Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/12929/24

Справа № 127/12929/24 Провадження № 22-ц/801/299/2025 Категорія: 72 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2025 рокуСправа № 127/12929/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., з участю секретаря судового засідання Куленко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю органу опіки і піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради в особі Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою представниці ОСОБА_1 адвокатки Руднєвої І. С. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Бессараб Н. М. від 18 листопада 2024 року, в с т а н о в и в: В квітні 2024 року ОСОБА_1 через свою представницю адвокатку Руднєву І. С. звернувся до суду з цим позовом, за яким просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтовування вимог позову покликався на те, що ОСОБА_3 народилася у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 липня 2021 року. Мати дитини ОСОБА_2 з 2020 року усунулась від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться духовним та фізичним розвитком дочки, не забезпечує її матеріально. Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на його користь аліменти на дочку ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти розмірів прожиткового мінімуму, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 72827509 заборгованість ОСОБА_2 по аліментах станом на 01 квітня 2024 року становить 5273 грн 50 к. З моменту народження дочки і по теперішній час він сам займається вихованням, турботою про дитину, її розвитком, успіхами, здоров`ям, харчуванням, придбанням необхідного одягу, взуття, іграшок. Вказував, що намагався вирішити питання визначення місця проживання дитини разом із ним в досудовому порядку, проте рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 10 серпня 2023 року № 1958 «Про недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини» вирішено, що це є недоцільним, тому що відсутній спір між батьками щодо місця проживання дитини. Звертав увагу на те, що ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої дочки в судовому порядку, що підтверджується її нотаріально посвідченою заявою. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2024 року у позові відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, оскільки такі заходи допускаються лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в її діях. Позивачем не доведено, які дії чи бездіяльність відповідачки свідчать про ухилення нею від виконання свого обов`язку по вихованню дитини, які фактичні обставини впливають на виконання матір`ю своїх обов`язків відносно дитини, з одночасним урахуванням поведінки обох батьків та їх ставлення до дитини, в матеріалах справи відсутні докази для встановлення чи буде застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відповідати якнайкращим інтересам дитини. В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_1 адвокатка Руднєва І. С., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2024 року скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на ті ж обставини, що і в позовній заяві. Звертала увагу, що суд першої інстанції при винесенні рішення не проаналізував всі надані докази, не всім доказам дав правильну оцінка у відповідності до чинного законодавства, не дослідив всі докази, що мають істотне значення для справи. Позбавлення батьківських прав матері дочки ОСОБА_3 , яка свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, необхідно виключно в інтересах малолітньої дитини, щоб в подальшому житті реалізовувати її права та інтереси без згоди матері, яка постійно ухиляється від виконання своїх обов`язків, не регулярно виходить з батьком дитини на зв`язок та хоче виїхати із іншими своїми неповнолітніми дітьми на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччини. У всіх питаннях щодо забезпечення життєдіяльності спільної дитини позивач вимушений розшукувати її матір для отримання того чи іншого дозволу для реалізації прав спільної дитини (зміна реєстрації місця проживання дитини, виїзд із країни з метою оздоровлення дитини чи відвідування родичів за кордоном, кожного разу пояснення в навчальних чи медичних закладах, що батько дитини не має належних та достовірних даних про матір дитини, не має можливості отримати від неї той чи інший дозвіл, який необхідний адміністрації установ для певних дій, пов`язаних із навчанням чи лікуванням дитини). Крім того після оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, як вчитель, позивач має гарантовану змогу постійно перебувати із своєю малолітньою дочкою та продовжувати сумлінно виконувати свої батьківські обов`язки. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 06 липня 2021 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради № № 45151, 45152 від 23 вересня 2020 року, довідки № 05-21/255 від 19 березня 2024 року та особового рахунку № НОМЕР_1 , виданих Міським комунальним підприємством «Управляюча Компанія «Господар Люкс», витягів з реєстру територіальної громади від 29 червня 2023 року та від 24 березня 2024 року ОСОБА_1 та його малолітня дочка ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 03 серпня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітню дочку ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти розмірів прожиткового мінімуму, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженні № 72827509 ОСОБА_2 за період з 01 грудня 2023 року по 01 листопада 2024 року має заборгованість по аліментах у розмірі 13951 грн 00 к. Відповідно до акту сусідів ОСОБА_1 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 від 26 березня 2024 року мати дитини ОСОБА_3 . ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_2 , не проживає з 29 серпня 2020 року. Особисті речі відсутні. З серпня 2020 року не бере участі у піклуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 . Дитина проживає за вказаною адресою з батьком ОСОБА_1 , дідом ОСОБА_7 та бабою ОСОБА_7 . Згідно з декларацією Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичний центр «Меділюкс» № 0001-ЗЕ29-НТА0 від 12 липня 2023 року щодо пацієнтки ОСОБА_3 батьком дитини ОСОБА_1 , як законним представником, обрано лікаря, який надає первинну медичну допомогу. За інформацією Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад № 60 Вінницької міської ради» № 05.01.13/13 від 20 березня 2024 року ОСОБА_3 відвідувала заклад дошкільної освіти з 03 серпня 2021 року по 23 лютого 2022 року. Фізичний розвиток, розвиток пізнавальної та емоційно-вольової сфери, соціально-побутових навичок відповідали віку дитини. Дівчинка відкрита, доброзичлива, охоче йшла на контакт з дорослими та дітьми. За час перебування дитини в закладі батько ОСОБА_1 належним чином займався вихованням доньки, цікавився її життям в садочку та сприяв фізичному та гармонійному психічному розвитку дитини. Мати жодного разу не з`являлась в закладі та не цікавилась життям дочки. Відповідно до характеристики № 23 від 25 березня 2024 року ОСОБА_3 , вихованки групи № 3 Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад № 30 Вінницької міської ради», остання з 01 грудня 2022 року відвідує заклад дошкільної освіти №

30. Батько дитини ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню дочки. Регулярно відвідує батьківські збори та ранки. Постійно приводить та забирає дочку із садочка. Дитина з радістю зустрічає батька ввечері, ділиться із ним своїми здобутками та новинами з життя групи. Інколи ОСОБА_3 приводять та забирають баба та дід (зі сторони батька), які теж відвідують свята та беруть активну участь у житті дитини. Зі слів батька, плату за перебування дочки в садочку здійснює він. Між батьком та дочкою є тісний емоційний зв`язок. Мати жодного разу заклад дошкільної освіти не відвідувала. Малолітня ОСОБА_3 відвідує заняття художньої гімнастикою з серпня 2022 року. Приводить на тренування та забирає дитину батько ОСОБА_1 . Дитина завжди охайно виглядає, а також забезпечена усім необхідним інвентарем, оплати за тренування здійснює батько. За згодою батька інколи на тренування приводять та забирають з тренувань дитину баба ОСОБА_7 та дід ОСОБА_1 . Мати за весь період занять дитини жодного разу не приходила (довідка Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку дітей та юнацтва «ДивоСвіт» № 1 від 27 березня 2024 року). За інформацією закладу «Вінницька дитяча школа мистецтв «Вишенька» № 75 від 27 березня 2024 року ОСОБА_3 навчається у школі мистецтв з 01 вересня 2023 року. Батько ОСОБА_1 займається забезпеченням раннього розвитку дитини ОСОБА_3 , оплачує навчання та матеріал, необхідний для занять. Батько об`єктивно оцінює свою дитину, здійснює контроль за відвідуванням школи, цікавиться успіхами дитини, приводить та забирає з уроків. З матір`ю дитини адміністрація та викладачі школи не знайомі, жодного разу не спілкувались наживо, ні в телефонному режимі. ОСОБА_1 працює з 28 листопада 2022 року в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Промавтоматика Вінниця» на посаді монтажника радіоелектронної апаратури та приладів. Зарекомендував себе позитивно як фахівець. Проявився як відповідальний, організований, акуратний співробітник. Сукупний дохід за період з 01 березня 2023 року по 29 лютого 2024 року склав 137359 грн 53 к., що підтверджується довідкою товариства № 26/03/2023-23 від 26 березня 2024 року та характеристикою № ЦБПА-000008 від 25 березня 2024 року. Відповідно до довідки, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватний дитиноцентрований заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів «ХАБ СКУЛ» № 01-13/187 від 15 липня 2024 року ОСОБА_1 працює на посаді вчителя технологій за основним місцем роботи з навантаженням 18 год (1 ставка річна повна) з 15 липня 2024 року (наказ про призначення № 9 2/к/тр від 12липня 2024 року). За місцем проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно. Мешканці, що проживають поряд, претензій не мають (характеристика № 22 від 19 березня 2024 року, видана Міським комунальним підприємством «Управляюча Компанія «Господар Люкс»). Згідно з довідками Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» від 21 березня 2024 року № 29/2289 та Комунального некомерційного підприємства «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради» від 19 березня 2024 року ОСОБА_1 на диспансерному обліку не перебуває, за медичною допомогою до лікаря-нарколога не звертався. Станом на 20 березня 2024 року на лікуванні не перебував та за медичною психіатричною, неврологічною та нейрохірургічною допомогою не звертався. За інформацією з Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 на території України станом на 24 березня 2024 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває. У рішенні № 1958 від 10 серпня 2023 року виконавчий комітет Вінницької міської ради визнав недоцільним визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 , оскільки відсутній спір між батьками щодо місця проживання дитини. В матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 , відповідно до якої вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 . Ця заява посвідчена 04 квітня 2024 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян А. С., зареєстрована в реєстрі за №

692. Відповідно до інформації Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради № 62188 від 22 грудня 2022 року та № 18946 від 26 квітня 2024 року ОСОБА_2 зареєстрована і проживає у АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 є матір`ю малолітніх дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Виконавчий комітет Вінницької міської ради як орган опіки і піклування Вінницької міської ради 06 вересня 2024 року у висновку № 01/00/011/159114 виснував, що вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України). Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та / або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100). У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. В оцінці обставин справи суд має виходити з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) за таких самих правовідносин Верховний Суд застосував системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховуючи, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, виснував, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідачка не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дитиною, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини. Однак суди першої та апеляційної інстанцій критично оцінили довідки з навчального закладу, в якому навчається дитина, та інші письмові докази, подані позивачем, оскільки за їхнім внутрішнім переконанням ці докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого її ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини. У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. З огляду на викладені норми права, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заяви відповідачки від 26 липня та 27 жовтня 2022 року, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Верховний Суд наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав. У справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно оцінив надані позивачем докази, а також висновок виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 вересня 2024 року № 01/00/011/159114 про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , як такі що не доводить умисного систематичного невиконання нею батьківських обов`язків, а також процесуальну поведінку відповідачки та відмовив у прийнятті визнання позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини. Враховуючи, що позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне (свідоме) ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, приймаючи до уваги те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Такий висновок відповідатиме якнайкращим інтересам дитини з огляду на необхідність забезпечення її права на спілкування та збереження зав`язків з обома батьками. Апеляційний суд відхиляє посилання представниці ОСОБА_1 адвокатки Руднєвої І. С. на постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24, тому що обставини у ній та справі, що переглядається, не є подібними. Зокрема у справі № 147/277/24 суди встановили, що позбавлення батьківських прав батька дитини, який подав відповідну заяву про те, що погоджується з таким позбавленням, відповідає інтересам дитини, яка зростає і виховується у новій сім`ї матері, чоловіка якої сприймає за батька, а той в свою чергу, висловив бажання її усиновити. У цій же справі жодних даних в чому полягатиме інтерес дитини в позбавленні матері батьківських прав щодо неї, окрім гіпотетичних припущень батька про можливі труднощі в отриманні відповідних дозволів, зокрема на виїзд дитини за кордон, не має. Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 адвокатки Руднєвої І. С. залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. (Повний текст судового рішення виготовлено 07 квітня 2025 року). Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. М. Шемета