Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/22134/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22134/24 пров. № А/857/5290/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 380/22134/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, місце ухвалення судового рішення м. Львів Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїГулкевич І.З. дата складання повного тексту рішенняне зазначена ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій просив суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи у відповідності до ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" починаючи з 05.05.2018 та перерахунок стажу роботи згідно ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 05.05.2018. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 380/22134/24 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком як члену сім`ї репресованої особи. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII як члену сім`ї репресованої особи, починаючи з 05.05.2018. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що позивач зазнав політичних репресій як член сім`ї, яку було примусово переселено. Позивачу виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" № 654 від 16.07.2008. Тому проводити позивачу перерахунок пенсії як репресованій особі та згодом реабілітованій згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" немає підстав. Крім того, відповідач вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом за період з 05.05.2018 по 01.04.2024. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає наведені у ній доводи безпідставними. Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у позові, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивача визнано саме репресованою особою, яку було у подальшому реабілітовано, а не членом сім`ї такої особи. Вважає, що він має право на підвищення до пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційних скарг відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційних скарг до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Про розгляд апеляційних скарг позивач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційних скарг до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону України Про пенсійне забезпечення, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як член сім`ї репресованої особи з 05.05.2018. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком. ОСОБА_1 має статус реабілітованої особи передбачений Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", що підтверджується посвідчення № НОМЕР_1 виданим Львівською обласною радою. Відповідно до архівної довідки Управління внутрішніх справ України у Львівській області від 27.07.1991 №4/5-7192 ОСОБА_2 , 1884 р., ОСОБА_3 1890 р., та їх діти ОСОБА_4 1929 р., ОСОБА_5 1932 р., ОСОБА_1 1934 р., були репресовані в 1947 році з конфіскацією майна із села Липина Яворівського району Львівської області і знаходились до 1956 року на спецпоселенні в Кемеровській області. На підставі Закону України від 17.04.1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вищевказані особи реабілітовані, з поверненням конфіскованого майна або його вартості. На звернення позивача від 02 квітня 2024 року про перерахунок пенсії та встановлення підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було -реабілітовано - на 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, зокрема листом від 16 квітня 2024 року відмовлено. Вважаючи такі дії відповідача щодо відмови протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII). За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації позивача, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року. Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесені зміни до Закону № 962-XII. Відповідно до статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Згідно статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів. Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР. Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо. Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. З відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.04.2024 встановлено, що позивач відповідно постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 отримує підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім`ї репресованої особи, яку реабілітовано. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу, ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон. Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі №446/1566/16-а. Разом з цим, матеріалами справи, а саме, довідкою Управління внутрішніх справ України у Львівській області від 27.07.1991 №4/5-7192, підтверджується, що родина позивача - ОСОБА_2 , 1884 р., ОСОБА_3 1890 р., та їх діти ОСОБА_4 1929 р., ОСОБА_5 1932 р., ОСОБА_1 1934 р., були репресовані в 1947 році з конфіскацією майна із села Липина Яворівського району Львівської області і знаходились до 1956 року на спецпоселенні в Кемеровській області. Згідно даної довідки на підставі ст. 3 Закону України №962-ХІІ вищевказані особи - реабілітовані, з поверненням конфіскованого майна або його вартості. При цьому, відомості щодо позивача в зазначеній довідці відсутні. Згідно посвідчення №350/14-Р від 26 липня 2012 року позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Як вбачається з відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.04.2024 позивач відповідно постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 отримує підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім`ї репресованої особи, яку реабілітовано. Отже, ОСОБА_1 є членом сім`ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсія позивачу має бути підвищена на 25 % мінімальної пенсії. Стосовно вимог про наявність підстав для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування па спецпоселенні, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Аналізуючи наведені норми, слід зробити висновок, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, відносяться такі особи: - ті які утримувались під вартою; - відбували покарання в місцях позбавлення волі; - перебували у засланні або перебували на примусовому лікуванні. Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1-1 Закону №962-XII заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні в потрійному розмірі саме особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована. Враховуючи наведене, період перебування позивача на спецпоселенні з 1947 по 1956 року не підлягає зарахуванню до стажу роботи у потрійному розмірі, оскільки позивач є членом сім`ї репресованого, а не репресованою особою, відтак апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що відповідач правомірно відмовив позивачу у проведенні відповідного перерахунку стажу. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 31 травня 2024 року у справі № № 500/3332/23. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачу надбавки до пенсії відповідно норм Постанови Кабінету Міністрів України №654 є протиправними, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивача визнано членом сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано. Щодо строку звернення до суду з цим позовом, то колегія суддів вказує на наступне. Відповідно до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Ст.122 КАС України визначені строки звернення до адміністративного суду. Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України). Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 в справі № 340/1019/19). У постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №240/27663/23 за подібних правовідносин Верховний Суд наголосив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Однак, позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавив себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою, а тому твердження позивача про недопущення ним пропуску для звернення з даною позовною заявою є хибними. Колегія суддів зазначає, що отримання позивачем листа відповідача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Вказані правові висновки викладені в постанові Верховного суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 та відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції. Відтак, оскільки позов подано до суду 25.10.2024, то позивач пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 05.05.2018 по 24.04.2024. Отже вказані обставини є підставою для залишення позову без розгляду, а тому в цій частині судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про залишення позову без розгляду. Натомість, суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, що призвело до порушення норм процесуального права та, як наслідок, помилкових висновків в частині дотримання позивачем строку звернення до суду та передчасно в цій частині задовольнив позов. За приписами п. 3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та залишити позовну заяву без розгляду. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове залишення позову без розгляду. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 380/22134/24 - в частині задоволення позовних вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком за період з 05 травня 2018 по 24 квітня 2024 скасувати та в цій частині позов залишити без розгляду. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 380/22134/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос