Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/586/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2025 року справа №360/586/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року (головуючий суддя І інстанції Кисіль С.В.), складеного в повному обсязі 01 листопада 2024 року у м. Дніпро, у справі № 360/586/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про стягнення недоотриманої пенсії та компенсації втрати частини доходів,- В С Т А Н О В И В : У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якій, після уточнення позовних вимог, просить суд: стягнути з ГУ ПФУ в Луганській області на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію у розмірі 195408,34 грн за період з травня 2017 року по червень 2019 року і серпень 2019 року та компенсацію втрати доходів (пенсії) за рахунок несвоєчасної їх виплати у розмірі 137958,65 грн за період затримки виплати з квітня 2017 року по травень 2024 року. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з неотриманої пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з неотриманої пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року в розмірі 195407,72 грн на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати пенсії, а саме з квітня 2017 року по день фактичної виплати пенсії. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Позивач не погодився з судовим рішенням в частині відмови у задоволені позовних вимог, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив стягнути з управління недоотриману пенсію у розмірі 195 407,72 грн. та компенсацію втрати частини доходів (пенсії) за рахунок несвоєчасної їх виплати у сумі 137 958,65 грн. Вказав, що стягнення сум пенсії та компенсації є ефективним способом захисту прав позивача. Крім того, з рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт зазначав, що позовна вимога позивача фактично спрямована на виконання рішення по справі № 360/1492/19, що виключає можливість подання окремого позову. Заборгованість по виплаті пенсії обліковано у відповідача та буде виплачена з урахуванням повноважень, наданих чинним законодавством. Не вбачає протиправності в своїх діях. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є пенсіонером, отримує пенсію за віком довічно та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області, що підтверджується пенсійним посвідченням від 02 серпня 2002 року № НОМЕР_2 , виданим Кировським УПФУ. Позивач є особою з інвалідністю І групи з 05 квітня 2013 безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10 ААА № 225730 від 19 квітня 2013 року. Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03 квітня 2015 року № 924011533, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення м. Лисичанська Луганської області, фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 . У скріншоті з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо реєстрації ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи, наданого Міністерством соціальної політики України від 23 вересня 2024 року, зазначена така інформація: ОСОБА_1 (громадянин України, чоловік); РНОКПП: НОМЕР_1 ; особа була зареєстрована та фактично проживала: АДРЕСА_3 ; адреса листування та фактичного проживання: АДРЕСА_4 , взято на облік як внутрішньо переміщену особу з 03 квітня 2015 року (довідка активна); відомості про зняття з обліку відсутні. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19, яке набрало законної сили 19 липня 2019 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 30 березня 2017 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року. Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 06 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 61732403 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Луганським окружним адміністративним судом 09 серпня 2019 року у справі № 360/1492/19, про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 01 березня 2021 на підставі пункту 1 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Луганським окружним адміністративним судом 09 серпня 2019 року у справі № 360/1492/19, про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року. У листі від 29 листопада 2023 року № 1200-0202-8/24121 на адвокатський запит від 25 листопада 2023 року в інтересах ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Луганській області повідомило, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19, яке набрало законної сили 19 липня 2019 року, ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії та нараховано поточну пенсійну виплату на основну відомість вересня 2019 року на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». В частині негайного виконання рішення суду в межах виплати пенсії за один місяць проведено виплату місячного розміру пенсії за липень 2019 року у розмірі 9005,52 грн у липні 2019 року. Пенсію за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та за серпень 2019 року у розмірі 199897,94 грн обліковано в ГУ ПФУ в Луганській області, частину з якої, з урахуванням положень абзацу третього пункту 4 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, ОСОБА_1 виплачено в листопаді, грудні 2022 року та липні-листопаді 2023 року. Відповідно до затверджених асигнувань виплати всім одержувачам, які зазначені в переліку отримувачів, в 2022 році склали 532,18 грн на кожну особу рівними частинами, в 2023 році 3957,42 грн на кожну особу рівними частинами. Залишок богу станом на 01 грудня 2023 року складає 195408,34 грн. На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19 ОСОБА_1 нараховано на виплату в липні 2019 року місячний розмір пенсії у розмірі 9005,52 грн, нараховану пенсію за липень 2019 року виплачено у липні 2019 року на рахунок, відкритий позивачем в АТ «Державний ощадний банк України», у серпні 2019 року позивачу на додаткову відомість вересня 2019 року нараховано заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року у розмірі 190892,42 грн та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 9005,52 грн. У період з листопада 2022 року по грудень 2023 року проведено виплату пенсії у розмірі 4490,22 грн, а саме: у листопаді 2022 року 530,00 грн, у грудні 2022 року 2,18 грн, у липні 2023 року 557,32 грн; у вересні 2023 року 2093,00 грн; у жовтні 2023 року 1303,00 грн; у листопаді 2023 року 4,10 грн; у грудні 2023 року 0,62 грн. З вересня 2019 року по березень 2024 року пенсії позивачу виплачувалась у повному обсязі, що підтверджується протоколом за період з 01 квітня 2017 року по 31 серпня 2019 року, довідкою ГУ ПФУ в Луганській області від 24 вересня 2024 року № 2267/04-16 про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача має бути відновленим шляхом зобов`язання виплати заборгованості по пенсії та компенсації. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції погоджує висновки суду першої інстанції, з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра. Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм. Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, : 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV). Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. У статті 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. Стаття 46 Закону № 1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат. Судами встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії. Разом з тим, відповідач не вказав конкретну норму Закону № 1058-IV, що надає йому право невиплачувати пенсію у тому числі за минулий час. Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем припинено виплату пенсії позивачу за минулий час без прийняття відповідного рішення. Однак відповідач наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України. Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. Як зазначалось, порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом № 1058-VI. Жодних змін до Закону № 1058-VI з приводу особливостей виплати пенсіонерам, заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось. Встановлення Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України, від обов`язку виконання приписів Закону № 1058-VI та здійснити таку виплату, та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону. У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Європейського суду з прав людини. Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Former King of Greece and Others v. Greece», Заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII). Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України» (Заява № 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції», № 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Хентріх проти Франції», від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A № 296-A, та «Кушоглу проти Болгарії», № 48191/99, п. п. 49-62, від 10 травня 2007 року). У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» Суд звертав увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу». У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Тобто, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. Отже, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено. Суд зазначає, що відповідач, поновивши на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі №360/1492/19 виплату пенсії позивачу, безпідставно, всупереч вимог частини другої статті 46 Закону №1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по пенсійним виплатам. Суд вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги відповідача, що позовна вимога позивача фактично спрямована на виконання рішення по справі № 360/1492/19, що виключає можливість подання окремого позову щодо стягнення заборгованості, оскільки в межах справи № 360/1492/19 не розглядалось питання нарахування та виплати заборгованості з пенсії, не надавалась оцінка розміру такої заборгованості та порядку її виплати. Крім того, в межах справи № 360/1492/19 не розглядалось питання нарахування та виплати компенсації втрати доходів (пенсії) за рахунок несвоєчасної їх виплати Відтак, заявлені позовні вимоги не є аналогічними, отже, в даному випадку наявні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору. При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10). Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що невиплата пенсії позивачу заборгованості з пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року в розмірі 195407,72 грн, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручанням у право власності позивача, і таке втручання не є законним. Щодо позовних вимог в частині стягнення з ГУ ПФУ в Луганській області на користь позивача компенсації втрати доходів (пенсії) за рахунок несвоєчасної їх виплати у розмірі 137958,65 грн за період затримки виплати з квітня 2017 року по травень 2024 року, суд зазначає наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі Порядок № 159). Статтею 1 Закону № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії. Дія Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону та конкретизують підстави і механізм виплати компенсацій. Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу (пенсії) проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Положення пункту 4 Порядку № 159 визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Як зазначалось вище, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії, страхових виплат) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу (пункт 36). У постанові від 07 червня 2023 року у справі № 200/299/21-а Верховним Судом зазначено про необхідність встановлення порушення строків виплат грошових доходів. Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Тобто, право на компенсацію особа набуває в момент отримання доходу, оскільки компенсація нараховується та проводиться саме при виплаті доходу. На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 360/1492/19 ОСОБА_1 нараховано на виплату в липні 2019 року місячний розмір пенсії у розмірі 9005,52 грн, нараховану пенсію за липень 2019 року виплачено у липні 2019 року на рахунок, відкритий позивачем в АТ «Державний ощадний банк України», у серпні 2019 року позивачу на додаткову відомість вересня 2019 року нараховано заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 червня 2019 року у розмірі 190892,42 грн та з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2019 року у розмірі 9005,52 грн, та у період з листопада 2022 року по грудень 2023 року проведено виплату пенсії у розмірі 4490,22 грн. Відтак, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати пенсії, а саме з квітня 2017 року по день фактичної виплати пенсії. Суд вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги позивача про необхідність стягнення сум заборгованості по пенсії та компенсаційних виплат, з огляду на наступне. Частиною 3 статті 378 КАС України визначено, що невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат. Також відповідно до вимог ст.381-1 383 КАС України встановлені механізми судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили, у випадку його невиконання. Відтак, позивач наділений повноваженнями на звернення до суду із заявою про заміну способу виконання судового рішення (у випадку неможливості його виконання) або встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, рішення зобов`язального характеру не порушує прав позивача на судовий захист. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року у справі № 360/586/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 квітня 2025 року. Судді А.В. Гайдар Т.Г.Гаврищук Е.Г. Казначеєв