Постанова 4855 № 320/47349/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/47349/23 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 28.03.2022 року №932480825766 про відмову ОСОБА_1 в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки №5 від 12.01.2022 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі довідки №05 від 12.01.2022 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області, з урахуванням раніше проведених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 та Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернулись з апеляційними скаргами, в яких позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянти мотивують тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів доходить наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з рішенням Вищої ради правосуддя №303/0/15-17 від 23 лютого 2017 року «Про звільнення з посади судці Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відставку», у зв`язку з поданням позивачем заяви про відставку позивача було звільнено з посади судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. 23.06.2017 року позивача було відраховано з посади судді, у відставку, зі штату Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, що підтверджується відповідним наказом. 06.07.2017 року позивач звернулась із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці до Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області. Згідно протоколу Білоцерківського ОУ ПФУ Київської області №5079 від 14.08.2017 року, з 24.06.2017 року позивачу призначене щомісячне довічне грошове утримання судці, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розмір утримання - 80% від заробітку. Рішенням Київського окружного адміністративного суду по справі №320/3169/19 від 05.09.2019 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі; визнано протиправними дії Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України щодо незарахування до стажу роботи ОСОБА_1 , як судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання часу роботи на посаді слідчого, на посаді стажиста помічника прокурора, на посаді помічника прокурора, на посаді старшого помічника прокурора; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на призначення, нарахування і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, крім часу роботи на посаді судді терміном 10 років 1 місяць 6 днів, також час роботи на посаді слідчого відділу внутрішніх справ Білоцерківського району Головного управління МВС України в Київській області із 20.03.1993 року по 26.06.1995 року; на посаді стажиста помічника прокурора м. Біла Церква Київської області із 26.06.1995 року по 17.06.1997 року; на посаді помічника прокурора м. Біла Церква Київської області із 17.06.1997 року по 22.09.1998 року; на посаді старшого помічника прокурора м. Біла Церква Київської області із 22.09.1998 року по 17.05.2007 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 24.06.2017 року провести ОСОБА_1 нарахування, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88% від суддівської винагороди судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з урахуванням раніше проведених виплат без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 21.03.2018 року провести ОСОБА_1 нарахування, перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% від суддівської винагороди судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з урахуванням раніше проведених виплат без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Київській області позивачу було видано довідку №05 від 12.01.2022 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 01 січня 2020 року. Довідка видана з розрахунку посадового окладу 30 прожиткових мінімумів з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1. Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до довідки №05 від 12 січня 2022 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №932480825766 від 28.03.2022 року позивачу відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі довідки №05 від 12 січня 2022 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області. Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача, вважаючи її протиправною, а свої права - порушеними, звернулась з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними. Згідно з вимогами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. 16.06.2020 року Верховним Судом прийнято постанову у зразковій справі №620/1116/20 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Вказаною постановою визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 05.03.2020 року про відмову в перерахунку ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із його заявою від 25.02.2020 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_2 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області від 25.02.2020 року №03/36-740, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року. До того ж, необхідно зважати на те, що пунктом 1 частини п`ятої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку, зокрема, якщо суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи. У цьому контексті суд зазначає, що завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах забезпечується єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі «Брумереску проти Румунії» (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania) принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними. Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об`єктивність та прогнозованість правосуддя. За вказаних обставин, беручи до уваги склад учасників цієї справи, зміст позовних вимог та підстави позову, враховуючи правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/1116/20, а тому визнається судом типовою справою. Відтак, при вирішенні цієї типової справи суд, з огляду на приписи частини п`ятої статті 242, частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/1116/20. Вирішуючи зазначену зразкову справу, Верховний Суд, серед іншого, дійшов висновку, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Тому з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII. При цьому, на переконання Верховного Суду, зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці. Крім того, Верховний Суд дійшов висновку, що різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги правові висновки Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/1116/20, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскаржуване рішення про відмову в перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді є протиправним та підлягає скасуванню. Так, ч. 1 с. 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Згідно з абзацами 10, 14 статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються у разі досягнення суддею шістдесяти п`яти років. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII). Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що року втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Відповідно до частини першої статті 142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (частина 2 статті 142 Закону №1402-VIII). Частиною 3 статті 142 Закону №1402-VI передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Розділом ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності Законом №1402-VIII пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII). Законом України від 16.10.2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019 року, виключено пункти 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення», якими передбачалося, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення», становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII). пунктом 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону №2453-VІ. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Таким чином, положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII було запроваджено різні підходи до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку після 30 вересня 2016 року, залежно від проходження чи непроходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу, а також роботи на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18 лютого 2020 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами. У вказаному рішенні зазначається, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України). Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013). Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію не допущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013). Конституційний Суд України також зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання. Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402. Конституційний Суд України визначає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України що до гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України. У зв`язку з викладеним, п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, якою було передбачено право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнано неконституційними. Згідно пункту 3 Рішення Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18.02.2020 року положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Водночас, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Таким чином, перерахунок, який просить здійснити позивач, обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати, наступної за днем ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020, тобто з 19.02.2020 року. Як було зазначено вище, зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці. Судом першої інстанції встановлено, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Київській області позивачу було видано довідку №05 від 12.01.2022 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 01 січня 2020 року. Довідка видана з розрахунку посадового окладу 30 прожиткових мінімумів з застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1. З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки №05 від 12.01.2022 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області, з урахуванням раніше проведених виплат без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 19.02.2020 року, в розмірі 90% суддівської винагороди судді, та у відповідності до рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2019 року у справі №320/3169/19. Водночас, враховуючи, що заяву позивача про перерахунок пенсії розглянуто в порядку екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 відповідний перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки необхідним є зобов`язання саме того територіального органу ПФУ, який здійснював розгляд заяви позивача про перерахунок пенсії, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки №05 від 12.01.2022 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області, з урахуванням раніше проведених виплат без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 19.02.2020 року, в розмірі 90% суддівської винагороди судді, та у відповідності до рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2019 року у справі №320/3169/19. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23. Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У висновках, викладених в рішеннях від 28.11.1999 року по справі «Brumarescu v. Romania» («Брумареску проти Румунії») та від 24.07.2003 року по справі «Ryabykh v. Russia» («Рябих проти Росії»), Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Апеляційний суд також звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Крім того, колегія суддів враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково. Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 28.03.2022 року №932480825766 про відмову ОСОБА_1 в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до довідки №5 від 12.01.2022 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки №05 від 12.01.2022 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області, з урахуванням раніше проведених виплат без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 19.02.2020 року, в розмірі 90% суддівської винагороди судді, та у відповідності до рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2019 року у справі №320/3169/19. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.