Постанова Київський апеляційний суд № 758/14583/24

Унікальний номер справи 758/14583/24 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/6688/2025 Головуючий у суді першої інстанції С.С. Захарчук Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 11 квітня 2025 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Мамаєвим Дмитром Юрійовичем , на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 27 грудня 2024 року, у с т а н о в и в : У листопаді 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Мамаєва Д.Ю. звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою до ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД», в якій просив суд визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: приміщення (тип приміщення машино-місце) будівельний номер АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:85:319:0088, а також стягнути витрати на правову допомогу. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД» про визнання майнових прав визнано неподаною та повернуто позивачу. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , через свого представника звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що на виконання вимог ухвали Подільського районного суду м. Києва від 25.11.2024 про залишення позовної заяви без руху, до суду було подано заяву про усунення недоліків, з відповідним обґрунтуванням щодо застосування до позивача положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо звільнення його від сплати судового збору. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що фактично позивачем, разом з первинною позовною заявою було надано всі наявні докази на підтвердження викладених обставин справи. Зокрема, позивачем були надані докази повної сплати майнових прав, що по суті доводить факт того, що позивач по справі з свого боку виконав всі умови договору. Проте, відповідач не виконує покладені на нього обов`язки, оскільки не завершив будівництво та не ввів в експлуатацію Об`єкт будівництва за договором, майнові права на яке було придбано та повністю оплачено позивачем по справі станом на дату подання позовної заяви. Відповідач, не виконуючи умови договору, позбавляє позивача можливості реалізувати належне йому майнове право на оформлення та набуття права власності на приміщення машино-місця з будівельним номером 38, загальною площею 12,50 м.кв. Апелянт зауважує, що в даному випадку необхідно врахувати, що згідно преамбули Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, в особливості встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації політики у сфері захисту прав споживачів. В силу вимог договору купівлі-продажу майнових прав, що укладено між позивачем та відповідачем, продавець, тобто відповідач продає, а покупець, тобто позивач, купує майнові права на об`єкт нерухомості. Оскільки договір купівлі-продажу майнових прав передбачає в подальшому набуття позивачем права власності на машино -місце то на такі правовідносини поширюється дія ЗУ «Про захист прав споживачів». Так, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18 та постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 524/8390/20 зроблено висновок стосовно договорів купівлі-продажу майнових прав, які за своєю природою, умовами та ознаками є договором купівлі-продажу житлового приміщення, а тому підпадають під дію ЗУ «Про захист прав споживачів». Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2024 року ОСОБА_1 через представника звернувся до суду з позовом до ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД», просив суд визнати за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: приміщення (тип приміщення машино-місце) будівельний номер АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:85:319:0088, а також стягнути витрати на правову допомогу. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 25 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 , залишено без руху. Судом зазначено, що позивачем не викладені обставини на обґрунтування позовних вимог до відповідача про визнання майнових прав на об`єкт незвершеного будівництва, а саме: приміщення (тип приміщення - машино-місце) будівельний номер АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:85:319:0088, не зазначені докази, що підтверджують вказані обставини. Окрім того, суд звернув увагу позивача на ту обставину, що ним не зазначено ціну позову, та не сплачено судовий збір з урахуванням ціни позову. 27.11.2024 через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника Мамаєва Д.Ю. подано до суду клопотання на виконання ухвали суду від 25.11.2024 про залишення позовної заяви без руху. Позивач, посилаючись на ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначив, що звільнений від сплати судового збору за подачу позову до суду, просив відкрити провадження у справі, при розгляді справи врахувати практику Верховного Суду та урахувати практику розгляду аналогічних справ в Шевченківському районному суді м. Києва. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачеві. Вирішуючи питання про повернення позову, суд погодився, що правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва, однак дійшов висновку, що позивачем не зазначено жодних доводів та доказів щодо того, в чому полягало порушення його прав як споживача, а отже положення Закону України «Про захист прав споживачів» в частині звільнення від сплати судового збору не підлягає до застосування. Окрім того, судом зазначено, що позивачем не викладено обставин на обґрунтування позовних вимог до відповідача. Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку. Виходячи з конструкції частини першої статті 6 Конвенції можна зробити висновок, що в ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перешкод чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. У рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява № 28249/95) ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, як він уже постановляв у багатьох випадках, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право подавати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, це положення, яке містить у собі «право на суд», з якого випливає право доступу до суду, тобто право порушувати провадження у суді в цивільних справах, становить лише один аспект; однак це є той аспект, який дійсно робить можливим використання подальших гарантій, закладених у пункті 1 статті

6. Такі характеристики судового провадження, як справедливість, відкритість та невідкладність, насправді не мають жодної цінності, якщо таке провадження передусім не порушено. І в цивільних справах навряд чи можна уявити верховенство права без можливості мати доступ до суду (див. рішення Суду «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) від 21 січня 1975 року, серія A, N 18, с. 18, п. 34 (у кінці) та 35 - 36; і «Z та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) (GC) N 29392/95 ECHR 2001-..., п. 91-93)» (пункт 52). У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) ЄСПЛ також виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЄСПЛ 2002-ІІ). ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» ((Bellet v. France)) від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) від 28 жовтня 1998 року). Право на отримання судового захисту означає, що суб`єкт має право звернутися до суду та матиме право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Можливість реалізувати вказані права повинна бути забезпечена кожній особі без будь-яких дискримінаційних перепон чи занадто формалізованих ускладнень. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій. Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви визначені у статті 175 ЦПК України. Згідно з частинами першою-третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому у статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Таким чином, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору». Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 761/24672/15-ц (провадження № 14-197цс18) вказано, що «у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як «споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ», у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України «Про захист прав споживачів». Крім того, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову». Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що позов пов`язаний з порушенням відповідачем його прав як споживача послуг та просив суд визнати за ним майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: приміщення будівельний номер АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:85:319:0088 за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 22 лютого 2019 року, а тому на вказані позовні вимоги поширюється дія статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. За пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Статтею 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Відповідно до положень пункту 2.1 договору купівлі-продажу майнових прав № Р5-38ПМ від 22 лютого 2019 року, забудовник продає, а покупець купує майнові права на приміщення, визначене п 3.1 договору, а саме машино-місце будівельний номер АДРЕСА_1 Отже, судом зроблений помилковий висновок про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки договір купівлі-продажу майнових права передбачає в подальшому набуття їх покупцем права власності на приміщення (машино-місце), а отже, на такі правовідносини поширюється дія вказаного закону. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18 (провадження № 61-17721св19). Таким чином, за подання позову до суду судовий збір не підлягає сплаті, тому вимоги суду про сплату ОСОБА_3 судового збору за подання позову не ґрунтуються на законі, а отже, їх невиконання не може бути підставою для визнання неподаною і повернення ОСОБА_1 позовної заяви. Окрім того, позивачем разом із позовною заявою були подані наявні у нього докази на підтвердження викладених обставин справи, а саме, договір-купівлі продажу майнових прав № Р5-38ПМ від 22.02.2019, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД», а також докази сплати майнових прав, тобто позивач виклав обставини справи та зазначив докази і надав певні докази. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви безпідставними та такими, що не відповідають вимогам закону. Отже, у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав для повернення позовної заяви, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам діючого процесуального законодавства, тому, відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 379, 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Мамаєвим Дмитром Юрійовичем, задовольнити. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 27 грудня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна