Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/1504/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" квітня 2025 р. Справа №914/1504/24 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді О.С. Скрипчук суддів Н.М. Кравчук О.І. Матущака, розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз б/н від 22.01.2025 (вх. № 01-05/209/25 від 22.01.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 (повний текст рішення складено 02.01.2025, м. Львів, суддя Р.І. Матвіїв) у справі № 914/1504/24 за позовом фізичної особи-підприємця Нікішина Олександра Олександровича, м. Броди Львівської області до відповідача: Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз, м. Львів, про стягнення 77 500,00 грн моральної шкоди за порушення особистих немайнових прав особи, ВСТАНОВИВ: Фізична особа - підприємець Нікішин Олександр Олександровича звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» про стягнення 77 500, 00 грн моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що на переконання позивача, відповідач заподіяв йому збитки у вигляді моральної шкоди внаслідок незаконних дій - зняття лічильника газу та припинення постачання газу. За твердженням позивача, внаслідок відсутності у нього лічильника йому заподіяно моральну шкоду, оскільки підірвано ділову репутацію стабільно працюючого підприємства: позбавлено нормальних умов праці, тривога працівників за майбутнє, стреси, переживання позивача як керівника за долю колективу у зв`язку з втручанням у право власності, створення загрози безробіття, позбавлення можливості працювати, порушення трудових прав, нормальних життєвих зв`язків, докладення зусиль для організації робочого процесу, тяжкість вимушених змін у життєвих виробничих стосунках, невиправданих затратах матеріальних і моральних ресурсів, духовних переживанням, моральних стражданнях. Люди залишалися без газу і тепла, відповідач нехтував можливістю відновити попередній стан споживача. Крім цього, позивач зазначав, що відповідач завдав позивачу і колективу шкоди, пов`язаної із закриттям магазину через неможливість працювати в холодному приміщенні. Через це позивач поніс великі втрати, оскільки відправив найманих працівників у оплачувану відпустку зі збереженням для них заробітної плати за свій власний рахунок. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз»» на користь Фізичної особи - підприємця Нікішина Олександра Олександровича 25 833,34 грн моральної шкоди та 1 009,23 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. Суд першої інстанції зазначив, що такі факти як підписання заяви не позивачем та факт демонтажу лічильника не є спірними в цій справі обставинами, адже такі вже встановлені в рішенні суду в справі № 914/2144/22. Тому такі обставини суд використовує як преюдиційні факти і відповідно до приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді цієї справі. Відповідно такі факти підтверджують неправомірну поведінку відповідача, створюють передумови для можливості відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки є одним із елементів деліктного правопорушення. Місцевий господарський суд вказує, що саме факт ініціювання працівниками відповідача процедури демонтажу лічильника на підставі заяви, підписаної не позивачем, є найбільш виразним фактом заподіяння моральної шкоди позивачу. Безумовно факт підроблення підпису фізичної особи не може залишити особу байдужою, не може не завдати тривожності, емоційних хвилювань і переживань такій особі. Додаткове навантаження завдано саме через те, що відносини не були приватними, а відбулися в публічному місці - в магазині споживача, в якому і здійснювалась господарська діяльність. Тому суд вважає, що саме такими діями відповідача позивачу, в особі якого поєднано статуси і фізичної, і юридичної особи, безповоротно заподіяно моральну шкоду. Щодо інших підстав позову, то суд першої інстанції зазначив, що такі не підтверджені належними доказами і не доводять конкретних наслідків у вигляді погіршення ділової репутації позивача. Так, жодних належних і допустимих доказів про те, що в роботі магазину, зокрема, в діловій репутації, в кількості продажів, в доходах, в нереалізації товару, у втраті клієнтів чи звільненні працівників відбулися зміни після демонтажу лічильника не подано. Порівняльного аналізу роботи магазину та ділової репутації позивача до зняття, за час відсутності і після повернення засобу обліку природного газу не здійснено і суду не подано. Відтак, оскільки місцевий суд у цій справі (914/1504/24) не визнав обґрунтованими та доведеними всі підстави позову, а суть спору та порушення не дають можливості визначити для застосування певний розмір мінімальної зарплати у певний період. Тому суд врахував часткову обгрунтованість підстав позову, недоведеність більшості обставин як підстав цього позову, неспростовану неправомірну поведінку відповідача по демонтажу лічильника без волевиявлення позивача, і дійшов висновку про доцільність стягнення третини від заявленої до стягнення суми, що становить 25 833,34 грн. Суд вважає таку суму справедливою, що є основним при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, та збалансованою для обох сторін спору. Не погодившись з даним рішенням суду Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 22.01.2025 (вх. № 01-05/209/25 від 22.01.2025) у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області 23.12.2024 по справі №914/1504/24 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ФОП Нікішина О.О. до АТ «Львівгаз» та здійснити розподіл судових витрат. Апелянт вказує, що жодного доказу на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між винними діями відповідача та вказаною моральною шкодою позивачем не надано, як і не доведено завдання шкоди діловій репутації позивача. Так, на переконання скаржника, рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/2144/22 від 01.02.2024 надане позивачем в підтвердження заявлених позовних вимог, не може бути достатнім та беззаперечним доказом, що підтверджує завдання позивачу моральної шкоди та причинного зв`язку між протиправними діями АТ «Львівгаз» та заподіяною шкодою, що й має довести позивач в даному випадку. Окрім того, відповідач зазначає, що ФОП Нікішин О.О. звернувся з даним позовом до суду як суб`єкт господарювання, а не як фізична особа, посилання позивача в рамках даної справи на глибокі переживання порушення нормальних життєвих зав`язків, трудових прав не може братись судом до уваги, оскільки такі категорії притаманні лише фізичній особі. Таким чином, апелянт вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами завдання шкоди його діловій репутації унаслідок зняття побутового лічильника газу типу Галус 2000 П- 4, як і не доведені твердження про глибокі переживання позивача у зв`язку з позбавленням реалізації своїх прав та життєвих планів, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, невиправдані затрачені матеріальні ресурси, порушення і втручання у право власності та які могли бути взяті судом до уваги, оскільки такі категорії притаманні лише фізичній особі, а не суб`єкту підприємницької діяльності. Фізична особа-підприємець Нікішин Олександр Олександрович подав до суду відзив на апеляційну скаргу (вих. №01-04/831324 від 02.11.2024). За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи. Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012). Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне. Однією із підстав позову позивач вказує рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 у справі № 914/2144/22. Так, із рішення суду в тій справі вбачається, що: - ФОП Нікішин О.О. є споживачем послуг АТ «Львівгаз» з газопостачання за адресою площа Ринок, 16/1, місто Броди, Львівської області; - заява від 01.10.2021 про направлення представника для зняття лічильника на повірку за адресою м. Броди, площа Ринок, 16/1 та акт від 20.10.2021 про розпломбування та демонтаж засобу вимірювальної техніки на повірку підписані не ФОП Нікішин О.О., а іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення власника на демонтаж ЗВТ, - суд дійшов висновку, що зняття ЗВТ для здійснення періодичної повірки відбулось без згоди власника - ФОП Нікішина О.О., тому вимога позивача про встановлення приладу обліку газу, який був 21.10.2021 вилучений представником АТ «Львівгаз» Щирбою О. в торговому закладі магазин «Алекс» є обґрунтованою та підлягає до задоволення. Згідно з актом виконання робіт по встановленню побутових газових лічильників 16.05.2024, тобто після набрання рішенням суду законної сили - 13.05.2024, відповідач повернув лічильник і відновив газопостачання. Відповідач не заперечує цю обставину. Так, відповідно до актів про розпломбування та демонтаж засобу вимірювальної техніки на повірку від 19.10.2021 і від 20.10 в магазині «Алекс» на пл. Ринок 16/1 знято засіб вимірювальної техніки і встановлено заглушку. Відповідач не заперечує факту припинення газопостачання у спосіб встановлення заглушки при демонтажу лічильника, про що зазначив у судовому засіданні 23.12.2024. Позивач також долучив копії заяви від 01.10.2021 про направлення працівників відповідача на повірку та висновок почеркознавчої експертизи від 05.10.2023, які були предметом дослідження у справі № 914/2144/22. Позивач подав копію наказу № 76 від 28.11.2021 про призупинення діяльності торгівельного закладу за адресою площа Ринок, 16/1, місто Броди, Львівської області, починаючи з 01.12.2021 до відновлення газопостачання та встановлення газового лічильника. Також долучив копію наказу № 77 від 28.11.2021, виданого у зв`язку з безпідставним припиненням газопостачання до магазину «Алекс» і неможливістю забезпечити нормальні умови праці відповідно до санітарних норм. Відповідно до змісту цього наказу повідомлено, що «з 01.12.2021 заклад закривається і Вас буде відправлено у вимушену відпустку до закінчення опалювального сезону або до відновлення постачання газу. Наказ про це буде доведено всім працівникам. Оплата працівникам зберігається у повному обсязі на весь період простою і вимушеної відпустки згідно з чинним законодавством». Вказані накази зареєстровані в Журналі реєстрації наказів, витяг з якого позивач долучив до матеріалів справи. Відповідно до відомості на виплату готівки № 23 і № 24 за грудень 2021 позивач виплачував чотирьом працівникам аванс і зарплату на суми 10 670,00 грн і 10 668,60 грн; за січень 2022 10 116,00 грн і 11 260,58 грн; за лютий 2022 - 10 700,00 грн і 11 676,58 грн; за березень 2022 - 8 748,00 грн і 12 628,58 грн; за квітень 2022 10 700,00 грн. Відповідно до табелю обліку робочого часу за грудень 2021, січень 2022 року, лютий 2022 року у всіх чотирьох працівників відмітки « 0»; за березень 2022 у трьох працівників відмітки «-», а у Нікішина О.Й. - «вв»; за квітень 2022 - у всіх працівників « 16» і « 128». При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного. Відповідно до загальних положень Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. ч. 3, 4 ст. 23 Цивільного кодексу України). Крім цього, підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені й ст. 1167 Цивільного кодексу України. Так, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Випадки, передбачені ч. 2 цієї статті, не стосуються спірної ситуації. Згідно з усталеною судовою практикою у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Верховний Суд у постанові від 15.08.2024 у cправі № 910/18802/23 за позовом фізичної особи до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гончара 35" про визнання недійсним рішення загальних зборів, зобов`язання вчинити дії та стягнення 167 500,00 грн моральної шкоди вказує, що за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Так, факт підписання заяви не ОСОБА_1 , а іншою особою, факт безпідставного зняття лічильника в жовтні 2021 року встановлені судовим рішенням у господарській справі № 914/2144/22. Подані позивачем 30.10.2024 документи, які були предметом дослідження в тій справі, включають, зокрема, висновок почеркознавчої експертизи про те, що позивач не підписував заяву про зняття лічильника, акт про розпломбування та демонтаж лічильника від 19.10.2021, заяву від 01.10.2021. Суд зауважує, що такі факти як підписання заяви не позивачем та факт демонтажу лічильника не є спірними в цій справі обставинами, адже такі вже встановлені в рішенні суду в справі № 914/2144/22. Тому такі обставини суд використовує як преюдиційні факти і відповідно до приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді цієї справі. Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що відповідно такі факти підтверджують неправомірну поведінку відповідача, створюють передумови для можливості відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки є одним із елементів деліктного правопорушення. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 зазначає, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 910/479/21 також акцентує, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Колегія суддів вказує, що незаконна поведінка відповідача по зняттю лічильника на підставі заяви, не підписаної позивачем, і психологічне усвідомлення незаконних дій з боку відповідача не могли бути безслідними для морального стану позивача. Спростовуючи заперечення відповідача, суд зауважує, що неправомірні дії відповідача по зняттю засобу обліку газопостачання вчинені саме стосовно фізичної особи як підприємця, а не тільки стосовно особисто ОСОБА_1 . Суд не залишає поза увагою тієї обставини, що набуття фізичною особою статусу підприємця не нівелює та не позбавляє її особистісних ознак та прав. Відповідно до ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Тож очевидно, що у відносинах з третіми особами, здійснюючи господарську діяльність, фізична особа зберігає свою можливість зазнати душевних страждань, образ, порушення честі та гідності. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про те, що саме факт ініціювання працівниками відповідача процедури демонтажу лічильника на підставі заяви, підписаної не позивачем, є найбільш виразним фактом заподіяння моральної шкоди позивачу. Безумовно факт підроблення підпису фізичної особи не може залишити особу байдужою, не може не завдати тривожності, емоційних хвилювань і переживань такій особі. Додаткове навантаження завдано саме через те, що відносини не були приватними, а відбулися в публічному місці - в магазині споживача, в якому і здійснювалась господарська діяльність. Тому саме такими діями відповідача позивачу, в особі якого поєднано статуси і фізичної, і юридичної особи, безповоротно заподіяно моральну шкоду. Щодо простою, то суд звертається до Кодексу законів про працю України та зазначає, що простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця (ст. 34 Кодексу законів про працю України). Позивач стверджує, що він запровадив простій, видавши наказ № 76 від 28.11.2021 про призупинення діяльності торгівельного закладу, починаючи з 01.12.2021. Державний комітет статистики України наказом № 489 від 05.12.2008 затвердив типові форми первинної облікової документації зі статистики праці, серед яких № П-5 «Табель обліку використання робочого часу». Відповідно до затвердженої форми простій позначається в табелі буквеним або цифровим кодом - «П» або « 23». Однак таких позначень в поданих табелях обліку робочого часу немає, що ставить під сумнів твердження про запровадження саме простою. Крім цього, час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток (ст. 113 Кодексу законів про працю України). Тобто навіть за час простою понесені витрати на зарплату працівникам не є додатковими витратами, адже у випадку звичної роботи магазину заробітна плата також підлягає виплаті працівникам. Інших доказів понесення майнових втрат чи витрат саме через відсутність лічильника не подано. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те що обставини неотримання доходу та понесення витрат на виплату заробітних плат є різними по своїй правовій природі коштами і категоріями збитків. Водночас моральна шкода і матеріальні збитки також є різними правовими інститутами і спір, що розглядається, стосується моральної, а не майнової шкоди. Тобто моральна шкода не підлягає доведенню через завдання матеріальної шкоди. Щодо наказу позивача № 77 про закриття магазину і вимушену відпустку до закінчення опалювального сезону або до відновлення постачання газу, то по-перше, Кодекс законів про працю України не вживає такого словосполучення як «вимушена відпустка», натомість є «вимушений прогул», але такий не вжитий в цьому наказі. По-друге, зі змісту наказу вбачається, що він є попереднім актом і передбачає, що ще має бути надалі винесений наступний акт, але інших не подано. Відповідно до усталеної судової практики нормативно не встановлено мінімальний і максимальний розміри відшкодування моральної шкоди та методику його визначення. Водночас при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Колегія суддів у справі № 293/174/23 (постанова від 23.10.2024) зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Як зазначено вище, імперативних критеріїв для визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, законодавством не встановлено, а висновки Верховного Суду стосувались конкретних порушень, ситуації та обставин. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у цій справі (914/1504/24) суд не визнав обґрунтованими та доведеними всі підстави позову, а суть спору та порушення не дають можливості визначити для застосування певний розмір мінімальної зарплати у певний період. Тому суд враховує часткову обгрунтованість підстав позову, недоведеність більшості обставин як підстав цього позову, неспростовану неправомірну поведінку відповідача по демонтажу лічильника без волевиявлення позивача, і доходить висновку про доцільність стягнення третини від заявленої до стягнення суми, що становить 25 833,34 грн. Апеляційний суд, вважає таку суму справедливою, що є основним при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, та збалансованою для обох сторін спору. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. За таких обставин справи, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 у справі №914/1504/24. За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Судові витрати З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд УХВАЛИВ : 1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» б/н від 22.01.2025 (вх. № 01-05/209/25 від 22.01.2025) залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 у справі №914/1504/24 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України. Головуючий суддя О.С. Скрипчук Суддя Н.М. Кравчук Суддя О.І. Матущак