Постанова 4803 № 185/4623/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3097/25 Справа № 185/4623/24 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» та представника ОСОБА_1 адвоката Ілющенко Анни Анатоліївни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди (а.с. 1-3), в обґрунтування якого посилався на те, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля та за час роботи на даному підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами в яких він працював. На підтвердження своїх доводів позивачем надано довідку МСЕК, згідно якої йому 29.05.2008 року встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 85%, з яких повторно 30% - антракосилікоз, 10% - деформуючий артроз, та первинно 45% за виробничою травмою, 28.05.2008 року встановлено другу групу івналідності безстроково. Оскільки моральну шкоду за отримані професійні захворювання позивач отримав, в даному випадку просить стягнути моральну шкоду за трудове каліцтво. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я в розмірі 200 000,00 грн без відрахування податків та обов`язкових платежів. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, задоволено частково. Стягнути з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 45 000 (сорок п`ять тисяч гривень) грн без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог, відмовлено. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 450 (чотириста п`ятдесят) грн (а.с. 83-84). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ілющенко А.А., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про зміну оскарженого рішення шляхом збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 200 000,00 грн без відрахування податків та інших обов`язкових платежів (а.с. 88-90). В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішення суду в частині задоволених вимог зменшивши розмір моральної шкоди до 20 000,00 грн, а також розмір судового збору до 200,00 грн (а.с. 98-102). Учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційні скарги у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду змінити враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.11.2006 року було змінено рішення Першотравенського міського суду від 04.07.2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції ФСС від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Першотравенську про стягнення страхової виплати за моральну шкоду та зменшено суму стягнутої моральної шкоди до 20 000 грн. Предметом цієї справи було стягнення моральної шкоди за втрату професійної працездатності за отримані хронічні захворювання. В даній справі позивач просить стягнути моральну шкоду за втрату професійної працездатності в результаті травмування 20.09.2002 року - 45%. Позивачем надано суду акт розслідування нещасного випадку з якого вбачається, що нещасний випадок був пов`язаний з виробництвом. Також з акта вбачається, що особи, які порушили законодавство про охорону праці встановлені: ОСОБА_1 та інші. У зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією за результатами якого 29.05.2008 року встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 85%, з яких повторно 30% - антракосилікоз, 10% - деформуючий артроз, та первинно 45% за виробничою травмою, 28.05.2008 року встановлено другу групу інвалідності безстроково. Зазначені обставини підтверджуються відповідною випискою з акта освідування про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, яка міститься в матеріалах справи. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду щодо стягнення моральної шкоди у визначеному судом розмірі, виходячи з наступного. З наведеного видно, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки травму було отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного. Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати додаткові зусилля на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями. У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Колегія суддів наголошує на тому, що відповідач повинен відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманою виробничою травмою та частково втратою працездатності внаслідок цієї травми. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією за результатами якого 29.05.2008 року встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 85%, з яких повторно 30% - антракосилікоз, 10% - деформуючий артроз, та первинно 45% за виробничою травмою, 28.05.2008 року встановлено другу групу інвалідності безстроково.. При визначені розміру компенсації позивачу моральної шкоди внаслідок виробничої травми, суд апеляційної інстанції, враховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, в тому числі наявність вини самого позивача, і наслідки, що наступили, вважає за необхідне збільшити моральну шкоду з 45 000,00 грн до 60 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги позивача про занижений розмір моральної шкоди, колегія суддів вважає частково обґрунтований. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди є безпідставними, оскільки місцевий суд, на підставі медичних документів правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання. Верховний Суд у постанові від 10.06.2020 року у справі №212/3859/16-ц зазначив, що сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Доводи скарги про те, що саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіянні особі, наскільки вони є важкими та яка компенсація буде адекватною, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наявність висновків судово-психологічної експертизи не є обов`язковою для суду при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди. Ступінь втрати професійної працездатності позивачу встановлено МСЕК. Наявність чи відсутність у позивача моральної шкоди може бути встановлена судом без проведення відповідної експертизи. Судом встановлено, що саме відповідач не створив позивачці безпечних і нешкідливих умов праці, внаслідок чого позивач отримав ушкодження здоров`я, внаслідок чого позивач зазнає фізичні і моральні страждання. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із ушкодженням здоров`я, суд першої інстанції не мав встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо. Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 грудня 2018 року по справі №210/5258/16-ц, провадження №14-463 цс

18. Тому необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що саме на МСЕК покладено обов`язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Відсутність індивідуальної програми реабілітації інвалідів також не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів та не свідчить про те, що виробнича травма позивача не є психотравмувальною для нього, а тому колегія суддів відхиляє вказані доводи. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано оцінки наявності чи відсутності у позивача інших захворювань є такими, що не беруться до уваги, оскільки це не є предметом розгляду у даній справі, так як у даній справі предметом розгляду є завдання моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я позивача та втрата працездатності за професійним захворюванням. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», однак наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Ілющенко А.А. та зміни оскаржуваного рішення, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ілющенко Анни Анатоліївни задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року змінити в частині присудженого до стягнення з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 розміру відшкодування моральної шкоди, збільшивши з 45 000,00 грн до 60 000,00 грн без відрахування податку та інших обов`язкових платежів з доходів фізичних осіб. В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 02 квітня 2025 року. Повний текст постанови складено 11 квітня 2025 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна