Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/5802/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/538/25 Справа № 205/5802/23 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря судового засідання: Драгомерецької А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №205/5802/23 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання неправомірним та скасування рішення міської ради, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бартош-Стрелькової Тетяни Миколаївни на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 31 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Басової Н.В., - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом у якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 20 лютого 2019 року №315/42 «Про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі АДРЕСА_1 » та визнати неправомірним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 24 березня 2021 року №234/5 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». В обґрунтування позову зазначає, що на підставі рішення Дніпровської міської ради від 23 травня 2018 року №194/32 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) громадянам у м.Дніпрі (15 осіб)», йому було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), позиція

12. Земельна ділянка знаходиться в АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,1000 га. 17 вересня 2018 року за вхідним номером 14/27-1333 було зареєстровано Містобудівний висновок щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 , замовник: ОСОБА_1 20 лютого 2019 року відповідачем було прийнято рішення №315/42 «Про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі АДРЕСА_1 », яким надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі вул. Металоконструкцій (номер будинку не зазначено). 24 березня 2021 року Дніпровською міською радою було прийнято рішення №234/5 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_2 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Вважає, що вказані рішення є незаконними, оскільки відповідач приймаючи оскаржуване рішення, не взяв до уваги те, що містобудівний висновок позивача було зареєстровано раніше ніж містобудівний висновок ОСОБА_2 . Також позивач раніше отримав рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідачем було проігноровано той факт, що у містобудівному висновку позивача зазначено, що земельна ділянка знаходиться в районі буд.12, в той час як в містобудівному висновку ОСОБА_2 не зазначено біля якого будинку знаходиться земельна ділянка. Позивач звернувся із відповідним клопотанням до відповідача раніше, ніж ОСОБА_2 , отже йому повинна бути надана перевага у подальшому оформленні земельної ділянки. З цих підстав рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_2 є незаконним. А рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 є також незаконним як похідне від попереднього. Враховуючи те, що позивач подав відповідне клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) 01 лютого 2018 року, а ОСОБА_2 подала таке ж клопотання 01 жовтня 2018 року, тобто на вісім місяців пізніше. Тим більше, що на той час вже існувало рішення міської ради (прийняте 23 травня 2018 року) №194/32, яким було надано дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою. 20 лютого 2019 року міською радою було прийнято рішення №315/42, яким ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою. При цьому номер будинку, біля якого знаходиться земельна ділянка не вказаний у рішеннях навмисно. Тому позивач вважає, що відповідач мав відмовити ОСОБА_2 в наданні такого дозволу з мотивів невідповідності містобудівної документації, оскільки щодо цієї самої земельної ділянки вже було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою раніше іншій особі. А також з тих підстав, що межі не були погоджені з сусідніми користувачами. В той час як погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами передбачено статтею 198 ЗК України при виконанні кадастрової зйомки як комплексу робіт, що виконуються для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Прийняття рішень №315/42 від 20 лютого 2019 року (надання дозволу на розроблення проекту) та №234/5 від 24 березня 2021 року (передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 ) призвело до порушення права очікування позивача на правомірне набуття у власність земельної ділянки та пов`язаних з цим законних інтересів. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 31 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДМР, про визнання неправомірним та скасування рішення міської ради відмовлено. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бартош-Стрелькова Т.М. подала апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування скарги зазначає, що незважаючи на численні порушення вимог законодавства, суд першої інстанції визнав оскаржуване рішення міської ради законним, в той час як містобудівна документація ОСОБА_2 не відповідала вимогам закону, що є підставою для відмови в її затвердженні. Окрім цього, вважає, судом першої інстанції не було взято до уваги, що погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. Представником відповідача Дніпровської міської ради - Марінеско А. було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бартош-Стрелькової Т.М. залишити без задоволення, рішення суду від 31 травня 2024 року залишити без змін. Вважає вимоги апеляційної скарги незаконними та безпідставними, а рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що наведені у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні ОСОБА_1 норм матеріального права та мають за мету лише скасування обґрунтованого рішення без наявності законних прав. Третя особа ОСОБА_2 подала до суду пояснення третьої особи на апеляційну скаргу, просить скаргу залишити без задоволення, рішення суду від 31 травня 2024 року - залишити без змін. Вважає вимоги апеляційної скарги незаконними та безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним, цілком обґрунтованим рішенням. Зазначає, що наведені у апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, судом в повному обсязі досліджені та з`ясовані всі обставини справи та їм надана належна оцінка. Позивач та його представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бартош-Стрелькова Т.М. в судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. Відповідач, особа та її представник в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили суд відмовити у її задоволенні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради від 23 травня 2018 року №194/32 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м.Дніпрі (15 осіб)» надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), зокрема ОСОБА_1 на земельну ділянку в АДРЕСА_1 орієнтоною площею 0,1000 га. ФОП ОСОБА_3 на підставі договору №ДП004062018/57-П розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 . ТОВ «Агровектор Плюс» на підставі договору №15/03/09 від 22 березня 2019 року та додаткових угод до нього розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 . 15 травня 2019 року Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради №14/27-547 надано містобудівний висновок щодо відведення земельної ділянки площею 0,0518 га ОСОБА_2 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі АДРЕСА_1 . Згідно з висновком експерта державної експертизи про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 12 червня 2019року №6136/92-19 погоджено проект щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 . Рішенням Державного кадастрового реєстратора Відділу у м.Дніпрі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №РВ-1201207972019 від 19 червня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку із перебуванням у провадженні Ленінського районного суду м.Дніпропетровська цивільної справи №200/19988/18, до ухвалення рішення по суті. Рішенням Дніпровської міської ради від 24 березня 2021 року №234/5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений ТОВ «Агровектор Плюс», та умови передачі земельної ділянки, визначені під час його погодження, і передано земельну ділянку площею 0,0518 га (кадастровий номер 1210100000:08:664:0083) у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі вул. Металоконструкцій (а.с.134-136, том1). Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 03.08.2021 року ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до Дніпровської міської ради, Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, Відділу у місті Дніпрі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про встановлення факту користування земельною ділянкою та визнання права на отримання земельної ділянки відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сам зволікав з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки та поданням проєкту землеустрою на затвердження, тому цілком міг очікувати, що земельна ділянка буде надана іншій особі. Тому, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку, що рішення Дніпровської міської ради від 20 лютого 2019 року № 315/42 «Про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі АДРЕСА_1 » та рішення Дніпровської міської ради від 24 березня 2021 року №234/5 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» є правомірними та відповідають вимогам законодавства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на аступне. Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. У статтях 118, 123 ЗК України передбачено порядок передачі у користування чи у власність (безоплатної приватизації) земельних ділянок. Вказана процедура є єдиною, оскільки її метою є не діяльність суб`єктів владних повноважень у сфері земельних правовідносин, а набуття права на земельну ділянку фізичними чи юридичними особами, тобто реалізація суб`єктами приватного права своїх прав на отримання земельної ділянки. Вказана процедура є взаємопов`язаною і єдиною, яка починається зі звернення особи до уповноваженого органу не лише із заявою про надання умовної земельної ділянки, але із зазначенням цільового призначення земельної ділянки, її орієнтовних розмірів, надаються графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки. Тобто уже на етапі звернення із заявою про надання згоди на розроблення проекту землеустрою, зазначається конкретна земельна ділянка, тобто об`єкт майнового інтересу заявника. Навіть у частині першій статті 118 ЗК України вказано, що заяву про надання згоди на розроблення проекту землеустрою подають не особи, які бажають отримати саме згоду, а особи, які зацікавлені у приватизації земельної ділянки (отриманні у користування земельної ділянки частина друга статті 123 ЗК України). Більше того, ЗК України передбачає випадки, коли земельна ділянка передається у користування чи власність без стадії надання згоди на розроблення проекту землеустрою, що також свідчить про єдність процедури передачі земельної ділянки у власність чи користування без використання конкурентних засад. Отже, зі зміною правового регулювання порядку передачі земельної ділянки у власність (безоплатної приватизації) чи у користування, майновий інтерес заявника на конкретний об`єкт нерухомого майна, тобто конкретну земельну ділянку, виникає саме з моменту звернення із клопотанням про надання згоди на розроблення проекту землеустрою і у частині сьомій статті 118 та частині третій статті 123 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такої згоди та вказано правило, що за відсутності дозволу у разі не розгляду клопотання у місячний строк з дня реєстрації клопотання, особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, лише за письмового повідомлення про це уповноваженого на розпорядження конкретною земельною ділянкою органа. Положенням статті 123 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Згідно з частиною шостою статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. З наведених норм можна зробити висновок, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування. ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 20 лютого 2019 року №315/42 «Про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі АДРЕСА_1 » та рішення Дніпровської міської ради від 24 березня 2021 року №234/5 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», оскільки його містобудівний висновок було зареєстровано раніше ніж містобудівний висновок третьої особи ОСОБА_2 , та те, що він раніше отримав рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Вважав, що оскільки він раніше звернувся із відповідним клопотанням до відповідача раніше, ніж ОСОБА_2 отже йому повинна бути надана перевага у подальшому оформленні земельної ділянки. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц (провадження №14-28цс20) зазначено, що: «у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. У вказаній постанові також зазначено, що розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи. Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності на земельну ділянку чи користування нею. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди. Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що оскаржувані рішення міської ради порушили принцип земельного законодавства та позбавили позивача можливості реалізувати своє право на безоплатне одержання у власність спірної земельної ділянки, яку позивач розумно очікувала одержати у власність звернувшись до відповідача з відповідним клопотанням та отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність, оскільки рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку, а першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди. Судом встановлено, що незважаючи на те, що позивач першим звернувся до міської ради із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ОСОБА_2 раніше за позивача затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що є дискрецією ради. Таким чином, під час затвердження проекту відповідача Дніпровською міською радою не було порушено вимоги статті 79-1 ЗК, статті 50 Закону України «Про землеустрій», метою яких і є уникнення конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України щодо обов`язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61-42797св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17 (провадження № 61-41390св18). Враховуючи викладене, колегія судів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та ухвалене у відповідності до норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції не встановлено, а оцінка доказів зроблена судом першої, то суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги позивача, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції, не впливають на правильність судового рішення і не є підставною для його скасування. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 31 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про визнання неправомірним та скасування рішення міської ради - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.В. Агєєв Судді: А.В. Гапонов Л.П. Никифоряк Повне судове рішення складено 03.04.2025р. Головуючий суддя О.В. Агєєв