Постанова Київський апеляційний суд № 372/3593/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 лютого 2025 року місто Київ справа № 372/35933/21 провадження №22-ц/824/2025/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В., сторони : позивач - АТ «Сенс Банк» відповідач - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», подану адвокатом Стеценком Максимом Владленовичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 1 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Зінченко О.М., В С Т А Н О В И В : У вересні 2021 року позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до відповідачки, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 частину заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20000 доларів США. Позов обґрунтовано тим, що 26 червня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 49998,96 доларів США, зі строком користування до 26 червня 2015 року, зі сплатою 14% річних. Цього ж дня, між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 , з метою забезпечення належного та своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором, укладено договір поруки, відповідно до п.5.1 якого поручитель підтверджує, що він повністю ознайомлений з умовами основного договору та обов`язками боржника за ним. Позивач зазначає, що в даному випадку цей пункт має особливу увагу, зважаючи на ті обставини, що відповідно до п.11.3 розділу 2 кредитного договору «Загальні умови кредитування фізичних осіб» між сторонами кредитного договору досягнуто згоди щодо збільшення строку позовної давності за спорами, що випливають із цього договору, включаючи, але не обмежуючись, відшкодуванням збитків, сплати неустойок (штрафів, пені) тощо і становить 50 років. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 4 листопада 2014 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість по кредитному договору в сумі 1550224,02 грн. Ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30 квітня 2015 року видано виконавчий документ на виконання рішення Третейського суду. Станом на 18 грудня 2020 року розмір заборгованості за кредитним договором складає 45885,34 доларів США, 24478,10 доларів США за відсотками. Проте, АТ «Сенс Банк», користуючись своїм правом, має намір стягнути частину заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20000 доларів США. Позивач просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, посилаючись на те, що кредит брався ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, відповідачка була дружиною позичальника, тому, грошові кошти отримані від банку, були спільним майном подружжя. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 1 липня 2024 року в задоволенні позову АТ «Сенс Банк» відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник АТ «Сенс Банк» адвокат Стеценко М.В. подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт категорично не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає, що судом неправильно застосовані норми матеріального та допущено порушення норм процесуального права. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Щодо порушення норм процесуального права, позивач зазначає про направлення відповідачем відзиву з порушенням строків, встановлених судом. Відповідачка не направила відзив третій особі ОСОБА_2 . Таким чином, третя особа була позбавлена права надати свої пояснення щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Кулініченко Г.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема, зазначає про те, що той, хто заявляє вимоги щодо «поділу» кредиту, повинен нести тягар доведення та підтвердити належними та допустимими доказами, що кредитні кошти були використані з користю для сім`ї. Позивач обставини, на які посилається в обґрунтування своїх вимог, не довів. В судове засідання представник позивача не з`явився, адвокат Пересунько С.С., який діє в інтересах АТ «Сенс Банк», подав до суду заяву, в який просив проводити розгляд справи без участі представника банку та апеляційну скаргу задовольнити ( а.с.106-109 т.2). Судове повідомлення, направлене на адресу ОСОБА_2 повернулося до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», відповідно повідомлення вважається врученим адресату ( ч.8 ст.128 ЦПК України). Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися. В судовому засіданні представник позивача адвокат Кулініченко Г.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Судом установлено, що 26.06.2008 між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 , третьою особою по справі, було укладено кредитний договір №490080134. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 отримав кредитні кошти в розмірі 49998,96 доларів США, які зобов`язувався повернути до 26.06.2015 зі сплатою 14,99%. 26.06.2008 між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс-Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір поруки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. 11.08.2014 рішенням Обухівського районного суду Київської області по справі №372/1600/14-ц було відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, через припинення поруки. 4.11.2014 в зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 своїх обов`язків, позивач звернувся до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнській Фінансовий Союз», який своїм рішенням по справі №3384-1/1032/14 стягнув з ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору в сумі 1550224,02 грн. 30.10.2015 ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.04.2015 на виконання рішення Третейського суду було видано виконавчий документ про стягнення коштів. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що кошти в розмірі 20000 доларів США є коштами, які є спільним майном відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 .. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Кредитний договір - це цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і обов`язки та економічну відповідальність банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 Цивільного кодексу України). Установлено, що 26.06.2008 між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 49998,96 доларів США. ОСОБА_2 станом на день укладення кредитного договору перебував у шлюбі з ОСОБА_6 . За умовами кредитного договору, цільовим використанням кредиту є придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між позичальником та ТОВ «Лакі-Моторс». Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма ч.3 ст.61 СК України кореспондує частині 4 ст.65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя ( правовий висновок Верховного Суду у постанові від 7 жовтня 2020 року у справі № 205/5882/18). Крім того, у постанові від 7 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 Верховний Суд виснував, що тлумачення ч.4 ст.65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясувати, чи надав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики. Установлено, що згоду на укладення кредитного договору ОСОБА_2 з ЗАТ «Альфа-Банк» ОСОБА_1 не надавала. Згідно з ч.ч.1-3 ст.12, ч.ч. 1,5, 6 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може гуртуватися на припущеннях. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість,у цивільних справах законне вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитний договір укладено другим ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, і, що транспортний засіб, одержаний за договором, використаний в інтересах сім`ї, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано. Сам по собі факт перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі на момент укладення договору, без доведення, що майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї, не дає підстав покладати на ОСОБА_1 відповідальність за зобов`язаннями її чоловіка. Зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором були забезпечені договором застави транспортного засобу, проте питання про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором позивач не ставив. За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що кошти у розмірі 20000 доларів США є коштами, які є спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є правильним. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», подану адвокатом Стеценком Максимом Владленовичем, залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 1 липня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 4 квітня 2025 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус