Постанова Київський апеляційний суд № 757/34191/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2025 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 757/34191/23-ц номер провадження №22-ц/824/769/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року /суддя Ільєва Т.Г./ у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Київській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Київській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Так, з обґрунтувань позовної заяви вбачається, що позивач просить суд відшкодувати моральну та матеріальну шкоду, оскільки, на його думку, будучи незаконно притягнутим до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП, внаслідок незаконного ініціювання провадження у справі про адміністративне правопорушення та необґрунтованим рішенням суду першої інстанції, йому було завдано моральної шкоди та матеріальної шкоди. Відтак, позивач просить суд стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 шкоди у розмірі 175 407 грн. 52 коп., з яких: відшкодування матеріальних збитків - 75 407 грн 52 коп. та відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 100 000, 00 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн. В іншій частині вимог - відмовлено. /а.с. 93-101/ Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення в цій частині скасувати, задовольнивши позовні вимоги повністю. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано належним чином доводи про те, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, провадить свою діяльність самостійно. За період з 07.12.2022 по 15.06.2023 вимушено не працював 12 днів (відвідування відділку поліції, ознайомлення з матеріалами справи, судові засідання). Згідно касового звіту за період з 01.01.2023 по 25.07.2023 середній заробіток за 1 день складає 6 283 грн 96 коп. Таким чином матеріальна шкода у вигляді не отриманого прибутку за 12 днів складає 75 407 грн 52 коп. Ця шкода настала через необхідність витрачання часу на захист порушених внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП. Вказував, що незаконними діями працівників поліції були порушені конституційні права громадянина ОСОБА_1 , що завдало йому фізичних та моральних страждань та призвело до погіршення психологічного стану, що виразилось в істотній моральній шкоді у вигляді психологічних страждань, перебування у стані довготривалого (6 місяців!), безперервного нервового стресу, внаслідок перебування у стані невизначеності, що підсилювалося його розумінням невинуватості та цинічності обвинувачення. Від триваючих психологічних хвилювань і переживань, ОСОБА_1 не здатний був займатися будь-якими звичними для життя справами, нормально спілкуватися з рідними, друзями, колегами та іншими людьми, під час спілкування з якими, він почував себе непевно, так як відчував по відношенню до себе осуд людей, був змушений постійно виправдовуватися. Моральну шкоду оцінено у 100 000 грн. Відповідачі про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформовані належним чином, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не звертались, а апеляційну скаргу повернуто у зв`язку з не усуненням недоліків. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню з відмовою у позові повністю, на підставі наступного. Судом встановлено, що 07.12.2022 р. поліцейськими ВП №1 Бучанського РУП ГУ НП у Київській області було складено відносно ОСОБА_1 протокол, про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, 07.12.2022 р. о 20 год. 00 хв. ОСОБА_1 керував транспортним засобом MERCEDES-BENZ VITO III, номерний знак НОМЕР_1 по вулиці Стрижевська в смт. Ворзель з ознаками алкогольного сп`яніння, що виражалося у запаху алкоголю з порожнини рота, млявій мові, вираженому тремтінні пальців рук. В протоколі зазначено, що від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі охорони здоров`я ОСОБА_1 відмовився. Постановою Ірпінського міського суду Київської області у справі №367/596/23 від 08.02.2023 р. ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік. Постановою Київського апеляційного суду у справі № 367/596/23 від 15.06.2023 р. постанову Ірпінського міського суду Київської області від 08.02.2023 р. скасовано, адміністративне провадження відносно ОСОБА_1 щодо притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП закрито відповідно до положень статті 247 КУпАП за відсутності складу адміністративного правопорушення. На думку позивача, він, будучи незаконно притягнутим до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП, внаслідок незаконного ініціювання провадження у справі про адміністративне правопорушення та необґрунтованим рішенням суду першої інстанції, поніс моральну шкоду, яка полягала у негативних емоціях, стресі, переживанні, емоційному напруженому стані, який викликаний страхом осуду зі сторони рідних та знайомих, а також приниженні гідності. За час від складання протоколу 07.12.2022 до винесення постанови Київським апеляційним судом 15.06.2023, останній зазнав негативних та таких, що принижують його гідність, як законослухняного громадянина, обставин та впливів, а також останній був змушений вживати заходів для захисту своїх прав та законних інтересів. Крім того, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, провадить свою діяльність самостійно. За період з 07.12.2022 по 15.06.2023 вимушено не працював 12 днів (відвідування відділку поліції, ознайомлення з матеріалами справи, судові засідання). Згідно касового звіту за період з 01.01.2023 по 25.07.2023 середній заробіток за 1 день складає 6 283 грн 96 коп. Таким чином, позивач вказував, що матеріальна шкода у вигляді не отриманого прибутку за 12 днів складає 75 407 грн 52 коп., дана шкода настала через необхідність витрачати час на захист порушених внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за частиною 1 статті 130 КУпАП. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався статтями 1173, 1174 ЦК України, зазначаючи про неправомірність дій органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, що є предметом доказування по справі. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та/або применшенні немайнового блага (життя, здоров`я, тощо). Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди ( умислу або необережності ). Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння. Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, внаслідок закриття адміністративного провадження відносно ОСОБА_1 щодо притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП, за відсутності складу адміністративного правопорушення, яку оцінив у 2 000 грн. Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав. Так, апеляційний суд може вийти за межі апеляційної скарги у випадках, передбачених ч. 3 ст. 374 ЦПК України, коли виявлено неправильне застосування норм права, що впливає на законність рішення. Єдине правозастосування важливе у судовій практиці, оскільки воно забезпечує передбачуваність судових рішень, сприяє однаковому тлумаченню та застосуванню норм права, а тому, апеляційний суд вважає за потрібне вийти за межі доводів і вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності. Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі. Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов`язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання. Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюють її права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (далі - Інструкція). Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП, визначені у розділі ІХ Інструкції. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі №712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права. Велика Палати Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки. Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень. Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Застосовним до розглядуваної справи є також висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу. Отже, на уповноважену особу підрозділу поліції під час оформлення матеріалів ДТП покладено обов`язок зафіксувати всі обставини її скоєння з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду. Водночас на патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд. Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів. Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом. Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення. Водночас, протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи. Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 КУпАП уповноваженою на те особою та чи діяв патрульний поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові. Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16). Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських. У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача. У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин. Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві. Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій. У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу. При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності. Така правова позиція висловлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22, до розгляду якої було зупинено дане апеляційне провадження, задля формування єдиної правозастосовної практики у справах за позовом фізичної особи про відшкодуванням моральної шкоди, завданої діями працівників патрульної поліції в результаті складання протоколу, у разі закриття справи про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення. Таких даних за матеріалами даної справи не встановлено, отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення має безумовним наслідком відшкодування шкоди, а тому, позов задоволенню не підлягає. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Розподіл судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється, оскільки за такою категорією справ позивач від його сплати звільнений відповідно до вимог ЗУ «Про судовий збір», а у позові відмовлено. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2024 року - скасувати, відмовивши у позові ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Київській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди повністю. Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Головуючий: Судді: