Ухвала ККС ВС № 443/1303/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2023 року м. Київ справа № 443/1303/22 провадження № 51-6121ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 липня 2023 року стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Жидачівського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року ОСОБА_4 визнано винуватою у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК, та призначено їй покарання: за ч. 1 ст. 161 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; за ч. 2 ст. 436-2 у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 3 ст. 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_4 призначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна та без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні. За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_4 у період часу з 07 по 17 червня 2022 року, перебуваючи у своєму помешканні, за адресою: АДРЕСА_1 , будучи зареєстрованою у соціально-орієнтованій мережі «Однокласники» під публічним, загальнодоступним обліковим записом « ОСОБА_4 », поширила із використанням облікового запису « ОСОБА_4 » соціально-орієнтованої мережі «Однокласники» матеріали, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України. Крім того, ОСОБА_4 у період часу з 09 по 17 червня 2022 року, перебуваючи у своєму помешканні, повторно здійснила поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році (через представлення України як «фашистської» держави). Вона ж, у період часу з 10 по 17 червня 2022 року, перебуваючи у своєму помешканні, повторно здійснила поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році (через заперечення суверенітету України та представлення території України, як частини території російської федерації). Крім того, ОСОБА_4 у період часу з 24 лютого по 17 червня 2022 року, перебуваючи у своєму помешканні, вчиняла умисні дії, спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, а також з 22 лютого по 17 червня 2022 року, неодноразово вчиняла умисні дії, спрямовані на розпалювання національної ворожнечі та ненависті, розповсюджуючи інформацію в соціально - орієнтованій мережі «Однокласники». Вказані дії ОСОБА_4 місцевий суд кваліфікував за ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 161 КК. Вимоги касаційної скарги й доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , не оскаржуючи доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій підзахисної, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, просить переглянути рішення судів обох інстанцій і призначити засудженій ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 75 КК. Захисник уважає, що призначене ОСОБА_4 покарання не відповідає принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації, оскільки, на її думку, ухвалюючи рішення стосовно підзахисної, суди обох інстанцій не врахували те, що засуджена має незадовільний стан здоров`я, вчинила кримінальні правопорушення внаслідок тяжких особистих та сімейних обставин (батьки похилого віку, які перебувають на тимчасово окупованій території, та до яких можливо потрапити лише через українські та російські блокпости; розлади у сім`ї між засудженою та чоловіком; втрата майна внаслідок воєнних дій). Також вважає, що суди не врахували дані про особу засудженої, яка з 1993 по 2016 роки працювала у сфері вугільної промисловості, зареєстрована у шлюбі з уродженцем Львівської області, допомагала біженцям, що свідчить про її міцні соціальні зв`язки. Крім того, стверджує, що підзахисна вчиняла інкриміновані їй дії лише з метою потрапити на тимчасово окуповану територію до батьків похилого віку, пред`явивши на блокпостах на окупованій території, наявні в її телефоні антиукраїнські матеріали. Також, зазначає, що суди обох інстанцій незаконно відкинули аргументи сторони захисту щодо можливості звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання виключно з політичних мотивів та у зв`язку з неправильною оцінкою показань засудженої. Мотиви Суду Перевіривши доводи в касаційній скарзі, дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке. Так, суд касаційної інстанції згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновки суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень за обставин, установлених місцевим судом, а також правильність кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень в цій частині захисник не оскаржує. Що стосується призначеного ОСОБА_4 покарання, яке, на думкуїї захисника, є суворим, то суд касаційної інстанції вважає його законним і обґрунтованим, з огляду на таке. Положеннями статті 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винуватого й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства. Щодо застосування ст. 75 КК, то відповідно до приписів частини 1 цієї статті, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням. Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, положень статті 75 КК. Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_4 призначено з порушенням указаних норм права. Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, два з яких, згідно зі ст. 12 КК є нетяжкими кримінальними правопорушеннями - ч. 1 ст. 161 та ч. 2 ст. 436-2 КК, а одне тяжким - ч. 3 ст. 436-2 КК, дані про особу засудженої, яка на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше не судима. Також місцевий суд зважив на відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність обставин, що його пом`якшують (щире каяття та незадовільний стан здоров`я). При цьому, призначаючи засудженій покарання у виді позбавлення волі, районний суд урахував конкретні обставини цього кримінального провадження та наслідки вчинених кримінальних правопорушень. У вироку наведено переконливі підстави такого рішення, покарання належним чином умотивовано, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої, попередження нових кримінальних правопорушень та відповідає вимогам статей 50, 65 КК. З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції. Водночас у касаційній скарзі захисника немає будь-яких доводів щодо обставин у кримінальному провадженні, які б давали можливість суду не застосовувати до засудженої реальної міри покарання, зокрема, зважаючи на суспільно небезпечні наслідки, вчинених нею діянь. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК. Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив, викладені в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, посилання й доводи захисників щодо можливості призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням приписів ст. 75 КК, які за змістом та суттю є практично аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі, й умотивовано визнав їх необґрунтованими, вказавши також підстави, на яких відмовив у задоволенні вимог сторони захисту. Зокрема, погоджуючись із вироком, апеляційний суд зазначив, що, призначаючи покарання ОСОБА_4 , місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винуватої, ставлення засудженої до скоєних злочинів, визнав обставинами, які пом`якшують покарання - щире каяття та незадовільний стан здоров`я, а також врахував відсутність обставин, які обтяжують покарання. При цьому апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи захисника, що при ухваленні обвинувального вироку суд першої інстанції не врахував стан здоров`я ОСОБА_4 , оскільки ця обставина врахована судом, водночас така не знаходиться в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінальних правопорушень, поведінкою засудженої під час їх вчинення, а також з іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінальних правопорушень та/або небезпечність засудженої. Крім того, апеляційний суд обґрунтовано визнав неспроможними доводи апеляційної скарги захисника щодо наявності у цьому кримінальному провадженні такої пом`якшуючої покарання ОСОБА_4 обставини як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. В обгрунтування своїх висновків апеляційний суд зазначив, що така обставина не знайшла свого підтвердження в судах першої та апеляційної інстанцій, оскільки під час досудового розслідування ОСОБА_4 жодним чином не сприяла розкриттю вчиненого нею кримінального правопорушення. Також, апеляційний суд обґрунтовано зазначив щодо відсутності такої пом`якшуючої покарання обставини як вчинення кримінальних правопорушень внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, оскільки вчинені ОСОБА_4 кримінальні правопорушення не пов`язані з такими обставинами, окрім цього інкриміновані засудженій кримінальні правопорушення мають підвищену суспільну та національну небезпеку, предметом яких є мир, безпека людства та міжнародного правопорядку, характер матеріалів, які поширювалися засудженою, виправдовували збройну агресію рф проти України, розпочатої ще у 2014 році, а також спрямовувалися на розпалювання національної, релігійної ворожнечі та ненависті, що свідчить про негативне ставлення до української влади та народу, підтримання російської агресії проти України. Крім того, є неспроможними посилання захисника на те, що у ОСОБА_4 не було негативного ставлення до України та її народу, оскільки зміст поширеної нею інформації свідчить про зворотнє. Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що встановлених обставин є недостатньо для застосування ст. 75 КК. Колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції та наголошує на неможливості застосування до ОСОБА_4 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки кримінальні правопорушення, які відповідно до розділу ХХ КК належать до злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, вона вчинила в той час, коли у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, з подальшим його продовженням, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність цих правопорушень. Апеляційний розгляд справи проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК. Крім того, доводи касаційної скарги захисника про те, що суди обох інстанцій відкинули аргументи сторони захисту про можливість застосування до ОСОБА_4 приписів ст. 75 КК, виключно з політичних переконань, є неспроможними, оскільки ці доводи не обґрунтовані жодними доказами. Крім того, зі змісту оскаржуваних судових рішень, а також касаційної скарги не вбачається, що ОСОБА_4 активно займалася політичною діяльністю, зокрема пропагувала підтримувати одну з політичних партій чи будь-яким іншим чином здійснювала активну політичну діяльність, через що могла б виникнути обґрунтована підозра у її переслідуванні з політичних мотивів. На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_4 покарання є співмірним її протиправним діянням, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень і не може вважатися явно несправедливим унаслідок суворості. Суди обох інстанцій врахували всі обставини у цьому конкретному кримінальному провадженні при призначенні покарання засудженій ОСОБА_4 . Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що у відкритті провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд п о с т а н о в и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 липня 2023 року стосовно ОСОБА_4 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3