Постанова Дніпровський апеляційний суд № 209/7347/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2977/25 Справа № 209/7347/24 Суддя у 1-й інстанції - Левицька Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 квітня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючої - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Овчаренко Ольга Миколаївна, на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року у складі судді Левицької Н.В. у цивільній справі №209/7347/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, В С Т А Н О В И Л А: В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, пред`явленою до ОСОБА_2 , на предмет стягнення з останнього неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, стягнутих рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 квітня 2014 року, на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з березня 2022 року по жовтень 2022 року у розмірі 76030,29 грн, обґрунтовуючи це тим, що відповідач є батьком дитини та судовим рішенням з нього стягнуто аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 липня 2013 року на користь матері ОСОБА_1 . Судом видано виконавчий лист від 06 травня 2014 року, який позивачем пред`явлено до примусового виконання до ВДВС і 19 січня 2017 року відкрито виконавче провадження. Позивач зазначає, що з березня 2022 року по жовтень 2022 року відповідач сплачував аліменти в меншому розмірі, ніж необхідно було йому сплачувати, внаслідок чого утворилась заборгованість за аліментами, яка згідно розрахунку Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м.Київ) складала 76030,29 грн. За низкою судових рішень з оскарження позивачем бездіяльності виконавця щодо не взяття до розрахунку щомісячних аліментів усіх доходів відповідача, постановою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року, якою залишено в силі ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року, зобов`язано державного виконавця здійснити розрахунок такої заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням довідки про доходи боржника ОСОБА_2 , наданої з місця його роботи. Позивач також зазначає, що, починаючи з квітня 2024 року відповідач сплачує перераховану державним виконавцем заборгованість, однак, на думку позивача, це не виключає для неї права просити через суд стягнення з відповідача пені за той період, коли така заборгованість виникла, передбаченої ст. 196 Сімейного кодексу України, розмір якої за період з березня 2022 року по жовтень 2022 року у загальному розмірі склав 763 216,93 грн. Однак, враховуючи, що розмір пені не повинен перебільшувати розмір самої заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача 76030,29 грн, що дорівнює розміру заборгованості за вказаний період. Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів - відмовлено (а.с. 81-85). Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано достатніх доказів навмисного приховування відповідачем усіх його доходів чи навмисного ухилення від сплати аліментів за зазначений період, що є обов`язковою умовою для нарахування пені з аліментів. При цьому, суд вважав доведеним відповідачем, що вказана заборгованість виникла не з його вини, а з вини державного виконавця, який здійснював розрахунок аліментів та що встановлено судовими рішеннями. Разом з цим суд врахував, що відповідач станом на день розгляду справи вже погасив зазначену заборгованість на виконання постанови Верховного Суду та продовжує виплату поточних аліментів. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Овчаренко О.М. подала апеляційну скаргу (а.с. 88-92), посилаючись на те, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку із неналежним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції надав невірну правову оцінку фактичним обставинам та матеріалам справи, внаслідок чого дійшов невірного висновку у справі, чим порушив норми як процесуального, так і матеріального права. Просила скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у лютому 2025 року через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що судом першої інстанції правомірно встановлено відсутність його вини у виникненні заборгованості та неврахуванні у розмір аліментів усіх його доходів державним виконавцем, а тому заявлена вимога позивача на підставі ст. 196 Сімейного кодексу України задоволена не може бути, як це законно та обґрунтовано виснував суд першої інстанції. Просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. У березні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Овчаренко О.М. подала відповідь на відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якій зазначила, що лише на вимогу позивача Департамент патрульної поліції Національної поліції України надав довідку про доходи ОСОБА_2 , яку вона і надала державному виконавцю для перерахунку розміру аліментів. Позивач вважає, що відповідачем не було самостійно ініційовано передачі таких відомостей виконавцю, адже, отримуючи збільшений дохід, він був обізнаний про невідповідність доходу відносно розміру стягуваних аліментів, що погіршує становище дитини. Разом з цим зазначила, що саме відповідачем оскаржувалось рішення щодо задоволення її скарги на бездіяльність державного виконавця, а не державним виконавцем, що, на думку скаржника, свідчить про свідоме приховування усіх його доходів. Вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав. Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції вважав, що позивачем не надано доказів вини відповідача у виниклій заборгованості з огляду на те, що відрахування аліментів здійснюється за місцем роботи відповідача, а матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилявся від сплати аліментів за період з березня 2022 року по жовтень 2022 року та приховував частину заробітної плати (доходу), що є обов`язковою умовою та підставою нарахування пені з аліментів. Натомість відповідачем доведено, що заборгованість зі сплати аліментів у вказаний період виникла не з його вини, що встановлено судовими рішеннями. За таких обставин відсутні і підстави для нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочку сплати аліментів. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який на даний час розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 01 грудня 2012 року (а.с. 7). ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають спільну неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 5). Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 квітня 2014 року у справі № 209/3260/13-ц з ОСОБА_2 , працюючого черговим інспектором чергової частини Ленінського РВ Дніпропетровського МУ УМВС України в Дніпропетровській області, стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 липня 2013 року на користь матері ОСОБА_1 06 травня 2014 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області було видано виконавчий лист у справі № 209/3260/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8). Вказаний виконавчий лист № 209/3260/13-ц перебуває на примусовому виконанні у Солом`янському відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), виконавче провадження ВП № 53255741, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с. 9). 12 лютого 2018 року державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП №53255741 було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_2 (а.с. 10). Відповідач ОСОБА_2 отримує дохід, перебуваючи у трудових правовідносинах з Департаментом патрульної поліції, що підтверджено довідкою про доходи від 01 листопада 2024 року (а.с. 49). У 2023 році ОСОБА_1 звернулася до державного виконавця із запитами про нарахування їй аліментів у розмірі грошового забезпечення та з урахуванням додаткової винагороди боржника, визначеної особам поліцейського складу на підставі постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168. В задоволенні вимог позивача державним виконавцем їй було відмовлено, у зв`язку з чим остання звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Солом`янського відділу ДВС у м. Києві Центрального МУМЮ (м. Київ) Лебедєвої Л.Ю. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року у справі №209/3260/13-ц (провадження№ 4-с/209/9/23) задоволено скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність державного виконавця Солом`янського відділу ДВС у м.Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м.Київ) Лебедєвої Л.Ю. під час виконання судового рішення та зобов`язано державного виконавця Солом`янського відділу ДВС у м. Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м. Київ) Лебедєву Л.Ю. здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 53255741 з примусового виконання рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 квітня 2014 року у цивільній справі № 209/3260/13-ц, які стягуються з усіх видів заробітку (доходу) боржника ОСОБА_2 , з урахуванням довідки про доходи боржника ОСОБА_2 від Департаменту патрульної поліції Національної поліції України за період з березня 2022 року по жовтень 2022 року (а.с. 11-12). Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 209/3260/13-ц (провадження № 61-11541св23) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2023 року скасовано та залишено в силі ухвалу Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2023 року (а.с. 13-16). На виконання постанови, згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів № 53255741 складеного 18 березня 2024 року головним державним виконавцем Солом`янського відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лебедєвою Л.Ю., за вищевказаним виконавчим документом за період з березня 2022 року по жовтень 2022 року (включно) відповідач ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 76030,29 грн (а.с. 17). 18 березня 2024 року державним виконавцем Солом`янського відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні ВП №53255741винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Звернуто стягнення на доходи ОСОБА_2 , який отримує дохів у Департаменті патрульної поліції шляхом здійснення відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування, у розмірі 1/2 частини доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості, яка складає 76030,29 грн та утворилась за період з березня 2022 по жовтень 2022 включно. Постанову скеровано до за місцем працевлаштування боржника, до Департаменту патрульної поліції для подальшого стягнення. Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів №53255741 від 08 листопада 2024 року, починаючи з квітня 2024 року, боржником сплачувалась як сума основних зобов`язань по аліментам, так і нарахований йому, у зв`язку із розглядом вищевказаної скарги, з березня 2022 року по жовтень 2022 року борг у загальному розмірі 76 030, 29 грн. Суд першої інстанції, з`ясовуючи характер спірних правовідносин, вірно зазначив, що за ст. 196 Сімейного кодексу України, позивач повинна довести наявність винних дії боржника в навмисному уникненні від виконання свого обов`язку по сплаті аліментів на утримання дитини, яким в цій справі є батько дитини відповідач ОСОБА_2 , зазначивши, що на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Однак, позивачем не доведено факт свідомого ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків щодо сплати аліментів на утримання своєї дитини, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки ОСОБА_2 щодо умисного ухилення від сплати аліментів, з чим повністю погоджується і колегія суддів. Доводи скаржника про те, що боржник зобов`язаний подавати Декларацію про доходи та майно, про що попереджено боржника у виконавчому провадженні за відповідальність за неподання такої Декларації або зазначених у ній неправдивих відомостей, що, на думку скаржника, і було здійснено відповідачем, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі доводи були досліджені в судовому розгляді скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця та остаточним судовим рішення Верховного Суду право позивача, як стягувача у виконавчому провадженні, вже відновлено шляхом виконання державним виконавцем перерахунку заборгованості боржника ОСОБА_2 з урахуванням наданих відомостей з місця його роботи. До доводів скаржника про те, що таким, на її думку, умисним ухиленням відповідача з ненадання виконавцю дійсного розміру його доходу, порушуються права дитини на отримання повного розміру аліментів на її утримання, також колегія суддів відноситься критично, адже, як встановлено судом першої інстанції, відповідач за спірний період заборгованості, яка перерахована на підставі судових рішень, вже виплачена у повному обсязі, а поточні платежі продовжують відраховуватись з його місця роботи з урахуванням усіх доходів боржника, що скаржником не заперечувалось в апеляційній скарзі. За таких обставин жодного порушення прав дитини з боку відповідача, як платника аліментів, ані судом першої інстанції, ані колегією суддів не встановлено. Також колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про те, що відповідачем з корисних мотивів та умисно відчужувалось його майно на користь третіх осіб за для уникнення відповідальності за несплату аліментів, не знайшло свого підтвердження ані в суді першої інстанції, ані при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 . Зазначені обставини суд першої інстанції вірно встановив та дійшов правомірного висновку про їх недоведеність позивачем, з чим повністю погоджується і колегія суддів. Згідно ст.196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Обов`язковою умовою настання відповідальності за прострочення сплати аліментів є винність особи. Скаржник у своїх доводах апеляційної скарги посилається на те, що винні дії відповідача в ухиленні визначення дійсного розміру аліментів з усіх видів його доходу виразились в навмисному неповідомленні ним виконавця про додаткові виплати за місцем роботи, які повинні враховуватись при визначенні розміру аліментів. Колегія суддів не погоджується з такими доводами скаржника та вважає їх необґрунтованими, оскільки стягнення аліментів з відповідача провадиться в установі за виконавчим листом, де він працює, що здійснюється через бухгалтерію цієї установи без втручання в цей процес відповідача. При цьому, скаржник як суду першої інстанції, так і при розгляді її апеляційної скарги не надавала доказів умисного неповідомлення державного виконавця самим відповідачем про інші надходження грошових коштів, в обхід свого місця роботи, адже можливість стягнення з цих сум грошових надходжень вирішилась лише в судовому процесі низкою судових рішень, після чого відповідач виплатив всю заборгованість з урахуванням інших грошових доходів. В постанові від 25 квітня 2018 року по справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Отже, обов`язковою умовою для виникнення такого виду відповідальності є наявність вини боржника в несплаті аліментів. В ході розгляду справи, судом першої інстанції не встановлено винних дій ОСОБА_2 в умисному ухиленні від сплати аліментів, адже виконавчий лист, виданий судом на виконання судового рішення про стягнення аліментів, переданий державним виконавцем до установи, де працює відповідач та з нього в примусовому порядку стягуються такі аліменти. З урахуванням судових рішень про відрахування коштів в рахунок аліментів з інших доходів відповідача, у примусовому порядку стягуються аліменти у збільшеному розмірі на підставі перерахунку такого розміру державним виконавцем. Скаржник не надавала доказів того, що відповідач будь-яким чином негативно впливає на таке примусове стягнення на підприємстві з нього аліментів, враховуючи, що в апеляційній скарзі скаржник особисто наголошує про повне погашення усієї заборгованості по аліментам відповідачем. Суд першої інстанції вірно вважав встановленим, що у відповідача відсутня вина у сплаті аліментів не у повному розмірі, чого скаржником не спростовано при розгляді її апеляційної скарги. Вказані обставини не можуть свідчити про наявність винних дій чи бездіяльності відповідача щодо навмисного ухилення його від сплати аліментів на утримання дитини. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитися як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов?язку, а саме приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо, як про це вказано у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19. І тут ВС виходить з того, що положення ЦК субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч.1 ст. 196 СК, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У Сімейному кодексі не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів, він повинен надати докази на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом і в постановах від 10 січня 2024 року у справі № 359/240/21, від 19 лютого 2024 року у справі № 761/893/23. Колегія суддів наголошує, що, відповідач надав допустимі та належні докази своєї невинуватості щодо несплати аліментів у повному розмірі, при цьому, судом першої інстанції з наданих позивачем письмових документів не встановлено наявності такої вини відповідача, чого скаржник не спростувала належними і допустимим доказами при розгляді її апеляційної скарги. Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з`ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами. Доводи, викладені в апеляційній скарзі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Разом з тим, належить наголосити, що належить врахувати усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Скаржник не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Овчаренко Ольга Миколаївна залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 04 квітня 2025 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна