Постанова КЦС ВС № 442/5719/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2025 року м. Київ справа № 442/5719/16-ц провадження № 61-1522св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дрогобицька міська рада, треті особи: приватний нотаріус Дрогобицького нотаріального округу Спариняк Любов Володимирівна, відділ Держгеокадастру у місті Дрогобичі, провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Дрогобицької міської ради, у якому з уточненням позовних вимог просив: визнати незаконною та скасувати ухвалу Дрогобицької міської ради № 221 від 24 вересня 2003 року в частині пункту 1.29 щодо передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0329 га на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 512053; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 вересня 2006 року ВЕВ № 652971 та виданий 04 січня 2007 року ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 517531; усунути йому перешкоди в користуванні проїздом до будинку АДРЕСА_1 , зобов`язавши солідарно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 демонтувати ворота на АДРЕСА_1 . На обґрунтування своїх вимог зазначав, що є власником житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0818 га, що розташовані на АДРЕСА_2 . До його будинку є проїзд, який проходить повз сусідню земельну ділянку на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 . Цим проїздом завжди користувалися він та попередні власники будинку. Іншого заїзду до належного йому будинку немає. Проте нещодавно ОСОБА_2 встановила ворота на цьому проїзді, чим створила йому перешкоди в доступі до належного йому будинку. Як повідомила йому відповідач проїзд є її власністю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 вересня 2016 року, укладеного з ОСОБА_4 , який отримав земельну ділянку у власність на підставі ухвали Дрогобицької міської ради № 221 від 24 вересня 2003 року. Вважав цю ухвалу міської ради та правовстановлюючі документи на земельну ділянку незаконними, оскільки проїзд не міг бути переданий в приватну власність. Ні він, ні попередній власник його будинку не надавали згоди на передачу проїзду в приватну власність сусідів. Короткий зміст судових рішень Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2018 року позов задоволено: Визнано неправомірною та скасовано ухвалу Дрогобицької міської ради Львівської області № 221 від 24 вересня 2003 року в частині пункту 1.29 щодо передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0329 га на АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2006 серії ЯГ № 512053, виданий ОСОБА_4 на цю земельну ділянку. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 вересня 2006 року ВЕВ № 652971. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 січня 2007 серії ЯГ № 517531, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0329 га на АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні проїздом до будинку АДРЕСА_1 шляхом демонтажу воріт на АДРЕСА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що до складу спірної земельної ділянки входить проїзд, який є єдиним заїздом до належного позивачу будинку. Надаючи цю земельну ділянку у власність ОСОБА_4 . Дрогобицька міська рада порушила вимоги земельного законодавства, якими заборонено передавати в приватну власність землі загального користування. Земельна ділянка передана без погодження меж земельної ділянки. Постановою Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2018 року в частині скасування ухвали міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2018 року в частині вимог про зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути позивачу перешкоди в користуванні проїздом залишено без змін. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що на земельну ділянку ОСОБА_2 наявні обмеження на використання та вона обтяжена сервітутом площею 0,0078 га. Встановлення на земельній ділянці, на яку поширюється дія сервітуту, брами, створює перешкоди позивачу у вільному доступі до його земельної ділянки. Постановою Верховного Суду від 23 червня 2021 року постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2018 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та Дрогобицької міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали міської ради, визнання недійсним державних актів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, усунення перешкод в користуванні проїздом скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що установивши наявність на спірній земельній ділянці сервітуту, апеляційний суд, зокрема не перевірив, чи зареєстрований сервітут у встановленому законом порядку, тому зробив передчасний висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову. Постановою Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2018 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що при передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки між власниками суміжних будинковолодінь № 56 та № 58 існувала домовленість щодо користування частиною належної йому земельної ділянки для проїзду до будинковолодіння № 58 . На земельній ділянці відповідача відсутній зареєстрований сервітут, тому підстав для визнання недійсними правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку немає. Оскільки право позивача на користування земельною ділянкою відповідача для проїзду не оформлено у встановленому законом порядку, його вимога про усунення перешкод у користуванні проїздом шляхом демонтажу воріт такожне підлягає до задоволення. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року й залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2018 року. Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд застосував норми права без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року в справі № 351/1057/15-ц. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини справи. Не врахував, що на підставі спадкового договору від 13 травня 2005 року його мати в 2006 році не вправі була здійснювати погодження меж земельної ділянки. Спірна земельна ділянка не належить до земель, на які поширюється дія сервітуту. Дрогобицька міська рада мала відмовити в приватизації спірної земельної ділянки, до якої входить проїзд, а не передавати її в приватну власність з обтяженнями. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 18 липня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Відповідач ОСОБА_2 через представника ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення.

Позиція Верховного Суду Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Фактичні обставини, встановлені судами ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13 липня 2015 року є власником житлового будинку та земельної ділянки, призначеної для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 0,0818 га на АДРЕСА_2 . Зазначена земельна ділянка належала матері позивача - ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ 512217 від 03 липня 2007 року, у якому зазначено, що земельна ділянка в точках від А до Б межує із землями загального користування (проїздом). Відповідно до витягу з Генерального плану щодо домоволодіння АДРЕСА_3 передбачений проїзд (позначений топографічними позначками) зі сторони домоволодіння АДРЕСА_1 . Ухвалою Дрогобицької міської ради № 221 від 24 вересня 2003 року було передано в приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0329 га на АДРЕСА_1 . На підставі цієї ухвали ОСОБА_4 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 512053. Відповідно до схематичного плану земельної ділянки, який був доданий ОСОБА_4 до заяви про надання земельної ділянки в приватну власність, до будинку прилягає проїзд, який з`єднує сусідню ділянку з АДРЕСА_1 . Ширина проїзду складає 2,7 м. Згідно з висновком Дрогобицького міського управління земельних ресурсів від 19 вересня 2006 року (є складовою технічного звіту по підготовці та видачі державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 ) на земельній ділянці на АДРЕСА_1 наявні обмеження на використання та вона обтяжена сервітутом на земельній ділянці площею 0,0078 га. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , право власності на земельну ділянку площею 0,0329 га на АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_2 . 04 січня 2007 року ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 517531. Відповідно до плану території земельної ділянки, погодженого Дрогобицьким міським управлінням земельних ресурсів 28 листопада 2006 року, що є складовою частиною технічного звіту ОСОБА_2 , на території земельної ділянки ОСОБА_2 виділено смугу, яка веде від АДРЕСА_1 до земельної ділянки ОСОБА_6 . Заявою від 01 грудня 2006 року, яка є складовою частиною технічного звіту, ОСОБА_2 надала ОСОБА_6 дозвіл на користування земельною ділянкою площею 0,0078 га, яка проходить через її земельну ділянку, для проїзду до будинку на АДРЕСА_2 . Мати позивача ОСОБА_6 , зі своєї сторони, погодила ОСОБА_2 межі земельної ділянки в існуючих розмірах. Аналогічного змісту заява від 13 вересня 2006 року про дозвіл на користування земельною ділянкою для проїзду до будинку на АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_6 і ОСОБА_4 , якому мати позивача також погодила межі земельної ділянки. Листом від 23 листопада 2021 року Управління у Дрогобицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області повідомило, що земельна ділянка, площею 0,0078 га (що входить до складу земельної ділянки, площею 0,0329 га), яка розташована на АДРЕСА_1 , як об`єкт земельного сервітуту не була сформована, відомості про реєстрацію земельного сервітуту до Державного земельного кадастру не вносились. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України). Стаття 391 ЦК України визначає право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з частиною першою статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Частиною першою статті 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Статтею 100 ЗК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. За домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Згідно з частиною першою статті 101 ЗК України, дія земельного сервітутузберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Відповідно до частини першої та другої статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Аналогічна вимога закладена у статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка зазначає, що державній реєстрації прав підлягає право користування (сервітут). Згідно з частиною одинадцятою статті 79-1 ЗК України, державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру. Статтею 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Верховний Суд у постанові від 23 червня 2021 року в цій справі № 442/5719/16-ц зазначив, що право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в Державному земельному кадастрі. Установлено, при передачі в приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , між власниками суміжних будинковолодінь № 56 та № 58 існувала домовленість щодо користування частиною належної ОСОБА_4 земельної ділянки для проїзду до будинковолодіння № 58 . Такі заяви-погодження від суміжних землекористувачів були враховані при приватизації спірної земельної ділянки, а також, при виготовленні ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0329 га, яку вона придбала в ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 15 вересня 2006 року. Врахувавши викладені обставини суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у визнанні недійсними та скасуванні виданих ОСОБА_4 та ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку. Також, установивши, що право позивача на користування частиною земельної ділянки ОСОБА_2 для проїзду (земельний сервітут) не зареєстроване у встановленому законом порядку, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що законних підстав для зобов`язання відповідача демонтувати встановлені нею воротана АДРЕСА_1 немає. При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, позивач не позбавлений можливості захистити порушене, на його думку, право на користування проїздом, шляхом звернення до відповідача з вимогою про встановлення земельного сервітуту з дотриманням статті 100 ЗК України. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні в справі докази та надав їм належну оцінку. Висновки суду не суперечать висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 07 червня 2022 року в справі № 351/1057/15-ц, оскільки такий висновок зроблений Верховним Судом за інших фактичних обставин. Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Щодо судових витрат Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: М. Ю. Тітов А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко