Ухвала ККС ВС № 443/1277/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2025 року м. Київ справа №443/1277/24 провадження № 51-708ск25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 08 серпня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у кримінальному провадженні № 12024141130000211 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сугрів Жидачівського р-ну Львівської обл., жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Жидачівського районного суду Львівської області від 08 серпня 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 382 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. Також суд зазначив, що вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 року, яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, від відбування якого звільнено на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком 3 роки, виконувати самостійно. Крім того, суд вирішив питання щодо початку строку відбування покарання, речових доказів у кримінальному провадженні. За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили (ч. 1 ст. 382 КК), за таких обставин. Постановою Жидачівського районного суду Львівської області від 08 січня 2024 року, яка набрала законної сили 26 січня 2024 року, ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130 та ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), і призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років та безоплатним вилученням транспортного засобу. Крім того, постановою Жидачівського районного суду Львівської області від 24 січня 2024 року, яка набрала законної сили 16 лютого 2024 року, ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130 та ч. 5 ст. 126 КУпАП, і призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років 8 місяців 3 дні та безоплатним вилученням транспортного засобу. ОСОБА_4 , 18 лютого 2024 року о 15:09, достовірно знаючи, що він позбавлений права керування транспортним засобом, діючи умисно, всупереч постановам Жидачівського районного суду Львівської області, які набрали законної сили, маючи реальну можливість їх виконати, у встановлений вказаними судовими рішеннями термін, керував автомобілем марки «Renault Kangoo», номерний знак НОМЕР_1 , на вул. Б. Хмельницького в м. Ходорів Стрийського р-ну Львівської обл. з явними ознаками наркотичного сп`яніння, де був зупинений працівниками поліції. Стосовно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 130 КУпАП. Надалі постановою Жидачівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2024 року, яка набрала законної сили 24 травня 2024 року, ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 51 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років. Львівський апеляційний суд ухвалою від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 - без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 08 серпня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги, касатор зазначає, що місцевий суд: неправильно застосував ст. 382 КК, оскільки не встановив наявність умислу в діянні ОСОБА_4 на невиконання судового рішення; недотримався приписів ст.ст. 50, 65 КК під час призначення покарання з огляду на те, що не врахував пом`якшуючих обставин, а саме: щирого каяття, позитивні характеристики, відсутність обтяжуючих обставин, наявність малолітньої дитини, погіршення стану здоров`я; не забезпечив повне дослідження обставин справи; не обґрунтував відмову у застосуванні ст. 69 КК; залишив поза увагою ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2024 року, якою ОСОБА_4 звільнено від покарання у зв`язку з декриміналізацією діяння; залишив поза увагою показання дружини засудженого, які підтверджують його невинуватість, факт тиску на ОСОБА_4 та його вимогу про залучення захисника. Апеляційний суд, як стверджує скаржник, не навів достатніх мотивів відхилення доводів апеляційної скарги. Також касатор вказує про недотримання апеляційним судом приписів ст. 405 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки цей суд здійснив розгляд провадження за відсутності захисника та засудженого, чим порушив право ОСОБА_4 на ефективний захист. Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Частиною 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Відповідно до копій судових рішень кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 розглянуто в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК. Як убачається з копії вироку Жидачівського районного суду Львівської області від 08 серпня 2024 року, цей суд під час здійснення провадження допитав ОСОБА_4 , показання якого відповідали фактичним обставинам кримінального провадження. Урахувавши те, що обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорюють фактичні обставини справи, з`ясувавши, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, за відсутності будь-яких сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, роз`яснивши ОСОБА_4 та іншим учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд провів судовий розгляд у справі щодо всіх фактичних обставин із застосуванням приписів ч. 3 ст. 349 КПК, оскільки учасники судового провадження не заперечували проти цього, визнавши недоцільним дослідження в цій частині інших доказів. Призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції врахував, зокрема: характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є нетяжким злочином; наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття і активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, які його обтяжують; відомості про особу засудженого, який не працює, перебуває на обліку в лікаря-нарколога, на обліку в лікаря-психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем реєстрації, утримує малолітню доньку. Урахувавши вказані вище обставини, суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 не можливе без ізоляції його від суспільства і призначив покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 382 КК, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Крім того, суд не встановив підстав для застосування приписів ст. 69 КК. Не погоджуючись із вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, яку Львівський апеляційний суд залишив без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 - без змін. Львівський апеляційний суд за результатами перегляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 дійшов висновку, що призначене засудженому покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, встановленому санкцією цієї статті, повною мірою відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень. Також суд вказав про відсутність підстав вважати, що призначене ОСОБА_4 покарання є явно несправедливим через суворість. Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомлені про дату та час апеляційного розгляду в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили, у зв`язку з чим апеляційний суд відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК провів апеляційний розгляд за відсутності вказаних учасників судового провадження. Такі висновки апеляційного суду не спростував захисник у касаційній скарзі, а тому його узагальнені твердження у скарзі про порушення права ОСОБА_4 на захист з указаних вище підстав є неспроможними. Висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та належним чином мотивованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК, у ній наведено відповідні обґрунтування та мотиви, якими керувався цей суд, ухвалюючи рішення. Верховний Суд зауважує, що захисник у скарзі не зазначив, які конкретно доводи, наведені в апеляційній скарзі, усупереч ст. 419 КПК апеляційний суд не дослідив, не перевірив та не оцінив. Вимоги до мотивування судових рішень засновано на приписах ст.ст. 370, 374, 419 КПК, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа «Салов проти України», заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), у цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. На переконання Верховного Суду, викладене свідчить, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, зокрема щодо необхідності призначення засудженому покарання за ч. 1 ст. 382 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік. Саме таке покарання є необхідним та достатнім для його виправлення. Також Суд зауважує, що з огляду на конкретні обставини цього провадження встановлені місцевим судом, а саме, що ОСОБА_4 будучи позбавлений права керування транспортними засобами постановами Жидачівського районного суду Львівської області від 08 січня 2024 року (на строк 5 років) та 24 січня 2024 року (на строк 5 років 8 місяців) через короткий проміжок часу після набрання цими рішеннями законної сили знову керував транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп`яніння, призначення засудженому місцевим судом більш суворого виду покарання з передбачених санкцією ч. 1 ст. 382 КК - позбавлення волі в мінімальному розмірі, на переконання Суду, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості покарання, є співмірним характеру вчиненого діяння, необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу касатора, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Водночас доводи касатора з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, на переконання Суду, не свідчать про істотну диспропорцію між визначеним місцевим судом покаранням та вчиненим протиправним діянням, як і не свідчать про наявність правових підстав для призначення ОСОБА_4 менш суворого виду покарання. За таких обставин у цьому провадженні не вбачається підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість. До того ж Суд зазначає, що касаційна скарга не містить таких обґрунтувань, які можна вважати переконливими для доведення можливості досягнення мети спеціальної превенції (попередження вчинення нових кримінальних правопорушень засудженим) шляхом застосування до засудженого менш суворого покарання. Крім того, як неодноразово зазначав Верховний Суд, застосування положень ст. 69 КК можливе в разі, якщо наявна сукупність принаймні двох обставин, які відповідають двом умовам, визначеним у законі: по-перше, вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК; по-друге, хоча б одна із них істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Водночас суди попередніх інстанцій встановили в цьому провадженні наявність щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, проте ці обставини, а також ті, про які захисник зазначає в касаційній скарзі та які, на його думку, не врахували суди попередніх інстанцій, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і, відповідно, не є достатніми для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини вчинення кримінального правопорушення, відомості про особу засудженого. Також предметом перевірки апеляційного суду були і доводи щодо правильності призначення ОСОБА_4 остаточного покарання. Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з оскаржуваним вироком місцевий суд не призначав ОСОБА_4 покарання ні на підставі ст. 70 КК, ні на підставі ст. 71 КК. Встановивши, що ОСОБА_4 вироком Жидачівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 року засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, від відбування якого його було звільнено на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком 3 роки, суд вказав, що оскаржуваний вирок підлягає самостійному виконанню, що повністю відповідає вимогам закону. З огляду на наведене суд касаційної інстанції вважає безпідставними твердження скаржника про неврахування місцевим судом ухвали Жидачівського районного суду Львівської області від 07 листопада 2024 року, якою ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання, призначеного вироком Жидачівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 року, у зв`язку з усуненням законом караності діяння, за яке він був засуджений, оскільки зазначений вище вирок місцевого суду не вплинув на призначення остаточного покарання. Доводи касатора, що місцевий суд не встановив наявності умислу в діянні його підзахисного на невиконання судового рішення, є безпідставними, оскільки згідно з формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд у вироку встановив умисну форму вини ОСОБА_4 і, відповідно, кваліфікував його діяння, як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили. Не є прийнятними твердження касатора про здійснення на ОСОБА_4 тиску з огляду на те, що вони не містять ані викладу обставин тиску, які б давали підстави розглядати його як насильство, погрози або шантаж, ані достатньої інформації та/або посилання на можливі докази, які можна було б перевірити, а обмежуються лише узагальненим висловлюванням про застосування тиску стосовно ОСОБА_4 . Крім того, не є обґрунтованими твердження скаржника про незабезпечення місцевим судом повного дослідження обставин справи та залишення поза увагою показань дружини засудженого з огляду на таке. Як зазначено у вироку та не спростовується захисником у касаційній скарзі, місцевий суд лише допитав засудженого ОСОБА_4 . Також суд констатував, що його показання відповідають фактичним обставинам справи та, з`ясувавши, що таких обставин учасники судового провадження не оспорюють і вони правильно розуміють зміст цих обставин, за відсутності сумнівів у добровільності їх позиції та, роз`яснивши їм, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку визнав недоцільним дослідження в цій частині інших доказів у справі, що узгоджується з приписами ч. 3 ст. 349 КПК. Не є слушними і аргументи скаржника щодо ігнорування вимоги про залучення захисника, оскільки з огляду на наявні матеріали провадження за скаргою захисника та положення ст. 52 КПК у Суду відсутні підстави вважати, що участь захисника в цьому кримінальному провадженні є обов`язковою. Крім того, Верховний Суд не залишає поза увагою і той факт, що під час здійснення провадження Жидачівським районним судом Львівської області захист ОСОБА_4 здійснював адвокат ОСОБА_6 , що не заперечується захисником ОСОБА_5 у касаційній скарзі. За таких обставин наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_5 . Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає. Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження. На цих підставах Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 08 серпня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3