Постанова 4824 № 755/16951/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/16772/2021 справа №755/16951/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Чепур Н.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Гаврилової О.В. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,- встановив: В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, у якій просить видати обмежувальний припис та заборонити ОСОБА_2 : - наближатися на відстань менше 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та її малолітніх синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 на строк 6 місяців; - особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та її малолітніх синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якщо вони перебувають у місці, невідомому йому, на строк 6 місяців. Заяву обґрунтовує тим, що з липня 2007 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 09 листопада 2018 року. Мають спільних дітей - синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Діти проживають з нею у власній квартирі. З батька дітей стягуються аліменти. Зазначає, що діти достатньо дорослі та усвідомлено не мають бажання спілкуватися з батьком, з її боку перешкод не чинилось, проте ОСОБА_2 в судовому порядку намагається вирішити питання про проживання дітей з ним. Вказує, що поведінка ОСОБА_2 негативно впливає на її здоров`я та психологічний стан дітей. Посилається на ту обставину, що ОСОБА_2 , маючи можливість зв`язатися з нею у телефонному режимі, може прийти у вихідний день зранку, коли діти відпочивають, та вимагати з ними побачення. З огляду на викладене, вказує, що вірогідність продовження та подальшого вчинення психологічного насильства щодо неї та малолітніх дітей, а також настання тяжких наслідків для їх здоров`я, є високою. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з таких висновків: заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї особисто та/або малолітніх дітей внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із не застосуванням щодо останнього обмежувального припису; ОСОБА_1 в якості заявника зазначає лише себе та не зазначає про її звернення з даною заявою в інтересах малолітніх синів, як законного представника; у заяві не наведено конкретних дій, які розцінюються заявником, як психологічне насильство щодо неї та дітей; обрані заходи обмежувального припису призведуть до порушення визначених СК України прав ОСОБА_2 на виховання дітей та спілкування з дітьми; факти звернення заявника до служби у справах дітей, загальноосвітньої школи та органів поліції та отримані відповіді на звернення, проведення службою у справах дітей роз`яснювальної роботи з ОСОБА_2 через вказані звернення, суд уважав таким, що лише свідчить про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою з приводу участі батька у спілкуванні з дітьми, проте не підтверджує факту вчинення домашнього насильства. Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, вимоги задовольнити. Зазначає, що відсутність постанови суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви. Вказує, що суд визнав необґрунтованими вимоги заяви, які можуть обмежити батька у праві спілкування з дітьми, але в той же час відмовив у задоволенні клопотання про заслуховування думки дітей з приводу їх ставлення до батька. Вказує, що суд неповно оцінив потенційні ризики щодо продовження чи повторного вчинення домашнього насильства. Просить дослідити результати психологічного дослідження від 03 листопада 2021 року №42/1185, підготовлені Дніпровським районним в місті Києві центром соціальних служб. ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу. Посилається на те, що перебував із заявницею у зареєстрованому шлюбі. Заявниця неодноразово виїжджала за кордон, зокрема, з 18 травня по 24 червня 2018 року, з 07 липня по 17 липня 2018 року, з 16 серпня 2018 року на постійне проживання. При цьому діти весь час залишались на його утриманні. ОСОБА_2 в серпні 2018 року забезпечив дітей проживанням в іншій квартирі, перевів до іншої школи, при цьому заявниця заперечень не виказувала. 25 грудня 2018 року заявниця повернулася в Україну, забрала дітей до себе, а 15 січня 2019 року повернула батькові, 06 лютого 2019 року знову виїхала за межі України. В квітні 2019 року ОСОБА_2 познайомив дітей із жінкою, з якою мав намір створити сім`ю. З дітьми вони знайшли спільну мову. Далі всі разом переїхали проживати в іншу квартиру до моменту повернення ОСОБА_1 30 червня 2019 року. Зазначає, що за весь час знаходження заявниці за межами України, дітьми вона не цікавилася, участі у витратах не приймала. Після повернення заявниця висунула вимоги про надання дозволу на виїзд дітей за кордон та зміну громадянства, на що ОСОБА_2 згоди не дав. Після цього заявниця перевела дітей до попередньої школи, вчинила сварку з мотивів проживання дітей з чужою жінкою, не повернула дітей ОСОБА_2 , не надає змоги бачитися з ним, налаштовує проти батька. ОСОБА_2 ініційовано судові позови про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та про визначення місця проживання дітей. Позов щодо спілкування з дітьми ініційовано також і батьками ОСОБА_2 . Позов задоволено, проте заявниця не виконує судового рішення. Органом опіки прийнято розпорядження щодо спілкування батька з дітьми. Відповідно до висновків психолога Дніпровського районного в м.Києві Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді №42/62 від 24 січня 2020 року діти мають почуття любові до батька. Вказує, що, не маючи змоги бачитися з дітьми, він та його батьки звертались до соціальних служб з метою здійснення перевірки психологічного стану дітей, проте заявниця не надала дозволу на це. Уважає, що поданням заяви про видачу обмежувального припису, заявниця намагається за допомогою судового рішення обмежити його у спілкуванні з дітьми. Зазначає, що заява не містить доказів на підтвердження викладених у ній обставин. В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримали. ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 заперечували проти доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 20 липня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2018 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судовим наказом Дніпровського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей. ОСОБА_1 та малолітні діти зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 18 березня 2020 року №103/2171/41/3 (протокол засідання комісії №5 від 11 березня 2020 року) визначено участь батька ОСОБА_2 у вихованні малолітніх дітей у формі спілкування що суботи з 10 години до 20 години, влітку з 01 липня по 15 липня для відпочинку з дітьми. В провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №755/20838/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м.Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м.Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей. Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року частково задоволено позов ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (дід та баба з боку батька дітей) до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з онуками та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з онуками. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - Закон). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Відповідно до частини 3 статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу. Встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надав суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 фізичного, психологічного або економічного насильства відносно заявника, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви. Доводами апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовуються. Звертаючись із заявою про видачу обмежувального припису, заявник необхідність такого мотивує лише єдиним фактом спроби батька дітей у ранковий час вихідного дня побачитися з дітьми та реалізацію ним своїх прав на звернення до суду задля вирішення спору, що стосується прав батька. Проте в таких діях судом не убачається діянь насильства. Не наводиться і в апеляційній скарзі фактів насильства, як по відношенню до заявника, так і по відношенню до дітей. Виклад заявником позиції дітей про їх небажання бачитися з батьком не обґрунтована з посиланням на конкретні причини цьому, що є необхідним для того, зокрема, щоб суд міг визначився у доцільності заслуховувати думку дітей. Тобто, не зазначивши у заяві конкретні факти насильства, заявник свідомо унеможливила визначення меж розгляду заяви, обставин, які підлягають з`ясуванню, кола і джерел доказів. За встановлених судом обставин убачається, що між сторонами наявний конфлікт щодо вирішення питання про участь у вихованні дітей та їх проживанні з одним із батьків, що не може розцінюватись як насильство в сім`ї. Доводи скаржника про помилковість висновку суду про відсутність доказів щодо вчинення насильства та ризиків, що можуть настати у майбутньому, відхиляються апеляційним судом,оскільки не установлено факту вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, а заявником не доведено існування загрози вчинення таких протиправних дій у майбутньому. Разом з тим апеляційний суд погоджується з доводами скарги в частині помилковості висновків суду першої інстанції, що необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є наявність інформації про доведення у встановлений законодавством спосіб протиправних дій у вчиненні адміністративного правопорушення. Такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки завданням КУпАП є забезпечення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Тобто, положення зазначеного Кодексу покликані убезпечити громадян від вчинення правопорушень (превентивна мета) під загрозою настання адміністративної відповідальності, а якщо такі допущено, то вирішити питання про притягнення до відповідальності (каральна мета). Такі правовідносини мають публічну сферу управління. Завданням Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" є практична реалізація захисту інтересів потерпілих осіб від домашнього насильства. Такі правовідносини мають приватну сферу управління і встановлення фактів домашнього насильства може бути установлено на підставі доказів, що виникли поза межами провадження у справах про адміністративні правопорушення або з допомогою таких. Втім, такі помилкові висновки не вплинули на загальну оцінку конкретних обставин справи та не призвели до не правильного її вирішення. З огляду на наведене вище, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності доказів на підтвердження факту вчинення домашнього насильства, а також не доведення існування обґрунтованого побоювання вчинення такого насильства заінтересованою особою у майбутньому, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають. Порушень норм матеріального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 16 грудня 2021 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді А.М. Андрієнко В.В. Соколова