Постанова Дніпровський апеляційний суд № 200/19988/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1693/22 Справа № 200/19988/18 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, Відділу у місті Дніпрі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про встановлення факту користування земельною ділянкою та визнання права на отримання земельної ділянки, - В С Т А Н О В И Л А : У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позов до Дніпровської міської ради, Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, Відділу у місті Дніпрі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про встановлення факту користування земельною ділянкою та визнання права на отримання земельної ділянки. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що її батькам: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у 1957 році було надано у користування земельну ділянку під забудову будинку. Ними було збудовано будинок АДРЕСА_1 . Відповідно до акту приймання-передавання № 12 від 26 вересня 2000 року будинок має статус домоволодіння, яке передано у приватну власність. На теперішній час 2/3 частини домоволодіння належить позивачці, 1/3 частина - її синові - ОСОБА_3 . Земельна ділянка, яка раніше була у користуванні ВАТ «Червоний Профінтерн», з 04 березня 1993 року перейшла у користування мешканців будинків по АДРЕСА_2 . Згідно із інвентаризацією домоволодіння АДРЕСА_1 загальна площа земельної ділянки фактичного використання складає 1 780 кв.м. Позивачка упродовж багатьох років намагалася отримати правовстановлюючі документи на свою земельну ділянку. Висновком ГоловАПУ Дніпропетровської міської ради від 06 вересня 2016 року позивачці відмовлено в отриманні дозволу для виготовлення технічної документації проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Було зазначено, що відповідно до матеріалів генерального розвитку м. Дніпропетровська запитувана земельна ділянка перебуває на території проектної багатоквартирної забудови. Згодом вона з`ясувала, що ОСОБА_2 01 лютого 2018 року звернувся до Дніпровської міської ради, 23 травня 2018 року йому було надано дозвіл на виготовлення технічної документації про відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена спірна земельна ділянка межує із двором позивачки, з 04 березня 1993 року перебуває у відкритому безперервному користуванні мешканців буд. АДРЕСА_1 . Вважає, що відповідачем ОСОБА_2 вчиняються неправомірні дії, оскільки він не є добросовісним землекористувачем вказаної ним для відведення земельної ділянки, бажає отримати у власність спірну земельну ділянку, яка прилягає до двору позивачки, та якою вона користується. Також ОСОБА_2 не погодив межі із суміжними власниками, чи землекористувачами. Зазначила, що вона має першочергове право отримання спірної земельної ділянки у власність. Враховуючи викладене, позивачка просила встановити факт постійного користування з 04 березня 1993 року земельною ділянкою 0,05 га за адресою: буд. АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ; визнати першочергове право на отримання у користування земельної ділянки площею 0,05 га, за адресою: буд. АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , перед відповідачем ОСОБА_2 .. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .. Рішення суду мотивоване тим, що позивачка не обґрунтовувала, для відновлення яких саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів їй необхідно, щоб суд встановив факт того, що земельна ділянка загальною площею 0,05 га за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 , перебуває у її користуванні з 04 березня 1993 року. Також суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні документи, які б доводили наявне у позивачки право користування, надане компетентним органом місцевого самоврядування, на спірну земельну ділянку, яке б підлягало захисту у судовому порядку. Крім того, чинним ЗК України не передбачено першочерговості права на отримання у користування земельної ділянки. Також суд вказав, що земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, позивачкою не ідентифікована: не вказано її кадастровий номер, межі, не зрозуміло, з чого позивачка виходила, зазначаючи її площу у розмірі 0,05 га, адже у власність ОСОБА_1 було отримано земельну ділянку площею 0,0518 га, тобто, більшу за розміром. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що між нею та відповідачем існує спір стосовно однієї земельної ділянки, а тому суд безпідставно відмовив у задоволенні її позовних вимог. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 грудня 1993 року, виданого заводом «Червоний Профінтерн», квартира АДРЕСА_3 (раніше Дніпропетровськ) на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .. Згідно з актом приймання-передавання № 12 від 26 вересня 2000 року домоволодіння по АДРЕСА_1 , було знято з балансу заводу «Червоний Профінтерн» та передано у приватну власність власникам приватизованої квартири АДРЕСА_4 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська № 2-847/11 від 12 травня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та Дніпропетровської міської ради, третя особа Ленінська районна у м. Дніпропетровську рада про визнання права власності на самочинне будівництво відмовлено, з підстав відсутності дозвільних документів на земельну ділянку, яку було виділено для будівництва житлового будинку. На підставі договору дарування 1/3 частина квартири АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_5 , передана у власність ОСОБА_1 , про що зазначено у свідоцтві про право власності на житло, виданому 14 грудня 1993 року заводом «Червоний Профінтерн». Встановлено, що земельна ділянка, на якій розташовані АДРЕСА_2 , раніше перебували у користуванні заводу «Червоний Профінтерн» з 1956 року. На підставі рішення Арбітражного суду Дніпропетровської області від 18 березня 1999 року завод було визнано банкрутом з наступною ліквідацією. Площа земельної ділянки по фактичному використанню станом на 04 березня 1993 року склала 50 828 кв.м., яка перейшла у користування мешканців житлового кварталу АДРЕСА_5 , та АДРЕСА_6 . Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ВАТ «Червоний Профінтерн» припинено на підставі судового рішення про визнання юридичної особи банкрутом. 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0600 га в районі буд. АДРЕСА_2 . Відповідно до листа ГоловАПУ № 04/10-2006 від 20 травня 2016 року запитувана ОСОБА_1 земельна ділянка в районі буд. АДРЕСА_7 знаходиться в зоні змішаної багатоквартирної забудови та громадської забудови, розміщення житлового будинку, господарських будівель і споруд на зазначеній території не відповідає вимогам чинної містобудівної документації. Листом Департаменту по роботі з активами Дніпропетровської міської ради від 06 вересня 2016 року позивачку повідомлено про неможливість підготовки проекту рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_7 . 17 жовтня 2018 року ОСОБА_6 звернулася до Дніпровської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1000 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Рішенням Дніпровської міської ради № 194/32 від 23 травня 2018 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_7 . Рішенням Дніпровської міської ради № 315/42 від 20 лютого 2019 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 . Містобудівним висновком головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 14/27-547 від 15 травня 2019 року щодо відведення земельної ділянки у районі АДРЕСА_7 площею 0,518 га за ОСОБА_1 погоджено проект землеустрою. Рішенням Державного кадастрового реєстратора Відділу у м. Дніпрі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № РВ-1201207972019 від 22 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку із перебуванням у провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська цивільної справи № 200/19988/18, до ухвалення рішення по суті. Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру про земельну ділянку право власності на земельну ділянку площею 0,0518 га, кадастровий номер 1210100000:08:664:0083, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_1 .. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на вказану земельну ділянку за позивачкою було зареєстровано на підставі рішення Дніпровської міської ради № 234/5 від 24 березня 2021 року. Допитаний свідок ОСОБА_7 пояснив, що він проживає по сусідству з позивачкою і відповідачем 62 роки. ОСОБА_1 у своїй квартирі проживає з народження, а будинок будували її батьки. Кожен із сторін самостійно обробляє свою земельну ділянку. Свідок ОСОБА_8 зазначила, що з 1986 року проживає по сусідству з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які проживають у домоволодінні АДРЕСА_7 , яке розподілено на дві частини. Обидві частині огороджені парканом. Кожен обробляє свою частину городу самостійно. Земельні ділянки під городи їм не виділяли, вони були самовільно зайняті і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 . Свідок ОСОБА_9 пояснив, що він є сусідом сторін і проживає там з лютого 1972 року. Усі земельні ділянки, які використовуються, були зайняті самовільно: у кожного город був навпроти будинку. Кожна із сторін самостійно обробляє свій город. Свідок ОСОБА_10 повідомила, що мешкає з 1998 року на сусідній вулиці, знайома зі сторонами по справі. Позивачка і відповідач окремо обробляють свої земельні ділянки, які використовують як городи. Адреса земельної ділянки їй невідома. Частиною 1 ст. 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Статтею 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки та встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи, щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Встановивши, що позивачка у своїй позовній заяві не обґрунтовувала, для відновлення яких саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів їй необхідно встановити факт того, що земельна ділянка загальною площею 0,05 га за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 , перебуває у її користуванні з 04 березня 1993 року, а також відсутність документів, які б доводили наявне у позивачки право користування, надане компетентним органом місцевого самоврядування, на спірну земельну ділянку, яке б підлягало захисту у судовому порядку, адже абз. 1 ч. 1 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни набувають право користування земельною ділянкою із земель комунальної власності за рішенням органу місцевого самоврядування, тобто, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не може собою підміняти орган, у ведення якого законом віднесено здійснення таких повноважень. Таким чином, керуючись вказаними нормами права, суд вірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту. При цьому, вирішуючи позовні вимоги в частині визнання першочерговості права на отримання у користування земельної ділянки загальною площею 0,05 га за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 , суд вірно виходив з того, що оскільки право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0518 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у встановленому законом порядку зареєстровано за ОСОБА_1 , зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки на теперішній час позивачка є власником земельної ділянки, на яку вона просить визнати першочерговість права на користування. Суд вірно зазначив, що право власності включає в себе три складові: користування, володіння та розпорядження. За таких обставин, з моменту реєстрації за собою права власності, позивачка набула і право користування на земельну ділянку, яка їй була передана у власність. Крім того, чинним ЗК України не передбачено першочерговості права на отримання у користування земельної ділянки. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Доводи апелянта в скарзі про те, що між нею та відповідачем існує спір стосовно однієї земельної ділянки, - колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Крім того, вказані доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко