Ухвала КГС ВС № 910/4513/24

УХВАЛА 01 квітня 2025 року м. Київ cправа № 910/4513/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Міщенко І. С., за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс АДС" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 (суддя Лиськов М. О.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 (головуючий суддя Коробенко Г. П., судді Тарасенко К. В., Сибіга О. М.) у справі № 910/4513/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс АДС" до Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Муніципальна охорона" про визнання договору розірваним, (уповноважені представники сторін у судове засідання не з`явилися) ВСТАНОВИВ:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс АДС" (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Муніципальна охорона" (далі - відповідач, Комунальна організація) про визнання договору від 09.12.2022 №88 розірваним.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем його договірних зобов`язань в частині забезпечення об`єкта будівництва електроенергією, що слугувало підставою для прийняття позивачем рішення щодо розірвання договору від 09.12.2022 №88 по об`єкту: "Капітальний ремонт навчально-матеріальної бази з підготовки сил муніципальної безпеки та територіальної оборони за адресою: м. Київ, Бориспільське шосе, 23" (1 черга), про що повідомив відповідача листом за № 29 про ініціювання розірвання договору від 09.12.2022 № 88 до якого додано проєкт додаткової угоди про розірвання. 2.1. Однак, через виявлені відповідачем недоліки в роботах позивача відповідач повідомив про неможливість підписати додаткову угоду про розірвання договору до моменту погодження між сторонами порядку та строків виправлення недоліків у роботах. 2.2. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду із позовом про розірвання договору від 09.12.2022 № 88.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 1.0.12.2024, у задоволенні позову відмовлено.

4. Судові рішення узагальнено мотивовані такими обставинами та висновками. 4.1. Так, суди встановили, що 09.12.2022, за результатом проведеної процедури закупівлі UA- 2022-11-22-017586-а, між Товариством (підрядник) та Комунальною організацією (замовник) укладено договір № 88 на виконання робіт по об`єкту: "Капітальний ремонт навчально-матеріальної бази з підготовки сил муніципальної безпеки та територіальної оборони за адресою: м. Київ, Бориспільське шосе, 23" (1 черга) (далі - договір). 4.2. Відповідно до умов договору підрядник зобов`язується своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах договірної ціни, що наведена в розділі III договору, виконати роботи з "Капітальний ремонт навчально-матеріальної бази з підготовки сил муніципальної безпеки та територіальної оборони за адресою: м. Київ, Бориспільське шосе, 23" (1 черга) за ДК 021:2015-45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація (далі - об`єкт) за завданням замовника та у встановлений строк здати виконання робіт замовнику, а замовник зобов`язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), прийняти від підрядника закінчені роботи (об`єкт будівництва) та оплатити їх. 4.3. Додатковою угодою від 30.06.2023 № 4 сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2024, а у випадку невиконання сторонами зобов`язань, передбачених договором - діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. 4.4. За твердженням позивача, він звернувся до замовника із листом від 18.12.2023 №45 з проханням погодити зупинення виконання робіт на об`єкті до моменту отримання відкоригованої проектної документації та настання сприятливих погодних умов. 4.5. У відповіді на лист від 18.12.2023 № 45 замовник продовжував наполягати на відповідальності позивача за невиконання всього обсягу робіт. 4.6. Позивач зазначив, що враховуючи сукупність усіх факторів ним прийнято рішення щодо розірвання договору по об`єкту: "Капітальний ремонт навчально-матеріальної бази з підготовки сил муніципальної безпеки та територіальної оборони за адресою: м. Київ, Бориспільське шосе, 23" (1 черга), адже подальше виконання підрядником взятих на себе зобов`язань за договором не можливе без забезпечення об`єкта будівництва електроенергією, а в частині реалізації розділу проєкту із забезпечення електропостачання об`єкта - не можливі в принципі у зв`язку з непогодженням замовником проєктної документації у оператора системи розподілу та отриманням нових технічних умов на електропостачання об`єкта. 4.7. Так, керуючись п. 20.3 договору Товариство 27.02.2024 надіслало Комунальній організації лист за № 29 про ініціювання розірвання договору по об`єкту: "Капітальний ремонт навчально- матеріальної бази з підготовки сил муніципальної безпеки та територіальної оборони за адресою: м. Київ, Бориспільське шосе, 23" (1 черга) та проєкт додаткової угоди на розірвання. 4.8. 29.03.2024 позивач отримав від відповідача лист від 19.03.2024 за № 079/110-484 зі змісту якого вбачається, що відповідач вбачає підстави для дострокового розірвання договору, але через виявлені замовником недоліки у роботах підрядника він не може підписати додаткову угоду про розірвання договору до моменту погодження між замовником та виконавцем порядку та строків виправлення недоліків у роботах. 4.9. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди, зокрема, вказали на те, що: - підпунктом 5.2.2. п. 5.2. договору передбачено, що відповідач має право в разі виявлення порушень позивачем умов цього договору (в тому числі виконання робіт не у відповідності з документацією на виконання робіт, державними будівельними нормами, іншими нормативно-правовими актами України) - в письмовій формі вимагати їх усунення (в тому числі з призупиненням виконання робіт до усунення порушень умов цього договору або без такого призупинення) або розірвати цей договір в порядку, визначеному чинним законодавством України та цим договором, і вимагати відшкодування збитків; - підпунктом 5.2.6. п. 5.2. договору передбачено, що відповідач має право вимагати безоплатного виправлення недоліків, що виникли внаслідок допущених позивачем порушень; - відповідно до пп. 5.2.7. п. 5.2. договору відповідач має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків, якщо позивач своєчасно не розпочав роботи або виконує їх настільки повільно, що закінчення їх у строк визначений договором, стає неможливим, або якщо наявне відставання більше ніж у сім календарних днів від строків, визначених в Календарному графіку виконання робіт для окремих видів робіт та/або для об`єкта в цілому. - суди встановили, що протягом строку дії договору відповідач неодноразово вимагав від позивача виправити численні недоліки в роботах, що полягають у неякісному виконанні робіт та виконанні робіт, що не передбачені проєктно-кошторисною документацією, які виявлені та задокументовані відповідачем в акті недоліків, ФОП Скалько Л. Г.,яка здійснює технічний нагляд за роботами, в листі від 26.01.2024 №б/н, ФОП Висеньовим О. В. в технічному звіті за результатами комплексного технічного обстеження об`єкта будівництва "Капітальний ремонт навчально-матеріальної бази з підготовки сил муніципальної безпеки та територіальної оборони за адресою: м. Київ, Бориспільське шосе, 23" (черга 1), перевірка обсягів, якості та вартості виконаних обсягів від 26.02.2024. - станом на 05.04.2024 позивач жодного із своїх зобов`язань щодо виправлення недоліків у роботах не виконав та не вчинив будь-яких дій спрямованих на їх виправлення; - фактично з 20.12.2023 позивач припинив виконання робіт на об`єкті в односторонньому порядку, що підтверджує позивач у своєму листі від 22.12.2023 №50, який наявний в матеріалах справи; - враховуючи що роботи обумовлені договором станом на 05.04.2024 не виконані позивачем, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи, суди дійшли висновку, що вказане є невиконанням умов договору та порушенням строків виконання робіт, які визначені Календарним графіком виконання робіт; - у зв`язку із виявленими відповідачем порушеннями позивачем умов договору, що полягають у неякісному виконанні робіт та виконанні робіт, що не передбачені проектно-кошторисною документацією, у зв`язку із відставанням виконання робіт позивачем більше ніж у сім календарних днів від строків, визначених в Календарному графіку виконання робіт, та керуючись п.п. 5.2.2. п. 5.2. та п.п. 5.2.7. п. 5.2. договору, відповідач в односторонньому порядку розірвав договір та всі додаткові угоди до нього, про що 05.04.2024 внесено запис до веб-порталу Уповноваженого органу з питань закупівель про закриття договору у зв`язку з розірванням в односторонньому порядку; - позивача повідомлено про розірвання договору та всіх додаткових угод до нього листом-повідомленням відповідача від 11.04.2024 №079/110-874; - враховуючи що умовами укладеного сторонами договору передбачено одностороннє розірвання договору з ініціативи відповідача, що не передбачає узгодження із позивачем, станом на момент подання позивачем позовної заяви про розірвання договору, відповідний договір вже був розірваний відповідачем в односторонньому порядку на підставах, визначених договором. 4.10. Відтак, суди дійшли висновку, що укладений сторонами договір є розірваним достроково в односторонньому порядку з 05.04.2024, отже станом на день розгляду даної справи договір є таким, що припинив свою дію у зв`язку із його розірванням.

5. Не погодившись із рішенням і постановою, Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

6. У касаційній скарзі позивач не погоджується з висновками судів щодо застосування ч.2 ст. 849 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також вказує на незастування частини 4 цієї статті Кодексу. Вказує на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 19.12.2019 у справі № 911/1570/18, від 12.09.2019 у справі № 911/1433/18. 6.1. Також, скаржник зазначає про незастосування судами ч. 1 ст. 850 ЦК України та вказує про недослідження судами того, що замовник не сприяв підряднику у виконанні робіт. Також, стверджує про те, що не отримувало належним чином оформлені вимоги відповідача із зазначенням конкретного терміну усунення виявлених недоліків. 6.2. Скаржник наполягає на тому, що за відсутності доказів того, що роботи за договором виконані неякісно, замовник був позбавлений можливості застосовувати положення ст.ст. 849, 858 ЦК України, а укладений між сторонами договір мав бути розірваний на підставі ст. 651 ЦК України, ст. 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19, від 27.05.2021 № 664/2854/17-ц, від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18. 6.3. З посиланням на положення пунктів 20.1, 20.3 договору, ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України позивач наполягає на відсутності у відповідача підстав для одностороннього розірвання договору. 6.4. Вказує на те, що всупереч правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18, суди не дослідили належним чином обрану відповідачем підставу для односторонньої відмови від договору під час розгляду справи. 6.5. Також, вважає лист-повідомлення від 11.04.2024 № 079/110-874 про розірвання договору недопустимим доказом, оскільки він направлений позивачеві після подання позову (09.04.2024). Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 26.06.2019 у справі № 913/632/17, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 19.10.2021 у справі № 903/533/21. 6.6. Окрім того, наголошує на висновках Верховного Суду, щодо застосування принципу змагальності сторін, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

7. Організація подала відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зазначає, що рішення судів є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги такими, що їх не спростовують. Вказує на наявність підстав для закриття провадження у справі в зв`язку із відсутністю предмета спору. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

8. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 у цій справі з огляду на таке.

9. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

10. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

11. При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

12. Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

13. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

14. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

15. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

16. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

17. Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Верховного Суду у справі, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається, з огляду на таке.

18. У справі № 913/703/20 предметом первісного позову були вимоги про стягнення авансу у зв`язку з безпідставним набуттям майна товариством (ст.1212 ЦК України). Предметом зустрічного позову були вимоги про стягнення заборгованості за договором генерального підряду, з огляду на те, що підрядником використано весь аванс і виконано належним чином частину ремонтних робіт, передбачених договором. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду залишено без змін, де первісний позов задоволено повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. У вказаній постанові зазначено, що неповернення товариством згідно з умовами договору сум невикористаного авансу, непередання генпідрядником придбаного за отриманий аванс устаткування, обладнання та матеріалів, невідзвітування за його використання відповідними актами форми КБ-2в, КБ-3 та вартості устаткування, що придбавається, невиконання робіт протягом 2020 року, неможливість їх виконання у строк, передбачений договором, доводять існування порушень відповідачем за первісним позовом умов договору та обґрунтованість відмови позивача за первісним позовом від такого договору. За таких обставин, первісні вимоги в частині повернення авансу є обґрунтованими, а зустрічні позовні вимоги, в частині стягнення заборгованості за договором підряду є безпідставними. 18.1. При цьому, обставини припинення договору в наведеній справі обумовлені закінченням терміну, на який його було укладено, з урахуванням чого Верховний Суд у своїй постанові вказав на те, що підстави для розірвання спірного договору, передбачені ст.849 ЦК України, відсутні. Таким чином, обставин дострокового розірвання договору у справі № 913/703/20, на відміну від цієї справи, яка розглядається, не встановлено. 18.2. Водночас, спірним у наведеній справі було питання фінансових зобов`язань сторін, що виникли до закінчення строку дії договору, та які не є припиненими (обов`язок генпідрядника повернути невикористану суму авансу, обов`язок замовника оплатити виконані роботи). Як уже було наголошено вище, з урахуванням установлених у справі № 913/703/20 обставин, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим висновок судів про виникнення у підрядника обов`язку повернути невикористану частину авансу, отриманого від замовника за договором. В той же час, в цій справі, яка розглядається, таких питань не виникало, а доводи касаційної скарги про належне виконання підрядником умов договору направлені на переоцінку обставин справи, що до повноважень суду касаційної інстанції не входить.

19. За наведеного, фактично-доказова база, установлені обставини, а також матеріально-правове регулювання в наведеній справі № 913/703/20 та в цій справі, яка розглядається, відрізняються, що виключає подібність правовідносин.

20. В іншій наведеній скаржником справі № 911/1570/18 предметом спору було стягнення авансу у зв`язку із відмовою замовника від договору підряду на підставі частини 2 статті 849 ЦК України. Суд касаційної інстанції у постанові від 19.12.2019 у справі № 911/1570/18 дійшов висновку, що положення статті 849 ЦК України не встановлюють права замовника на повернення попередньої оплати за договором. Положення зазначеної статті передбачають право замовника на відшкодування збитків підрядником, при цьому для застосування таких правових наслідків суду необхідно встановити обставини невиконання підрядником умов договору підряду. При цьому, обставини виконання / невиконання підрядником умов договору підлягали належному встановленню судами під час нового розгляду справи з урахуванням висновків касаційного суду, викладених в наведеній постанові.

21. У постанові Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19 (на яку також посилається скаржник) за позовом товариства про стягнення авансового платежу за договором на створення (передачу) науково-технічної продукції, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, суд касаційної інстанції зазначив, що положення частин 2 і 4 статті 849 ЦК України містять дві самостійні підстави відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки таких дій, і законність відмови замовника від договору підряду на підставі частини 2 статті 849 ЦК України, у разі недоведення порушень умов договору підряду з боку підрядника, не може бути виправдана безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі частини 4 цієї норми. Разом з тим суди попередніх інстанцій не установили обставин щодо підстав відмови замовника від договору підряду, а саме здійснення її в порядку частини 2 статті 849 ЦК України або частини 4 зазначеної норми. Звідси, спірним у наведеній справі було питання визначення правової природи заявленої до стягнення суми (збитки чи безпідставно збережене майно).

22. Як уже було наголошено вище, спору з приводу стягнення авансового платежу за договором в цій справі, яка розглядається, не виникало. Підстава розірвання договору замовником достеменно встановлена судами, які виходили з того, що з огляду на порушення підрядником умов договору щодо неякісного виконання робіт і порушення строків виконання робіт, у Комунальної організації виникло право дострокового розірвання договору відповідно до його умов. Разом з тим, доводи скаржника про належне виконання ним підрядних робіт за договором пов`язані із встановленням у справі обставин та з їх переоцінкою, що до повноважень суду касаційної інстанції не входить.

23. Таким чином, правовідносини у справах № № 911/1570/18, 910/2051/19 та у справі № 910/4513/24 не є подібними, позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами й обов`язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин, що унеможливлює застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником в касаційній скарзі постановах, до спірних правовідносин у цій справі.

24. У справі № 911/1433/18 розглядався спір про визнання недійсним правочину щодо одностороннього розірвання договору підряду від 08.08.2017 № 37-14.2/5-13 "Реконструкція аварійно-рятувальної станції-1 для злітно-посадкової смуги-1 в ДП МА "Бориспіль" (інв. № 4551) (будівельні роботи)", який оформлено листом аеропорту від 07.05.2018 № 01-22-2130 "Про розірвання договору". Позов обґрунтовано безпідставністю відмови замовника робіт від договору підряду, оскільки прострочення виконання підрядних робіт та непродовження строку дії банківської гарантії повернення авансового платежу зі сторони підрядника, які слугували підставою для відмови від договору підряду за спірним одностороннім правочином, були обумовлені діями самого замовника. Так, за твердженнями позивача, порушення виконання зобов`язань за договором підряду виникли у зв`язку з недотриманням замовником умов пункту 7.2.3 договору підряду в частині надання доступу техніці та працівникам підрядника до будівельного майданчика. Підрядник втратив можливість продовжити дію банківської гарантії саме через попередню вимогу замовника до банківської установи про повернення авансу. 24.1. Верховний Суд у своїй постанові від 13.09.2019, скасовуючи рішення попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що для правильного вирішення спорів про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови замовника від договору підряду судам необхідно достовірно з`ясовувати обставини того, на підставі якої саме частини статті 849 ЦК України чи умови договору замовник відмовився від договору підряду. Якщо на підставі частини 2 статті 849 ЦК України, то чи доведена фактична наявність визначених у ній підстав для такої односторонньої відмови. 24.2. У цій же справі № 910/4513/24 суди попередніх інстанцій встановили, що умовами укладеного сторонами договору передбачено одностороннє розірвання договору з ініціативи відповідача, що не передбачає узгодження із позивачем, на підставі пп. 5.2.2 п. 5.2 та пп. 5.2.7 п. 5.2 договору. Звідси, встановивши невиконанням підрядником умов договору та порушенням строків виконання робіт, які визначені Календарним графіком виконання робіт, суди дійшли висновку про наявність у замовника права на одностороннє розірвання договору.

25. За таких обставин, проаналізувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 911/1433/18, на які посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження згідно з приписами пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України судових рішень, прийнятих у цій справі, суд касаційної інстанції зазначає, що вони ухвалені за неподібних правовідносин стосовно обставин цієї справи, з огляду на іншу фактично-доказову базу, за інших, поданих сторонами й оцінених судами, доказів, залежно від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення, що свідчить про неподібність правовідносин.

26. У справі №910/11397/18 позивач (підрядник) звернувся до відповідача (замовника) про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору, вчиненого відповідачем відповідно до листа та зобов`язання відповідача до виконання зобов`язань за договором шляхом забезпечення своєчасного фінансування та прийняття послуг. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставне невиконання відповідачем зобов`язань за договором, а саме, неналежне фінансування робіт згідно з затвердженим графіком, що унеможливило виконання позивачем своїх обов`язків у належному обсязі. Позивач наголошував, що відповідач неправомірно, шляхом направлення листа повідомив про дострокове розірвання договору, зазначаючи про невиконання зобов`язань позивачем. 26.1. Рішеннями судів попередніх інстанцій позов задоволено частково, визнано недійсним правочин щодо односторонньої відмови від договору, у іншій частини позовних вимог відмовлено. Приймаючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що порушення позивачем договору зумовлено діями/бездіяльністю управленої сторони відповідача, у зв`язку з чим у останнього відсутні підстави для односторонньої відмови від договору, на підставі пункту 6.2.1 договору та частини 3 статті 651 ЦК України, саме у зв`язку з невиконанням позивачем зобов`язань за договором. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, у постанові від 08.10.2020 погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій та сформував правову позицію, згідно з якою: «… у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи». 26.2. Разом з тим, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено обставини недоведення позивачем належного виконання ним зобов`язань за договором, недоведення відсутності підстав для одностороннього розірвання договору замовником, а тому, у відповідача були підстави для односторонньої відмови від договору відповідно до його умов та наявне право на одностороннє розірвання договору, і відповідно суди відмовили у позові Товариства про розірвання договору, який є припиненим в односторонньому порядку відповідачем. Тоді як у справі №910/11397/18 судами встановлено, що порушення позивачем договору зумовлено діями/бездіяльністю управленої сторони відповідача, у зв`язку з чим у останнього відсутні підстави для односторонньої відмови від договору. 26.3. Посилання позивача, які покладені в основу його касаційної скарги, стосовно того, що суди належним чином не перевірили відсутність вини в діях позивача щодо неналежного виконання умов договору, а також поведінки відповідача, що унеможливила виконання умов договору, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що відповідно до положень статті 300 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції не входить.

27. Звідси, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

28. Аналогічне стосується і правовідносин у справі № 664/2854/17-ц, предметом розгляду в якій були вимоги про зобов`язання надати житлове приміщення, рівноцінне наданому сім`ї приміщенню, та які є очевидно неподібними до правовідносин цієї справи № 910/4513/24.

29. Стосовно доводів скаржника, про якій йдеться в пункті пп. 6.5 п.6 цієї ухвали, колегія суддів зазначає таке.

30. Так, аналіз неподібності правовідносин у справі № 913/703/20 з цією справою, що розглядається, наведений вище у пунктах 17-18 цієї ухвали. Водночас, стосовно посилань скаржника на висновок Верховного Суду в цій справі щодо питання застосування статті 77 ГПК України теж не може бути взяти до уваги, оскільки він стосується відмінної ситуації, зокрема, в тій частині що відповідний доказ (лист про розірвання договору) був поданий стороною із порушенням встановленого строку (частини 2, 3 ст.80 ГПК), а також не стосувався предмета доказування, звідси Верховний Суд дійшов висновку, що суди помилково врахували такий лист під час розгляду справи.

31. Стосовно посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019 у справі № 913/632/17, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 19.10.2021 у справі № 903/533/21, то вони стосуються питання застосування ст. ст. 80, 269 ГПК України. Водночас, в цій справі, яка розглядається питання подання доказів з пропуском встановленого строку, чи подання нових доказів до суду апеляційної інстанції не виникало, що свідчить про неподібність правовідносин.

32. Колегія суддів також відхиляє згадані та частково процитовані скаржником висновки Верховного Суду щодо застосування стандарту доказування "принцип змагальності", викладені у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), оскільки, по-перше, таке цитування скаржником витягів із постанов Верховного Суду не свідчить про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, більше того, зміст касаційної скарги не містить обґрунтувань щодо подібності правовідносин у наведених справах зі справою, яка розглядається. По-друге, зміст спірних правовідносин у наведених справах не відповідає критерію подібності правовідносин, про який йдеться у пунктах 10-16 цієї ухвали.

33. Окрім того, в цій частині аргументи касаційної скарги стосуються переважно питань, пов`язаних із встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у справі, а відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

34. Більше того, відповідні доводи позивача не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою частиною 2 статті 287 ГПК України.

35. Стосовно згаданих та частково процитованих скаржником висновків Верховного Суду щодо визначення категорії подібності правовідносин, викладених у постановах від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі №910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі №372/1988/15- ц, від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц і №522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц, від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, колегія суддів зазначає, що, по-перше, сам скаржник не визначає вказані постанови як підставу касаційного оскарження, а, по-друге, цитує їх для обґрунтування критеріїв подібності правовідносин, що вже було проаналізовано вище в цій ухвалі. Звідси, відповідні доводи касаційної скарги колегія суддів відхиляє.

36. Підсумовуючи все зазначене колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 287 ГПК України, а тому вказане (відповідно) не дає Верховного Суду підстав для розгляду поданої скарги по суті. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

37. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

38. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

39. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 910/4513/24 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 у цій справі.

40. Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються. Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецсервіс АДС" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 у справі № 910/4513/24. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Случ Судді Н. О. Волковицька І. С. Міщенко