Постанова 4801 № 128/1771/24

Справа № 128/1771/24 Провадження № 22-ц/801/992/2025 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2025 рокуСправа № 128/1771/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В., за участю секретаря судового засідання Пантелеймонової А.І., за участю сторін: прокурора Петрусєвич А.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу №128/1771/24 за позовом ОСОБА_1 до прокурора Вінницької окружної прокуратури Посвалюка Ярослава Івановича, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 рокупро залишення позову без розгляду, яку постановила суддя Васильєва Т.Ю. в Вінницькому районному суді Вінницької області, повний текст складено 03 березня 2025 року, в с т а н о в и в : В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до прокурора Вінницької окружної прокуратури Посвалюка Я.І., Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Ухвала суду мотивована тим, що позивач, будучи повідомленим про підготовчі засідання завчасно та належним чином, повторно не з`явився в підготовче засідання, будь-яких заяв про проведення підготовчого засідання або про розгляд справи за відсутності позивача до суду не подано, в тому числі, в позовній заяві не заявлено відповідного клопотання про розгляд справи за відсутності позивача. Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною, необґрунтованою, постановлену з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив суд скасувати ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що він звернувся до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з проханням призначити йому адвоката, однак відповіді він не отримав, тому з цих підстав просив відкласти розгляд справи. Вважає, що чинним ЦПК України не передбачені підстави для залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився саме у підготовче засідання. Зауважив, що 03 березня 2025 року він перебував в коридорі суду та очікував виклику в судове засідання, проте його ніхто не викликав на розгляд справи. Крім того, звертає увагу на те, що ухвала суду від 03 березня 2025 року не підписана. У відзиві на апеляційну скаргу Вінницька окружна прокуратура просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін. У своєму відзиві, на спростування доводів скаржника, посилається на те, що згідно з відповіді на запит Вінницької окружної прокуратури від 27 березня 2025 року №50/4623вих-25, Територіальним Управлінням служби судової охорони у Вінницькій області від 31 березня 2025 року за №33.17-230 надано інформацію з якої вбачається, що згідно з журналу відвідувачів Вінницького районного суду Вінницької області 03 березня 2025 року ОСОБА_1 не зареєстрований як відвідувач. Отже вважає, що суд першої інстанції постановив законну та обґрунтовану ухвалу про залишення позову без розгляду, на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13 повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки. Як вбачається з матеріалів справи, позивач у судові засідання, які були призначені на 19 листопада 2024 року о 11:30 год, 30 січня 2025 року о 14:00 год, 03 березня 2025 року о 14:00 год не з`явився, хоча був належним чином проінформований про дату, час і місце проведення судових засідань. Зокрема, подавав клопотання про перенести судових засідань. Таким чином, матеріали справи свідчать, що позивач мав достатньо можливостей для участі в судовому процесі та був своєчасно повідомлений про всі судові засідання відповідно до вимог процесуального законодавства. Зазначені обставини позивач не заперечував, що додатково підтверджує його обізнаність про перебіг судового розгляду та відсутність порушення його процесуальних прав. Разом з тим, позивач стверджує про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився саме у підготовче засідання. Однак такі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судів першої інстанції з огляду на наступне. Умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. Процесуальний закон не містить вимог про необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Правове значення в такому випадку має лише факт належного повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторний характер неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 693/1116/20, від 10 січня 2024 року у справі № 456/1278/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 686/15042/20, від 24 травня 2024 року у справі № 1340/3738/18, від 27 червня 2024 року у справі № 450/2265/19, від 03 липня 2024 року у справі № 459/550/23 та від 24 березня 2025 року у справі №753/16046/22. Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Норми ЦПК України про залишення позову без розгляду сконструйовані таким чином, що дає суду можливість не розглядати позовну заяву особи і повернути її без розгляду, що має вигляд застосування до особи, яка ініціювала позовне провадження, своєрідної форми відповідальності за дії, пов`язані з неявкою на засідання суду (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 9901/221/21). Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 640/17803/15-ц та від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21. Таким чином, колегія суддів вважає, що суди першої інстанції діяв відповідно до вимог процесуального законодавства, ухвалюючи судове рішення про залишення позову без розгляду. Позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи. Незважаючи на це, він не скористався своїм правом подати клопотання про розгляд справи за його відсутності, що могло б запобігти ухваленню відповідного процесуального рішення судом. Доводи апеляційної скарги про те, що 03 березня 2025 року позивач перебував в коридорі суду та очікував виклику в судове засідання, однак його ніхто не викликав на розгляд справи, спростовується відповіддю на запит Вінницької окружної прокуратури від 27 березня 2025 року №50/4623вих-25, Територіальним Управлінням служби судової охорони у Вінницькій області від 31 березня 2025 року за №33.17-230 надано інформацію з якої вбачається, що згідно з журналу відвідувачів Вінницького районного суду Вінницької області 03 березня 2025 року ОСОБА_1 не зареєстрований як відвідувач. Отже суд першої інстанції постановив законну та обґрунтовану ухвалу про залишення позову без розгляду, на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України. Як вбачається з матеріалів справи, постановлена судом ухвала від 03 березня 2025 року підписана суддею (а.с.130 131), а тому доводи скаржника є безпідставними про те, що ухвала не підписана. Також, колегія суддів вважає за потрібне звернути увагу на те, що залишення позову без розгляду не позбавляє позивача можливості повторно звернутися до суду після усунення причин, які стали підставою для відповідного процесуального рішення. Колегія суддів підкреслює, що зазначене положення процесуального законодавства спрямоване на забезпечення балансу між правом особи на судовий захист та необхідністю дотримання процесуальної дисципліни. Якщо позивач вважає, що він має підстави для повторного звернення до суду, він може подати новий позов, дотримуючись встановлених законом вимог. З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, постановленою з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для її скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм процесуального права і незгоди з висновками суду першої інстанції. Процесуальних порушень, які були б обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції чи призвели б до неправильного вирішення справи апеляційним судом не встановлено. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 03 березня 2025 рокупро залишення позову без розгляду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 09 квітня 2025 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Войтко Ю.Б. Міхасішин І.В.