Постанова Закарпатський апеляційний суд № 297/4385/24

Справа № 297/4385/24 Закарпатський апеляційний суд П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08.04.2025 м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/149/25 за апеляційною скаргою захисника-адвоката Фурмана Р. В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 11.11.2024. Цією постановою: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з вищою освітою, неодружений, непрацюючий, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 300 (триста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 (п`ять тисяч сто) грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп. З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 137656 від 19.10.2024 та постанови судді від 11.11.2024 вбачається, що 19.10.2024 близько 11 год прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» на напрямку 187 прикордонного знаку, на околиці н.п. Берегове (територія Берегівської територіальної громади Берегівського району Закарпатської області), на відстані близько 7000 метрів від державного кордону України, було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , який здійснив спробу незаконного перетину державного кордону із України в Угорщину поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 204-1 КУпАП. В апеляційній скарзі захисник-адвокат Фурман Р. В. порушує питання про скасування постанови від 11.11.2024 щодо ОСОБА_1 та закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях останнього події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до пояснень ОСОБА_1 його затримали на залізничному вокзалі в м. Берегово невідомі особи в цивільному одязі, вилучили його речі, відвезли до прикордонної застави, де застосовували фізичну силу, викликами працівників ТЦК, не забезпечили надання правової допомоги, після чого доставили в ТЦК та мобілізували. Указаним поясненням суд першої інстанції не дав жодної оцінки. ОСОБА_1 не здійснював і не мав наміру здійснювати спробу незаконного перетину державного кордону поза встановленими пунктами пропуску, про -2- що свідчить і відсутність у нього закордонного паспорту в момент затримання. Зазначає, що до м. Берегово ОСОБА_1 прибув зі своєю дівчиною, де його незаконного затримали працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 на залізничному вокзалі м. Берегово. При цьому, факт перебування ОСОБА_1 на відстані 7000 метрів від лінії державного кордону України з Угорщиною безумовно свідчить про відсутність у діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП. Крім того, звертає увагу на те, що матеріали справи не містять фото-, відеодоказів, пояснень свідків, рапортів відповідних посадових осіб, схеми правопорушення, тобто беззаперечних доказів вини ОСОБА_1 у матеріалах справи немає, а у протоколі не конкретизовано, у чому саме полягає спроба останнього незаконного перетину державного кордону, не зазначено спосіб, у який він намагався перетнути кордону. Разом з тим, захисник порушує питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що такий пропущено з поважних причин, оскільки ОСОБА_1 після затримання був мобілізований до лав ЗСУ, а захисник ознайомився з матеріалами справи та отримав копію оскаржуваної постанови лише 02.12.2024. Будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 та захисник-адвокат Фурман Р. В. на розгляд справи щодо ОСОБА_1 не з`явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли, відомостей про поважність причин неявки не надали. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутністю ОСОБА_1 та захисника-адвоката Фурмана Р. В., що не може розцінюватись як порушення їх прав, передбачених ст. 268, 271 КУпАП. При цьому враховується клопотання захисника-адвоката Фурмана Р. В., про розгляд справи без участі сторони захисту. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга захисника-адвоката Фурмана Р. В. задоволенню не підлягає з таких підстав. З матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 не був присутнім в судовому засіданні під час розгляду справи щодо нього та відсутні дані про те, що він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Відсутні в матеріалах справи і дані про те, що ОСОБА_1 направлялась копія оскаржуваної постанови, а також про отримання ним такої. З врахуванням наведеного, з метою недопущення порушення права на захист особи, доводи клопотання захисника щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції відносно ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає поважними, а клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови таким, що підлягає до задоволення і такий строк поновлюється. Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та незаконність судового рішення апеляційний суд відхиляє з таких підстав. Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на -3- основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності. Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_1 належним чином дотримані. Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 137656 від 19.10.2024 встановлено, що 19.10.2024 близько 11 год прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» на напрямку 187 прикордонного знаку, на околиці н.п. Берегове (територія Берегівської територіальної громади Берегівського району Закарпатської області), на відстані близько 7000 метрів від державного кордону України, було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , який здійснив спробу незаконного перетину державного кордону із України в Угорщину поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 204-1 КУпАП. Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджуються протоколом про адміністративне затримання від 19.10.2024, протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 19.10.2024, частково поясненнями ОСОБА_1 від 19.10.2024 та іншими матеріалами справи. Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його винуватість у вчиненні, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення. Поряд з тим, жодного доказу, який би ставив під сумніви правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , стороною захисту не надано. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які б давали підстави вважати, що інспектор прикордонної служби 1 категорії ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ОСОБА_3 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_1 протоколу за ознаками передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, що в нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги. Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що інспектор прикордонної служби 1 категорії ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ОСОБА_3 діяв у межах наданих йому повноважень. Разом з тим, під час розгляду апеляційної скарги, не встановлено й будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших -4- дій, які призвели до примусового визнання ним вини у вчиненні адміністративного правопорушення, а також підписання протоколу та інших наявних у матеріалах справи документів. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині апеляційний суд не бере до уваги і такі відхиляє, оскільки такі не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Крім того, сторона захисту не надала доказів того, що відносно ОСОБА_1 був вчинений моральний тиск чи незаконні дії з боку саме працівників прикордонної служби, що призвело до підписання процесуальних документів. Між тим, апеляційний суд бере до уваги відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 оскаржував незаконні дії саме працівників прикордонної служби, які склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення у передбачений законом спосіб. З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що в ході розгляду справи суд першої інстанції дав невірну оцінку матеріалам справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважати, що вказані доводи спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення. Апеляційний суд критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що складений щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення є неналежним доказом, оскільки у порушення вимог ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, уповноваженою посадовою особою не конкретизовано місце вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому діяння, не зазначено координати, де нібито здійснено спробу перетину державного кордону, не додано схему із зазначенням цих координат з прив`язкою до місцевості. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд бере до уваги те, що зміст складеного щодо ОСОБА_1 протоколу свідчить про те, що такий відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, у ньому відображені всі необхідні й передбачені цими нормами відомості та обставини, у тому числі чітко викладена суть адміністративного правопорушення. Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про намір ОСОБА_1 на перетин державного кордону поза пунктами пропуску, зокрема пояснення свідків, фото- та відео фіксації, маршрут потягу, факт перебування ОСОБА_1 на пероні вокзалу, апеляційний суд визнає неспроможними і такі відхиляє, оскільки докази, які наявні в матеріалах справи є достатніми для висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Із цих підстав, як такі, що не знаходять свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції про порушення ОСОБА_1 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав наміру перетинати державний кордон України та не знаходився у відповідній для такого припущення зоні, а перебував на вокзалі в м. Берегово. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 було затримано на пероні залізничного вокзалу м. Берегова, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі не підтверджені жодними доказами, а навпаки, спростовані матеріалами справи оскільки -5- факт виявлення ОСОБА_1 мав місце на околиці міста Берегова на напрямку 187 прикордонного знаку в межах контрольованого прикордонного району на відсутні 7000 м. від лінії державного кордону. Між тим, твердження захисника про намір ОСОБА_1 зустрітися з товаришем, що приживає у місті Берегові, не підтверджені жодними доказами. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 був незаконно затриманий прикордонним нарядом, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 подавалася заява у порядку, передбаченим чинним КПК України, до правоохоронних органів на незаконні дії працівників прикордонної служби або про перевищення ними своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов`язків під час складання адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Враховуючи те, що сторона захисту не надала до суду будь-яких фактичних відомостей на підтвердження її версії щодо незаконності дій працівників прикордонної служби під час проведення ними затримання ОСОБА_1 поблизу лінії державного кордону України при спробі його незаконного перетину, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів, яких не містять і матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах та долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що унеможливлює врахування апеляційним судом доводів захисника у цій частині. Відповідно до диспозиції частини першої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади. Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 , суть вчиненого ним правопорушення полягає у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України. Згідно ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством. Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Отже, ознакою об`єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною першою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України. Таким чином, незважаючи на наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд оцінює, як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції. -6- Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що 19.10.2024 близько 11 год ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України в Угорщину поза пунктом пропуску, в результаті чого був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» на відстані 7000 метрів від лінії державного кордону в напрямку 187 прикордонного знаку в межах контрольованого прикордонного району. Таким чином, докази, покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву. При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження і такі відхиляються. Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставиться йому за провину. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та, на думку апеляційного суду, є спробою уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення. За таких обставин, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності є підтвердженням в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, отже судом першої інстанції під час розгляду справи дотримано вимоги ст. 279, 280 КУпАП, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, а адміністративне стягнення, яке накладено на нього у межах санкції ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення, і в свою чергу є необхідним і достатнім для виправлення і виховання ОСОБА_1 у дусі точного та неухильного додержання законів та запобігання новим правопорушенням. Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено. Також, апеляційний суд констатує, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до вірного висновку про необхідність накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, яке на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення. На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені. Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. -7- При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Клопотання захисника-адвоката Фурмана Р. В про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити та поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови Берегівського районного суду Закарпатської області від 11.11.2024 щодо ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу захисника-адвоката Фурмана Р. В. залишити без задоволення, а постанову судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 11.11.2024 щодо ОСОБА_4 , - без змін. Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя