Ухвала КЦС ВС № 128/1072/24

УХВАЛА 04 квітня 2025 року м. Київ справа № 128/1072/24 провадження № 61-1410ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки земельної ділянки в натурі, ВСТАНОВИВ: У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив виділити йому в натурі 1/2 частку із: земельної ділянки площею 0,1552 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 0520687600:02:005:0034; земельної ділянки площею 0,1453 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 0520687600:02:005:0033, та земельної ділянки площею 0,2500 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 0520687600:02:005:0035. Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 01 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху. Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 24 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 визнав неподаною та повернув її позивачу. Вінницький апеляційний суд ухвалою від 13 травня 2024 року відмовив у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2024 року та повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала. Верховний Суд ухвалою від 12 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки земельної ділянки в натурі повернув заявнику (провадження № 61-8843ск24). Верховний Суд ухвалою від 17 вересня 2024 року визнав подання ОСОБА_1 повторної касаційної скарги на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки земельної ділянки в натурі зловживанням процесуальними правами та повернув її заявнику (провадження № 61-12317ск24). Верховний Суд ухвалою від 04 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки земельної ділянки в натурі вважав неподаною та повернув заявнику (провадження № 61-14062ск24). Верховний Суд ухвалою від 24 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки земельної ділянки в натурі вважав неподаною та повернув заявнику (провадження № 61-16304ск24). 31 січня 2025 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв`язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року в указаній вище справі. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали, а саме: подання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, сплати судового збору, надання копії касаційної скарги всім учасникам справи. Також цією ухвалою заявника повідомлено про наслідки невиконання вимог ухвали суду. 14 березня 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за належністю, на виконання вимог ухвали від 10 лютого 2025 року, надійшла заява ОСОБА_1 , до якої додано копію касаційної скарги та, яка містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. Також заява містить клопотання про звільнення від сплати судового збору, або зменшення розміру судового збору, або відстрочення сплати судового збору. Відповідно до Акта від 13 березня 2025 року № 9, складеного уповноваженими особами відділу опрацювання документів (канцелярія) управління забезпечення автоматизованого документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду, під час розкриття конверта (пакета), отриманого поштою, було виявлено відсутність документа, зазначеного у додатках до заяви у справі № 128/1072/24, який надійшов від ОСОБА_1 , а саме: копія відомостей від ДФС України та довідка від ПФ України. Клопотання про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру або відстрочення його сплати ОСОБА_1 мотивував скрутним матеріальним становищем. Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу. За змістом статті 136 ЦПК України єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони і особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Насамперед варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним. Стаття 136 ЦПК України визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, виходячи із майнового стану сторони, водночас саме стаття 8 Закону України «Про судовий збір», яка є спеціальною, конкретизує порядок, умови такого звільнення і коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5 вказаного Закону, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду, навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. Що ж до самих умов, визначених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з положеннями статті 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Європейський суд з прав людини також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення у справі «Креуз проти Польщі», від 19 червня 2001 року). Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення у справах «Княт проти Польщі», «Єдамскі та Єдамска проти Польщі», від 26 липня 2005 року). Вирішуючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, Верховний Суд урахував, що зазначені у клопотанні обставини не є безумовними підставами для звільнення від сплати судового збору, оскільки заявником не надано суду касаційної інстанції доказів на підтвердження його реального майнового стану, який перешкоджає виконати вимоги законодавства щодо оплати поданої касаційної скарги судовим збором у розмірі 605,60 грн. Таким чином, клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає. Проаналізувавши надані на усунення недоліків матеріали на відповідність вимогам ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки касаційної скарги заявником не усунуто. На обґрунтування пропуску строку на касаційне оскарження ОСОБА_1 зазначає про те, що строк на касаційне оскарження ним не пропущений, раніше подані касаційні скарги були повернуті через незаконні вимоги суду щодо оформлення касаційних скарг. На переконання заявника, зазначене є достатньою підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення. Вищезазначені доводи ОСОБА_1 щодо причин пропуску строку на касаційне оскарження не можна визнати поважними, оскільки невиконання вимог ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги не є поважними причинами пропуску строку на касаційне оскарження. Заявник дійсно в силу норм ЦПК України має право на повторне звернення до суду касаційної інстанції, але це не означає безумовне поновлення строку касаційного оскарження, так як заявник має довести що перешкоджало виконати вимоги ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги при первісному зверненні до суду касаційної інстанції. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року у справі № 128/1072/24 були повернуті ухвалами Верховного Суду, через відсутність підпису та невиконання вимог ухвал Верховного Суду про залишення касаційних скарг без руху, з підстав недотримання вимог статті 392 ЦПК України. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Дослідивши надану ОСОБА_1 , на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 10 лютого 2025 року, заяву та додані до неї документи, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження не є поважними. Обставини, які стали підставою для повернення касаційних скарг ОСОБА_1 , існувати не перестали, оскільки ОСОБА_1 , не врахувавши викладені у вказаних вище ухвалах роз`яснення, вп`яте подав касаційну скаргу, яка не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України. Крім того, у заяві ОСОБА_1 вживає зневажливі висловлювання, які не притаманні для написання ділових документів, відображають зневажливе ставлення заявника до суддів Верховного Суду та судової гілки влади загалом, а також надає зневажливу оцінку процесуальних дій та судових рішень, яка не стосується прав, свобод та інтересів ні позивача, ні відповідачів, що є виявом очевидної неповаги, не спрямоване на ефективний захист його прав, свобод та інтересів, а тому суперечить завданню цивільного судочинства та є ознаками зловживанням процесуальними правами. Згідно пункту 1 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу. Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається. Оскільки заявником недоліки касаційної скарги не усунуто в повному обсязі, вказане свідчить про невиконання ним вимог ухвали, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України

УХВАЛИВ: Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру або відстрочення сплати судового збору. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки земельної ділянки в натурі вважати неподаною та повернути заявнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Є. В. Петров