Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/21918/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/21918/24 Перша інстанція: суддя Скупінська О.В. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Турецької І.О., Шевчук О.А. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та скасування наказу, В С Т А Н О В И Л А: У липні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ВЧ НОМЕР_1 , у якому просив: - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні відстрочки від мобілізації, призову під час мобілізації та направлення до військової частини ОСОБА_1 , в формі направлення ОСОБА_1 на проходження ВЛК, включення ОСОБА_1 до поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлення ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 , як такі, що направлені на мобілізацію ОСОБА_1 до розгляду його заяви про надання йому відстрочки від мобілізації; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі п.24 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», шляхом внесення відомостей про відстрочку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та видачі ОСОБА_1 довідки про відстрочку від мобілізації; - визнати протиправною та скасувати постанову ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 про ступінь придатності ОСОБА_1 до військової служби від 6.07.2024р.; - визнати протиправним Наказ про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 від 6.07.2024р.; - визнати протиправним Наказ командира ВЧ НОМЕР_1 в частині зарахування до списків частини ОСОБА_1 , особового складу ВЧ НОМЕР_1 , поставлення на всі види забезпечення, та призначення на посаду тощо та зобов`язати командира ВЧ НОМЕР_1 виключити із списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 .. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 6.07.2024р. він був протиправно зупинений на вулиці, затриманий та примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де подав заяву про відстрочку від мобілізації. Позивач вказує, що його було направлено на проходження ВЛК, за результатами якого його було визнано придатним до військової служби. У подальшому, позивача було примусово доставлено до ВЧ НОМЕР_1 та наказом командира ВЧ НОМЕР_1 зараховано до списків особового складу та призначено на посаду. Позивач вважає вказані дії відповідачів протиправними та незаконними, а тому звернувся до суду із даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача не суперечать вимогам Порядку №560, оскільки позивач не звертався до зазначених подій до відповідача з питання надання відстрочки від призову на військову службу. Тож й включення ОСОБА_1 до поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлення ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 не можна вважати протиправним у контексті спірних правовідносин. Суд зазначив, що визнання протиправними дії відповідача в частині направлення ОСОБА_1 на проходження ВЛК, включення ОСОБА_1 до поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлення ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 є не належним способом захисту порушених прав позивача та жодним чином не призведе до їх відновлення. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу в оформленні відстрочки від мобілізації, призову під час мобілізації, то суд першої інстанції вказав, що у разі якщо позивач вважає, що має право на відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації, то відповідно має право у встановленому порядку оскаржити саме рішення відповідача щодо відмови у наданні відповідної відстрочки, як то передбачено пунктом 60 Порядку №560. Щодо позовних вимог про визнання протиправним Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №198 від 6.07.2024р., то суд не вбачав правових підстав для визнання протиправним наказу ВЧ НОМЕР_1 та судового зобов`язання військової частини звільнити позивача як військовослужбовця з військової служби під час воєнного стану. Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що згідно із копією військового квитка серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 30.09.2011р. узятий на військовий облік та 12.09.2011р. йому присвоєно звання молодшого лейтенанта (а.с.50-52). 6.07.2024р. ОСОБА_1 звернувся до голови комісії Березівського РТЦКСП із заявою/скаргою (вх.№5805), в якій повідомив, що не погоджується з висновком ВЛК у м.Березівка, оскільки це рішення було некомпетентним, непрофесійним, а відтак бажає пройти додаткове обстеження та додати дійсні результати аналізів (а.с.54). 6.07.2024р. ОСОБА_1 подав до голови комісії Березівського РТЦКСП заяву (вх.№5806), в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 24 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с.40). До вказаної заяви додано: свідоцтво про рукопокладення священнослужителя церкви; свідоцтво про реєстрацію релігійної громади; свідоцтво (довідка) про статус священнослужителя (а.с.41-41, 42, 45, 46, 48). У подальшому, відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 6.07.2024р. №198 наказано вважати таким, що прибув та зарахувати до списків військової частини молодшого лейтенанта ОСОБА_1 .. Підстава: поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 (вх.№1097 від 6.07.2024р.), мобілізаційне розпорядження ГШ ЗСУ №1021/М544дск від 25.06.2024р.) (а.с.122, 203). Не погодившись із вказаними діями та наказами відповідачів, вважаючи їх протиправними та незаконними, позивач звернувся до суду із даним позовом. Перевіряючи правомірність дій відповідачів, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно зі ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Статтею 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Згідно з ч.1 ст.1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992р. (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до ч.3 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до ч.7 ст.1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487, (далі - Порядок №1487) передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям. Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим Постановою КМУ від 23.02.2022р. №154 (далі - Положення №154). Відповідно до п.8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм.Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства. Положеннями абзацу 11 п.9 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють, зокрема заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). Згідно з абзацом восьмим пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов`язаних і резервістів. За змістом пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема: 1) перебувати на військовому обліку; 2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; 4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Отже, на ІНФОРМАЦІЯ_3 , крім іншого, покладені обов`язки щодо здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та організації проведення медичних оглядів військовозобов`язаних військово-лікарськими комісіями, а на позивача, як військовозобов`язаного, - проходити медичний огляд за рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Згідно з ч.6 ст.2 Закону №2232-XII в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу» (ч.4 ст.1 Закону №2232-XII). За визначенням ст.1 ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991р. №1975-XII (далі - Закон №1975-XII) альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов`язку перед суспільством. Відповідно до ст.2 Закону №1975-XII право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Згідно зі ст.4 Закону №1975-XII на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення. Для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у ст.2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву (ст.9 Закону №1975-XII). Статтею 12 Закону №1975-XII передбачено, що рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові. Порядок проходження громадянами України альтернативної (невійськової) служби визначає Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затверджене Постановою КМУ від 10.11.1999р. №2066 (далі - Положення №2066). Пунктом другим Положення №2066 визначено, що громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії. На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією. Отже, чинним законодавством України передбачено, що альтернативною службою може бути замінена лише строкова військова служба (Закони №2232-XII і №1975-XII). Повноваження щодо прийняття рішення про направлення громадянина на альтернативну службу покладені на місцеву державну адміністрацію. Обов`язковою умовою для прийняття рішення про направлення громадянина на альтернативну службу є необхідність підтвердження віруючим, стосовно якого приймається відповідне рішення місцевою держадміністрацією, істинності релігійних переконань. Заява про заміну військової служби за призовом під час мобілізації альтернативною невійськової службою подана позивачем з порушенням процедури, встановленої Законом №1975-XII та Положенням №2066, оскільки адресована особі, яка не має відповідних повноважень щодо прийняття такого рішення. Встановлено, що підставою для призову позивача на військову службу слугував Указ Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошене проведення в Україні загальної мобілізації у зв`язку з оголошенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим ЗУ від 24.02.2022р. №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 строком на 30 діб. Відповідно до ч.2 ст.4 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався згідно з Указами Президента від 14.03.2022р. №133/2022, від 18.04.2022р. №259/2022, від 17.05.2022р. №341/2022, від 12.08.2022р. №573/2022, від 7.11.2022р. №757/2022, від 6.02.2023р. №58/2023, від 1.05.2023р. №254/2023, від 26.07.2023р. №451/2023, від 6.11.2023р. №734/2023, від 5.02.2024р. №49/2024, від 6.05.2024р. №271/2024 і від 23.07.2024р. №3891-IX та на момент розгляду даної справи не скасовано. Перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, визначений ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До вказаного переліку не включені військовозобов`язані, які мають право на альтернативну службу відповідно до Закону №1975-XII (якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю). З урахуванням приписів ч.3 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок, зокрема, включає: взяття громадян на військовий облік; призов (направлення) на військову службу; дотримання правил військового обліку. За змістом ч.10 ст.1 Закону №2232-XII, в редакції на час існування спірних правовідносин, громадяни України, які приписані до призовних дільниць, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження медичного огляду, призову на військову службу; проходити медичний огляд; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Відповідно до пп.10 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» військовозобов`язані повинні звіряти не рідше одного разу на п`ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Таким чином, звіряння облікових даних та проходження медичного огляду є складовими військового обов`язку громадян України. Тому, відповідач правомірно направив позивача для проходження медичного огляду, та, після встановлення комісією придатності позивача, до військової служби. Доводи позивача щодо порушення відповідачем гарантованого статтею 35 Конституції України та Законом №1975-XII права на заміну військового обов`язку, виконання якого суперечить його релігійним переконанням громадянина, альтернативною (невійськовою) службою, є безпідставними. Положеннями абзацу 2 Закону №1975-XII передбачено, що умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. За визначенням ч.1 ст.1 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який є спеціальним законом, що встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, а також Законами 2232-XII і №1975-XII не передбачена заміна військової служби під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною невійськовою службою. Натомість констатована можливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб. Можливість встановлення окремих обмежень цього права в умовах воєнного або надзвичайного стан установлена також ст.1 Закону №1975-XII та пунктом другим Положення №2066. Відповідно до частин 1 і 2 ст.20 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені ч.2 ст.64 Конституції України. Згідно зі ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Отже, ст.64 Конституції України не встановлена заборона обмеження під час військового стану передбаченого ст.35 Конституції України права на заміну військового обов`язку, виконання якого суперечить релігійним переконанням громадянина, альтернативною (невійськовою) службою. Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задеклароване право кожного на свободу думки, совісті та релігії. Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень частини 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Таким чином, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей. У рішеннях у справах Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), (Дягілєв проти Росії) Європейський суд з прав людини визнав, що коли особа, посилаючись на ст.9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень ст.9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи. Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Згідно зі ст.17 ЗУ «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. У постанові від 13.06.2024р. №601/2491/22 Верховний Суд зазначив, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни. Тому, посилання позивача на порушення відповідачем Конституції України у зв`язку з не розглядом його заяви щодо заміни військової служби за призовом під час мобілізації альтернативною невійськової службою є безпідставним. Відповідно до ч.ч.2, 5 і 6 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа. Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (ч.5 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). Статтею 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Цією нормою не передбачене право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які мають право на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регулює Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008). За змістом п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Підставою для наказу від 6.07.2024р. №198 про зарахування позивача до списків особового складу НОМЕР_3 слугував складений Березівським РТЦКСП поіменний список військовозобов`язаних, призваних в період військового стану під час мобілізації. Позивач не вказав, у чому, на його думку, полягає протиправність зазначеного наказу та які норми законодавства порушені ВЧ НОМЕР_1 під час його виготовлення. За змістом п.6 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби визначає Закон №2232-XII. Пунктом 2 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII визначено, що початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо). Отже, з дня зарахування до списків особового складу військової частини військовозобов`язаний набуває статусу військовослужбовця. При цьому, наказ від 6.07.2024 №198 є виконаним з моменту зарахування позивача до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , що є початком проходження військової служби. З 6.07.2024р. припинились правовідносини щодо призову позивача на військову службу та виникли правовідносини між позивачем та Державою Україна щодо проходження військової служби, врегульовані Законом №2232-XII, Положенням №1153/2008 та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження військової служби. Відповідно до п.7 Положення №1153/2008 військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Підстави звільнення з військової служби за призовом в період мобілізації під час дії воєнного стану визначені п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII. Згідно із пунктом 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. За змістом пункту 210 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставах, визначених ч.2 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині. Відтак, скасування наказу від 6.07.2024р. №1198 про зарахування до списків особового складу військової частини, який вичерпав свою дію фактом його виконання з моменту вступу позивача на військову службу за мобілізацією, не може мати правових наслідків у вигляді звільнення позивача з військової служби. Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: І.О. Турецька О.А. Шевчук