Постанова Харківський апеляційний суд № 953/17539/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2025 року м. Харків справа № 953/17539/21 провадження № 22-ц/818/404/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю., за участю секретаря Львової С.А., учасники справи: позивач керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», Харківської обласної державної адміністрації, відповідачі ОСОБА_1 , Харківська міська рада, третя особа ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія Григоровича в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», Харківської обласної державної адміністрації на рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2024 року в складі судді Зуб Г.А. в с т а н о в и в: У вересні 2021 року керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», Харківської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Харківської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки. Позовна заява мотивована тим, що Харківською міською прокуратурою №1 (на даний час Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова) здійснювалось процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12019220480002573 від 25 червня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України за фактом незаконного надання службовими особами управління Дерземагенства у м. Харкові висновків про можливість відведення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення, які перебували у державній власності. За результатами проведеного досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 18 липня 2019 року до Дзержинського районного суду м. Харкова направлено обвинувальний акт відносно виконуючого обов`язки начальника управління Держкомзему у Харківській області, яким був неправомірно підписаний та наданий висновок, на підставі якого у подальшому Харківською міською радою прийнято рішення про виділення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0145), площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та вказану земельну ділянку було передано у власність ОСОБА_3 . Так, досудовим розслідуванням встановлено, що пунктами 75, 75.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» № 249/10 від 22 вересня 2010 року, ОСОБА_3 затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки та наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1000,0 кв м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та попереджено останню, що на ділянці розташовані зелені насадження, знесення яких, при необхідності, потрібно виконати згідно діючого законодавства. Пунктом 28 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» № 232/11 від 06 квітня 2011 року, затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0145), площею 1000,0 кв м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та вказану земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_3 . На виконання вказаного рішення міської ради Крамаренко Л.А. виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 783958, зареєстрований 26 вересня 2011 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (кадастровий номер 6310136600:14:006:0145). Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0145 зареєстровано приватним нотаріусом Лавіндою Н.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 401 від 14 лютого 2019 року, видавник Лавінда Н.О. приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, індексний номер рішення 45526492 від 14 лютого 2019 року, номер запису про право власності 30292582. Відповідно до висновку судової експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса МЮ України від 27 травня 2019 року № 7268/7269, ринкова вартість земельної ділянки, площею 1000,0 кв м, з кадастровим номером 6310136600:14:006:0145, розташованої по АДРЕСА_1 станом на 06 квітня 2011 року складає 162 583,00 грн. Посилався на те, що виходом на місце встановлено, що на теперішній час вказана земельна ділянка вільна від забудови, що підтверджується витягами з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 19 квітня 2021 року за №№ 253287717, 253288358, а саме відсутністю будь-яких відомостей щодо прав власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі на об?єкти незавершеного будівництва. Зазначив, що вищевказані рішення Харківської міської ради незаконні та підлягають скасуванню, оскільки вказана земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0145 знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Зазначене підтверджується листом ДІІ «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 09 листопада 2018 року № 270/02, згідно з яким, на підставі планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року, земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0145 відноситься до земель лісогосподарського призначення, накладається на землі лісогосподарського призначення виділу 4 кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що знаходиться у постійному користуванні цього підприємства та жодних погоджень щодо вилучення вказаної земельної ділянки із земель лісового фонду підприємством не надавалося. На запит Харківської місцевої прокуратури № l листом від 17 грудня 2018 року № 591 ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0145 відноситься до земель лісогосподарського призначення, що перебуває в постійному користуванні ДІ «Харківська лісова науково-дослідна станція» та знаходиться в межах кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Вважав, що земельна ділянка, що передана у приватну власність ОСОБА_3 відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та згода на її вилучення державою не надавала, а розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, тобто Харківської міської ради. Оскільки пункт 28 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» № 232/11 від 06 квітня 2011 року, яке слугувало підставою для подальшого оформлення державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку ЯЛ № 783958 є незаконним, то відповідний державний акт на право власності не відповідає закону та порушує права власника. Спірна земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2019 року відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , проте, вказаний договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки сторонами в момент вчинення правочину недотримано вимоги, встановлені статтею 203 ЦК України. Просив визнати незаконним та скасувати пункти 75, 75.1 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» № 249/10 від 22 вересня 2010 року, щодо затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1000,0 кв м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та попередження останньої, що на ділянці розташовані зелені насадження, знесення яких, при необхідності, виконати згідно діючого законодавства; визнати незаконним та скасувати пункт 28 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» № 232/1 1 від 06 квітня 2011 року, яким затверджений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1000,0 кв м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передано у приватну власність ОСОБА_3 вказану земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:14:006:0145); визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт ЯЛ №783958 на право власності на земельну ділянку, виданий Управлінням Держкомзему у м. Харкові 18 липня 2011 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №631010001000030, на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0145, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір № 401 від 14 лютого 2019 року купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0145, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0145, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави та у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»; судові витрати покласти на відповідачів. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2024 року в задоволенні позовних вимог керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», Харківської обласної державної адміністрації відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія Григоровича в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», Харківської обласної державної адміністрації, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що передання земельних ділянок лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, без їх попереднього вилучення чинним законодавством не передбачено. Таким чином, зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0145, що належить до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства суперечить чинному законодавству в сфері лісокористування. Зазначив, що зайняття спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням норм Земельного кодексу України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки. У категорії справ про захист речових прав Держави на землі лісогосподарського призначення має бути здійснено не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України, а на підставі ст. 391 цього Кодексу та ч. 2 ст. 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки. 31 жовтня 2024 року від Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилалася на те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. 29 листопада 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» Шевченківська окружна прокуратура м. Харкова подала додаткові пояснення з урахуванням відзиву Харківської міської ради, в яких зазначила, що у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Вказав, що вимоги прокурора про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 у власність держави та у користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» заявлені не в інтересах цього державного підприємства чи Державного агентства лісових ресурсів України, а в інтересах держави. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія Григоровича в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», Харківської обласної державної адміністрації необхідно задовольнити частково, рішення суду в частині позовних вимог, заявлених в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» скасувати, позов в цій частині залишити без розгляду, в іншій частині рішення залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння, а не негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням 48 сесії 5 скликання Харківської міської ради Харківської області від 22 вересня 2010 року № 249/10 «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проектів відведення земельної ділянки орієнтовно 1000,0 кв м по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та попереджено останню, що на ділянці розташовані зелені насадження, знесення яких, при необхідності, виконати згідно діючого законодавства (а.с.30-33 том 1). Рішенням 6 сесії 6 скликання Харківської міської ради Харківської області від 06 квітня 2011 року № 232/11 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м. по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.34-35 том 1). На підставі вказаних рішень ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 783958, кадастровий номер 6310136600:14:006:0145 (а.с.38 том 1). На підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н.О. за реєстровим номер № 401, ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_1 (а.с.54-55 том 1). Відповідно до листа Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» № 270/02 від 09 листопада 2018 року, проаналізувавши Публічну кадастрову карту України та візуально порівнявши з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2013 року встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0145 (частково) накладається на видів 4 кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська ЛНДС», відноситься до земель лісогосподарського призначення і знаходиться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Згоду на вилучення земельної ділянки із земель лісового фонду, передачу її в оренду зі зміною цільового призначення підприємством не надавалась (а.с.60-61 том 1). Відповідно до листа Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» № 591 від 17 грудня 2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0145 знаходиться в межах кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська ЛНДС» (а.с.56 том 1). Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою та оціночно-земельної експертизи №7268/7269 по матеріалам кримінального провадження № 12018220480004660, складеного 27 травня 2019 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та оформлення власності на земельну ділянку на громадянку ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування станом на 06 квітня 2011 року за складом, змістом та правилами оформлення. Чи накладається площа спірної земельної ділянки на площу земельної ділянки лісогосподарського призначення, власником (користувачем) є держава в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» (в межах земель лісогосподарського призначення) згідно планово картографічних матеріалів лісовпорядкування не надається можливим (а.с.68-119 том 1). 03 липня 2019 року до ЄРДР внесені відомості за № 12019220480002573 за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 364 КК України (а.с.12-121 том 1). Також матеріали справи містять проєкт організації лісного господарства Данилівського досвідченого лісгоспу; проєкт організації і розвитку лісового господарства Данилівського дослідного держлісгоспу Українського ордена «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького; проєкт організації і розвитку лісового господарства Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» Українського ордена «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького; плани лісонасаджень (а.с.88-143 том 4). Щодо позовних вимог прокурора в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» слід зазначити наступне. Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави. Тому прокурор не має повноважень на ведення справ в інтересах державного підприємства, а відповідні вимоги не мають розгляду по суті. Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Врахувавши правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, а також те, що ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, апеляційний суд дійшов висновку про залишення без розгляду позовних вимог керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова, заявлених в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі ДП «Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» є безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах зазначеного підприємства, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України. Що стосується позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акта, визнання недійсним договору купівлі-продажу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження№ 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1). Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі правові висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі№ 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74). Також, згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу влади про надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки та затвердження проекту землеустрою, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу влади про визнання незаконним і скасування рішення органу влади про надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки та затвердження проекту землеустрою, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки не є належними й ефективними способами захисту вимоги, у зв`язку з чим підстави для їх задоволення відсутні. Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 619/1365/21 (провадження № 61-6864св23). Щодо позовних вимог керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України про зобов`язання повернути земельну ділянку, колегія суддів виходить з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Позов у цій справі поданий прокурором, зокрема в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державною на здійснення функцій у спірних правовідносинах Харківської обласної державної адміністрації у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням ОСОБА_1 земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка, яка передана у приватну власність ОСОБА_1 , повністю накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням норм земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову. Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)). Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)). Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою. З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц). Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що «витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_4 ». Встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги те, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки не спрямований у контексті зазначених обставин справи на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду, яка накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова у частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, оскільки обраний прокурором спосіб захисту про повернення спірної земельної ділянки є неефективним. В контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Такі висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду, яка є сталою та сформованою. Схожий висновок також зроблено у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 686/10902/22 (провадження № 61-4908св24). Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.12)). Однак на підставі пояснень наданих представником прокуратури в судовому засіданні апеляційного суду, колегія суддів встановила, що звертаючись до суду з даним позовом прокуратурою заявлено вимоги, зокрема, про зобов`язання повернення спірної земельної ділянки, та саме ці вимоги прокуратура вважає належним способом захисту прав держави. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, до статті 261 ЦК України внесено зміни після частини сьомої доповнено новою частиною такого змісту: «8. Перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності». Статтю 388 викладено в такій редакції: «Стаття

388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках". Статтю 390 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви". Назву статті 391 ЦК України викладено в такій редакції: «Стаття

391. Захист права власності власника майна» та доповнено частиною другою такого змісту: «2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу». Відповідно до розділу II Прикінцеві та перехідні положення, ц ей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції рішення про витребування майна не ухвалено, отже вирішення таких вимог можливе лише з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року, який набрав чинності 09 квітня 2025 року. Між тим, в судовому засіданні апеляційного суду прокурор наполягав на тому, що заявлений негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки є ефективним способом захисту та відновить права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду, яка накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Вважав, що на негаторний позов не поширюється позовна давність, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Як вбачається з матеріалів справи рішенням 6 сесії 6 скликання Харківської міської ради Харківської області від 06 квітня 2011 року № 232/11 ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м. по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 783958 від 26 вересня 2011 року, кадастровий номер 6310136600:14:006:0145. Оскільки на момент передачі спірної земельної ділянки законом не була встановлена необхідність реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування спірного нерухомого майна, переданого з державної власності у приватну власність, починається від дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, тобто 06 квітня 2011 року, що є датою передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_3 . З даним позовом прокуратура звернулася 14 вересня 2021 року. З огляду на наведене, вирішення вимог про витребування майна, які не заявлені, застосування апеляційним судом положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, може погіршити положення апелянта, що суперечить вимогам закону. За таких обставин рішення суду в частині позовних вимог керівника Дергачівської окружної прокуратури Харківської області, заявлених в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», підлягає залишенню без розгляду, в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки вимоги апеляційної скарги по суті залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія Григоровича в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», Харківської обласної державної адміністрації задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2024 року в частині позовних вимог керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова, заявлених в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» скасувати, позов в цій частині залишити без розгляду. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова