Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/40240/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/40240/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Щавінський В.Р., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К., при секретарі: Литвин С.В. за участю: представника позивача: Яська І.В. представника відповідача: Дідик А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року про залишення позову без розгляду по справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишено без розгляду. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції на продовження розгляду (за текстом апеляційної скарги). Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. У даному випадку предметом спору є : - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві про виключення з реєстру платників єдиного податку №1757/26-15-33-16-26/ НОМЕР_1 від 30.09.2020; - зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , як платника єдиного податку та включити його до реєстру платників єдиною податку з 30.09.2020. Суд першої інстанції приймаючи рішення про залишення без розгляду ФОП ОСОБА_1 дійшов висновку про пропуск строку на подачі даного позову, який визначений ст. 122 КАС України. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Так, згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленої о цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до абзацу 1 ч. 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 4 статті 122 КАС України визначено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Частина 1 статті 122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами. Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - ПК України). Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку ФОП ОСОБА_1 , за результатом якої складено акт про результати камеральної перевірки щодо порушення платником єдиного податку умов застосування спрощено ї системи оподаткування №2006/26-15-33-16-11/ НОМЕР_1 від 16.09.2020, який 16.09.2020 надісланий засобами поштового зв`язку (номер поштового відправлення 0101131734108) на податкову адресу позивачки: АДРЕСА_1 . Зазначена адреса збігається з адресою, яка зазначена позивачем в позові. Поштове відправлення 0101131734108 та повернуто поштовим відділенням з відміткою «за закінченням терміну зберігання» на адресу податкового органу (а.с.71) . Заперечення на акт камеральної перевірки до ГУ ДПС у м. Києві не надходило. Іншого доведено не було. 30.09.2020 ГУ ДПС у м. Києві прийнято рішення №1757/26-15-33-16- 26/2868219646 про виключення з реєстру платників єдиного податку в останній день другого із двох послідовних кварталів - 30.09.2020, яке 01.10.2020 надіслано засобами поштового зв`язку (номер поштового відправлення 0101132578045) на податкову адресу платника: АДРЕСА_1 . Вказане поштове відправлення повернуто поштовим відділенням з відміткою «за закінченням терміну зберігання» на адресу податкового органу (а.с.73). Згідно з п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони, зокрема, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Тобто, ГУ ДПС у м. Києві надіслано ФОП ОСОБА_1 акт про результати камеральної перевірки від 16.09.2020 та рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку від 30.09.2020 на податкову адресу останньої, проте зазначені документи поверталися до контролюючого органу з відміткою відділення поштового зв`язку про повернення, у зв`язку із закінченням терміну зберігання, відповідні докази містяться в матеріалах справи. Тому, відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України зазначені документи вважаються належним врученими у вересні-жовтні 2020 року. Таким чином, саме з цього моменту і повинен обраховуватися шестимісячний строк на звернення до суду, передбачений ст. 122 КАС України, щодо оскарження вищевказаного рішення відповідача. У своїх запереченнях на клопотання відповідача про залишення даної пазової заяви без розгляду, адвокат Ясько І.В. зазначив, що 14.03.2024 повторно звернувся до ГУ ДПС у м. Києві з адвокатським запитом та 22.03.2024 отримав лист про розгляду адвокатського запиту. До вище зазначеного листа, відповідачем додано копію акту про результати камеральної перевірки щодо порушення платником єдиного податку умов застосування спрощеної системи оподаткування №2006/26-15-33-16-11/ НОМЕР_1 від 16.09.2020 та копію рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку №1757/26-15-33-16-26/ НОМЕР_1 від 30.09.2020. Таким чином, позивач зазначає, що копія рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку №1757/26-15-33-16-26/ НОМЕР_1 від 30.09.2020, була в розпорядженні позивача лише 22.03.2024, а тому позивач у строк визначений КАС України звернувся до суду щодо оскарження вказаного рішення. Суд апеляційної інстанції дослідивши доводи сторін та наявні в матеріалах справи докази, погоджує висновок суду першої інстанції, що вище встановлені обставини спростовують вказанні твердження позивачки та його представника, оскільки відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України, оскаржуване рішення вважається належним врученими ФОП ОСОБА_1 у жовтні 2020 року, відповідно, строк звернення з даним позовом до суду сплинув ще у квітні 2021 року, а позивачка звернулася до суду лише в серпні 2024 року. Також, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи скаржника, що надані відповідачем копій рекомендованих поштових повідомлень на підтвердження відправки акту перевірки та оскаржуваного рішення є нечитабельними та з них неможливо встановити, що і коли направлялось. Так, у матеріалах справи наявні у гарній якості та належним чином завіренні копії документів, які підтверджують факт направлення податковим органом позивачці акту про результати камеральної перевірки від 16.09.2020 та оскаржуваного рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку від 30.09.2020 ФОП ОСОБА_1 на її податкову адресу (а.с.71 та 73). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.04.2020 по справі №9901/601/19 (11-49заі20) висловила наступні правові висновки, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що право на звернення до суду не є абсолютним чи безмежним, а може бути регламентованим. Поважними визнаються обставини, які об`єктивно є непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував. що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що змінюється в часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28.05.1985 у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства». Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95). Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. У свою чергу, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежовувати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти - як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатись про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19). Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Суд зазначає, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами. У даному випадку, ані ФОП ОСОБА_1 , ані її представником, заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду не подавалась, поважність причин та належні докази пропуску строку звернення до суду з даним позовом не зазначалися. Натомість, представником позивачки, після отримання клопотання податкового органу про залишення позовної заяви без розгляду, 18.11.2024 року подано заперечення на зазначене клопотання. Тобто, ФОП ОСОБА_1 мала можливість скористатися своїм правом та подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, проте не скористалась таким правом. Окрім того, положення ст. 123 КАС України не містять обов`язку суду залишати позовну заяву без руху після відкриття провадження, у разі пропуску строку звернення до суду, після відкриття провадження по справі. Так, правовими положеннями ч. 3 ст. 123 КАС України регламентовано, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З огляду на зазначене, посилання апелянта на позицію Верховного Суду по справі №160/22624/23 не підлягають застосуванню в даному випадку. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. При цьому, під поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 у справі № 640/17351/19 зазначав про те, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що зі змісту конкретних обставин, хронології та послідовності дій позивача не вбачається підстав для висновку про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом. З урахуванням того, що позивач звернулася з даним позовом до суду 24.08.2024, тобто поза межами визначеного адміністративним судочинством строку звернення до суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про залишення позовної заяви ФОП ОСОБА_1 без розгляду, оскільки останньою не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду протягом встановленого строку, не наведено поважних обставин, які не залежали від її волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33). Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції. Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Керуючись ст.ст. 240, 241, 308, 310, 316, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року про залишення позову без розгляду - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Ю.К. Черпак Повний текст виготовлено 04.04.2025 року