Постанова 4807 № 317/6062/23

Дата документу 13.08.2024 Справа № 317/6062/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/1359/24 Головуючий у 1-й інстанції: Мінгазов Р.В. Є.У.№ 317/6062/23 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Кочеткової І.В., суддів: Кухаря С.В., Гончар М.С., секретар Книш С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 квітня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2023 року АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 800000422 від 02.11.2009 у розмірі 138 743,22грн., із яких: за тілом кредиту: 106 412, 87 грн., по відсотках: 32 330,35 грн., а також судових витрат у розмірі 2684, 00 грн. В обґрунтування позову позивач зазначав, що 02.11.2009 ЗАТ «Альфа-Банк» , правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 800000422, за умовами якого останній було надано кредит на суму 685 859,26 грн. Кредитні зобов`язання позичальника забезпечені порукою ОСОБА_2 , про що того ж дня останній уклав з Банком договір поруки №800000422П. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконала зобов`язань за договором, має заборгованість у загальному розмірі 138 743, 22 грн., Банк просив про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів і відшкодування судових витрат. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 17 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні позову. Судове рішення мотивовано тим, що фактично кредитний договір сторони уклали 27 червня 2007 року. Договір про внесення змін і доповнень до вказаного договору від 02 листопада 2009 року не містить відомостей про фактичне перерахування Банком грошових коштів позичальнику. Банком не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором від 02 листопада 2009 року, а відтак у останньої не виникло обов`язку повернути вказані кошти. Вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості з поручителя задоволенню не підлягають, оскільки відсутні докази згоди поручителя на збільшення розміру кредитування. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ «Сенс Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просило скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, здійснити розподіл судових витрат. Апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредиту та розміру заборгованості за кредитним договором. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Штенгелов О.В. вказує, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є неспроможними. Вважає, що банком не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором від 02 листопада 2011 року, а отже відсутні підстави для їх повернення. В засідання апеляційного суду сторони та їх представники не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник Банку просив розглядати справу за його відсутності. Представник ОСОБА_1 просив відкласти розгляд справи, пославшись на свою зайнятість в іншому процесі, проте відповідних доказів поважності неявки до апеляційного суду не надав. ОСОБА_1 причини неявки суду не повідомила. Суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін і їх представників. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, про те що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду в повній мірі не відповідає. Встановлено, що 27 червня 2007 між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» (а.с.23-29,30-40) був укладений кредитний договір №800000422, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 86 600 доларів США під процентну ставку в розмірі 12,25%, строком до 27.06.2022 року включно (а.с.6) З умовами та правилами надання кредиту ОСОБА_1 ознайомилася та підписала їх (а.с.7,8). Цільове використання кредиту часткова оплата вартості квартири за номером АДРЕСА_1 , яка придбається Позичальником у власність за договором купівлі-продажу нерухомості. Пункт 2.6 містить відомості про рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення Клієнтом заборгованості за цим договором рахунок № НОМЕР_1 у ЗАТ «Альфа-Банк», МФО300346. Умовами кредитного договору №800000422 від 27 червня 2007 визначено графік платежів (а.с.11-13) В забезпечення виконання вказаного кредитного договору того ж дня між ЗАТ «Альфа - Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №800000422-П, за умовами п.5.4 якого, у разі збільшення обсягу відповідальності Боржника за основним договором Порука діє тільки у випадку якщо Поручитель дасть свою згоду на таке збільшення (а.с.10) 02 листопада 2009 року між ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін і доповнень вказаного Договору№1 до кредитного договору №800000422 від 27 червня 2007 року (а.с. 14,15). За умовами вказаного Договору Банк збільшив розмір кредиту та додатково надав позичальнику грошові кошти в сумі 686 859,26 грн. шляхом безготівкового перерахування на відкритий в банку рахунок позичальника № НОМЕР_2 . Розмір процентів за користування сумою грошових коштів з 2 листопада 2009 року включно по 1 листопада 2010 визначається 13,70% річних, з 2 листопада 2010 по 1 листопада 2011 включно 15% річних (тимчасова процентна ставка). З 2 листопада 2011 року процентна ставка установлюється у розмірі 19,9% річних. Сума грошових коштів, отриманих за цим договором надається позичальнику по 27 червня 2022 року включно з виплатою щомісячних платежів згідно графіку, який є невід`ємною частиною договору, але не пізніше27 червня 2022 року. Пунктом 7 договору сторони визначили кінцевий термін повернення заборгованості за валютним договором 2 листопада 2009 року на умовах, визначених цим договором (а.с.19,20). Згідно наданого Банком розрахунку за кредитним договором станом на 10 липня 2023 року заборгованість ОСОБА_1 становить 138 743,22 грн., із яких: 106 412,87 грн. по тілу кредиту та 32 330,35 грн. по відсотках, нарахованих станом на 10 липня 2023 року (а.с. 19,20) Крім того, 27 червня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №800000422-П, за умовами якого останній як поручитель поручився за виконання боржником обов`язків, що виникли на підставі основного договору. Пунктом 5.4 договору поруки сторони визначили, що у разі збільшення відповідальності боржника за основним договором, передбачена цим договором порука діє тільки у випадку, якщо поручитель надасть свою згоду на таке збільшення. 11 липня 2023 року Банк направив відповідачам досудову вимогу про усунення порушень кредитного договору протягом 60 днів (а.с.21). Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких доказів на підтвердження факту видачі ОСОБА_1 грошових коштів 02.11.2009 матеріали справи не містять. Обставини, викладені у позовній заяві, не підтверджуються наданими доказами. Долучені до позову документи не узгоджуються між собою, не містять викладу обставин щодо виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором від 27.06.2007 станом на 02.11.2009. Матеріали справи містять два графіки платежів до одного і того самого договору, які суперечать один одному, даних про виконання позичальником зобов`язань у доларах США матеріали позову також не містять. Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як було вказано позивачем та не заперечувалось ОСОБА_1 , остання виконувала свої зобов`язання за кредитним договором не в повному обсязі. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Дійшовши висновку про відсутність доказів отримання позичальником кредитних коштів у листопаді 2009 року, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за умовами кредитного договору від 02.11.2009 Банк збільшив розмір кредиту, що був наданий відповідачці 27.06.2007, та додатково надав позичальнику грошові кошти в сумі 686859,26 грн. шляхом безготівкового перерахування на відкритий в банку рахунок позичальника № НОМЕР_2 , на який, за умовами договору від 27.06.2007 остання мала вносити платежі на погашення отриманого у 2007 році кредиту. Пунктом 7 договору від 02.11.2009 сторони визначили кінцевий термін повернення заборгованості за валютним договором 2 листопада 2009 року на умовах, визначених цим договором (а.с.19,20). Фактично за рахунок коштів, наданих ОСОБА_1 02.11.2009, був погашений її кредит від 07.06.2007. Спору з приводу неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором від 07.06.2007 між сторонами не має. Доказів на підтвердження факту погашення валютного кредиту не за рахунок коштів, отриманих за договором від 02.11.2009, остання суду не надала. Як видно із розрахунку заборгованості за кредитним договором від 02.11.2009 за ОСОБА_1 рахується заборгованість, розмір якої станом на 10.07.2023 становить 138743,22 грн., із яких 106 412,87 грн. за тілом кредиту, 32 330,35 грн. по відсотках. Із вказаного розрахунку видно, що ОСОБА_1 до лютого 2022 року вносила щомісячні платежі на погашення кредиту, проте не в повному обсязі. Надані позивачем докази заборгованості ОСОБА_1 за кредитом апеляційний суд вважає належними та допустимими, а висновки суду першої інстанції з цього приводу помилковими. Жодного доказу на спростування наданих банком розрахунків заборгованості, сплати кредиту у повному розмірі і у відповідності з умовами кредитних договорів відповідачка суду не надала, наданий банком розрахунок не спростувала, відтак висновки суду першої інстанції про недоведеність позову є помилковими. Як видно із зібраних у справі письмових доказів, розмір ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 106 412, 87 грн. Вказана сума підлягає стягненню з позичальника на підставі ст.1050 ЦК України. Разом з тим, із наданого банком розрахунку видно, що останній продовжував нарахування відсотків на тіло кредиту після закінчення строку кредитування, яким є 27.06.2022. Із розрахунку також видно, що за період з 27.06.2022 по 10.07.2023 Банком нараховано відсотків на загальну суму 19 938,81 грн. Проте, у правових висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах - від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання; - від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, у якій зазначено, що за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні, проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Отже, нарахування Банком відсотків після закінчення строку дії кредитного договору є неправомірним, а тому визначений Банком розмір заборгованості за відсотками, нарахованими станом на 10.07.2023 на суму 32 330, 35 грн. підлягає зменшенню на 19 938, 81 грн. і становить відповідно 12 391,54грн. Відтак загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , становить 118 804,41 грн. ( 106 412, 87 грн. + 12 391,54 грн.). Доводи Банку про порушення судом норм матеріального права при вирішенні вимог, заявлених до поручителя ОСОБА_2 , є неспроможними. Згідно з приписами статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Частино. 1 ст.559 ЦК України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання. Як видно з матеріалів справи, 27 червня 2007 року ЗАТ «Альфа-Банк» та громадянин ОСОБА_2 договір поруки №800000422-П, відповідно до умов якого п.2.1 поручитель поручається за виконання боржником обов`язків, що виникли на підставі Основного договору та можуть виникнути на підставі нього у майбутньому. Відповідно до п.5 договору, поручитель підтверджує, що він повністю ознайомлений з умовами основного договору та обов`язками боржника за ним. Пункт 5.4 договору поруки містить положення про те, що у разі збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором передбачена цим договором порука діє тільки у випадку, якщо поручитель надасть свою згоду на таке збільшення. Відповідно до договору від 02 листопада 2009 року про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору №800000422 від 27 червня 2007 р. про збільшення Кредиту та додаткового надання позичальнику у тимчасове користування на умовах, визнаних кредитним договором, позичальник отримала грошові кошти у сумі 685859,26 гривень. Отримані за цим договором кошти були спрямовані на погашення кредитної заборгованості за договором від 27 червня 2007 року. Вказаним договором, який був підписаний вже після укладення договору поруки, сторони погодили збільшення Кредиту на суму 685 859,26 гривень, при цьому доказів внесення змін до договору поруки, а також про повідомлення поручителя ОСОБА_2 про збільшення Кредиту, матеріали справи не містять. В такому випадку та з урахуванням вищевикладений норм права, а також в межах умов укладених договорів відповідальність ОСОБА_2 як поручителя виключається, тому в цій частині позовні вимоги АТ «Сенс Банк» обґрунтовано залишені без задоволення. Частиною 1 статті 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи викладене вище, враховуючи вимоги статті 376 ЦПК України, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову АТ «Сенс Банк». У відповідності до норм частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат Відтак судові витрати, які були понесені АТ «Сенс Банк» у зв`язку розглядом вказаної справи в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 5745,80 грн. мають бути компенсовані відповідачем ОСОБА_1 Понесені останньою витрати на правничу допомогу компенсації не підлягають, оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги вимоги Банку частково задоволені. Керуючись статтями 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 квітня 2024 у цій справі в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 і в частині компенсації судових витрат на користь ОСОБА_1 скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 800000422 від 02.11.2009у розмірі 118 804,40 грн. (сто вісімнадцять вісімсот чотири гривні 41 коп.), із яких 106 412, 90 грн. заборгованість за тілом кредиту, 12 391,50 грн. заборгованість за відсотками. У задоволені іншої частини позову, заявленого до ОСОБА_1 , відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судовий збір в сумі 5745,80 гривень (п`ять тисяч сімсот сорок п`ять гривень 80 копійок). В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 14 серпня 2024 року. Головуюча: І.В. Кочеткова Судді: С.В.Кухар М.С.Гончар