Постанова 4812 № 484/4279/25

08.04.26 22-ц/812/699/26 Єдиний унікальний номер судової справи: 484/4279/25 Номер провадження 22-ц/812/699/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 квітня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О., із секретарем судового засідання - Богуславською О.М., за участю: представника позивача - адвоката Овчарик В.К., представника відповідачки - адвоката Рідош - Шаповал В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Овчарик Валентиною Костянтинівною на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2025 року, ухваленого під головуванням судді - Маржиної Т.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Жашківської міської ради та Органу опіки та піклування виконавчого комітету Жашківської міської ради Черкаської області про позбавлення батьківських прав, - в с т а н о в и л а: У серпні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Овчарик В.К. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Позов обґрунтовано тим, що з кінця 2019 року по жовтень 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в м. Умань Черкаської області. Від спільного життя у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_3 . Протягом спільного проживання відповідачка зловживала спиртними напоями та не виконувала своїх батьківських обов`язків стосовно доньки. З метою заробітку, а також щоб допомогти відповідачці подолати алкогольну залежність, змінити оточення друзів, які сприяли зловживанню спиртним, 20 жовтня 2021 року сторони тимчасово на три місяці, поїхали працювати до Польщі, попередньо погодивши, що у цей період їх доньку доглядатиме бабуся, тобто мама позивача - ОСОБА_4 . 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 повернувся до України, а відповідачка на той момент, продовжила своє перебування в Польщі. На теперішній час місце перебування відповідачки позивачу невідоме. З грудня 2021 року, відповідачка ухиляється від спілкування з позивачем та донькою і не бере жодної участі у виконанні своїх батьківських обов`язків щодо дитини. Позивач неодноразово намагався поговорити з відповідачкою, однак вона не відповідала на його дзвінки, а потім і зовсім змінила номер телефону. Теперішні засоби зв`язку відповідачки позивачу не відомі. 3 грудня 2021 року позивач самостійно виховує та матеріально утримує доньку, яка проживає разом з ним та його батьками - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тобто бабусею і дідусем дитини за зареєстрованим місцем проживання позивача, а саме: АДРЕСА_1 . За таких обставин, на думку позивача наявні підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітньої доньки ОСОБА_3 . Посилаючись на викладене та на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, позивач просив суд позбавити останню батьківських прав відносно її малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 18 вересня 2025 року представник відповідачки - адвокат Рідош - Шаповал В.І. надала суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на безпідставність та недоведеність позовних вимог. 24 вересня 2025 року представник позивача - адвокат Овчарик В.К. надала суду відповідь на відзив, в якій просила позов задовольнити, посилаючись на те, що у відзиві відповідачка намагається підтвердити виконання нею материнських обов`язків стосовно дитини дипломами про освіту та студентськими подяками, проте додані документи жодним чином не характеризують її як відповідальну матір. 01 жовтня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 надіслала до суду заперечення проти відповіді на відзив (письмові пояснення по суті справи), в яких просила врахувати її бажання та можливість брати участь у вихованні та утриманні дитини, а також відмовити в задоволенні позовних вимог. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що судом не встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Фактично, її обмежена участь у вихованні дитини пов`язана з тим, що позивач та його сім`я чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною. Позивач не надав суду доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків відносно дитини або наявності інших обставин, які в силу ч.1 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення її батьківських прав. З наданих відповідачкою доказів вбачається, що вона дійсно проживає за кордоном окремо від дитини, проте по можливості надавала матеріальну допомогу на утримання дитини, що позивачем не спростовано. У ситуації, що склалася, у відповідачки була відсутня можливість проживати разом з дитиною, але сам по собі факт не проживання з дитиною не свідчить про її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків. Суд зауважив, що відповідачка виявляє бажання піклуватися про свою дитину, спілкуватися з нею та матеріально допомагає. Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Овчарик В.К. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясуванням обставин справи, які мають значення для вирішення справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції невірно надано оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи і за такого висновок про відмову у задоволенні позову є посилковим. Вказує на те, що з боку позивача повністю доведено, відсутність будь-якої зацікавленості відповідачки у дитині та відсутність батьківської відповідальності. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Рідош-Шаповал В.І. просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін. Представник позивача - адвокат Овчарик В.К. у відповіді на відзив на апеляційну скаргу просила скасувати рішення суду та задовольнити повністю позовні вимоги. У судове засідання сторони та представники третіх особи не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином. Від третіх осіб надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутність. Колегія вважала за можливе розглянути справи у відсутність осіб на підставі ст. 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2019 року по жовтень 2021 року проживали разом як сім`я у незареєстрованому шлюбі. У період спільного проживання у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 14 січня 2021 року Уманським міськрайонним відділом ДРАЦС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00053464889 від 06.09.2025 року ( т.1 а.с.16, 135-126). З метою заробітку 20 жовтня 2021 року сторони тимчасово поїхали працювати закордон до Республіки Польщі, попередньо погодивши, що у цей період їх доньку доглядатиме бабуся - мати позивача - ОСОБА_4 24 грудня 2021 року позивач повернувся до України, а відповідачка на той момент, продовжила своє перебування в Республіка Польщі, а відтак з цього часу сторони проживають шлюбні відносини між ними припиненні. Позивач разом з донькою ОСОБА_3 зареєстровані в АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади № 2025/002370827 та копією паспорта серії НОМЕР_2 , виданого 09 липня 2014 року Жашківським РС УДМС України в Черкаській області (т.1 а.с.14,17). З 04 травня 2023 року ОСОБА_1 займає посаду охоронника команди з обслуговування об`єктів в м. Києві, на якій за час роботи на займаній посаді проявив себе дисциплінованим працівником, що підтверджується службовими характеристиками (т. 1 а.с. 20,93). Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 кварталу 2023 року по 4 квартал 2024 року, з 1 кварталу 2024 року по 4 квартал 2025 року підтверджується регулярне надходження грошових коштів ОСОБА_1 з поміткою заробітна плата від ТОВ «Охоронний Холдінг», а також надходження грошових коштів за кодом 126 - додаткове благо (т.1 а.с.18-19, 89-90). З інформації КНП «Уманський міський ЦПМСД» № 564 від 02 серпня 2024 року вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в даний час проживає за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває під наглядом лікаря-педіатра Костецької С.С. , з якою укладена декларація з ІНФОРМАЦІЯ_1. 3 ІНФОРМАЦІЯ_1 до 9-місячного віку чергові та позачергові огляди дитини проводились у присутності матері і батька. 3 27 грудня 2021 року огляди проводилися у присутності батька або бабусі, які належно виконують всі рекомендації та призначення медичного персоналу. Протягом даного часу мати до медичного закладу не з`являлась, контактні дані та місце знаходження її медичному персоналу закладу невідомі. Фактами щодо ухилення чи виконання своїх батьківських обов`язків матір`ю відносно до дитини ОСОБА_3 , а також вживання алкоголю чи наркотичних речовин ОСОБА_2 не володіють (т.1 а.с.24). Як вбачається з медичної довідки від 03 червня 2025 року та квитанції про плату лабораторних медичних послуг, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходила лікування та обстеження щодо стану здоров`я у ТОВ «МЛ «ДІЛА» (т.1 а.с.81, 21). З психолого-педагогічної характеристики на ОСОБА_3 вбачається, ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що відвідує дитячу установу з 05 серпня 2024 року, навчається у молодшо - середній групі « Сонечко ». Батько - ОСОБА_1 ; Мати - ОСОБА_2 . Дівчинка проживає разом з бабусею ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . До закладу дитину приводять завжди охайною та доглянутою. Поведінка у ОСОБА_3 доброзичлива. Дівчинка любить гратися з однолітками, із задоволенням приймає участь в колективних та групових іграх. Часто бере на себе головну роль у грі. ОСОБА_3 демонструє гарний рівень знань, навичок згідно з програмою, яка відповідає віку та можливостям дитини. Дівчинка має сформовані навички самостійності, критичного мислення, комунікації, творчості та вирішення проблем. Дитина може спілкуватися з дорослими і дітьми, підтримує розмову переважно на вже знайомі теми, потребує незначної допомоги педагога; володіє формулами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації. Формами звертання до дорослих і дітей. Іноді потребує навідних питань педагога. Позитивні риси дівчинки: доброта і співчуття, відповідальність і самостійність, цілеспрямованість (т. 1 а.с.85-86). На теперішній час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у приватному закладі дошкільної освіти «Айтікідс Садочок» (т.2 а.с.45 зв.) Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеним Службою у справах дітей Жашківської міської ради помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживання добрі, санітарно-гігієнічний стан відповідає нормі, кімнати мебльовані, наявна необхідна побутова техніка, для дитини відведено окрему кімнату з окремим ліжком, зоною для розвитку, ігор та відпочинку, дитина забезпечена сезонним одягом та взуттям. За даною адресою проживають та зареєстровані: дідусь - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6; бабуся - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2; заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - донька заявника. Стосунки в сім`ї доброзичливі, довірливі, в родині відчувається взаємоповага, взаєморозуміння, дідусь та бабуся допомагають сину піклуватися про онуку. В результаті бесіди встановлено, що батько самостійно виховує доньку, мати участі у вихованні не приймає, в селі її не бачили більше 3-х років (т.1 а.с.31-32). Отже, судом встановлено, що на даний час дитина проживає разом з бабусею ОСОБА_4 та дідусем ОСОБА_5 - батьками позивача за адресою: АДРЕСА_1 , а сам позивач хоч і зареєстрований за цією ж адресою, однак проживає в іншому місті - м. Києві, де офіційно працює. Відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Жашківської міської ради Черкаської області від 25 вересня 2025 року за № 09-10/4151 визнано за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.199). Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія дійшла таких висновків. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України). Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України). Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 виклав правовий висновок про те, що учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених у законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. На відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)). Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)). Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11) Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України. Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків, зловживання відповідачкою спиртними напоями та жорстоке поводження з дитиною. Разом з тим, належних та достатніх доказів (перебування відповідачки на обліку, притягнення до адміністративної відповідальності) на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять. Заперечуючи проти позиву, представником відповідачки надані характеризуючи ОСОБА_2 докази, а саме подяки від КВНЗ «Уманський гуманітарно - педагогічний коледж ім. Т.Г. Шевченка» від 12 квітня 2018 року та від 27 вересня 2018 року; диплом молодшого спеціаліста НОМЕР_3 КВНЗ «Уманський гуманітарно - педагогічний коледж ім. Т.Г. Шевченка» за спеціальністю «Початкова освіта», професійна кваліфікація - вчитель з початкової освіти, вчитель англійської мови; диплом бакалавра НОМЕР_4 Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини за спеціальністю «Початкова освіта»; характеристика завідувача відділення керівника академічної групи КВНЗ «Уманський гуманітарно-педагогічний коледж ім. Т.Г. Шевченка» від 10 червня 2019 року, позитивна характеристика від 10 вересня 2025 року з місця роботи - дитячого садку (т.1 а.с.141-145, 168). Також не встановлено обставин остаточного й свідомого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків, а позивачем відповідних доказів суду також не надано. Як вбачається з копій квитанцій АТ «Укрпошта» ОСОБА_2 протягом 2025 року перерахувала на ім`я позивача грошові кошти різними сумами з призначенням «накопичена соціальна допомога на дитину до 3-х років» та протягом 2023-2024 років також здійснювала перерахування грошових коштів позивачу (т.1 а.с.161-167). Як пояснювала відповідачка, на теперішній час вона перебуває у Республіці Польща, підтвердила свою освіту та працює у приватному дитячому садочку. Має намір визначити місце проживання дитини з нею. Стверджує, що саме позивач та його сім`я перешкоджала їй спілкуватися з дитиною, про що свідчать зафіксовані скріншотами з мобільного телефону перепискою між позивачем і його матір`ю - бабусею дитини та відповідачкою (т.1 а.с.146-160, 177-180). Отже, зазначені доводи позивача в позовній заяві не свідчать про остаточне й свідоме ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків. Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. При цьому не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. До того ж, як встановлено, на теперішній час ж позивач також проживає окремо від дитини в іншому місті зі своєю дівчиною, чого він не оспорює, з показів свідків встановлено, що він приїздить до дитини в середньому двічі на місяць, інколи забирає її з собою, щоб разом провести час. За такого, суд першої інстанції надав правову оцінку поданим сторонами доказам, з урахуванням пояснень свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 правильно встановив, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення її батьківських прав відносно дитини. Отже, у цій справі позбавлення батьківських прав відповідачки відносно доньки не відповідає її якнайкращим інтересам, оскільки обставини ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині. Слід зауважити, що наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24. Суд першої інстанції на виконання вимог статті 19 СК України надав оцінку висновку органу опіки та піклування та дійшов правильного висновку про врахування такого висновку про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, тому колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що висновок органу опіки та піклування є недостатнім та необґрунтованим. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні. Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 542/342/24, від 23 липня 2025 року у справі № 638/3925/24, від 30 липня 2025 року у справі № 279/1536/24. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності будь-яких стосунків відповідачки з дитиною не заслуговують на увагу, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що відповідачка вживала певних заходів щодо можливості спілкування з дитиною засобами телефонного зв`язку, між тим, не знайшовши спільної згоди на це з боку позивача, про що свідчать наявні у матеріалах справи скріншоти переписки. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив докази у справі, оскільки такі мотиви скарги спростовуються змістом оскарженого рішення суду, в якому їм надано оцінку відповідно до вимог законодавства та чинної правозастосовної практики. Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін. Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Овчарик Валентиною Костянтинівною залишити без задоволення. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: О.В. Локтіонова О.О. Ямкова Повний текст складено 13 квітня 2026 року.