відмову у видачі судового наказу прийнята з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню, а матеріали справи направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» - Федорів Ірини Ярославівни задовольнити. Ухвалу судді Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року скасувати, цивільну справу за заявою Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором направити до Деснянського районного суду міста Києва для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук