Постанова ККС ВС № 209/366/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2025 року м. Київ справа № 209/366/20 провадження № 51-5302км24 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 листопада 2023 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020041160000001 від 11 січня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Стаханова Луганської області, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн. Звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 190 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Вирішено питання щодо речових доказів. Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,29 грудня 2014 року в денний час доби, ОСОБА_7 , з метою отримання державної адресної допомоги переміщеним особам з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (далі - АТО) для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, прибула до Управління соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району Кам`янської міської ради (далі - Управління соцзахисту населення), розташованого за адресою: пр. Перемоги, 45, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, де на прийомі у спеціаліста управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної ради у м. Дніпродзержинську подала заяву № 626 від 29 грудня 2014 року, в якій зазначила реквізити карткового рахунку для зарахування отриманої допомоги та інформацію про склад своєї родини, а також щодо відсутності в наявності у будь-кого з членів сім`ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах інших, ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення АТО. 05 січня 2015 року рішенням управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Дніпродзержинську ради призначено ОСОБА_7 виплату адресної допомоги з 29 грудня 2014 по 28 червня 2015 року. Надалі, 01 серпня 2017 року, 05 лютого 2018 року, 06 серпня 2018 року та 06 лютого 2019 року ОСОБА_7 , перебуваючи на обліку як отримувач адресної допомоги, усвідомлюючи протиправність своїх дій та маючи умисел на шахрайське заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, знаючи, що їй на праві власності належить 1/4 частини житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що унеможливлює отримання нею допомоги з урахуванням вимог п. 6 Постанови КМУ № 505 від 01 жовтня 2014 року «Про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі, на оплату житлово-комунальних послуг» (далі - постанова КМУ № 505), зверталась до Управління соцзахисту населення, з метою продовження отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, де на прийомі у спеціаліста Управління соцзахисту населення подала заяви, у яких зазначила інформацію щодо відсутності в наявності у неї та будь-кого з членів сім`ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення АТО. Рішеннями Управління соцзахисту населення від 06 вересня 2017 року, 21 лютого 2018 року, 30 серпня 2018 року відповідно було призначено ОСОБА_7 виплату адресної допомоги з 01 серпня 2017 року по 05 лютого 2019 року. 27 лютого 2019 року Управління соцзахисту населення припинило виплату адресної допомоги в зв`язку з виявленням за результатами перевірки відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно факту наявності у ОСОБА_7 з 23 жовтня 2008 року на праві приватної власності 1/4 частини житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Тож ОСОБА_7 умисно не повідомила Управління соцзахисту населення про факт наявності у неї на праві власності 1/4 частини житлового приміщення, тобто про зміну свого майнового стану, у результаті чого в період часу з 01 серпня 2017 по 01 березня 2019 року шляхом обману заволоділа грошовими коштами державного бюджету України на загальну суму 17352,36 грн, розпорядившись ними на власний розсуд. Дніпровський апеляційний суд вироком від 28 серпня 2024 рокуапеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнив, вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 01 листопада 2023 року в частині звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив останній покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у виді штрафу у розмірі 850 грн. На підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнив її від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. У іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без змін. Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подаликасаційні скарги У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вироки місцевого та апеляційного судів, а провадження по справі стосовно ОСОБА_7 закрити. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що: · вина засудженої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення не доведена та ґрунтується на припущеннях. Суди не звернули увагу на те, що дії останньої носили характер помилки, яка була викликана недостатньо ретельним ставленням до заповнення нею документів на отримання допомоги. Наголошує, що уповноважені особи не роз`яснювали засудженій її обов`язок повідомляти про наявність у неї на праві власності частини житла; · суди залишили поза увагою той факт, що ОСОБА_7 кожного разу при оформленні державної допомоги надавала інспекторам оригінал свого паспорту, з якого вбачається, що вона є власником 1/4 частини житлового приміщення. Водночас орган соцзахисту не перевірив обґрунтованість надання ОСОБА_7 грошової допомоги, тож причиною безпідставної виплати засудженій коштів стало неналежне урядування уповноважених осіб. Наголошує, що спори з приводу виплат матеріального забезпечення внутрішньо-переміщеним особам підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства; · свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у судовому засіданні надавали суперечливі показання; · суд апеляційної інстанції не навів переконливих мотивів, з яких визнав апеляційну скаргу сторони захисту необґрунтованою та ухвалив вирок, який не відповідає вимогам ст. 420 КПК України. На адресу Верховного Суду надійшли заперечення від прокурора ОСОБА_10 , а також від представника Департаменту соціальної та ветеранської політики Кам`янської міської ради - ОСОБА_11 , у яких останні просять рішення попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення. Позиції учасників судового провадження Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни. Захисник касаційну скаргу підтримала та просили її задовольнити. Решту учасників справи було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про їхню особисту участь до Суду не надходило. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до приписів ст. 438 КПК Українипідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Згідно зі ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. Водночас доводи касаційної скарги захисника є фактично аналогічними доводам, які сторона захисту наводила в суді апеляційної інстанції та які були ретельно перевірені цим судом. Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, та призначив їй відповідне покарання. Суди обґрунтували свої рішення показаннями безпосередньо допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_11 , зміст показань яких детально викладений у вироку. Так, із показань свідка ОСОБА_13 убачається, що вона працювала головним державним соціальним інспектором. У 2014 року ОСОБА_7 звернулась з проханням надати їй допомогу на життя та зазначила про відсутність у її володінні житлового приміщення, у зв`язку з чим їй була призначена відповідна допомога. Надалі ОСОБА_7 зверталася за продовженням виплат кожні 6 місяців. Також свідок зауважувала, що до її посадових обов`язків входить перевірка, наданих заявником даних, однак квартира заявниці була відсутня в базі, оскільки реєстр нерухомого майна не містить повну інформацію щодо права власності. Інформацію про право власності на 1/4 частину квартири ОСОБА_7 , вона дізналася лише у 2019 році із заяви останньої про надання їй субсидії, коли та принесла відповідні документи. У то й же час свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що вона працює головним спеціалістом відділу прийому громадян Департаменту соцзахисту населення та вперше познайомилася з ОСОБА_7 у 2014 році, коли та прийшла для отримання адресної допомоги. Зазвичай ОСОБА_7 зверталась для продовження допомоги до ОСОБА_9 , втім у період відпустки останньої, свідок замінювала її. Під час прийому вона задавала ОСОБА_7 запитання щодо наявності у неї чи членів її сім`ї житлового приміщення, однак остання зазначила у заяві відповідь на вказане питання «ні». Дійсно, ОСОБА_7 надала паспорт, ІПН, картку переселенця і заяву, проте у паспорті вони перевіряють лише прописку, а його копія робиться лише один раз. Крім того, судами встановлено, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, в тому числі: - даними довідки Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району Кам`янської міської ради від 06 грудня 2019 року № 01/3840 (т. 2 а.с. 6), відповідно до якої ОСОБА_7 з 01 серпня 2017 року по 05 лютого 2019 року отримувала адресну допомогу переміщеним особам на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг в розмірі 17353,36 грн; - даними службової записки начальника відділу формування виплат соціальних допомог ОСОБА_15 на ім`я начальника УПСЗН адміністрації Дніпровського району КМР ОСОБА_16 від 27 травня 2019 року (т. 2 а.с. 23), відповідно до якої було зазначено, що при перевірці було виявлено у ОСОБА_7 нерухоме майно за межами АТО у зв`язку з чим за період з грудня 2014 року по лютий 2019 року виникла переплата у розмірі 43872,36 грн.; - даними заяви ОСОБА_7 від 21 березня 2019 року (т. 2 а.с. 24), у якій вона зазначила, що з переплатою у розмірі 43872,36 грн за період з 29 грудня 2014 року по 05 лютого 2019 року не згодна; - даними акту № 21 від 18 лютого 2019 року (т. 2 а.с. 28), відповідно до якого УПСЗН адміністрації Дніпровського району КМР була проведена перевірка повноти та достовірності інформації, наданої ОСОБА_7 , та було виявлено, що у володінні ОСОБА_7 з 10 січня 2008 року по 14 лютого 2019 року була частина житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , про що заявник не повідомила, у зв`язку з чим нею була безпідставно отримана державна допомога за період з 29 грудня 2014 року по 05 лютого 2019 року; - даними копій витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та свідоцтва про право власності від 23 жовтня 2008 року (т. 2 а.с. 29-30, 191-192), відповідно до яких ОСОБА_7 належала 1/4 частина квартири по АДРЕСА_2 на праві спільної часткової власності; - інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т. 2 а.с. 74-79), згідно з якою ОСОБА_7 та членам її сім`ї: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 з 23 жовтня 2008 року по 14 лютого 2019 року належала на праві спільної часткової власності по 1/4 частині квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; - даними заяви № 61246-2/08 від 09 жовтня 2008 року (т. 2 а.с. 197-198), відповідно до якої ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 просили зареєструвати за ними право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . - даними договору дарування від 14 лютого .2019 року (т. 2 а.с.31), відповідно до якого ОСОБА_19 та ОСОБА_7 , як дарувальники, передали безоплатно у власність ОСОБА_20 та ОСОБА_21 1/2 частину квартири - по 1/4 частині кожному - по АДРЕСА_3 ; - даними заяв ОСОБА_7 на призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (т. 2 а.с. 33, 36, 39, 42, 45, 48, 53, 62, 65), відповідно до яких вона просила призначити їй допомогу на покриття витрат на проживання та оплату житлово-комунальних послуг та у графі щодо наявності майна, належного їй чи членам її сім`ї, зазначала або підкреслювала «ні»; - даними рішень про призначення соціальної допомоги та терміни її надання, відповідно до яких ОСОБА_7 була призначена соціальна допомога переміщеній особі на проживання (т. 2 а.с. 27, 34, 37, 40, 43, 46, 51, 58, 60, 61); - даними виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 (т. 2 а.с. 81-84), відповідно до якої на картковий рахунок ОСОБА_7 надходили кошти у вигляді державної допомоги; - даними довідки про отримання (неотримання) допомоги № 06/12 від 22 січня 2020 року (т. 2 а.с.102), відповідно до якої залишок переплати ОСОБА_7 за період з 01 серпня 2017 року до 05 лютого 2019 року становить 17352,36 грн. Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, умотивовано визнав, що показання свідків та наявні у справі письмові докази, на підставі ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення. У той же час змістом оскаржуваних судових рішень підтверджується, що ОСОБА_7 , будучи допитаною у суді першої інстанції, свою винуватість у вчиненні інкримінованого їй проступку не визнала та, зокрема, зазначила, що кожного разу, коли вона протягом трьох років здавала документи для оформлення державної допомоги, все було вірно і ніхто з уповноважених осіб нічого їй з приводу неповноти наданої нею інформації не казав. Також обвинувачена додала, що вона вважала, що членів сім`ї у неї немає, тому і вказувала, що у останніх немає житла, спитати не було в кого. Стверджувала, що про наявність у неї на праві власності частини житла не знала. Водночас місцевий суд позицію обвинуваченої про невизнання винуватості оцінив критично, зазначивши, що її вина у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні. Зі свого боку суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками місцевого суду, зазначив, що цей суд під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, та дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд,аналіз КПК України дає підстави стверджувати, що цей закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК України). Варто зауважити, що оцінка достовірності цих доказів перебуває у компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду. Як визначено у ст. 190 КК України, шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман як злочинний спосіб може полягати у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (активний обман) та/або приховуванні певних обставин, якщо в особи є обов`язок повідомити про них (пасивний обман). Обман при шахрайстві застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Тому умовою визнання обману ознакою об`єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. З суб`єктивної ж сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Відсутність хоча б одного зі складових елементів шахрайства, у тому числі об`єктивної чи суб`єктивної сторони, означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, можуть перебувати в іншій, ніж кримінальна, юридичній площині й свідчити про наявність цивільного спору. Неповідомлення (незазначення) відомостей про наявність нерухомого майна як спосіб отримання соціальних виплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, котра не повідомляє обов`язкової за законом інформації. Так, сторона захисту у своїй касаційній скарзі фактично зауважує, що дії ОСОБА_7 не були умисними, а носили характер необережної помилки, викликаної недостатньо ретельним ставленням до заповнення нею документів на отримання допомоги, яка не була виявлена державними службовцями. Однак суд апеляційної інстанції з цього приводу обґрунтовано зауважив, що такі доводи спростовуються письмовими доказами, дослідженими місцевим судом, а також показаннями свідка ОСОБА_9 , наданими у судовому засіданні, яка пояснила, що всім особам роз`яснювала вимоги, передбачені Постановою КМУ № 505, тобто ОСОБА_7 достовірно було відомо про обов`язок повідомляти посадових осіб Управління соцзахисту населення про наявність у її власності частини житла. Крім того, варто звернути увагу й на те, що як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_7 неодноразово протягом трьох років повідомляла Управління соцзахисту населення про відсутність у її власності та власності її родичів житла, ставлячи у відповідній графі заяв про призначення їй державної допомоги відмітку «ні», що не може вказувати на необережний характер її дій, а свідчить про наявність умислу на отримання грошових коштів від держави шляхом обману. Отже доводи касаційної скарги у цій частині не є обґрунтованими. У той же час, як уже зазначалося вище, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень. Водночас не є слушними доводи сторони захисту з приводу неналежного урядування органами соціального захисту населення, які не перевірили обґрунтованість надання ОСОБА_7 грошової допомоги та допустили її безпідставну виплату, адже вказана обставина у будь-якому випадку не спростовує висновки судів попередніх інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні шахрайських дій, які полягали в умисному наданні Управлінню соцзахисту населення недостовірні дані, що прямо впливали на призначення їй державної адресної допомоги. До того ж за приписами ч. 1 ст. 337 КПК Українисудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Щодо доводів захисника в частині того, що спори з приводу виплат матеріального забезпечення внутрішньо-переміщеним особам підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства необхідно зазначити, що в межах кримінального провадження розглядається не спір про право щодо стягнення безпідставно набутих коштів, а вирішується питання щодо винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності в міру вини. Так, відповідно до висновків, відображених в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 листопада 2020 року в справі №159/3357/18 за нормативним визначенням шахрайства, якщо особа, звертаючись до органу соціального захисту з метою одержання державної соціальної допомоги, умисно приховала факти, які спричинили наслідки правового характеру й завдали потерпілій стороні матеріальної шкоди, то такі дії є підставою для виникнення як цивільно-правових, так і кримінально-правових відносин. А отже, є підстави для притягнення зазначеної особи до цивільної та кримінальної відповідальності. Факт установлення законодавцем механізму повернення органу соціального захисту надміру виплачених коштів не виключає притягнення особи за вказані умисні дії саме до кримінальної відповідальності. Існуючий механізм повернення безпідставно набутих коштів не стосується ознак складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України (караність якого визначається тільки цим Кодексом), а тому не може ставити під сумнів правомірності притягнення до кримінальної відповідальності за шахрайство, за умови доведеності всіх елементів кримінального правопорушення й винуватості особи. Отже, правильність правової оцінки поведінки ОСОБА_7 , котра отримувала матеріальну допомогу, не маючи за законом для цього права, безпосередньо залежить від належного з`ясування наявності у її діях елементів складу злочину шахрайства, що у цьому кримінальному провадженні судами попередніх інстанцій було зроблено. Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що суди згідно зі ст. 94 КПК Україниповно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Тож Верховний Суд погоджується з наведеними у оскаржуваних рішеннях висновками щодо визнання ОСОБА_7 винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, оскільки такі висновки суди зробили, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення. З огляду на викладене, доводи сторони захисту не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до їхньої незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, і в повній мірі відповідають приписам ст. 370 КПК України, а вирок апеляційного суду - ст. 420 цього Кодексу, тому касаційні доводи в цій частині теж неприйнятні. У той же час, касаційна скарга не містять посилань на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення під час розгляду кримінального провадження. Отже, ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд ухвалив: Вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 листопада 2023 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3