Ухвала КАС ВС № 160/17970/21

УХВАЛА 07 квітня 2025 року м. Київ справа № 160/17970/21 адміністративне провадження № К/990/13038/25 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі №160/17970/21 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в с т а н о в и в: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: №138874-5740-0483 від 20.05.2020; №138879-5740-0483 від 20.05.2020; №138875-5740-0483 від 20.05.2020; №138876-5740-0483 від 20.05.2020; №138877-5740-0483 від 20.05.2020; №138878-5740-0483 від 20.05.2020; №372-0417-0483 від 06.10.2020. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2022, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.09.2023, позов задоволено. Вирішено питання щодо стягнення судового збору. У стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено. Постановою Верховного Суду від 08.11.2023 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено, скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07.09.2023 в частині відмови у стягненні витрат на професійну правову допомогу в сумі 150642,29грн, а справу направлено на новий розгляд. Підставою для скерування Верховним Судом справи на новий розгляд стало відсутність у спірних судових рішеннях обґрунтованих мотивів відмови в стягненні витрат на професійну правову допомогу в сумі 150642,29грн, з яких 15064,23грн є фактично сплачені; відсутність у судових рішеннях аналізу, як фіксований розмір адвокатського гонорару впливає на обсяг наданих адвокатом послуг та кількість витраченого часу. За результатом останнього розгляду справи, Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 22.02.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025, заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 35000,00грн. У задоволенні решти вимог заяви - відмовив. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний адміністративний суд виходили з того, що оскільки заявлена до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу сума коштів у розмірі 150642,29грн є завищеною та не відповідає критерію розумності й реальності наданих послуг, тому на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області мають бути розподілені лише документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 35000,00грн. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач 24.03.2025 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі №160/17970/21 в частині відмови в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій справі нову постанову, якою заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 150642,29грн задовольнити в повному обсязі. При зверненні до суду з касаційною скаргою, позивач також порушив питання про поновлення строку на касаційне оскарження спірних у цій справі судових рішень. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у ній належним чином не викладено передбачені цим Кодексом підстава (підстави) касаційного оскарження спірних судових рішень у справі №160/17970/21. Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вже звертався до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у цій справі раніше, яку Верховний Суд ухвалою від 13.03.2025 повернув особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила належного викладення підстав касаційного оскарження спірних у цій справі судових рішень. Визнавши незмістовним та недостатнім наведене скаржником обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної, зокрема, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у своїй ухвалі Суд вичерпно та послідовно роз`яснив скаржнику вимоги щодо форми й змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, й у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1-4 частини четвертої статті 328, частин другої-третьої статті 353 цього Кодексу. Під час перевірки вдруге поданої скаржником касаційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі №160/17970/21, Верховним Судом установлено, що її зміст щодо підстави (підстав) для касаційного оскарження спірних у цій справі рішення та постанови є аналогічним до тієї, яку було повернуто ухвалою Верховного Суду раніше та яку суд касаційної інстанції визнав необґрунтованою. Усуваючи недоліки вперше поданої касаційної скарги та повторно посилаючись на положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, який визначає підставу для касаційного оскарження саме неврахування правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язкових умов у взаємозв`язку передбачених КАС України при оскарженні судових рішень на цій підставі, позивач так і не наводить; обґрунтування касаційної скарги так і не дає можливості встановити взаємозв`язок наведених доводів скаржника до зазначеної ним підстави касаційного оскарження. Доводи цієї касаційної скарги, аналогічно попередньо поданій, зводяться виключно до незгоди з наданою судами першої та апеляційної інстанцій правовою оцінкою обставинам справи та дослідження наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, й доказів наданих на підтвердження розміру заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу (враховуючи, як вказує скаржник, її очевидну співмірність із предметом спору й пропорційність до задоволених позовних вимог). На переконання скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій помилково визнали обґрунтованою суму коштів лише у розмірі 35000,00грн за надання послуг з правової допомоги в порівнянні з ціною предмета спору та наявним документальним підтвердженням витрат понесених з розглядом справи. Поряд з цим, як уже зазначав суд касаційної інстанції, Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 23.01.2025, ухваленій за результатом апеляційного перегляду рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 у справі №160/17970/21, врахувавши волевиявлення контролюючого органу щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також критерій співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю цієї справи, час, необхідний для виконання адвокатом переліку робіт, ціну позову, обсяг матеріалів у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, кількість засідань, тривалість розгляду справи та значення справи для сторони дійшли висновку, що сума витрат вказана заявником до відшкодування у розмірі 150642,29грн є завищеною, а тому, на засадах співмірності та справедливості, зменшили заявлену до відшкодування суму витрат з 150642,29грн до 35000,00грн за надання послуг з професійної правничої допомоги. Тобто, виходячи виключно з критеріїв співмірності й пропорційності, обсягу й змісту фактично наданих адвокатом позивачу послуг та наявного документального підтвердження цих витрат, судами попередніх інстанцій було зменшено заявлену до відшкодування суму витрат на професійну правничу допомогу та визнано достатнім і обґрунтованим розміром таких витрат суму коштів у розмірі 35000,00грн. Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення/відмову у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну допомогу, має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судового рішення у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення/відмови в задоволенні заяви. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані й відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню. Натомість, доводи цієї касаційної скарги, аналогічно попередньо поданій, зводяться виключно до надання неправильної, як на думку скаржника, правової оцінки встановленим у цій справі обставинам у сукупності з наданими доказами та цитування положень процесуального закону, який регулює підстави й порядок стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Далі за змістом касаційної скарги убачається, що додатково, як на підставу на якій подається касаційна скарга, позивач посилається на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Доводить, що судами не досліджено докази та не надано належної правової оцінки доводам й аргументам учасників справи, що призвело до порушення цими судами норм процесуального права та свідчить про наявність процесуальної підстави для їх скасування, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Поряд з цим, суд касаційної інстанції вказує, що доводи про не дослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником належним чином не обґрунтовано і не зазначено, які саме зібрані у справі докази, судами залишилися не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цими судами норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій (у відповідній частині) з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, що передбачено статтею 351 КАС України. До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту. Тобто, доводи позивача щодо цієї підстави касаційного оскарження фактично полягають в оспорюванні встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та оцінкою судів доказів у справі. Відповідно ж до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судом доказів не може бути підставою касаційного оскарження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями. Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Однак, звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не виправив недоліки, які слугували підставою для повернення раніше поданої ним касаційної скарги. Зазначене свідчить виключно про зловживання контролюючим органом своїми процесуальними правами. Суд повторно роз`яснює скаржнику, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі №160/17970/21. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За змістом частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, - у х в а л и в: Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі №160/17970/21 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя І.Я. Олендер