Ухвала ККС ВС № 1016/1513/12

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНи 11 березня 2025 року м. Київ справа № 1016/1513/12 провадження № 51-993км24 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , засудженого ОСОБА_5 , прокурора ОСОБА_6 , розглянув у судовому засіданні кримінальну справу за спільною касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_7 на вирок Макарівського районного суду Київської області від 21 грудня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 рокуза обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Верлок Радомишльського району Житомирської області та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК), та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Веселе Червоноармійського району Житомирської області та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 - ч. 3 ст. 368 КК. За вироком Макарівського районного суду Київської області від 21 грудня 2021 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено: - за ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки з конфіскацією майна; - за ч. 1 ст. 364 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки 6 місяців, зі штрафом у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн; - за ч. 1 ст. 366 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки з конфіскацією майна. ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 5 ст. 27 - ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна. Вирішено питання про долю речових доказів. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 обіймаючи посаду прокурора Радомишльського району Житомирської області та будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, уповноваженою на виконання функцій держави, представником влади та працівником правоохоронного органу, умисно вчинив корисливі корупційних злочини у сфері службової діяльності, а саме вимагання та одержання хабара, зловживання владою і службовим становищем, службове підроблення. ОСОБА_8 своїми умисними діями вчинив пособництво в одержанні хабаря у значному розмірі прокурором Радомишльського району Житомирської області ОСОБА_5 , тобто службовою особою, яка займає відповідальне становище, уповноваженою на виконання функцій держави, представником влади та працівником правоохоронного органу. Ці злочини ОСОБА_5 та ОСОБА_8 вчинили за наступних обставин. У провадженні Радомишльського районного суду Житомирської області перебувала кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368, ч. 1 ст. 366 КК, державне обвинувачення в якій у суді підтримував прокурор Радомишльського району Житомирської області ОСОБА_5 . Приблизно на початку жовтня 2011 року, точного часу не встановлено, під час спільної зустрічі в м. Радомишль з ОСОБА_9 у ОСОБА_8 та ОСОБА_5 виник умисел на вимагання та одержання за пособництва ОСОБА_8 хабаря від ОСОБА_9 в розмірі 10 000 доларів США з наміром розділити ці кошти між собою. Хабар мав бути наданий за вирішення ОСОБА_5 питання про незаконну зміну в суді обвинувачення висунутого ОСОБА_9 на ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 366 КК та звільнення його від кримінальної відповідальності. Реалізуючи спільний умисел на вимагання та одержання хабаря, ОСОБА_8 за погодженням із ОСОБА_5 на початку листопада 2011 року на вулиці Карпенка в місті Радомишль висунув ОСОБА_9 категоричну вимогу, що останній повинен передати їм кошти у сумі 10 000 доларів США за вирішення питання про зміну йому обвинувачення в суді з ч. 2 ст. 368, ч. 1 ст. 366 КК на ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 366 КК та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію». У подальшому, під час неодноразових спільних зустрічей між ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , останні, враховуючи що ОСОБА_9 не підпадав під дію Закону України «Про амністію», а тому не міг бути звільнений від кримінальної відповідальності, погодились на його прохання зменшити суму хабаря з 10 000 до 7 000 доларів США. При цьому ОСОБА_5 та ОСОБА_8 висунули ОСОБА_9 вимогу про передачу їм першої частини суми хабаря в розмірі 5 000 доларів США за вирішення питання про зміну обвинувачення в суді, а решту 2 000 доларів США - після узгодження питання про призначення йому найменш суворого покарання, передбаченого санкціями цих статей, у виді штрафу з позбавленням права обіймати керівні посади в системі органів Міністерства надзвичайних ситуацій України, що дасть йому можливість далі працювати у цій системі на атестованих посадах. При цьому ОСОБА_5 і ОСОБА_8 , розуміючи безвихідне становище ОСОБА_9 пояснили йому, що в разі його відмови надати хабар у сумі 7 000 доларів США ОСОБА_5 , як державний обвинувач у справі, запропонує суду визнати його винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 368 та ч. 1 ст. 366 КК і призначити покарання у виді реального позбавлення волі, на що ОСОБА_9 був вимушений погодитись, щоб запобігти настанню негативних наслідків для себе. На виконання досягнутої домовленості ОСОБА_9 близько 10-ої год. 20 грудня 2011 року зарахував на картковий рахунок ОСОБА_10 40 100 грн, що в грошовому еквіваленті становило частину обумовленої суми у розмірі 5000 доларів США, після чого передав останньому підтверджуючі платіжні документи. Після одержання частини хабаря ОСОБА_5 у період з 20 по 22 грудня 2011 року, діючи з корисливих мотивів та зловживаючи владою і службовим становищем, достовірно знаючи, що ОСОБА_9 займає посаду заступника начальника відділу - начальника сектора наглядово -профілактичної діяльності Радомишльського РВ Управління МНС України в Житомирській області та тимчасово виконує обов`язки начальника цього відділу, а тому відповідно до пункту 2 Примітки до ст. 368 КК є службовою особою, яка займає відповідальне становище, у порушення вимог ст. 132 КПК склав завідомо неправдивий офіційний документ - постанову про зміну висунутого ОСОБА_9 обвинувачення з ч. 2 ст. 368, ч. 1 ст. 366 КК на ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 366 КК від 22 грудня 2011 року в якій вказав, що останній не є особою, яка займає відповідальне становище, та вніс до цього офіційного документа завідомо неправдиві відомості про те, що згідно вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про хабарництво» та Закону України «Про державну службу» ОСОБА_9 не є службовою особою, яка займає відповідальне становище, де вказав, що останній виконував свої обов`язки не як заступник начальника відділу - начальник сектора наглядово - профілактичної діяльності Радомишльського РВ Управління МНС України в Житомирській області, який також тимчасово виконував обов`язки начальника районного відділу, а як старший інспектор, який підпорядковується відповідному начальнику сектора. 22 грудня 2011 року в судовому засіданні ОСОБА_5 оголосив і надав суду вказану постанову про зміну обвинувачення ОСОБА_9 , після чого під час виступу в судових дебатах 28 грудня 2011 року запропонував суду визнати ОСОБА_11 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 366 КК і на підставі ст. 70 КК шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначити йому остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 8500 гривень із позбавлення права обіймати керівні посади, пов`язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно - господарських функцій в системі МНС України строком на один рік три місяці. З урахуванням зміненого обвинувачення та позиції прокурора в суді вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 29 грудня 2011 року ОСОБА_9 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 366 КК і на підставі ст. 70 КК шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 8500 грн з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно - господарських функцій, а також атестовані посади в системі МНС України строком на один рік три місяці. Надалі близько 13-ої години 20 січня 2012 року на паркувальному майданчику біля супермаркету «Сільпо», що на вул. Соборний Майдан у місті Радомишлі, ОСОБА_8 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , одержав від ОСОБА_9 решту суми хабаря в розмірі 2 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становило 15 979, 60 грн, а всього хабаря на загальну суму 56 079,6 грн, чим довів їхній спільний умисел до кінця, після чого на місці був затриманий працівниками Служби безпеки України. При перегляді вироку Київський апеляційний суд ухвалою від 13 грудня 2023 рокуце рішення відносно ОСОБА_8 скасував та закрив щодо нього кримінальну справу на підставі п. 8 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року (далі - КПК 1960 року) в зв`язку зі смертю, а відносно ОСОБА_5 змінив, звільнивши його від покарання за ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 368 КК на підставі пунктів 2 - 4 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку з закінченням строків давності. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала. У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_7 в інтересах померлого ОСОБА_8 , просять скасувати оскаржувані вирок та ухвалу через істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону і закрити кримінальну справу за відсутністю в їх діях складу злочину. На обґрунтування своїх вимог зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили доводи сторони захисту про законність проведення оперативно-розшукових заходів у кримінальній справі. Стверджують, що в основу вироку місцевого суду було покладено недопустимі докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод, зокрема показання ОСОБА_5 і ОСОБА_8 надані під час досудового слідства та явки з повинною. Вважають, що суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки обставинам, які вказують на провокацію хабаря та здійснення досудового розслідування неуповноваженими особами. Звертають увагу на те, що в діях ОСОБА_5 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, оскільки він не вимагав хабаря та відмовився від його одержання, а тому має місце добровільна відмова останнього від вчинення злочину. Також вказують на законність дій ОСОБА_5 щодо зміни обвинувачення ОСОБА_9 , що, на їхню думку, виключає наявність у його діях складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК. Окрім того, посилаються на неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення принципів змагальності та права на справедливий суд. З урахуванням наведених ними доводів вважають, що оскаржувані вирок та ухвала не відповідають вимогам статей 323, 324, 334, 377 КПК 1960 року. Позиція учасників в суді касаційної інстанції. Засуджений ОСОБА_5 вимоги касаційної скарги повністю підтримав. Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги і просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни. Мотиви Суду Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінальної справи та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке. Згідно з положеннями ст. 395 КПК 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Відповідно до вимог ст. 370 КПК 1960 року істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову. Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_7 про допущені судами першої та апеляційної інстанцій істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону не знайшли свого підтвердження при їх перевірці судом касаційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року підставами для скасування або зміни вироку та ухвали при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність цих підстав, суд касаційної інстанції керується статтями 370 - 372 цього Кодексу. Отже, касаційний суд не перевіряє вироку місцевого суду щодо неповноти й однобічності досудового та судового слідства, а також невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин справи, встановлених судом. Зі змісту касаційної скарги убачається, що сторона захисту, посилаючись на неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить дати зібраним у справі доказам іншу оцінку з точки зору їх достовірності, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена. За змістом ст. 67 КПК України 1960 року оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Під час касаційної перевірки оскаржуваних судових рішень Судом встановлено, що свій висновок щодо події злочинів та доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 та ОСОБА_8 - у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 - ч. 3 ст. 368 КК за викладених у вироку обставин суд першої інстанції зробив, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог ст. 257 КПК 1960 року, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні та оцінених відповідно до правил ст. 67 цього Кодексу, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності й достатності, детальний зміст яких докладно навів у своєму рішенні. Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу показань свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та засуджених ОСОБА_5 і ОСОБА_8 , наданих у судовому засіданні. Надані в суді показання свідків щодо фактичних обставин справи суд зіставив із даними, які містяться в зібраних письмових доказах у справі, зміст яких детально відображено у вироку, а саме: з даними, що містяться у протоколах: допиту, огляду місця події, огляду та вручення грошових коштів, протоколу за результатами проведення оперативно-технічного заходу з додатками, явках з повинною та інших доказах. Розглянувши та проаналізувавши всі зібрані у справі докази у їх взаємозв`язку, суд умотивовано спростував позицію сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_5 і ОСОБА_8 складу злочинів та недоведеність їх вчинення засудженими і в своєму рішенні навів аргументовані мотиви на підтвердження цього. Під час апеляційної перевірки вироку апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляції засуджених про незаконність проведення оперативно-розшукової діяльності у справі, оскільки, на переконання останніх, оперативно-розшукова справа була заведена за відсутності на те правових підстав, зміст яких є аналогічний тим, що наведені стороною захисту в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції в своєму рішенні зазначив, що з матеріалів справи, а також з наданих у суді показань свідка ОСОБА_9 вбачається, що в 2011 році відносно нього в Радомишльському районному суді Житомирської області розглядалась кримінальна справа. Тому він звернувся до свого знайомого ОСОБА_8 з проханням організувати йому зустріч з ОСОБА_5 , який на той час був прокурором Радомишльського району Житомирської області, щоб той посприяв йому у винесенні судом виправдувального вироку, на що ОСОБА_8 погодився. Під час зустрічі з ОСОБА_5 у 2011 році, при якій також був присутній і ОСОБА_8 , ОСОБА_5 повідомив його про необхідність сплати йому коштів за позитивне вирішення цього питання в сумі 15-17 тисяч доларів США. Так як такої суми у нього не було, ОСОБА_5 зменшив розмір хабаря до 10 000 доларів США, після чого вони попрощались. У подальшому він вирішив погодитись на пропозицію ОСОБА_5 , однак боявся що його ошукають, а тому вирішив записувати усі наступні розмови на диктофон. При зустрічі з ОСОБА_8 у листопаді 2011 року останній його повідомив, що спочатку він повинен віддати усі кошти і лише після цього ОСОБА_5 буде з ним спілкуватися та вирішувати його питання. У ході подальших зустрічей з ОСОБА_5 останній його повідомив, що всі питання, у тому числі і щодо передачі грошових коштів він повинен вирішувати лише з ОСОБА_8 . Всі ці розмови він записував на власний диктофон. Оскільки ОСОБА_5 наполягав на сплаті вказаних коштів, він вирішив звернутися з заявою до Служби безпеки України. Таким чином дії ОСОБА_9 , які передували написанню ним заяви про злочин, свідчать про добровільність написання такої заяви і відсутність тиску з боку працівників правоохоронних органів, та наявність підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності у справі, передбачених ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Відповідно до положень цього Закону в редакції, що діяла на момент одержання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів (далі - ОТЗ), які тимчасово обмежують права людини, нагляд за додержанням законів під час здійснення оперативно-розшукової діяльності здійснювався Генеральним прокурором України, міст Києва і Севастополя і прирівняними до них прокурорами та їх заступниками, а також уповноваженими наказом Генерального прокурора України начальниками та прокурорами управлінь, відділів Генеральної прокуратури України та прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Під час реалізації своїх законних повноважень уповноважений прокурор Генеральної прокуратури України 27 грудня 2011 року та 10 січня 2012 року ознайомився з матеріалами оперативно-розшукової справи №5870 і склав висновок про те, що вказана оперативно-розшукова справа була заведена у відповідності до положень ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Дозволи на зняття інформації з каналів зв`язку та проведення інших оперативно-технічних заходів відносно засуджених у справі було надано Апеляційним судом міста Києва з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», що спростовує доводи касаційної скарги про наявність провокації з боку ОСОБА_9 . З матеріалів справи вбачається, що дозвіл на проведення ОТЗ у справі було надано постановами голови Апеляційного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року. Положеннями КПК 1960 року не передбачено відкриття учасникам кримінальної справи документів, які стали підставою для надання дозволу на проведення в ній ОТЗ. Листом голови Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року на запит місцевого суду було відмовлено в наданні цих постанов та документів, на підставі яких вони були ухвалені, оскільки вони мають гриф секретності «Цілком таємно», тобто підпадають під дію Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки України № 440 від 12 серпня 2005 року. За клопотанням прокурора та сторони захисту районний суд звертався до Служби безпеки України із запитом про надання інформації щодо закриття оперативно-розшукової справи № 5870 заведеної 12 грудня 2011 року, та надання копій документів - постанови про її заведення; рапорту оперуповноваженого ОСОБА_19 , подання до апеляційного суду про надання дозволу на проведення ОТЗ, постанов судді від 13 грудня 2011 року. Листом від 16 листопада 2021 року заступник начальника ГУ по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ повідомив, що запитувані документи є матеріальними носіями інформації, які містять відомості, що становлять державну таємницю та їх надання можливе лише із додержанням вимог чинного законодавства. Разом із тим, сторона захисту в суді не ставила питання про розтаємнення вказаних матеріалів і не зверталась до суду з відповідним клопотанням, а відтак і не вбачала в цьому потреби, оскільки фактично не ставила під сумнів законність проведення ОТЗ та достовірність одержаної при їх проведенні інформації у кримінальній справі. За відсутності такого клопотання сторони захисту у суду не було процесуальних підстав для прийняття такого рішення в порядку ст. 296 КПК 1960 року. Касаційний суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання доказів недопустимими через застосування до ОСОБА_5 та ОСОБА_8 незаконних методів досудового слідства під час їх затримання, оскільки сторона захисту не вказує які саме докази у справі були здобуті в цей період і покладені судом в обґрунтування вироку. Спростовуючи доводи апеляційної скарги сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_5 добровільної відмови від вчинення злочину апеляційний суд у своєму рішенні вірно вказав, що така відмова відсутня, оскільки в його діях відсутні ознаки остаточності та своєчасності відмові від злочину, так як ним були виконані усі раніше досягнуті з ОСОБА_9 домовленості, а саме після зарахування останнім 20 грудня 2011 року коштів на картковий рахунок ОСОБА_10 в сумі 40 100 грн, що в еквіваленті становило 5000 доларів США, обвинувачення відносно нього в суді було змінено ОСОБА_5 та підтримано в судових дебатах, а надалі 20 січня 2012 року біля супермаркету «Сільпо» у м. Радомишлі ОСОБА_8 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , одержав від ОСОБА_9 решту суми хабаря в розмірі 2 000 доларів США. Безпідставними також є доводи касаційної скарги сторони захисту про законність дій ОСОБА_5 при зміні обвинувачення ОСОБА_9 , оскільки засуджений у порушення вимог Наказу Генеральної прокуратури від 19вересня 2005 року N5гн «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення»не повідомивзаздалегідь керівника прокуратури, який затвердив обвинувальний висновок у справі, тане надавкопіїпостанови про зміну обвинувачення та вчасно не надав довідку про результати розгляду справи для вирішення питання про оскарження судового рішення. Крім того, як убачається з матеріалів кримінальної справи, вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2013 року ОСОБА_9 було засуджено за ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 368 КК. Водночас його дії за ч. 2 ст. 368 КК були кваліфіковані як одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабаря за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, вчиненого особою, яка займає відповідальне становище. Засуджений ОСОБА_9 оскаржував цей вирок, в тому числі з підстав того, що він не займав відповідальне становище. Ухвалами Апеляційного суду Житомирської області від 11 червня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2014 рокуу задоволенні таких вимог було відмовлено та вказано, що ОСОБА_9 є особою, яка займає відповідальне становище і його дії правильно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 368 КК. Покладені в основу обвинувального вироку фактичні дані, в силу ст. 65 КПК 1960 року, є доказами у кримінальній справі та обґрунтовано свідчать про винність ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК та ОСОБА_8 - у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК. Відповідно до положень, передбачених у ст. 377 КПК 1960 року, апеляційний суд, розглянувши справу та залишивши апеляцію без задоволення, складає ухвалу, в мотивувальній частині якої указує підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою та докладні мотиви прийнятого рішення. В касаційних скаргах захист посилається на неповну та неналежну, на його думку, в порушення ст. 377 КПК 1960 року, перевірку всіх наведених у апеляції на вирок суду першої інстанції доводів сторони захисту. Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що в ній наведені основні доводи апеляцій та їх суть, викладено результати розгляду справи, а також дотримано судом і інші вимоги, передбачені ч. 1 ст. 377 КПК 1960 року та ч. 2 ст. 362 КПК 1960 року, що знайшло своє відображення у тексті судового рішення. Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами, передбаченими ст. 396 КПК 1960 року, для скасування оскаржуваних судових рішень і закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю складу злочину, як про це просить сторона захисту, у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог засудженого та захисника слід відмовити. Апеляційний суд розглянув справу у відповідності до положень кримінально-процесуального закону, а постановлена ним ухвала відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року, оскільки в ній, усупереч твердженням в касаційній скарзі, достатньо вмотивовано викладено висновки про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу з слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 394 - 396 КПК 1960 року, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Верховний Суд постановив : Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Макарівського районного суду Київської області від 21 грудня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 рокущодо ОСОБА_5 та ОСОБА_8 без зміни. Ухвала Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3