Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/9819/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2025 року м. Хмельницький Справа № 686/9819/24 Провадження № 22-ц/820/381/25 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І., секретаря: Шевчук Ю.Г. за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2024 року (суддя Павловська А.А.) за позовом заступника керівника Окружної прокуратуру міста Хмельницького в інтересах Хмельницької обласної військової адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про визнання недійсним наказу, визнання незаконною та скасування державної реєстрації прав, припинення права власності, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання повернути частину земельної ділянки, в с т а н о в и в : У квітні 2024 року заступник керівника Окружної прокуратуру міста Хмельницького звернувся в суд в інтересах Хмельницької обласної військової адміністрації із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про визнання недійсним наказу, визнання незаконною та скасування державної реєстрації прав, припинення права власності, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання повернути частину земельної ділянки. В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14.07.2016 №22-17791 -СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 1,8361 га та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067. Право власності за ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку зареєстровано 18.07.2016 року (об`єкт нерухомого майна -977849468250). У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 21.11.2017 року ОСОБА_4 вказану земельну ділянку відчужено для ОСОБА_1 . Відповідно до інформації філії «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», а також схеми розташування спірної земельної ділянки, виготовленої сертифікованим інженером-землевпорядником ліцензійної організації ПП «Земельно-Юридичний центр» ОСОБА_5 встановлено, що частина спірної земельної ділянки площею 0,2783 га знаходиться в межах земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», межах кварталу №62 виділу 4,6, загальною площею 71 га земель лісового фонду в межах Хмельницького лісництва ДП ХОСЛАП «Хмельницькагроліс». Вказане підтверджується інформацією філії «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» №1031/25.8-2-2023 від 20.11.2023 та схемою розташування зазначеної земельної ділянки, виготовленою сертифікованим інженером-землевпорядником ліцензійної організації ПП «Земельно-Юридичний центр» ОСОБА_6 , на підставі матеріалів лісовпорядкування 2015 року. Хмельницька обласна державна адміністрація та нинішній користувач - філія «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» не надавали погоджень на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067. Надана у приватну власність ОСОБА_4 частина спірної земельної ділянки, яка у подальшому відчужена для ОСОБА_1 , належить до категорії земель лісогосподарського призначення, і після її незаконного надання у власність своє цільове призначення не змінила. Вона відноситься до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Посилаючись на зазначене, прокурор просив суд: - визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14.07.2016 №22-17791-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 1,8361 га та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067; - визнати незаконною та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067 площею 1,8361 га, припинивши право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку; - визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067 площею 1,8361 га. - зобов`язати ОСОБА_1 повернути частину земельної ділянки площею 0,2783 га лісогосподарського призначення в межах земельної ділянки кадастровим номером 6825082400:02:013:0067 площею 1,836 га, яка розташована на території Хмельницької міської територіальної громади, на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, стягнути з відповідачів на користь Хмельницької обласної прокуратури судовий збір сплачений за подання позову та апеляційної скарги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що предметом доказування у справі є належність частини спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та її накладення на них. Прокурором на обґрунтування заявлених позовних вимог надано документи, які підтверджують факт передачі у 2008-2009 роках у постійне користування земель лісогосподарського призначення ДП «ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс» (акт прийому-передачі лісів від 2009 року на виконання розпорядження Хмельницької ОДА 2008 року), документів щодо подальших правонаступників державного підприємства, матеріали лісовпорядкування 2015 року (Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс» Хмельницьке лісництво, документи щодо погодження та затвердження матеріалів лісовпорядкування 2015 року, зокрема лист Міністерства екології та природних ресурсів України та наказ Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства, планшет № 13, котрий містить систему координат WGS-84 (координати X та Y), План лісонасаджень Спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства «Діброва» 2002 року), схеми розташування спірної земельної ділянки, виготовлені сертифікованим інженером-землевпорядником ліцензійної організації ГІП «Земельно-юридичний центр» ОСОБА_6 на підставі матеріалів лісовпорядкування 2015 року, що підтверджують факт належності частини спірної земельної ділянки площею 0,2783 га до земель лісового фонду та її накладення на них згідно матеріалів лісовпорядкування, інформації Хмельницької ОВА від 16.10.2023 № 68/24-12-8415/2023, від 16.02.2024 № 68/24-12-1461/2024 та лісокористувача філії «Старокостянтинівське лісове господарство» від 20.11.2023 № 1031/25.8-2-2023, які підтверджують те, що власник землі та користувач не погоджували вилучення цієї землі лісового фонду. Також апелянт зазначає, що відповідачі не заперечували щодо часткового накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, проте, при обговоренні можливості добровільного вирішення спору, мова йшла не про розподіл спірної земельної ділянки, який дав би можливість позивачу сформувати частину цієї землі як землі лісового фонду, а про зміну її конфігурації й укладення мирової угоди. На думку апелянта, суд першої інстанції невірно застосував висновки Верховного Суду України, зроблені у постановах 2015 року, зокрема від 06.10.2015 у справі № 21-1306а15, від 11.11.2014 4 справі № 21-405а14 щодо неефективності такого способу захисту як оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, оскільки є низка позицій Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду про його ефективність у тому випадку, коли такими рішеннями, поміж іншого, змінено цільове призначення земельних ділянок. У справі № 911/3396/14, на яку суд першої інстанції посилається як на висновок про застосування норми права у спірних правовідносинах, при оскарженні відповідного рішення сільської ради не йшлося про неправомірну передачу земель лісового фонду під видом земель сільськогосподарського призначення, отже вона не є релевантною даній справі. Апелянт, навівши правові висновки Верховного Суду, зазначив, що ефективним способом захисту порушеного права у цих правовідносинах є заявлення негаторного позову, у складі позовних вимог якого має бути вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Також зазначив, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки та речового права на неї, всупереч вимог ст.ст. 263, 264, 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення не виклав мотиви щодо відсутності підстав для їх задоволення. Звертає увагу суду, що задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки, а шляхом її повернення до державної власності. Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо добросовісності поведінки відповідача ОСОБА_1 , непропорційністю втручання у мирне володіння її майном. Звернення прокурора із даним позовом є законним та беззаперечно переслідує «суспільний», «публічний» інтерес. У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області заперечує проти задоволення апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції законним та таким, що не підлягає скасуванню. На думку відповідача в позовній заяві не наведено достатніх та допустимих доказів, які доводять той факт, що спірна земельна ділянка належить до лісового фонду та перебуває в користуванні ДСГП «Ліси України». У зв`язку з чим просить рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.11.2024 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві також просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення. На думку відповідача доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яких суд дійшов на підставі правильно встановлених обставин справ та дослідження доказів. В судовому засіданні прокурор підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Представник відповідачки ОСОБА_1 , адвокат Лозінський М.В. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити. Представник Головного управління Держгеокадастру Варибок Т.В. в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити. Представник третьої особи Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» адвокат Довгопола К.А. в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Відповідно до пункту 3 і пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з підстав недоведеності позивачем належними та допустимими доказами того, що земельна ділянка з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067 в тій чи іншій частині належить до земель лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України». Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись, оскільки він не відповідає вимогам закону і обставинам справи. Судом встановлено, що розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 24 грудня 2008 року №633/2008-р передано у постійне користування земельні ділянки лісогосподарського призначення Хмельницького району площею 2937 га, в тому числі, Давидковецької сільської ради 71 га, ДП «Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Хмельницькоблагроліс», правонаступником якого на даний час є ДП Старокостянтинівське лісове господарство. Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14.07.2016 №22-17791СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 1,8361 га та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067. (а.с.90, т.1) Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А.А. 18.07.2016 зареєстровано право власності за ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку (об`єкт нерухомого майна - 977849468250). У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 21.11.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А.А., ОСОБА_4 вказану земельну ділянку відчужено ОСОБА_1 (а. с. 91, т.1). Філією «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» на підставі проекту організації розвитку лісового господарства ДП ХОСЛАП «Хмельницькагроліс» Хмельницьке лісництво 2015 року, планово-картографічних матеріалів, а саме планів лісовпорядкування, карт-схемам розподілу території, а також схеми розташування спірної земельної ділянки, виготовленої сертифікованим інженером-землевпорядником ліцензійної організації ПП «Земельно-Юридичний центр» ОСОБА_5 , стверджується, що частина спірної земельної ділянки площею 0,2783 га знаходиться в межах земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України». Згідно інформації філії «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» №1031/25.8-2-2023 від 20.11.2023 та схеми розташування зазначеної земельної ділянки, частина земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067 знаходиться у межах кварталу №62 виділу 4,6, загальною площею 71 га земель лісового фонду в межах Хмельницького лісництва ДП ХОСЛАП «Хмельницькагроліс». Згідно листів №68/24-12-8415/2023 від 16.10.2023, №68/24-12-1461/2024 від 16.02.2024 та №1031/25.8-2-2023 від 20.11.2023 Хмельницька обласна державна адміністрація та нинішній користувач філія «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» не надавали погоджень на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067. Крім того, вказані обставини також підтверджуються планшетом № 13 матеріалів лісовпорядкування 2015 року ДП ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс», проектом організації та розвитку лісового господарства ДП ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс», витягом з публічної кадастрової карти та іншими письмовими доказами. На даний час ДП «Проскуріське лісове господарство» перебуває в стані припинення шляхом його реорганізації шляхом приєднання до ДП «Старокостянтинівське лісове господарство». Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Позов у цій справі поданий прокурором, зокрема в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державною на здійснення функцій у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням ОСОБА_1 земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення. Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)). За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України) в окрему категорію. Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України). До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України). Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України). Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14). Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14). У справі, яка переглядається, судом встановлено, що спірна земельна ділянка, яка передана у приватну власність спочатку ОСОБА_2 , а потім вона перейшла у власність ОСОБА_1 , частково накладається на землі лісогосподарського призначення, лісового фонду в межах Хмельницького лісництва ДП ХОСЛАП «Хмельницькагроліс», земельні ділянки якого на даний час перебувають у користуванні ДП «Старокостянтинівське лісове господарство». Площа перетину 0,2783 га. Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням норм земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову. Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)). Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)). Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою. З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц). Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження№ 14-90цс23). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що «витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_4 ». Звертаючись до суду з позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка (з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067, площею 1,8361 га, яка була передана у власність ОСОБА_1 , належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, та передача останньої у приватну власність фізичної особи здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а тому порушене право держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації підлягає відновленню шляхом визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14.07.2016 №22-17791-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 1,8361 га та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067; визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067 площею 1,8361 га, припинивши право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку; визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067 площею 1,8361 га.; зобов`язання ОСОБА_1 повернути частину земельної ділянки площею 0,2783 га лісогосподарського призначення в межах земельної ділянки кадастровим номером 6825082400:02:013:0067 площею 1,836 га, яка розташована на території Хмельницької міської територіальної громади, на користь держави в особі Хмельницької обласної ї військової адміністрації. Оскільки у даній справі прокурором пред`явлено негаторний позов про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку, а у вказаних правовідносинах підлягає пред`явленню віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, колегія суддів вважає, що позивачем обраний неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в позові. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельних ділянок у власність держави потребує оцінки добросовісності дії її фактичного реєстраційного володільця, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, можливо і дотримання позовної давності. Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦІК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції щодо відмови в позові необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат немає, оскільки судом апеляційної інстанції змінено лише мотиви відмови у позові. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 квітня 2025 року. Судді Т.О. Янчук Л.М. Грох О.І. Ярмолюк