Постанова Київський апеляційний суд № 572/3111/17

справа № 572/3111/17 головуючий у суді І інстанції Карабаза Н.Ф. провадження № 22-ц/824/4039/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України у Рівненській області поданою представницею - Гордійчук Оленою Михайлівною на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 жовтня 2024 року у справі за позовом Головного управління пенсійного фонду України у Рівненській області до ОСОБА_2 про стягнення коштів , - В С Т А Н О В И В: У грудні 2017 року Сарненське об`єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просило суд: стягнути з відповідачки на користь управління надміру виплачену суму пенсії по втраті годувальника у розмірі 4 304,06 грн. Вимоги позовної заяви обґрунтовано тим, що Держава в особі Сарненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області делегувала йому свої повноваження щодо призначення та виплати всіх видів пенсій. Відповідачка перебувала на обліку в Управлінні та отримувала пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державні пенсійне страхування» із 07 січня 2016 року по 31 серпня 2016 року. Так, 02 лютого 2016 року відповідачем було подано до управління заяву про призначення пенсії та довідку Національного університету Державної податкової служби України від 28 січня 2016 року №26/02-46, відповідно до якої «курсант ОСОБА_2 навчається на 4-му курсі (денна форма навчання) факультет підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету ДПС України (четвертий рівень акредитації). Дата вступу: 01 вересня 2012 року. Наказ про зарахування №1063 від 10 серпня 2012 року. Дата закінчення: 01 жовтня 2016 року». Відомостей про те, що відповідач перебувала на повному державному утриманні позивачу не надходило. Також, у матеріалах пенсійної справи знаходиться розписка від 02 лютого 2016 року, відповідно до якої відповідач зобов`язувалася у випадку виникнення переплати пенсії надміру виплачені кошти повернути. За період із 07 січня 2016 року по 31 серпня 2016 року відповідачу було виплачено пенсію по втраті годувальника в сумі 8 608,13грн. Однак, відповідно до довідки №26/02-606 від 11 листопада 2016 року Університет Державної фіскальної служби України повідомив, що « ОСОБА_2 навчалася на 5-му курсі (денна форма навчання за програмою «Спеціаліст») факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Університету ДФС України (четвертий рівень акредитації) та знаходилася на повному державному забезпеченні. Проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Дата вступу 01 вересня 2012 року, дата закінчення 10 жовтня 2016 року». Управлінням з координації та контролю за виплатою пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом №6245/03-01 від 22 рудня 2016 року проінформовано позивача про те, що по пенсійній справі пенсіонер ОСОБА_2 , о/р НОМЕР_1 , що проживає за адресою АДРЕСА_2 , виникла переплата внаслідок навчання на повному державному забезпеченні в сумі 4 304,06 грн за період з 07 січня 2016 року по 31 серпня 2016 року. Позивачем було надіслано відповідачу лист з проханням добровільно погасити заборгованість по пенсії у разі втрати годувальника в сумі 4 304,06 грн, проте станом на дату подачі позову заборгованість відповідачем добровільному порядку не погашена. У відзиві на позовну заяву від 28 серпня 2023 року відповідачка заперечила проти задоволення позову з наступних підстав. Користуючись правом, наданим їй положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідачка 02 лютого 2016 року до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі подала заяву про призначення їй пенсії по втраті годувальника та відповідні документи, передбачені пп. 2.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунок) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема, довідку Національного університету Державної податкової служби України від 28 січня 2016 року №26/02-46 При цьому, ч. 6 п.п. 2.3 Розділу II Порядку містить пряме посилання на те, яка саме значуща інформація має міститися у довідці вищого навчального закладу щодо особи, яка подає заяву про призначення пенсії по втраті годувальника, а саме, це інформація про те, що вона навчається «за денною формою навчання». Порядком не передбачена наявність у довідці навчального закладу обов`язкової позначки про те, що особа (заявник) перебуває на повному утриманні. Не містить посилання щодо виду утримання особи, яка має право на призначення пенсії, і абз 2 п. 2 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а от увага словосполученню «денна форма навчання» у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» приділена. Відповідачка не знала і не могла знати, що документи, які подаються нею для вирішенні питання про призначення їй пенсії по втраті годувальника, повинні містити інформацію щодо її утримання. Натомість, позивач, відповідно до положень ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мав можливість вимагати від вищого навчального закладу додаткову інформацію, обов`язковість зазначення якої не передбачена ні Порядком, ані Законом. Отже, безпідставним є посилання позивача на те, що відомості про її утримання повинні були «надійти» позивачу. ОСОБА_2 не знала про необхідність надання такої інформації, а позивач мав і можливості і правові підстави отримати додатково таку інформацію при перевірці документів, що подавалися для вирішення питання про призначення їй пенсії по втраті годувальника. Крім того, представником позивача при прийнятті та перевірці її документів не було повідомлено про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів. Позивач, при прийнятті документів визнав інформацію у них достатньою, не вживши відповідних заходів на власний розсуд вирішив зазначене питання її забезпечення та призначив виплату пенсії починаючи з 07 січня 2016 року, виплата якої продовжувалася до 31 серпня 2016 року. В подальшому, позивач лише у листопаді вирішив реалізувати можливість вимоги додаткової інформації і 11 листопада 2016 року отримав від Університету довідку від з відомостями про те, що ОСОБА_2 перебувала на повному державному утриманні під час навчання у вищому навчальному закладі. Вважає, що переплата виникла внаслідок невжиття відповідних перевірочних заходів позивачем, тобто недотримання ним положень нормативно-правових актів. У поданій відповідачкою довідці було зазначено, що вона під час навчання була «курсантом», відповідно мала специфічний статус, пов`язаний із проходженням служби в правоохоронних органах, і цілком логічно було припустити, що її навчання здійснюється за повного утримання. З огляду на зазначене, вважає також безпідставним згадування позивачем у позовній заяві про положення ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку, оскільки з її боку не було допущено жодних зловживань, а дані, подані нею для розгляду були і є достовірними. Очевидним є те, що переплата виникла з вини позивача. Отже і погашення цієї суми не може бути звернене на неї. Стосовно розписки від 02 лютого 2016 року про повернення надміру виплачених коштів, Порядком не передбачено відібрання від заявників будь-яких розписок. Національне законодавство містить згадування про складання розписки про повернення коштів тільки у сфері цивільного законодавства (ст. 1047 ЦК України), що не поширюється на взаємовідносини громадян з органами державної влади. За таких обставин вважає зазначений документ таким, що не має юридичної сили, тому і не може призвести до настання юридичних наслідків. Отже і посилання позивачем на документ, що не має юридичної сили, вважає неприпустимим. Інформацію про наявність переплати та прохання добровільного її погашення вважає такою, що не відповідає дійсності. При звірянні підписів у її заяві та корінцеві повідомлення стає очевидним, що ОСОБА_2 його не отримувала. Крім того, у заяві про призначення/перерахунок пенсії вказаний номер її мобільного телефону та по теперішній час жодний представник позивача з нею не зв`язувався. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись із таким рішенням суду, представниця Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - Гордійчук Олена Михайлівна 05 листопада 2024 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Підтримавши доводи позовної заяви, апелянтка вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам. Зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року. Оскільки ОСОБА_2 мала обов`язок повідомити органи Пенсійного фонду України про будь які зміни у своєму правовому пенсійному статусі і не зробила дані вимоги, то наявні всі підстави для стягнення з неї переплати пенсії у розмірі 4 304,06 грн. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України у Рівненській області поданою представницею - Гордійчук Оленою Михайлівною на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 жовтня 2024 року у справі за позовом Головного управління пенсійного фонду України у Рівненській області до ОСОБА_2 про стягнення коштів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалу про відкриття апеляційного провадження разом із копією апеляційної скарги з додатками направлено до електронного кабінету відповідачки ОСОБА_2 та за даними Звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду отримано нею 14 січня 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням. Відзив відповідачки на апеляційну скаргу позивача на адресу апеляційного суду не надходив. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02 лютого 2016 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі з заявою про призначення/ перерахунок пенсії, згідно тексту якої: просила призначити пенсію по втраті годувальника за матеріалами справи, кількість утриманців: один; пенсія на іншій підставі, державна допомога, виплата на дитину, страхові виплати: не призначалася; на сьогодні: не працює. З розписки-повідомлення вбачається, що заява та документи гр. ОСОБА_2 прийнято 02 лютого 2016 року і зареєстровано за №225. В переліку документів доданих до заяви, містяться відмітки щодо подачі наступних документів: трудова книжка, довідка про навчання №26/02-46, копія паспорта, копія довідки про ідентифікаційний номер, копія свідоцтва про народження, копія свідоцтва про смерть, довідка про виплату пенсії. В переліку документів, яких недостатньо для призначення пенсії нічого не зазначено. Згідно довідки Національного університету Державної податкової служби України №26/02-46 від 28 січня 2016 року курсант ОСОБА_2 навчається на 4-му курсі (денна форма навчання) факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету ДПС України (четвертий рівень акредитації). Дата вступу: 01 вересня 2012 року. Наказ про зарахування № 1063 від 10 серпня 2012 року. Дата закінчення: 01 жовтня 2016 року. Довідка видана для подання за місцем вимоги. Згідно довідки Сарненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 20 червня 2017 року №1221/08 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою АДРЕСА_2 , перебувала на обліку в Сарненському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області, та отримувала пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із 07 січня 2016 року по 31 серпня 2016 року. За цей період їй виплачено пенсію в сумі 8 608,13грн. Згідно довідки Університету Державної фіскальної служби України від 11 листопада 2016 року №26/02-606 курсант ОСОБА_2 навчалася на 5-му курсі (денна форма навчання за програмою «Спеціаліст») факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Університету ДФС України (четвертий рівень акредитації) та знаходилася на повному державному забезпеченні. Проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Дата вступу: 01 вересня 2012 року. Наказ про зарахування № 1063 від 10 серпня 2012 року. Дата закінчення: 10 жовтня 2016 року. Довідка видана для подання за місцем вимоги. Згідно листа начальнику управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі від 22 грудня 2016 року №6245/03-01 вбачається, що Управління з координації та контролю за виплатою пенсії інформує, що по пенсійній справі пенсіонера ОСОБА_2 , о/р НОМЕР_1 п/в 504, що проживає за адресою: м. Сарни виникла передплата внаслідок навчання на повному державному забезпеченні за період з 07 січня 2016 року по 31 серпня 2016 року в сумі 4 304,06 грн. Просили розглянути та вжити заходів. З листа Сарненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 04 травня 2017 року №748/04-29 вбачається, що управління просить ОСОБА_2 добровільно погасити заборгованість по пенсії у разі втрати годувальника в сумі 4 304,06 грн за період виплати із 07 січня 2016 року по 31 серпня 2016 року, так як вона навчалася на повному державному утриманні в Університеті ДФС України на факультеті підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин про те, що відповідач вчинила зловживання з метою безпідставного отримання пенсії, чи подала недостовірні дані. На час прийняття заяви ОСОБА_2 про призначення пенсії про втраті годувальника та відповідних документів до неї у працівників управління Пенсійного фонду України не виникло жодних заперечень чи запитань, щодо повноти наданої інформації, необхідної для призначення відповідного виду пенсії. Сарненським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Рівненської області при призначенні пенсії по втраті годувальника відповідачу, не було вчинено усіх передбачених чинним законодавством дій щодо уточнення та зібрання усієї необхідної інформації для визначення розміру пенсії. Жодної вини відповідача в призначенні їй пенсії по втраті годувальника за її заявою саме у визначеному позивачем розмірі немає. Позивачем не було витребувано додаткової інформації по навчанню відповідача, а саме перебування на державному утриманні під час навчання ОСОБА_2 у вищому навчальному закладі. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Стаття перша Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає пенсію як щомісячну пенсійну виплату в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи з судовому порядку. Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, регулюється Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №6-4 від 21 березня 2003 року. Відповідно до частини 3 вказаного Порядку, суми пенсій, виплачені надміру, внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку у випадках виявлення подання громадянами недостовірних відомостей про заробітну плату чи інший дохід, стаж роботи, несвоєчасного подання відомостей про зміну у складі сім`ї тощо. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Разом із цим, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України). Отже, відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе за наявності однієї з двох умов: зловживання з його боку або подання страхувальником недостовірних даних. Вищевказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №404/4822/ 15-ц. Крім того, як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №753/15556/15 правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і, відповідно, тягар доказування недобросовісності набувача покладається на платника відповідних сум. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що доказів допущення ОСОБА_2 будь-яких порушень чи зловживань, які призвели до виникнення переплати (виплати) пенсії за оспорюваний період, позивачем не надано. Відповідальність за достовірність даних, що враховуються при виплаті пенсії, а також обов`язок відшкодовувати надміру виплачені суми соціальних виплат, несуть пенсіонери - внаслідок зловживань з їх боку, а також страхувальники - внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів. Отже, для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, має достеменно встановити, що факт переплати (виплати) пенсії за оспорюваний період відбувся у зв`язку із поданням пенсіонером завідомо недостовірних відомостей. Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Оцінюючи докази, що свідчать про можливе зловживання, слід виходити з презумпції дійсності документів, наданих для призначення/перерахунку пенсії, та презумпції добросовісності заявника. Ці презумпції може бути спростовано на підставі доказів, що доводять умисел заявника на отримання пенсії без законних для цього підстав. Матеріали справи не містять доказів, якими встановлюється наявність вини ОСОБА_2 в наданні недостовірних даних, умисел відповідача на отримання пенсії без законних для цього підстав, а також якими спростовується презумпція добросовісності відповідачки. Відхиляються колегією суддів твердження апелянта про те, що судом не враховано норми закону, що регулюють дані правовідносини, зокрема, Закону України «Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року. Так, п.п. 6 п. 2.3 цього Порядку встановлює, що до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу, а також надаються довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання. ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. У постанові від 03 липня 2019 року у справі №911/1521/18 Верховний Суд наголосив, що відповідно до вимог принципу правової визначеності, правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням. Оскільки п.п. 6 п. 2.3 цього Порядку не визначає обов`язку ОСОБА_2 подати довідку з ВНЗ з інформацією про її перебування чи неперебування на державному забезпеченні, відсутні підстави покладати на відповідачку відповідальність за нечіткість Закону у цій частині. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну Головного управління пенсійного фонду України у Рівненській області подану представницею - Гордійчук Оленою Михайлівною - залишити без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова