Ухвала КАС ВС № 460/2874/24

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 24 березня 2025 року м. Київ справа №460/2874/24 адміністративне провадження № К/990/9087/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Чиркіна С.М., суддів: Шарапи В.М., Берназюка Я.О., перевіривши касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02.07.2024, додаткове рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі № 460/2874/24 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі -позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці (далі - відповідач, скаржник), в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 14.03.2024 № ЗХ/РВ/2515/275/НП-ФС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в розмірі 21300,00 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.07.2024, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2025, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 14.03.2024 № ЗХ/РВ/2515/275/НП-ФС. Додатковим рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.07.2024, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2025, заяву представника фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн. У задоволенні заяви в іншій частині відмовлено. 03.03.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, в якій скаржник просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02.07.2024, додаткове рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16.07.2024, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі № 460/2874/24, прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю; звільнити Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на підпункти «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики), а також на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.10.2016 у справі № 810/7161/14, від 24.01.2019 у справі № 592/5576/17, від 27.02.2018 у справі № 808/6079/14, від 23.04.2020 у справі № 804/1671/17, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку). Перевіривши касаційну скаргу та документи, додані до неї, суд дійшов такого висновку. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, Кодексом адміністративного судочинства України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252). У таких випадках суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу. Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 6 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У цій справі оскаржується рішення територіального органу Державної служби з питань праці про накладення штрафу. Рівненський окружний адміністративний суд в ухвалі від 04.04.2024 про відкриття провадження вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Оцінивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Зокрема, для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на значну кількість спорів. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання і такі обставини необхідності формування висновку щодо застосування норми права належно обґрунтовані у касаційній скарзі з викладенням підходу до застосування певної норми права, яка не застосовувалася раніше Верховним Судом у подібних правовідносинах. Проте наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов. Зазначені скаржником в касаційній скарзі обставини є загальними та притаманні кожній аналогічній справі. Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Суд вважає, що скаржник не довів наявність підстав, вказаних у підпункті «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у цій справі. Також як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд не приймає посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.10.2016 у справі № 810/7161/14 та від 23.04.2020 у справі № 804/1671/17 (предмети спорів стосувались визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення), від 24.01.2019 у справі № 592/5576/17 (предмет спору стосувався скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП), від 27.02.2018 у справі № 808/6079/14 (предмет спору стосувався визнання протиправними дії Державної податкової інспекції стосовно проведення коригувань показників податкової звітності), оскільки такі висновки сформовані за інших обставин у справі, відповідно правовідносини в зазначених справах та справі, що розглядається, не є подібними. Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Отже, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведена скаржником постанова та оскаржувані у даній справі судові рішення прийняті з урахуванням різних фактичних обставин у справі, у різні періоди часу та за різного правового регулювання, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також Верховний Суд у постанові від 23.02.2024 у справа № 620/18849/21 сформував правову позицію, яка полягає у такому: за відсутності доказів належного повідомлення суб`єкта відвідування про витребування відповідних документів, неможливо кваліфікувати дії позивача як створення перешкод у процесі інспекційного відвідування. Водночас невиконання вимоги в зазначеній в ній строк не може бути підставою для притягнення до відповідальності, оскільки позивач не отримав вимогу про надання документів. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 22.10.2020 у справі № 804/4215/17, від 01.12.2020 у справі № 520/8842/18, від 13.04.2022 у справі № 580/682/20, від 28.07.2023 у справі № 520/13603/19. Суд апеляційної інстанції переглянув рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 у цій справі відповідно до наведеної правової позиції Верховного Суду. Скаржник не обґрунтовує підстави для відступу від висновків Верховного Суду та Суд не вбачає за необхідне відступати від такого висновку. Інших обґрунтувань щодо наявності підстав касаційного оскарження у справах, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 328 КАС України скаржник не зазначив. Отже, за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, та скаржником не доведені визначені законом виключні обставини, які можуть слугувати підставою для відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02.07.2024, додаткове рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі № 460/2874/24 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя - доповідач: С.М. Чиркін Судді: В.М. Шарапа Я.О. Берназюк