Постанова 4803 № 185/3248/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1090/24 Справа № 185/3248/23 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 30 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лопатіної М.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 адвоката Повалій Олени Василівни, Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що з 08 липня 1999 року по 12 квітня 2021 року перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», працюючи на різних посадах. За час роботи на підприємстві відповідача з позивачем сталися нещасні випадки, пов`язані з виробництвом, що підтверджується актом № 9 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом форми Н-1 від 29 жовтня 2007 року; актом розслідування нещасного випадку форми Н-1 від 14 липня 2010 року та актом розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 14 липня 2010 року; актом про нещасний випадок пов`язаний з виробництвом форми Н-1/П від 22 січня 2016 року; актом проведення розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 21 січня 2022 року. 08 квітня 2022 року первинно - повторно встановлено другу групу інвалідності, визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 85 % з них: 80% - первинно за травмою від 17 січня 2022 року (акт Н-1 від 21 січня 2022 року), 5% - повторно за травмою від 08 червня 2010 року (акт Н-1 №9 від 14 липня 2010 року). Вважає, що роботодавець не створив безпечні та нешкідливі умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши статтю 153 КЗпП України та статтю 13 Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обов`язок, що в свою чергу стало причиною отримання ним ушкодження здоров`я та професійних захворювань, та звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я у розмірі 245000,00 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 127500,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1275,00 грн. Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову внаслідок не створення відповідачем належних та безпечних умов праці позивачу, який отримав професійне захворювання, внаслідок чого останньому завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню та її розмір 127500,00 грн., суд визначив з урахуванням істотності вимушених змін у житті позивача, ступеня втрати працездатності та характеру професійних захворювань та їх наслідків для здоров`я останнього. Не погодившись з рішення суду, представник ОСОБА_1 адвокат Повалій О.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, збільшивши розмір до 245000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції не врахував стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, не враховано наслідків та обсягу спричинених позивачу моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача, внаслідок чого рішення суду першої інстанції слід змінити, збільшивши розмір моральної шкоди до 245000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Не погодившись з рішення суду, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, зменшивши розмір моральної шкоди до 85000,00 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що визначений судом розмір моральної шкоди, є завищеним. Посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв`язку між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні, з огляду на таке. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно із частиною 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 08 липня 1999 року по 12 квітня 2021 року перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», працюючи на різних посадах. За час роботи на підприємстві відповідача з позивачем сталися нещасні випадки, пов`язані з виробництвом. Вказані факти підтверджуються актом № 9 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом форми Н-1 від 29 жовтня 2007 року; актом розслідування нещасного випадку форми Н-1 від 14 липня 2010 року та актом розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 14 липня 2010 року; актом про нещасний випадок пов`язаний з виробництвом форми Н-1/П від 22 січня 2016 року; актом проведення розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 21 січня 2022 року. 08 квітня 2022 року позивачу первинно - повторно встановлено другу групу інвалідності, визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 85 % з них: 80% - первинно за травмою від 17 січня 2022 року (акт Н-1 від 21 січня 2022 року), 5% - повторно за травмою від 08 червня 2010 року (акт Н-1 №9 від 14 липня 2010 року). Отже, між сторонами склалися трудові правовідносини, ушкодження здоров`я та професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди. Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Відповідно до частини 1 статті 168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі №210/3177/17. У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Згідно із частинами 1, 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. В даному випадку ушкодження здоров`я та професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство). Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Встановивши факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку із втратою ним професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров`я потерпілого погіршено, що завдає йому фізичного болю та душевних страждань, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог, оскільки внаслідок отриманого ушкодження здоров`я та професійного захворювання на виробництві останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров`я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров`я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано. Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд першої інстанції вірно оцінив глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини у справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, та дійшов висновку про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 127500,00 грн. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо стягнення моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів враховуючи наступне. Відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року). Згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в редакції, що є чинною на день розгляду справи в суді, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Рішення суду ухвалене 24 жовтня 2023 року, тобто коли вище вказана норма набула чинності. За таких обставин, визначена судом сума моральної шкоди, з якою погоджується колегія суддів, підлягає стягненню з відрахування податків та інших обов`язкових платежів, оскільки перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати та довідка МСЕК видавалася у 2022 році, тобто після набрання чинності вказаних вище змін. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Повалій О.В. з приводу визначеного судом розміру моральної шкоди, оскільки вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди суд виходив із принципу розумності, виваженості та справедливості, конкретних обставини у справі і розмір втрати професійної працездатності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача. Аргументи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Повалій О.В. з приводу визначеного судом розміру моральної шкоди з утриманням податків та інших обов`язкових платежів, є безпідставними, виходячи з наступного. Змінами до податкового законодавства, які набули чинності з 23 травня 2020 року згідно із законом України № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», визначено, що стягнуті кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди є доходом, який підлягає оподаткуванню на час виконання рішення суду. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» щодо відсутності підстав для задоволення позову через недоведеність позивачем факту заподіяння моральної шкоди належними доказами у справі, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Разом з тим, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із ушкодженням здоров`я, суд першої інстанції не мав встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого. Тому необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди. Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі № 210/5258/16-ц, провадження №14-463 цс

18. Аргументи апеляційної скарги з приводу того, що підприємство в повному обсязі виконало обов`язки, передбачені законодавством України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень ст. 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Повалій Олени Василівни - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року - змінити, зазначивши, що сума моральної шкоди підлягає стягненню з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів». В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Суддя: В.С. Городнича М.Ю. Лопатіна