Постанова 4811 № 462/7879/23

Справа №462/7879/23 Головуючий у 1 інстанції:Гедз Б.М. Провадження №22-ц/811/1835/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., секретар: Чиж Л.М., за участі в судовому засіданні представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова в складі судді Гедз Б.М. від 01 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю органу опіки та піклування в особі Відділу Служби у справах дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав, - в с т а н о в и л а : рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділу Служби у справах дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_3 щодо її дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовлено повністю. Вказане рішення оскаржив ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 травня 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що умисел відповідачки недобросовісного відношення до власних дітей є очевидним. Вважає, що неможливо неумисно протягом майже восьми років не змогти вивчити української мови на побутовому рівні для спілкування як з дітьми, які спілкуються між собою українською, так і з вчителями, вихователями, сусідами, тощо. Неможливо неумисно відмовитись від приготування свіжої та якісної їжі для своїх малолітніх дітей, а годувати їх напівфабрикатами. Також, неможливо неумисно забути проконтролювати чи зібрані шкільні сумки дітей відповідно до розкладу занять. Неможливо неумисно систематично забирати дітей з школи останніми, відвідуючи регулярно фітнес клуб чи заняття з плавання та надаючи цим заняттям очевидної переваги перед дітьми. Крім того, неможливо неумисно палицею чи руками бити дитину, щоб вона зробила щось так, як наказали матір. Усі ці, а, також, багато інших речей та вчинків неможливо здійснювати без власної внутрішньої волі та бажання. Ці речі є очевидними, логічними та природніми, тому доказуванню не підлягають. Що стосується любові відповідача до своїх дітей, продовження їхнього спілкування після вилучення дітей до притулку та бажання побачитись з ними слід зауважити, що відповідачка не надала жодних переконливих аргументів та доводів причин відсутності такого побачення з дітьми протягом семи місяців до моменту постановлення рішення у справі. Доцільно зазначити, що любов до дітей не є платонічною, а повинна проявлятися у вчинках. Як зрозуміло з справи, любов до дітей у відповідача триває до зустрічі з її бажанням покинути Україну, дітей та розлучитись з чоловіком, повернутися в Китай та займатись саморозвитком. Як зрозуміло, вказані погляди не є сумісними та виключають один одного. Саме тому, керуючись внутрішнім переконанням та правосвідомістю, суд першої інстанції мав достатньо підстав та доказів для визнання ухилення відповідачем від виконання материнських обов`язків умисним та цілеспрямованим, таким, що засноване на повній байдужості до її дітей. Загалом, суд стверджуючи, що присутність відповідача свідчить про її зацікавлення у результаті справи є припущенням, яке не знаходить жодного підтвердження належними та допустимими доказами. Як звично, присутність сторони справи у судових засіданнях взагалі не може трактуватись на користь чи шкоду цій особі, а також не повинно трактуватись таким чином судом. Натомість, позбавлення відповідачки батьківських прав щодо обох її дітей якнайкраще відповідатиме їхнім інтересам як зараз, так і в майбутньому. Станом на сьогодні, перебуваючи у притулку, діти позбавлені стресу від криків та сварок відповідачки за будь-які невиконані ними її розпорядження. Діти перебувають у безпеці та їм не загрожують побиття (у якості виховання), як практикує відповідачка. У притулку вони убезпечені від згубного впливу фастфуду та іншої швидкої та неякісної їжі. На відміну від відповідачки, вихователі у притулку слідкують за успіхами у навчанні, влаштовують дозвілля. Діти проживають у чистоті та добробуті. Позивач погоджується, що розрив зв`язків дітей з матір`ю може зашкодити дітям. Однак, оцінюючи ймовірність та значущість такої шкоди, слід зважити ймовірну шкоду (стрес) з наявними обставинами життя дітей. В даному випадку доцільно взяти до уваги, що відповідачка не приділяє належним чином уваги дітям, не забезпечує їм дозвілля, контроль у одязі та навчанні, з метою їхнього виховання, б`є їх. Отже, цілком виправдано можна вважати, що діти проживаючи з матір`ю, постійно перебувають у стресі, який зумовлений насильством з метою виховання. Таким чином, на погляд позивача одноразовий стрес від розлуки матері з дітьми, очевидно, принесе значно менше шкоди, ніж постійне проживання дітей з відповідачкою в умовах фізичного насильства. Щодо належності та допустимості висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, позивач бажає пояснити, що висновок був поданий у цивільній справі, яка не була завершена винесенням рішення про задоволення чи про відмову у задоволенні вимог, позов був залишений без розгляду. Крім того, висновок є самостійним документом. Таким чином, висновок зберігає свою чинність щодо цих обставин незалежно від справи, до якої він поданий. З цього приводу у справі знаходиться роз`яснення органу опіки, де вказано, що висновок видається комісією саме щодо необхідності позбавлення батьківських прав особи щодо дітей та немає значення, для якої справи його формально було надіслано. Цей висновок не підлягає скасуванню або зміні з будь-яких підстав за виключенням зміни життєвих обставин особи, якої він стосується. За наявних обставин справи, повторна заява щодо видачі органом опіки Залізничної РА ЛМР висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки була залишена комісією органу опіки без розгляду у зв`язку з наявність дійсного на той час висновку. Позбавлення відповідачки її прав щодо дітей забезпечить дітям цілковиту безпеку, усуне з сфери їхнього виховання фізичне насильство. Тим самим, зникне загроза порушення їхнього психічного та емоційного стану, оскільки насильство породжує постійний страх та відчуття небезпеки. За даних обставин можна дійти висновку що позбавлення батьківських прав матиме наслідок безумовне покращення психічного та емоційного стану та життя дітей. Позбавлення відповідачки її прав щодо дітей забезпечить дітям кращий догляд, контроль за навчанням, підготовку до дорослого життя, одяг, що відповідає сезону та погоді, належний режим дня, якісне харчування, дозвілля, спокій та стабільність. В судове засідання окрім представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, письмових пояснень третіх осіб, апеляційної скарги, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 51 Конституції України, ст.ст. 2, 12, 81, 89, 258, 263-265,281 ЦПК України, ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 7, 150, 155, 164, 166, 170 Сімейного кодексу України, та відмовляючи у задоволенні позову, -виходив з того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин росії та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , грамадянка Китаю, 29.03.2014 року уклали у м. Владивосток шлюб. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого повторно 20.11.2014 Відділом запису актів цивільного стану по Фрунзенському району адміністрації міста Владивостока, та доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_2 , виданим 28.10.2017 Дарницьким районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Згідно долучених до матеріалів справи характеристик № 160 від 28.09.2023 та № 133 від 24.08.2023 встановлено, що ОСОБА_4 , з вересня 2022 року був учнем 4-Б класу ПШ «Світанок» ЛМР, ОСОБА_5 з 1 вересня 2023 року була ученицею 1-Б класу ПШ «Світанок» ЛМР. Свідок ОСОБА_6 , яка була класним керівником сина сторін у справі ОСОБА_4 , в ході допиту у судовому засіданні повідомила, що ОСОБА_4 , поступив на навчання у її 3-ій клас з початку 2022 року та був запущений у навчанні, замкнутий, наляканий, читати вмів, але не вмів писати. Надалі був переведений на інклюзію, мав асистента. Комунікація і співпраця зі всіх питань щодо дитини велася з батьком, з мамою - ні, оскільки остання не розмовляє українською мовою. Тато допомагав дитині з уроками, займався з ним, однак після того, як тата мобілізували, ситуація погіршилася, дитина приходила не підготовлена до уроків, домашніх завдань не виконував, шкільного приладдя не мав, а мама не здійснювала контроль за наявністю у портфелі необхідного приладдя на поточний навчальний день. Одяг дитини не відповідав погоднім умовам, приходив до школи або в тоненькій олімпійці, або кофтині, до школи приходив голодним, постійно хотів їсти. До 10 години в класі його чимось пригощали, а потім у їдальні з`їдав велику кількість сніданку і чекав обіду. Мама інколи могла йому купити готову їжу і принести, хоча за час поки батько не був мобілізований, дитина мала завжди перекуси. Незважаючи на те, що в них школа повного дня, дитина вдома все ж повинна допрацьовувати матеріал, однак ОСОБА_4 цього не робив, час після уроків в основному проводив у бібліотеці. Наскільки їй відомо, вдома мали місце конфлікти з мамою через комп`ютер, яка забороняла користуватись ним та вимикала. Також у дитини виявили на тілі синці, вперше не відреагували, оскільки припустили, що отримав їх внаслідок травм на заняттях карате, однак після спілкування із вчителем карате такий варіант виключили, після чого діти були вилучені. Про обставини вилучення дітей повідомити не може, оскільки не була присутня. Свідок ОСОБА_9 , у судовому засіданні надала суду показання, згідно яких є асистентом вчителя в класі, де навчався ОСОБА_4 , який після того, як пройшов комісію, був визнаний таким, що потребує допомоги асистента у навчанні. Зазначає, що батько хлопчика приділяв дитині хоч трохи необхідної їй уваги та прислухався до асистента, однак мати зовсім не цікавилася сином та намагалася дитину пристосувати до себе, а не навпаки. Кожного ранку між мамою і дитиною виникали конфлікти, під час яких мама била дитину, кричала, принижувала, дитина ставала некерованою, роздратованою. Мама забороняла дитині вживати м`ясо, не готувала і не давала сніданків, а в школі дитині не вистарчало шкільної порції обіду, мали місце випадки, коли мама приносила дитині прострочені зварені пельмені. Вважає, що батьки мали б враховувати психічний стан їхнього сина і відповідно до цього корегувати свою поведінку з ним. Після того, як батька мобілізували, дитина стала замкнутою, переживав жахливий стрес, мати не змогла взяти на себе обов`язків, які мала б виконувати, відсутня необхідна комунікація з мамою, оскільки остання з дитиною розмовляла то англійською, то китайською мовами. Дитина не могла опанувати шкільну програму, його ровесники закінчили 4 клас, а ОСОБА_4 залишився на рівні другого класу. Після закінчення уроків супроводжувала його додому, при цьому двері квартири були відчинені, його ніхто не зустрічав, дитина просто залишала портфель і гуляла на вулиці, бувало до пізнього вечора, ще й супроводжувала молодшу сестру, яку потрібно було забрати з ігрового дитячого майданчика на ринку «Південний». Також свідок ОСОБА_10 , яка є вчителькою початкових класів початкової школи «Світанок», де навчалась ОСОБА_5 у своїх показаннях повідомила суду, що ОСОБА_5 навчалася у цій школі з 01 вересня 2023 року у 1-ому класі. З батьком дівчинки проводилася вся необхідна комунікація, крім того, поки у вересні 2023 року батько перебував у відпустці, займався дитиною, вона була доглянута, мала необхідне шкільне приладдя. Однак, після того як через два тижні відпустки, відправився на Схід, та обов`язки з догляду дитини повністю було покладено на матір, мали місце постійні запізнення дитини на уроки, відсутність необхідного шкільного приладдя у поточний день, хоча загалом таке мала, часто була вдягнена не по сезону і дещо неохайно, однак мати передавала кошти на харчування. Коли у дитини болів живіт та вона писала про це мамі через месенджер Viber, однак повідомлення залишилося без реагування. У навчанні у ОСОБА_5 не було прогресу, оскільки не було контролю та підтримки дитини зі сторони мами. ОСОБА_5 жодних завдань не допрацьовувала в позаурочний час, хоча ніколи не пропускала занять, але інколи навіть в хворобливому стані приходила на заняття. При цьому, приходила голодна, могла забирати круасани чи булочки у інших дітей і залишалася на групі продовженого дня, яка працювала до 18:30 год., мав місце випадок коли мама її забрала зі школи о 19:15 год. По відношенню до себе ОСОБА_5 ніколи не жалілася, однак розповідала за брата, що мама била його вішаком. Мало місце виявлення синців у брата дівчинки, у зв`язку із чим, викликали службу у справах дітей, в результаті чого вилучили обох дітей та листопада 2023 року ОСОБА_5 вже не навчається у цій школі і на даний час перебуває у притулку «Родина». Свідок ОСОБА_13 , яка працює на посаді психолога школи «Світанок» в судовому засіданні пояснила, що знає дітей сторін - ОСОБА_4 , який навчався в 3 класі і ОСОБА_5 , яка навчалася в 1 класі. З ОСОБА_5 спілкувалася щоденно, вона хороша дитина, тиха, скромна, її всі дуже любили, а з ОСОБА_4 - раз в тиждень. ОСОБА_4 вступив у школу в запущеному стані, погано знав українську мову, погано читав, мав низьку самооцінку, діти з нього насміхалися. Після чого були оформлені документи на інклюзію, батько дуже швидко на це відреагував, зібрав пакет документів. На інклюзії, при асистенту, успіхи ОСОБА_4 значно покращилися, він став відкритішим, впевненішим у собі. ОСОБА_4 приходив до школи дуже засмучений та двічі побитий, на що ОСОБА_5 сказала, що мама побила ОСОБА_4 палкою. В ОСОБА_5 жодних синців не виявлено та повідомляла, що її мама не б`є. Дівчинка вчитися не хотіла, хоча розумна, любила вирізати, малювати, не завжди мала шкільне приладдя, а якщо мала, то в неохайному стані. Вважає, що, скоріш за все, це недогляд зі сторони мами. ОСОБА_5 приходила в школу, вдягнута не по сезону, однак, при цьому не хворіла, була загартована. Діти були часто голодні. ОСОБА_4 в їдальні з`їдав по 8 котлет, розказував, що хоче бути як батько, але це свідчить лише про те, що дитина була голодна. Коли тато дітей був у відпустці, ситуація була кращою, діти були охайніші, мали зібрані портфелі. Комунікація була налагоджена з татом, з мамою - ні, оскільки не володіє українською мовою. Дітей мама забирала пізно, ОСОБА_5 - найпізніше. ОСОБА_4 часто проводив час у бібліотеці, перечікуючи час, поки нема нікого вдома. Діти на маму не скаржилися, ОСОБА_5 ніколи не казала, що мама погана. ОСОБА_5 прийняли у перший клас, після співбесід, так як не мала 6 років повних станом на 1 вересня. Однак мама хотіла дитину записати у табір, з`ясовувала, які документи потрібно, щоб віддати в школу у неповних 6 років, що свідчить, що мама старалася якнайшвидше віддати дітей для того, щоб зняти з себе відповідальність за них. ОСОБА_4 мама зі школи не забирала, додому йшов сам. Також мав місце випадок, що діти були пізно на вулиці, ОСОБА_5 в цей час плакала, ОСОБА_4 її тримав за руку і це бачила інша вчителька, діти часто гуляли самі на вулиці, вважає, що мама не відповідально ставилася до виконання своїх обов`язків по відношенню до дітей. Так, згідно відповіді директора ПШ «Світанок» ЛМР № 198 від 24.11.2023 на запит адвоката встановлено, що 14.11.2023 ОСОБА_4 прийшов до школи із синцями на руках та ногах. Медбрат школи ОСОБА_14 оглянув дитину та зафіксував садна у зошиті реєстрації травм та надав належну допомогу та 14.11.2023 листом № 192 звернулись до ВП № 1 ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області та у Службу у справах дітей Залізничного району. Згідно Актів органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 17.11.2023 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з ПШ «Світанок» були доставлені КЦ ЦСП ДС «Рідні». Суд виходив з того, що оцінивши зібрані докази, суд, співставляючи інтереси окремої особи, в право якої здійснюється втручання - відповідача, та враховуючи суспільні інтереси та інтереси дітей, приходить до переконання, що саме не позбавлення батьківських прав відповідачки буде кращим заходом для дітей ніж зворотне, оскільки позбавлення батьківських прав у даному випадку жодним чином у позитивному плані не вплине на обставини щодо виховання і розвитку дітей, не створить додаткових умов щодо їх безпечного виховання, захисту їх здоров`я, та ніяк не сприятиме захисту їх прав загалом. Позивачем на наведено доводів, яким чином саме шляхом позбавлення відповідача її прав щодо дітей покращить життя дітей, зокрема в моральному та емоційному аспектах. Суд наголосив на тому, що позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя, а в даній ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним, оскільки матеріали справи не свідчать про умисне свідоме невиконання чи недобросовісність виконання відповідачкою своїх обов`язків, відсутні будь-які беззаперечні докази її винної поведінки стосовно дітей. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_3 щодо її малолітніх дітей у даному випадку є недоцільним, оскільки є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за досліджених судом обставин, які склались у даному випадку, є невиправданим заходом. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , за участі органу опіки та піклування в особі Відділу Служби у справах дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення батьківських прав, в якому просив: - позбавити ОСОБА_3 , громадянку Китайської народної Республіки, батьківських прав щодо її дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . В обґрунтування позову зазначав, що з 29.03.2014 року перебуває у шлюбі із громадянкою Китайської народної Республіки ОСОБА_3 . Після укладення шлюбу їхня сім`я постійно проживала у м. Владивосток, росія. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згодом сім`я переїхала на постійне місце проживання до України та проживали у м. Києві. ІНФОРМАЦІЯ_6 у подружжя народилась донька ОСОБА_5 . Позивач зазначає, що протягом спільного проживання із відповідачем з`ясувалось, що у них протилежні погляди на принципи сімейного життя та виховання дітей, оскільки відповідач не забезпечує належний догляд та піклування про їхніх дітей, а в силу традицій Китаю, вважає, що домашні обов`язки, а також обов`язок виховання та підготовки дітей до самостійного життя покладено виключно на чоловіка. Такий розподіл обов`язків не становив проблеми та негативних наслідків для дітей до того часу, поки відповідач перебував щодня вдома та міг забезпечити дітей усім необхідним як у сфері побуту, так і для їх духовного та особистісного розвитку, при цьому відповідач дистанціювалась від дітей. Однак, з початком повномасштабної війни в Україні, їхня сім`я була змушена переїхати на проживання до м. Львова в якості внутрішньо переміщених осіб та з 13.02.2023 року позивач мобілізований до лав ЗСУ. В свою чергу, відповідач, зважаючи на нові обставини їхнього життя та відсутність позивача, свою поведінку не змінила, обов`язки по догляду за дітьми та домом на себе не взяла, належним чином покладених на неї материнських обов`язків з виховання та утримання дітей не виконує. За час відсутності позивача відповідач як матір неповнолітніх дітей не слідкує за їхніми успіхами у навчанні, не сприяє їхньому розвитку, відсутня на батьківських зборах у школі, не забезпечує належного лікування та контролю за станом здоров`я дітей та планових медичних оглядів, не забезпечує належного харчування, дозвілля, одягу та самоусунулась від їх виховання та догляду. Крім цього, негативним зі сторони відповідача є те, що остання уникає спілкування з дітьми. Як наслідок, у зв`язку із критичністю ситуації, у травні 2023 року від початкової школи «Світанок», де навчаються діти було скеровано до служби у справах дітей Залізничної РДА ЛМР лист з проханням провести огляд житлово-побутових умов їхнього сина ОСОБА_4 . Відтак, з огляду на неспроможність відповідача забезпечити дітей необхідними матеріальними умовами, а також їх належного виховання у дусі високої моралі, поваги до людей та суспільства, з метою захисту дітей, просив позов задоволити. Відповідно до ст. 164 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. Як вбачається із п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Згідно абзацу 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При вирішенні цього спору колегія суддів виходить з інтересів неповнолітньої дитини, положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка вступила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Сімейного кодексу України, згідно змісту яких дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків. Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН від 20 листопада 1959 року - дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини ( 995_021 ) зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції ( 995_004 ) Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім за інтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію. Згідно з Рекомендацією Rec(2006)19 "Про політику на підтримку позитивного виховання дітей батьками", прийнятою 13 грудня 2006 року, у програмах і заходах з підтримки виховання дітей батьками має враховуватися важливість забезпечення певних стандартів матеріально-побутових умов, достатніх для реалізації завдань позитивного виховання дітей. Урядам належить подбати і про те, щоб діти та батьки мали доступ до належного обсягу різноманітних ресурсів (матеріальних, психологічних, соціальних і культурних). Виходячи з інтересів дитини, необхідно також приділяти першорядну увагу забезпеченню таких прав батьків, як право на відповідну підтримку з боку державних органів у виконанні своїх батьківських обов`язків. Особливу увагу слід приділяти сім`ям, які опинилися в складних соціально-економічних умовах і потребують більш конкретної підтримки. Необхідно також, щоб загальні програми доповнювалися адресними цільовими заходами. Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Відповідно до зазначеної правової норми батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти України" (Заява N 39948/06) від 18 грудня 2008 року встановлено наступне: «Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (995_004) (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87). Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції (995_004) і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII). Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див., наприклад, справу "Скоццарі та Дж`юнта проти Італії" (Scozzari & Giunta v. Italy), [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII). Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу "Хазе проти Німеччини" (Haase v. Germany), N 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (див. справи "Валлова і Валла проти Чеської Республіки" (Wallova and Walla v. the Czech Republic), N 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і "Гавелка та інші проти Чеської Республіки" (Havelka and Others v. the Czech Republic), N 23499/06, п. 57, від 21 червня 2007 року). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу "К.А. проти Фінляндії" (K.A. v. Finland), N 27751/95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу "Мозер проти Австрії" (Moser v. Austria), N 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", пп. 73-76, та у справі Гавелка та інші, п. 61). Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали за інтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (див., mutatis mutandis, ухвали у справах: "Шульц проти Польщі" (Schultz v. Poland), N 50510/99, від 8 січня 2002 року; "Реммо і Узункая проти Німеччини" (Remmo and Uzunkaya v. Germany), N 5496/04, від 20 березня 2007 року; та "Полашек проти Чеської Республіки" (Polasek v. Czech Republic), N 31885/05, від 8 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (див., наприклад, згадані вище рішення у справах Гавелка та інші, п. 62, і Хазе, п. 97). У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів (див. згадані вище рішення у справах К. і Т., п. 166; Кутцнера, п. 67, та Мозера, п. 70) і має оцінюватися в контексті позитивного обов`язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (див., mutatis mutandis, згадані вище рішення у справах Кутцнера, п. 76-77, та "К. і Т. проти Фінляндії" [GC], п. 179)». Позивач звертаючись до суду із позовом, в якому просить позбавити відповідачки батьківських прав щодо їх малолітніх дітей, в обґрунтування заявлених позовних вимог, зазначає, що за період, протягом якого він є мобілізованим, проходить військову службу та не може, як і раніше, самостійно піклуватись про дітей, відповідачка як матір не виконує покладених на неї батьківських обов`язків, не забезпечує дітям належні умови проживання, харчування, не бере участі у їх вихованні, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, допустила вчинення насильства щодо сина, покликається на скарги вчителів. Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, - сторони: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин росії та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , грамадянка Китаю, 29.03.2014 року уклали у м. Владивосток росії шлюб. У шлюбі у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого повторно 20.11.2014 Відділом запису актів цивільного стану по Фрунзенському району адміністрації міста Владивостока та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_2 , виданим 28.10.2017 Дарницьким районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Згідно долучених до матеріалів справи характеристик № 160 від 28.09.2023 року та № 133 від 24.08.2023 року встановлено, що ОСОБА_4 , з вересня 2022 року був учнем 4-Б класу ПШ «Світанок» ЛМР, ОСОБА_5 з 1 вересня 2023 року була ученицею 1-Б класу ПШ «Світанок» ЛМР. Також, згідно відповіді директора ПШ «Світанок» ЛМР № 198 від 24.11.2023 на запит адвоката встановлено, що 14.11.2023 року ОСОБА_4 прийшов до школи із синцями на руках та ногах. Медбрат школи ОСОБА_14 оглянув дитину та зафіксував садна у зошиті реєстрації травм та надав належну допомогу та 14.11.2023 року листом № 192 звернулись до ВП № 1 ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області та у Службу у справах дітей Залізничного району. Згідно Актів органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 17.11.2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з ПШ «Світанок» були доставлені КЦ ЦСП ДС «Рідні». Окрім цього, з пояснень допитаних в суді першої інстанції свідків вбачається, що мали місце випадки, які можуть свідчити про неналежне виконання відповідачкою своїх материнських обов`язків, однак такі пояснення побудовані на наслідках, які були виявлені свідками у поведінці, навчанні, поводженні дітей без детального з`ясування причин певної поведінки, зовнішнього вигляду, тощо дітей, частково суперечать іншим матеріалам справи та виданим установами, у яких свідки працюють документам (довідках, характеристикам, тощо). Окрім національного законодавства, також, і аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20) зазначено, що: позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановивши, що позивач не довів та не надав достатніх доказів в чому полягає захист інтересів неповнолітніх дітей шляхом позбавлення батьківських прав її матері та не надав доказів, які б беззаперечно свідчили про умисне ухилення відповідачки від виконання нею материнських обов`язків щодо неповнолітніх дітей, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, та відповідно правильно відмовив у задоволенні позову. Позбавлення ОСОБА_3 материнських прав, тобто природних прав, наданих матері щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого, за обставин цієї справи, та за відсутністю будь-яких обґрунтованих доводів, яким чином саме позбавлення відповідачки її материнських прав щодо дітей, покращить життя дітей, зокрема і в моральному та емоційному аспектах, - не доведено. Колегія суддів звертає увагу на те, що визнання особою позову про позбавлення її батьківських прав не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, та в цьому випадку порушує права та інтереси малолітніх дітей. Вказаний висновок суду узгоджується з висновком, зробленим КЦС ВС у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 214/5134/22. Належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів вчинення психологічного чи фізичного насильства відповідачки стосовно дітей, зокрема, дитини ОСОБА_4 позивачем не надано та судом відповідно не встановлено. Певні поодинокі випадки: наявності синців у дитини; незабезпечення дітей належним одягом чи харчуванням, тощо можуть свідчити про випадки неналежного виконання своїх материнських обов`язків відповідачкою, однак такі поодинокі випадки аж ніяк не свідчать про свідоме, тривале чи систематичне ухилення нею від виконання своїх материнських обов`язків, а тим більше про необхідність позбавлення її материнських прав щодо дітей. Окрім цього, у матеріалах справи відсутні дані про те, які заходи вживали батько, освітні, виховні установи та орган опіки та піклування виявивши такі випадки неналежного догляду за дітьми для того, щоб з`ясувати причини цих випадків; убезпечити дітей від таких випадків у майбутньому; можливо вплинути на поведінку дітей чи змінити ставлення відповідачки до дітей з метою більш належного контролю за дітьми, виконання нею своїх материнських обов`язків із опіки, піклування над дітьми та їх виховання належним чином. Крім цього, зважаючи на зміст ст. 8 Конвенції про права людини та основоположних свобод, позбавлення батьківських прав слід вважати втручанням у права гарантовані ст. 8 Конвенції особи, відносно якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав та таке втручання серед іншого повинно переслідувати мету насамперед захисту інтересів дитини, стосовно якої вирішується питання про позбавлення батьківських прав відповідачки. Як вбачається із позовної заяви, матеріалів справи та апеляційної скарги жодних обґрунтованих доводів з приводу того як позбавлення батьківських прав сприятиме захисту прав та інтересів дітей та яких саме позивачем не наведено. Твердження в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково обмежився констатуванням обставин про начебто відсутність підстав для позбавлення батьківських прав відповідачки, оскільки таку помилковість позивач не довів, як не довів у судовому засіданні належними, допустимими й достовірними, яких би було достатньо, доказами для встановлення обставин навмисного ухилення матір`ю дітей від виконання нею своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками та її винної поведінки в цьому, слід вважати безпідставними. Так, посилання на припущення про те, що при позбавленні батьківських прав відповідачки припиняться певні поодинокі випадки неналежного догляду за дітьми, про які йшлося, у співставленні з тим, що діти можуть втратити найближчий кровний зв`язок з матір`ю, який триває у них більше 10 та більше 7 років відповідно та є для будь-якої особи найтіснішим життєвим зв`язком на рівні зв`язку з батьком, - слід вважати помилковими, голослівними та такими, що у даному випадку можуть, при побудові на таких рішення суду, призвести навпаки до заподіяння шкоди інтересам дітей, негативно вплинути на їх забезпечення, виховання та розвиток. Враховуючи вказане підстав вважати обґрунтованими доводи позову, про необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав на відповідачку, як на особу, яка, на думку позивача, не виконує батьківських обов`язків та ухиляється від їх виконання, - немає. Однак, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що висновок Залізничної районної адміністрації, як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав №260001-вих-122382 від 04.10.2023 року не може бути взятий до уваги судом в ході розгляду вказаної справи, як належний та допустимий доказ, оскільки такий стосується обставин, що були предметом судового розгляду в межах іншої цивільної справи № 462/5418/22. Колегія судді звертає увагу на те, що вказаний висновок є чинним, ніким не оскарженим та не скасованим, самостійним документом, виданим уповноваженим органом щодо конкретних обставин життя сім?ї ОСОБА_15 та ОСОБА_3 . Таким чином, висновок зберігає свою чинність щодо цих обставин незалежно від справи до якої він поданий. Однак, покликання позивача на висновок органу опіки і піклування, як на беззаперечний доказ ухилення матері від виконання батьківських обов`язків, колегія суддів вважає безпідставним. Сам висновок слід вважати, зважаючи на наведені обставини та досліджені докази, недостатньо мотивованим, таким, що побудований на вибіркових, недостатніх доказах, суперечить іншим обставинам справи, є передчасним та таким, що не відповідає інтересам дітей. Тому, колегія суддів вважає, що такий доказ суперечить іншим доказам та не відповідає обставинам справи. Зважаючи на наведене колегія суддів вважає, що оцінка такого доказу судом першої інстанції на правильність прийнятого рішення про відмову у задоволенні позову вцілому не вплинула. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам, які мають значення для справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 28 березня 2025 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Н.П. Крайник М.М. Шандра