Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/2716/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3505/25 Справа № 202/2716/24 Суддя у 1-й інстанції - Доценко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Гречишникової О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , про визнання батьківства, - за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2024 року,- В С Т А Н О В И В: ІСТОРІЯ СПРАВИ 20.02.2024 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , про визнання батьківства, в якому позивачка просила: - визнати батьківство ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 по відношенню до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - виключити відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 як батька дитини з актового запису № 878 від 04.09.2015 року про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - включити відомості про ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як батька дитини до актового запису № 878 від 04.09.2015 року про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи - Служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , про визнання батьківства її сина ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно дитини ОСОБА_6 та внесення відомостей до актового запису про народження дитини. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ 16.01.2025 рокувід ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2024 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що позивачка вважає, що дитина повинна носити прізвище його біологічного батька. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , але відмовив у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_5 своєчасно не звернувся до суду з позовом про визнання батьківства, але його поведінка свідчить про те, що він фактично визнав своє батьківство. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від Лівобережної адміністрації Дніпровської міської радинадійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч.1 ст.135 СК України. В даному випадку позивачка, як мати покійного ОСОБА_5 , не може бути позивачем у справі. Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_6 є ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , які перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб між ними не припинений. У даному випадку не потребує встановлення походження дитини. Крім того, відповідно до ч.2 ст.129 СК України, до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність у один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Отже наявність судової генетичної експертизи про спорідненість батька з дитиною не є підставою для задоволення позовних вимог у разі пропущення строку звернення до суду, як зазначено в ухвалі ВССУ від 17.02.2016 року. В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ ОСОБА_7 на її представник адвокат Бурба Ю.М. апеляційну скаргу підтримали. Представник Служби у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради Ворнєва Н.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала. Третя особа ОСОБА_4 зазначила про розгляд апеляційної скарги на розсуд суду. Інші учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.168-169), у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи: В період з вересня 2014 року син позивачки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 народила сина ОСОБА_6 , що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00045437646 від 10.07.2024 року Батьком дитини записаний ОСОБА_2 . Відомості про батька зазначені згідно з актовим записом про шлюб №414 від 15.07.2005 року, складеним Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпровського міського управління юстиції. Рішенням Індустріального районного суду від 02.08.2023 року в справі №202/6706/22 встановлено факт того, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є онуком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка є позивачкою в справі. Висновки суду ґрунтуються серед іншого, на звіті про походження дідусів та бабусь з ідентифікатором справи № MGT9579UA, за відібраними 18.03.2023 року у дитини ОСОБА_6 , зразка № 1026-49119 та у ймовірної бабусі ОСОБА_1 , зразка № 106-49118, відповідно до якого вірогідність спорідненості складає 92.372817% Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.05.2016 року ОСОБА_2 визнано винним за ст. 128 КК України , а саме в тому що він завдав необережне тяжке тілесне ушкодження ОСОБА_5 . Згідно з наданими копіями епікризів з історії хвороби ОСОБА_8 він проходив стаціонарне лікування з діагнозом тяжка закрита черепно-мозкова травма . Забій головного мозку 3 ступеню, перелом склепіння черепу та інше в відділенні церебральної нейрохірургії з 14.05.2015 по 24.06.2015, в неврологічному відділенні КЗ «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги №8» з 20.11.2015 по 04.12.2015, з 09.03.2016 по 21.03.2016 року, з 08.11.2016 по 18.11.2016 , з 14.05.2019 по 24.05.2019 Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 12.07.2021 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що складено відповідний актовий запис № 1368 від 12.07.2021 року. Таким чином, на підставі наданих доказів суд вважає доведеним , що ОСОБА_5 , який є сином позивачки і який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є біологічним батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 , народився від жінки ОСОБА_3 в період, коли вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 ( сином позивачки) При реєстрації народження дитини до актового запису про народження були внесені відомості про батька ОСОБА_2 тому що на момент народження дитини мати дитина перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі. Такий запис про батька дитини відповідає положенням ст.122 СК України, відповідно до яких дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Ст. 128 СК України встановлено, що позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Виходячи із положень ст.129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. Частиною 2 зазначеної статті до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Відповідно до наданих фото із пологового будинку та інших доказів встановлено, що ОСОБА_5 знав про своє батьківство з моменту народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_8 . Актовий запис про народження дитини був складений 04.09.2015 року, в якому дитина зареєстрована на прізвище ОСОБА_10 і ОСОБА_11 не був записаний батьком дитини Таким чином, протягом року з дня як він дізнався що батьком дитини зареєстрований інший чоловік - ОСОБА_2 , тобто до 04.09.2016 року він мав би звернутись до суду сам чи через представника про визнання батьківства, але у встановлений законом строк до суду з такими вимогами не звернувся. Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке. Верховний Суд у постанові від 08 березня 2023 року, справа № 205/5698/21, провадження № 61-564св23 зазначив, що до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу (частина перша статті 20 СК України). Тлумачення норм СК України свідчить, що: законодавець передбачив різні підстави для пред`явлення позовної вимоги про визнання батьківства відповідно до статті 128 СК України та статті 129 СК України; у статті 128 СК України регулюється випадок, за яким запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Саме в такому разі особа, яка вважає себе батьком дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого батьківства. При цьому, з врахуванням змісту частини першої статті 20 СК України та статті 128 СК України, позовна вимога про визнання батьківства згідно зі статтею 128 СК України виключена законодавцем із сфери дії позовної давності; частина перша статті 129 СК України стосується ситуації, за якої оспорити батьківство може чоловік, який вважає себе батьком дитини, а батьком дитини записана інший чоловік. Тобто позивачем є чоловік, який вважає себе батьком дитини, а відповідачем - чоловік, який записаний батьком дитини. Предметом доказування в цьому разі є відсутність кровної спорідненості між дитиною і чоловіком, записаним як батько в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й особою, яка вважає себе її батьком. До позовної вимоги про визнання батьківства згідно з частиною першою статті 129 СК України застосовується позовна давність в один рік. Обміркувавши аргументи відповідача у справі колегія суддів вважає, що у даному випадку підлягають розмежування вимоги про визнання батьківства на підставі статті 128 СК України, до якої позовна давність не застосовується, та вимоги про визнання батьківства з правових підстав, визначених частиною першою статті 129 СК України, до якої застосовується позовна давність в один рік. З наведеного обґрунтування можливо прийти до висновку, що до зазначених СК України правовідносин, позовна давність є присікаючою, тобто не передбачена можливість поновлення строків позовної давності. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду. При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 01.04.2025 року. Судді: