Постанова Волинський апеляційний суд № 156/569/24

Справа № 156/569/24 Головуючий у 1 інстанції: Павлусь О. С. Провадження № 22-ц/802/300/25 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 березня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я., секретаря Черняк О. В., з участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника третьої особи ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 18 грудня 2024 року, В С Т А Н О В И В: В травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що з 12.07.2016 по 16.11.2022 з відповідачкою ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народилася дочка ОСОБА_5 . Починаючи з 2020 року з відповідачем почали проживати окремо, при цьому донька залишилася проживати разом із ним. Відповідачка перестала приймати будь-яку участь у вихованні та утриманні дочки, перестала цікавитись її життям. Тобто з 2020 року він самостійно займається вихованням, утриманням дочки, займається її навчальним процесом, лікуванням в разі необхідності, забезпечує одягом та усім необхідним, сприяє всебічному розвитку дитини відповідно її віку. Зазначене свідчить, що відповідач давно ухилилась від виконання своїх батьківських обов`язків, а перебування її у статусі юридичного материнства суперечить інтересам дитини та чинить перешкоди у реалізації прав та гарантій дитини. Відповідач є працездатною, здоровою та молодою жінкою, тому спроможна приймати участь в утриманні дитини шляхом сплати аліментів. Просить ухвалити рішення про позбавлення відповідача ОСОБА_4 батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути на утримання дочки аліменти в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 18 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення аліментів на її утримання відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій вказують, що оскаржуване рішення необґрунтоване, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального права; висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому вказане рішення підлягає скасуванню в повному обсязі. Просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 , апеляційну скаргу підтримали, представник третьої особи ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав. Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що суд ставить під сумнів, що даний позов поданий у найкращих інтересах дитини, а наведені у позові обставини відповідають критеріям достовірності. Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на такі обставини. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 липня 2016 року, який розірваний рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 16 листопада 2022 року в справі № 163/1357/22 за позовом ОСОБА_1 .. У період шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_1 . Відповідно до довідок Бортнівської початкової школи Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області від 18.04.2024 та від 08.05.2024 малолітня ОСОБА_5 навчається у цій початковій школі (на дату видачі довідок - у 2 класі), її вихованням займається батько ОСОБА_1 , а мати ОСОБА_4 участі у вихованні дитини не приймає, школу не відвідує, не цікавиться успішністю дитини, її поведінкою. У характеристиці Бортнівської початкової школи зазначено, що ОСОБА_5 повністю забезпечена шкільним приладдям, необхідними речами для навчального процесу. Рідні приділяють належну увагу вихованню дитини. 23 квітня 2024 року за зверненням позивача ОСОБА_1 комісією служби у справах дітей Поворської сільської ради було проведено обстеження умов проживання малолітньої ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 , за результатами якої складено відповідний акт. У акті зазначено, що ОСОБА_5 проживає у сім`ї в складі шести чоловік, серед яких батько ОСОБА_1 ; для ОСОБА_5 відведено окрему кімнату, яка обставлена меблями і усім необхідним для навчання та виховання; ОСОБА_7 самостійно виховує дочку, колишня дружина участі у вихованні дочки не приймає. Рішенням виконавчого комітету Поромівської сільської ради від 31 липня 2024 року № 71 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_4 стосовно її дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В судовому засіданні представник органу опіки та піклування ОСОБА_3 зазначений висновок підтримав, пояснивши, що відповідачка ОСОБА_4 свідомо нехтує своїми материнськими обов`язками, веде асоціальний спосіб життя. На прохання позивача ОСОБА_1 уже під час перебування справи на перегляді в апеляційному суді було обстежено побутові умови за місцем реєстрації відповідачки, які є незадовільними, при цьому відповідачка, яка неодноразово змінювала місце проживання, була присутня під час обстеження, їй було повідомлено про розгляд даної справи апеляційним судом, та роз`яснено наслідки позбавлення її батьківських прав, на що вона прореагувала байдуже. Акт обстеження від 12.03.2025 року сторона позивача просила долучити до матеріалів справи. Колегія суддів вважає, що, враховуючи особливість розглядуваної справи, яка стосується насамперед інтересів дитини, даний акт слід долучити до матеріалів справи та дослідити апеляційним судом На підставі досліджених доказів та встановлених обставин справи апеляційний суд дійшов висновку, що у матеріалах справи містяться належні, допустимі та достатні докази, які в своїй сукупності підтверджують, що мати порушує право дитини на виховання в сім`ї, яка є першоосновою розвитку особистості, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про духовний та фізичний розвиток дитини, матеріально не утримує дочку, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Вся поведінка відповідачки свідчить про її неспроможність та небажання виконувати свої материнські обов`язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, фактично її небажання брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою, у суду були всі підстави для позбавлення відповідача батьківських прав. Слід також звернути увагу на те, що відповідачка навіть не скористалася своїм правом на подання відзиву на позов, тобто фактично не заперечила проти нього. Її неявка в судові засідання як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в суд апеляційної інстанції, також свідчить про її байдуже ставлення до своїх обов`язків як матері та наслідків позбавлення батьківських прав. У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №203/3505/19 зроблено висновок про те, що позбавлення батьківських прав відповідає інтересам малолітньої дитини, оскільки відповідачі ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків, тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини. З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки матері, апеляційний суд зауважує, що наявні ознаки винної поведінки відповідача, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав. На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно дочки ОСОБА_5 . Необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Відповідно до частини другої статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо її утримання. Згідно з частиною третьою статті 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду. Згідно зі статтями 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Суд встановив, що дитина проживає в сім`ї батька ОСОБА_1 і перебуває на його утриманні, відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки відповідач є особою працездатного віку, на її утриманні інших осіб не має, докази щодо незадовільного стану здоров`я відповідача відсутні, враховуючи законодавчо покладений на неї обов`язок забезпечення утримання та виховання власної дитини, із відповідача підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частки від її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 травня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Установлений розмір аліментів буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Колегія суддів наголошує, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, та саме на батьків покладено відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України та забезпечення гармонійного розвитку дитини. Апеляційний суд зазначає, що наданих позивачем доказів достатньо для того аби дійти обґрунтованого висновку про те, що відповідач, будучи матір`ю неповнолітньої дитини, свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо неї, що полягає у свідомому самоусуненні від виховання доньки, піклування про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення належних умов для розвитку її природних здібностей та готування її до самостійного життя та праці. Зазначенні чинники мають систематичний та постійний характер. Враховуючи свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, позбавлення її батьківських прав є єдиним можливим засобом забезпечення дитині гармонійного виховання, як того вимагає ст. 150 СК України, та пропорційним втручанню в право дитини на сімейне оточення рівню загрози права дитини на піклування, захист, здоров`я та освіту. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням вищевказаного, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1221, 20 грн. Враховуючи, що при подачі апеляційної скарги позивачем не було сплачено судовий збір, на що помилково не звернув увагу суд апеляційної інстанції, відповідно судовий збір слід стягнути з відповідачки в дохід держави. Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем просив відшкодувати йому витрати на професійну правничу допомогу на суму 24 000грн. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Факт понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем підтверджуються доказами, а саме: договором про надання професійної правничої допомоги від 24 квітня 2024 року, ордером адвоката, розрахунком витрат із зазначенням виконаних робіт, квитанцією № 39 від 13 травня 2024 року на суму 24 000 гривень. Разом з тим, враховуючи складність справи, час, затрачений представником позивача в судовому засіданні, колегія суддів вважає, що розмір гонорару, визначений відповідачем та адвокатом, є неспівмірним з обсягом виконаних робіт та є дещо завищеним Враховуючи вищевикладене, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, колегія суддів, з урахуванням критеріїв співмірності необхідних і достатніх витрат, дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з відшкодуванням витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 гривень. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 18 грудня 2024 року в даній справі скасувати. Позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 уродженки с. Чмикос Любомльського району Волинської області батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частки від її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13 травня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1221 (одну тисячу двісті двадцять одну) гривню 20 копійок сплаченого судового збору і 10 000 (десять тисяч) гривень витрат на правову правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 1831 (одну тисячу вісімсот тридцять одну) гривню 80 копійок судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 березня 2025 року. Головуючий Судді :