Постанова Київський апеляційний суд № 755/4946/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 березня 2025 року місто Київ справа № 755/4946/24 провадження № 22-ц/824/5251/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В., сторони : позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 відповідач - ОСОБА_3 відповідач - ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем, на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 7 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Коваленко І.П. В С Т А Н О В И В : У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просила визначити їй додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини за законом після померлого ОСОБА_5 тривалістю два місяці з дня набрання законної сили рішенням суду. Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 народилась ОСОБА_1 , яка після одруження змінила прізвище на ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер у с.Шубині Стави, Звенигородського району, Черкаської області, де постійно і проживав. Позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає по АДРЕСА_2 , куди вона, ховаючись від воєнних дій, переїхала на початку повномасштабного вторгнення рф на територію України. Про зміну місця проживання позивач ОСОБА_1 відповідачів не повідомила, оскільки не спілкувалася з ними, проживала окремо. Мобільним телефоном вона не користується, тому відповідачі не змогли її повідомити про смерть батька. Про смерть батька позивачу стало відомо від її сина ОСОБА_3 , який приїхав до неї у вересні 2023 року. 7 жовтня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Десятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька. Постановою про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 7 жовтня 2023 року у видачі свідоцтва відмовлено, підставою для відмови у видачі свідоцтва слугувало те, що позивач пропустила строк на звернення з заявою про прийняття спадщини. Позивач стверджує про сукупність підстав, які стали причиною пропуску строку на прийняття спадщини, до яких відноситься проживання позивача та її батька на великій відстані одне від одного, поважний вік позивача та відсутність вмінь користуватися сучасною технікою, що ускладнило отримання інформації про смерть батька, а також необізнаність про смерть батька до вересня 2023 року. Ці причини пропуску є поважними, а тому позивачка ОСОБА_1 вважає наявні підстави для визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 7 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Десята Київська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, суд не врахував висновків, які викладені у постановах Верховного Суду у аналогічних справах. Апелянт зокрема, зазначає, що вимушений переїзд з метою збереження свого життя у зв`язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України для ОСОБА_1 став одним із об`єктивних факторів, які спричинили істотні труднощі у поданні заяви про прийняття спадщини. У позивачки виникла сукупність підстав, які стали причиною пропуску строку на прийняття спадщини, обставини, які не залежали від позивача, а саме: вторгнення рф на територію України, що призвело до вимушеного переїзду; проживання позивача та її батька на великій відстані одне від одного; ведення окремого господарства позивача та її батька протягом багатьох років; поважний вік позивача; відсутність мобільного телефону на той час та вмінь користуватися сучасною технікою, що ускладнило отримання інформації про смерть батька; необізнаність про смерть батька до вересня 2023 року; обставини, що спричинили таку необізнаність, а саме той факт, що відповідач ОСОБА_3 не зміг протягом тривалого періоду часу знайти позивача і повідомити її про смерть батька, а інші відповідачі навіть не намагалися це зробити, оскільки мали на меті усунути позивача від спадкування; втрата паспорта позивачки у зв`язку з терміновим і вимушеним переїздом з початком воєнних дій безпосередньо поблизу її місця проживання. Це спричинило неможливість звернення до нотаріуса з заявою про відкриття спадкової справи. Всі ці обставини підтверджуються допитом свідка ОСОБА_3 , допитом позивача, а також доказами, які містяться в матеріалах справи. Суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам справи, не застосував судову практику, на яку посилався позивач у своїх заявах, та як наслідок допустив ухвалення судового рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Звернув увагу на практику, яка сформувалась у даній категорії справ, зокрема на постанову Верховного Суду від 16 серпня 2023 року № 638/16540/20, у якій суд відступив від висновку щодо застосування ч.3 ст. 1272 ЦК України у контексті добросовісної необізнаності спадкоємця про смерть спадкодавця. Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Замоздра В.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_9 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С.С. доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Замоздра В.В. в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. ОСОБА_4 про місце, день і час розгляду справи повідомлений шляхом направлення судового повідомлення до електронного кабінету учасника справи, через підсистему "Електронний суд", що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, причини своєї неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у його відсутність (а.с.161).. В судове засідання також не з`явився відповідач ОСОБА_3 , був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, шляхом направлення судового повідомлення на поштову адресу зазначену в апеляційній скарзі. Судове повідомлення, надіслане на поштову адресу ОСОБА_3 , повернулось до суду з довідкою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою" /а.с.164/, а тому відповідно до ч.8 ст. 128 ЦПК України судова повістка вважається врученою адресатові. В судове засідання не з`явився представник третьої особи Десятої Київської державної нотаріальної контори, повідомлений про дату, час і місце розгляду справишляхом направлення судового повідомлення до електронного кабінету учасника справи, через підсистему "Електронний суд", що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду /а.с.158/. За таких обставин колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з`явилися, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у селі ІІІубині Стави Звенигородського району Черкаської області помер батько позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець села ІІІубині Стави Звенигородського району Черкаської області. ОСОБА_5 на праві власності належала квартира, загальною площею 44,88 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . На момент смерті спадкодавець ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_5 . У свою чергу, відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є рідним сином ОСОБА_1 . Як убачається з п.1 Витягу з Розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації «Про призначення опіки, піклування та припинення опіки над неповнолітніми дітьми» від 16.09.2002 за №1042, ОСОБА_5 був призначений опікуном над неповнолітніми онуками ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв`язку з тим, що мати-одиначка ОСОБА_1 позбавлена батьківських прав рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 10.06.2002 . Померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідним дідусем відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , вказує, що він є рідним братом померлого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 21.03.2023 о 15 год. 00 хв. (вх.№515) до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 звернувся його онук - відповідач по справі ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . 21.03.2023 державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Гаєвською О.О. було заведено спадкову справу №215/2023, яку зареєстровано у Спадковому реєстрі за №70420398. 22.08.2023 о 12 год. 00 хв. (вх.№1780) до Десятої київської державної нотаріальної контори від імені відповідача ОСОБА_4 на підставі довіреності із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , звернулась ОСОБА_2 22.08.2023 о 12 год. 00 хв. (вх.№1779) до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 звернулась відповідачка ОСОБА_9 , вказавши себе рідною племінницею померлого. Позивач ОСОБА_1 з 17.10.2018 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 . Згідно довідки від 05.03.2024 №40, виданої Новоолександрівським старостинським округом, позивач ОСОБА_1 з 01.01.2022 та наданий час фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . 07.10.2023 о 12 год. 10 хв. (вх.№2151) позивач ОСОБА_1 звернулась до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом на підставі ст.1222 Цивільного кодексу України після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 . 07.10.2023 державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори Гаєвською О.О. було винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 , після смерті її батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів відсутності можливості подати заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 її батька ОСОБА_5 , зокрема доказів того, що неподання до нотаріальної контори такої заяви у цей період було пов`язано з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї. Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628.1475.19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні». У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753.8671.21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду». Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст. 1270 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не відмовився від неї. Згідно зі ст.. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20). Водночас відповідно до ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Правила вказаної норми можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними. Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини. Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 4 листопада 2015 року у справі №6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі №6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі №565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі №487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18, від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі №626/274/22, від 10 липня 2024 року у справі №522/13476/23. Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною. Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, визначеного ст. 1270 ЦК України, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи. Такі правові висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 17 липня 2024 року у справі №348/808/20. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини зазначала, про те, що вона як до, так і після смерті спадкодавця, фактично проживає по АДРЕСА_2 , куди, ховаючись від воєнних дій, переїхала на початку повномасштабного вторгнення рф на територію України. Про місце фактичного проживання жодного з відповідачів не попереджала, оскільки не спілкувалася з ними, проживала окремо, мала окремий побут та не користувалася (і на даний час не користується) мобільним телефоном. Зазначені обставини значно ускладнили її родичам передати для неї сповіщення про смерть батька. Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, спадкоємець має можливість подати заяву про прийняття спадщини особисто або за допомогою поштового чи електронного зв`язку. Таким чином, спадкоємець ОСОБА_1 не була позбавлена можливості подати засобами поштового зв`язку до державної нотаріальної контори письмову заяву про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її батька ОСОБА_5 протягом шести місяців з часу відкриття спадщини. Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що наведені ОСОБА_1 обставини (проживання за невідомою для відповідачів та спадкодавця адресою, відсутність будь-якого контакту та спілкування з ними) не є в розумінні ч. 3 ст. 1272 ЦК України тими перешкодами, які унеможливлювали звернення ОСОБА_1 до нотаріуса як за місцем знаходження спірного майна, так і за місцем свого проживання із заявою про прийняття спадщини. Щодо тверджень сторони позивача про значну відстань між місцем її постійного проживання та місцем знаходження спадкового майна, то такі місцевий суд теж правильно не брав до уваги, оскільки населений пункт знаходяться в межах однієї області, існує постійне автобусне сполучення і відстань між ними не є значною. Отже, позивачем не надано доказів неможливості подання заяви про прийняття спадщини. Позивачем також не доведено того, що вона не мала змоги і можливості до пересування. До того ж, позивач мала можливість надіслати заяву поштовою кореспонденцією до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Крім того, не спілкування позивача зі спакодавцем та іншими родичами, а також необізнаність позивача про факт смерті батька не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини ( висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20). У постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20 Верховний Суд виснував, що саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. За таких обставин, не встановивши об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для вчинення позивачем дій щодо прийняття спадщини, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . Посилання в апеляційній скарзі на те, що що відповідач ОСОБА_3 не зміг протягом тривалого періоду часу знайти позивача і повідомити їй про смерть батька, а інші відповідачі навіть не намагалися це зробити, оскільки мали на меті усунути позивача від спадкування, суд до уваги не приймає, оскільки на такі обставини, як на підставу заявленого позову, сторона позивача в позовній заяві не посилалась, такі обставини не були предметом дослідження судом першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з таким. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки, висновки суду, викладені в рішенні суду, відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 259, 267, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бабенком Сергієм Сергійовичем, залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 7 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 4 квітня 2025 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус