Постанова Київський апеляційний суд № 363/714/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження 22-ц/824/3176/2025 Справа № 363/714/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 19 березня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 вересня 2024 року, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 жовтня 2024 року, ухвалені в складі судді Баличевої М.Б. у м. Вишгород у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Вишгородська державна нотаріальна контора, Вишгородська міська рада Київської області про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, просила скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:269:6002 пл. 0,0378 га. для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 , номер запису відомостей про речове право: 18206382 від 16 грудня 2016 року, покласти на відповідача судові витрати в розмірі 63816,80 грн. Позов мотивувала тим, що 11 лютого 2004 року на підставі заяви її чоловіка ОСОБА_5 державним нотаріусом до майна його померлого батька ОСОБА_5 , 1930 року народження, заведено спадкову справу №

125. Так, її чоловік ОСОБА_5 та ОСОБА_7 є дітьми померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 06 грудня 2005 року ними було прийнято спадщину за законом і оформлено свідоцтва про право на спадщину після смерті їх батька, відповідно до яких житловий будинок з надвірними спорудами та земельна ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 належить їм по частині кожному. Згідно з матеріалами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , складеними ФОП ОСОБА_8 , фотознімками вказаного будинку та зведеним планом земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 рахується земельна ділянка загальною площею 0,1438 га. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 (1962 року народження), після смерті якого спадщину прийняла його дружина ОСОБА_2 (позивач), шляхом постійного проживання в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, про що 13 серпня 2021 року подала відповідну заяву до Вишгородської районної державної нотаріальної контори. 13 серпня 2021 року на підставі заяви ОСОБА_2 та її доньки ОСОБА_4 державним нотаріусом до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 заведено спадкову справу № 250/2021. Разом із тим, 31 січня 2022 року постановою державного нотаріуса позивачу та її дітям ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , оскільки згідно довідки КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» № 1762 від 28 грудня 2021 року житловий будинок, зазначений за планом літерою «А», знесено (знищено), а право власності за спадкодавцем на житловий будинок під літерою «Є», не зареєстровано. Крім того, також відсутні відомості про реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки в Книгах записів реєстрації державних актів. Відтак, без надання всіх без винятку документів стосовно зазначеного майна, нотаріус не має права видавати свідоцтво про право на спадщину. В подальшому було встановлено, що рішенням Вишгородської міської ради Київської області № 17/67 від 17 жовтня 2016 року затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність ОСОБА_1 земельну ділянку пл. 0,1 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3221810100:01:269:6003, а також земельну ділянку пл. 0,0378 га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3221810100:01:269:6002. Після смерті чоловіка ОСОБА_5 позивач ОСОБА_2 прийняла спадщину та замінила особу померлого чоловіка у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. При прийнятті рішення Вишгородською міською радою про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не було враховано те, що вона не є одним спадкоємцем, а є ще й інші спадкоємці, ОСОБА_2 і її діти. Відповідач ОСОБА_1 , одноособово приватизувавши земельну ділянку пл. 0,0378 га. для ведення особистого селянського господарства, порушила права ОСОБА_2 як спадкоємця ОСОБА_5 на користування, володіння земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства. Вказувала, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області в справі № 363/932/22 від 29 листопада 2023 року, яке набрало законної сили, вже скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:269:6003 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 вересня 2024 року позов задоволено, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:269:6002 пл. 0,0378 га. для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_1 , номер запису відомостей про речове право: 18206382 від 16 грудня 2016 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір 1816,80 грн. Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 жовтня 2024 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на незалежну оцінку земельної ділянки в розмірі 2000 грн. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 8000 грн., всього 10000 грн., в решті заяви відмовлено. Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові, покласти на позивача судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що наведені в позові твердження про те, що ОСОБА_2 успадкувала житлового будинку та земельної ділянки, не відповідають дійсності, оскільки як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину, виданого 06 грудня 2005 року на ім`я ОСОБА_5 , спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається тільки із житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 . Отже, земельна ділянка, розташована за вказаною адресою, не перейшла в спадщину ОСОБА_5 , оскільки його батько за життя не набув ні права власності, ні права користування земельною ділянкою. Судом першої інстанції було встановлено, що спадкодавець за життя не набув право власності як на земельну ділянку, розташовану в домоволодінні, так і на земельні ділянки поза його межами. Проте судом на підставі неналежних доказів, а саме зведеного плану земельної ділянки ОСОБА_1 , який не являється правовстановлюючим документом, було зроблено помилковий висновок, що земельна ділянка пл. 0,0378 га. з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 . Заначала, що до передачі земельної ділянки ОСОБА_1 її розпорядником була Вишгородська міська рада, і жодних доказів, які б спростовували наведене, позивачем надано не було. Звертала увагу, що земельна ділянка пл. 0,0378 га. з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства передана ОСОБА_1 в порядку приватизації, на ній не розташовані будівлі чи інші споруди, які входять чи могли входити до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 . Вказувала, що в судовому порядку право власності на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати спадкоємцем документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини. У разі набуття частки в справі спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок, крім багатоквартирного, іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності, на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки в справі спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі. Вказувала, що успадкований ОСОБА_1 та ОСОБА_5 житловий будинок розташований на земельній ділянці пл. 0,1 га з цільовим призначенням для ведення будівництва, тому позивач у разі отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка матиме право на приватизацію земельної ділянки, на якій розташована успадкована нею частина будинку, та яка необхідна для його обслуговування. Отже, передачею у власність ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки права позивача як спадкоємця після смерті чоловіка не порушуються. 31 січня 2022 року постановою державного нотаріуса позивачу та її дітям відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку, оскільки згідно довідки КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» житловий будинок за літерою «А» знищено, а житловий будинок за літерою «Є» не зареєстровано. Крім того, відсутні відомості про реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки в Книгах записів реєстрації державних актів. Відмовою нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій спростовуються доводи позивача, що вона має право на успадкування після смерті чоловіка не тільки земельної ділянки, на якій розташована частина будинку, що належав померлому чоловіку, а й на земельну ділянку, що приватизувала ОСОБА_1 . Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 10 червня 2022 року в справі № 750/519/21, пояснювала, що за життя спадкодавець ОСОБА_5 не вчинив дій, направлених на приватизацію земельної ділянки, тому висновок суду, що ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті чоловіка має право на земельну ділянку, що була приватизована ОСОБА_1 , є помилковим і таким, що не ґрунтується на матеріалах справи. Крім того, позивач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 , не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 жовтня 2024 року в частині відмови у стягненні витрат за надання правничої допомоги в сумі 52000 грн. та ухвалити нове рішення, яким заяву про розподіл судових витрат за надання правничої допомоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивувала тим, що в додатковому рішенні зазначено, що позивач та її представник в судове засідання не з`явилися та подали заяву про розгляд справи без їх участі, що не відповідає дійсності, оскільки в дійсності вони з`явилися в судове засідання, а заяву такого змісту подали за вказівкою секретаря судового засідання. Наголошувала, що відповідно до п. 4.1 договору про надання правничої допомоги від 29 січня 2024 року вартість зазначених у ній послуг становить 60000 грн. за ведення справи або до винесення рішення по справі, є фіксованою і не залежить від об`єму роботи, кількості аркушів, годин роботи адвоката. У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року в справі № 640/18402/19 визначено, що адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, такий розмір не потребує доказуванню, що підтверджується детальним описом робіт. Посилалася на постанову Верховного Суду від 19 липня 2021 року в справі № 910/16803/19, згідно якої втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю. Згідно постанови Верховного Суду від 10 серпня 2022 року в справі № 711/1783/20, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Більше того, суд першої інстанції задовольнив стягнути витрати на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, чомусь із позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 . Вказувала, що судом в додатковому рішенні зроблено висновки, що робота адвоката в даній справі коштує лише 8000 грн., не навів доказів та обґрунтувань такої суми. Якщо брати ринкові ціни по м. Києву та Київській області, то вартість участі адвоката в одному судовому засіданні становить 4000 грн., деякі адвокатські об`єднання встановлюють почасову оплату у 100 доларів США. Звертала увагу, що в даній справі судом було призначено 5 судових засідань, робоче місце адвоката знаходиться у м. Києві, а судові засідання проводяться у м. Вишгороді, відстань до суду в обидві сторони складає 56 км. Посилалася на правові висновки Верховного Суду у справі № 910/7586/19, згідно яких участь в судовому засіданні є не формальною присутністю на ньому, а є підготовкою адвоката до цього засідання, витраченим часом на дорогу та в зворотному напрямку, його очікуванням та безпосередньою участю в судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката, при цьому паралельно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Наводила судову практику ЄСПЛ у рішенні «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України», де зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Вказувала, що суд зважав на фінансовий стан обох сторін, не зазначивши, які самі докази були оцінені та досліджені. В клопотанні про зменшення судових витрат відповідач посилалася, що отримує мінімальну пенсію, однак доказів на підтвердження цього надано не було. Наголошувала, що за розрахунками суду вартість послуг адвоката за участь в одному судовому засіданні складала 1800 грн., що майже втричі дешевше від ринкових цін на послуги адвоката. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що вартість складання позовної заяви адвокатом 15000 грн. є завищеною, однак такі твердження не відповідають дійсності та не підтверджуються жодним та належним доказом, а саме відповідно до моніторингу в мережі Інтернет, вартість ринкових послуг адвоката по складанню та написанню позовної заяви у цивільному процесі становить від 15000 грн. Зазначала, що в даній справі є сім учасників, а тому зважаючи на складність справи, підготовку процесуальних документів, особисту присутність адвоката в судових засіданнях, витрачений адвокатом час, витрати є співрозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг відповідно до акту виконаних робіт від 25 вересня 2024 року. Додатково звертала увагу, що справи із земельних відносин є резонансними за останній час, оскільки висновки, викладені у прийнятих за результатами розгляду рішеннях, є важливими не тільки в контексті земельних спорів, а й у судових спорах щодо нерухомості загалом. Від позивача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилалася на те, що ОСОБА_1 пропущено строк на апеляційне оскарження рішення, і посилання в її апеляційній скарзі на те, що ні вона, ні її представник не отримували повний текст судового рішення, є введенням апеляційного суду в оману. Щодо прийняття позивачем спадщини за законом, посилалася на ст. 1261, 1262 ЦК України, якою визначено черговість спадкування, викладала обставини щодо прийняття ОСОБА_5 та ОСОБА_1 спадщини по частині будинку по АДРЕСА_1 . Щодо доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції на підставі неналежних доказів, а саме зведеного плану земельної ділянки ОСОБА_1 , який не є правовстановлюючим документом, було зроблено помилковий висновок про те, що земельна ділянка пл. 0,0378 га. з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 . Вважала, що такі доводи не відповідають дійсності та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, оскільки рішенням Вишгородської міської ради Київської області № 17/67 від 17 жовтня 2016 року затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 . Тобто при прийнятті рішення міською радою про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не було враховано, що вона не є єдиним спадкоємцем, внаслідок чого ОСОБА_1 одноособово приватизувала земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. При цьому документація із землеустрою по цій земельній ділянці відсутня. Щодо заведення спадкової справи № 250/2021 до майна померлого ОСОБА_5 , повідомляла, що без надання всіх без винятку документів стосовно житлового будинку та земельної ділянки на ім`я спадкодавця нотаріус не має права видавати свідоцтво про право на спадщину. Щодо інформації архівного відділу, вказувала, що з листа архівного відділу Вишгородської районної військової адміністрації від 03 листопада 2023 року встановлено, що по господарські книги Вишгородської міської ради за 2003-2016 роки по АДРЕСА_1 не надходили. Зазначала, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області у справі № 363/932/22 від 29 листопада 2023 року скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на іншу земельну ділянку пл. 0,1000 га. з кадастровим номером 3221810100:01:269:6003 в АДРЕСА_1 , яке набрало законної сили 09 січня 2024 року. 20 та 22 січня 2025 року до Київського апеляційного суду представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Тільним А.О. подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, в яких він просив призначити судову почеркознавчу експертизу, яку доручити експертам КНДІСЕ, на вирішення якої поставити питання: чи виконаний підпис в оригіналі апеляційної скарги ОСОБА_1 особисто чи іншою особою з наслідуванням її підпису та почерку, чи виконаний підпис в оригіналі клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження від 05 листопада 2024 року ОСОБА_1 особисто чи іншою особою з наслідуванням її підпису та почерку, чи виконаний підпис та рукописний текст в оригіналі судової повістки № 363/714/24/252600/2024, отриманий 17 січня 2025 року, ОСОБА_1 особисто чи іншою особою з наслідуванням її підпису та почерку. Вказував, що апеляційна скарга та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 не підписувались та містить можливі ознаки підробки підписів. В судовому засіданні 19 березня 2025 року апеляційний суд відхилив подане клопотання як необґрунтоване, виходячи з наступного. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Отже, судова експертиза повинна призначатися лише для встановлення даних, які входять в предмет доказування у справі. Разом із тим, клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи представником позивача заявлене з припущень, що підписи ОСОБА_1 в матеріалах справи, на його думку, відрізняються один від одного, що може свідчити про те, що апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підписувала не ОСОБА_1 , а інша особа. Таким чином, заявлення клопотання про призначення експертизи заявлялось стороною позивача не з метою з`ясування обставин, які відносяться до предмету позову, а для вирішення інших процесуальних питань, що не передбачено ЦПК України. Крім того, представником ОСОБА_1 - адвокатом Дахно І.М. в судовому засіданні підтверджено, що апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підписано саме ОСОБА_1 . Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідають. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 (а. с. 22 т. 1), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 100 т. 1). Відповідач ОСОБА_1 є сестрою ОСОБА_5 . Треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 є дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а. с. 28 - 36 т. 1). Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 05 лютого 2024 року, ОСОБА_5 , був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 01 червня 1983 року по ІНФОРМАЦІЯ_2, вибув по смерті (а. с. 18 т. 1). Позивач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 01 лютого 1986 року (а. с. 20 т. 1). Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05 січня 2006 року, ОСОБА_5 був власником частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1-8986 від 06 грудня 2005 року, виданого Вишгородською державною нотаріальною конторою (а. с. 98 т. 1). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-8986 від 06 грудня 2005 року, виданого ОСОБА_5 після смерті його батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що належав померлому ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Вишгородською селищною радою 28 вересня 1964 року за № 19 та зареєстрованого у Вишгородському БТІ в реєстровій книзі № 3, номер запису № 303, та зареєстрованого в електронному реєстрі прав за реєстраційним № 10158145. Свідоцтво про право на спадщину за законом на частину житлового будинку видане ОСОБА_1 (а. с. 101 т. 1). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-8983 від 06 грудня 2005 року, виданого ОСОБА_1 після смерті її батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що належав померлому ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Вишгородською селищною радою 28 вересня 1964 року за № 19 та зареєстрованого у Вишгородському БТІ в реєстровій книзі № 3, номер запису № 303, та зареєстрованого в електронному реєстрі прав за реєстраційним № 10158145. Свідоцтво про право на спадщину за законом на частину житлового будинку видане ОСОБА_5 (а. с. 102 т. 1). Постановою державного нотаріуса Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області від 31 січня 2022 року відмовлено позивачу ОСОБА_2 , третім особам ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_10 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку по спадщині ОСОБА_5 , посилаючись на те, що без надання всіх без винятку документів стосовно зазначеного майна нотаріус не має право видавати свідоцтво про право на спадщину (а. с. 96 - 97 т. 1). У постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій зазначено, що спадкоємці надали оригінали документів, а саме свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_11 , державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області 06 грудня 2005 року, зареєстроване в реєстрі за № 1-8986 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий управлінням житлово-комунального господарства «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» 05 січня 2006 року, номер витягу 9505229, де власником житлового будинку АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 . Проте, КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» 28 грудня 2021 року за № 1762 надало довідку на нерухоме майно, в котрій вказано, що зазначений за планом літерою «А» житловий будинок знесено (знищено), а на житловий будинок, що зазначений за планом літерою «Є», не зареєстровано право власності на ім`я спадкодавця. Також нотаріусом було направлено запит до ГУ ДГК у Київській області про наявність зареєстрованих земельних ділянок на ім`я спадкодавця та 18 серпня 2021 року за вих. № 8/10/86-21 отримано відповідь, що записи про реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки в Книгах записів реєстрації державних актів відсутні. 14 вересня 2023 року депутатом Вишгородської міської ради складено акт обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_2 , підписаний двома свідками, згідно якого ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_1 в недобудованому будинку, який перебудовує після пожежі в 2006 році. Будинок перебудовував чоловік ОСОБА_5 , який помер в 2010 році, що підтверджують сусіди (а. с. 110 т. 1). Рішенням Вишгородської міської ради Київської області від 17 жовтня 2016 року № 17/67 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність відповідачу ОСОБА_1 земельну ділянку пл. 0,1000 га. для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3221810100:01:269:6003). Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку пл. 0,0378 га. для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3221810100:01:269:6002) (а. с. 47 т. 1). На а. с. 46 т. 1 знаходиться копія зведеного кадастрового плану, складеного інженером-землевпорядником ОСОБА_8 , на якому позначено земельну ділянку загальною площею 0,1428 га., яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Згідно витягу з ДЗК про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:269:6002 за адресою АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства пл. 0,0378 га. перебуває у власності ОСОБА_1 , право власності зареєстроване 26 серпня 2016 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, складеного ФОП ОСОБА_8 (а. с. 41 - 42 т. 1). Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 02 лютого 2024 року на адвокатський запит, за інформацією відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки відсутня документація із землеустрою по земельній ділянці з кадастровим номером 3221810100:01:269:6002 (а. с. 37 т. 1). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 травня 2023 року, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:269:6003 зареєстроване за ОСОБА_1 16 грудня 2016 року на підставі витягу з ДЗК, серія та номер НВ-3207140412016, видавник: Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області, рішення органу місцевого самоврядування, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, серія та номер 17/67, виданий 17 жовтня 2016 року, видавник Вишгородська міська рада. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:269:6002 зареєстроване за ОСОБА_1 16 грудня 2016 року на підставі витягу з ДЗК, серія та номер НВ-3207140412016, видавник: Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області, рішення органу місцевого самоврядування, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, серія та номер 17/67, виданий 17 жовтня 2016 року, видавник Вишгородська міська рада (а. с. 50 - 51 т. 1). На а. с. 111 - 118 т. 1 знаходиться копія рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 року в справі № 363/932/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи державний нотаріус Вишгородської державної нотаріальної контори Київської області, Вишгородська районна державна адміністрація Київської області про скасування права власності, скасування свідоцтва про право власності, яким позов задоволено частково, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:269:6003 пл. 0,1 га. за адресою АДРЕСА_1 , номер запису відомостей про речове право 18207225 від 16 грудня 2016 року. В задоволенні решти вимог відмовлено. На копії рішення наявна відмітка про набрання ним законної сили 09 січня 2024 року. Вказаним рішенням у справі № 363/932/22 встановлено, що під незавершеним будівництвом будинку по АДРЕСА_1 , який в експлуатацію не прийнято, у фактичному користуванні сторін перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:269:6003 пл. 0,1 га., в одній частині житлового будинку проживає ОСОБА_1 , а в іншій - сім`я покійного ОСОБА_5 (а. с. 113 т. 1). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З урахуванням цих приписів правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Зазначені норми права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21). Задовольняючи позов ОСОБА_2 та скасовуючи державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:269:6002 пл. 0,0378 га. для ведення особистого селянського господарства, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зведеного плану земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , складеного ФОП ОСОБА_8 , в АДРЕСА_1 , обліковується земельна ділянка загальною площею 0,1438 га, яка складається з двох земельних ділянок, а саме: земельна ділянка 0,1000 га, з кадастровим номером 3221810100:01:269:6003, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельна ділянка 0,0378 з кадастровим номером 3221810100:01:269:6002, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 одноособово приватизувала земельну ділянку площею 0,0378 га, для ведення особистого селянського господарства, чим порушила право позивача ОСОБА_2 на користування частиною зазначеної земельної ділянки та право на її приватизацію, відтак, судом встановлено порушене право позивача, яке підлягає захистові шляхом скасування державної реєстрації права власності за відповідачем. Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, враховуючи наступне. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначала, що спадкове майно, яке успадкував її чоловік ОСОБА_5 після смерті свого батька, та яке успадкувала вона, складається з частини житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 6 т. 1). Судом першої інстанції не надано жодної оцінки тому, що повідомлені ОСОБА_2 у позовній заяві обставини не відповідають дійсності, оскільки згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 06 грудня 2005 року на ім`я померлого чоловіка позивача ОСОБА_5 , спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається тільки з житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відтак, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на майно, в тому числі земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку. Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції при з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, не враховано, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221810100:01:269:6002 для ведення особистого селянського господарства не перейшла в спадщину спадкодавцю ОСОБА_5 , оскільки його батько за життя не набув права власності земельною ділянкою, і доказами, наявними в матеріалах справи, іншого не доводиться. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що оскільки за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування, і що до передачі вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 її розпорядником була Вишгородська міська рада Київської області. Разом з тим, у статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на час набуття прав власності спадкодавцем ОСОБА_5 на будинок) передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Згідно частини четвертої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час набуття прав власності чоловіком позивача ОСОБА_5 на будинок АДРЕСА_1 ) при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. У постанові Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 442/5033/16-ц (провадження № 61-40637св18), роз`яснено, що «зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. При цьому під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України судам слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступлення від наведених висновків та погодилася із застосуванням судами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України». Разом із тим, задовольняючи позов, судом першої інстанції не враховано цільове призначення спірної земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, і що жодних доказів розташування на ній будівель чи інших споруд, які входили до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 , а також доказів виділення земельної ділянки в установленому законом порядку для обслуговування будинку позивачем суду першої інстанції надано не було. Житловий будинок, незавершений будівництвом та не прийнятий в експлуатацію, в якому проживали ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_1 , розташований не на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 3221810100:01:269:6002 для ведення особистого селянського господарства, а на земельній ділянці пл. 0,1 га. з кадастровим номером 3221810100:01:269:6003 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що встановлено наявним в матеріалах справи рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 року в справі № 363/932/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи державний нотаріус Вишгородської державної нотаріальної контори Київської області, Вишгородська районна державна адміністрація Київської області про скасування права власності, яке набрало законної сили (а. с. 113 т. 1). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта». Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому, як вбачається із постанови державного нотаріуса про відмову в вчиненні нотаріальної дії від 31 січня 2022 року, зазначений за планом літерою «А» житловий будинок АДРЕСА_1 , знесено (знищено), а на житловий будинок, що зазначений за планом літерою «Є», не зареєстровано право власності на ім`я спадкодавця. Також нотаріусом було направлено запит до ГУ ДГК у Київській області про наявність зареєстрованих земельних ділянок на ім`я спадкодавця та 18 серпня 2021 року за вих. № 8/10/86-21 отримано відповідь, що записи про реєстрацію державних актів на право власності на земельні ділянки в Книгах записів реєстрації державних актів відсутні. Наведене дає підстави для висновку, що позивач ОСОБА_2 , у разі набуття права власності за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 на вказаний будинок матиме право на приватизацію земельної ділянки, на якій розташована успадкована нею частина будинку, яка необхідна для його обслуговування. При цьому відмовою нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії спростовуються доводи позивача, що вона має право на спадкування після смерті ОСОБА_5 не тільки земельної ділянки, на якій розташована частина будинку, якою користувався її померлий чоловік, а й на земельну ділянку, яка була передана у власність ОСОБА_1 . Доказів, що за спадковим будинком в установленому законом порядку була закріплена земельна ділянка для обслуговування будинку пл. 0,1438 га., позивачем надано не було. Судом першої інстанції також не було враховано правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року в справі № 750/519/21, де вказано. що «Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України. ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. Зазначений висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18)». 21 жовтня 2021 року Верховний Суд в межах справи № 137/731/17, провадження №61-10528св21 досліджував питання щодо права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, яким дійшов висновку, якщо на день смерті спадкодавця була розпочата процедура оформлення земельної ділянки, яка увійшла до складу спадщини, то спадкоємець має право на дооформлення цієї частини спадкового майна. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що доказами, наявними в матеріалах справи, не підтверджується, що спадкодавець ОСОБА_5 за життя вчинив дії, направлені на приватизацію спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Відтак, висновки суду першої інстанції, що відповідач, одноособово приватизувавши земельну ділянку площею 0,0378 га, для ведення особистого селянського господарства, чим порушила право позивача ОСОБА_2 на користування частиною зазначеної земельної ділянки та право на її приватизацію, є передчасними та помилковими. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню. Вирішуючи позов ОСОБА_2 по суті, апеляційний суд виходить із того, що оскільки спірна земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства пл. 0,0378 га. з кадастровим номером 3221810100:01:269:6002 не входила до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 , матеріали справи не містять доказів, що вказана земельна ділянка виділялася в установленому законом порядку для обслуговування будинку за адресою АДРЕСА_1 , позивачем не доведено, що на цій земельній ділянці розташоване нерухоме майно, належне спадкодавцю ОСОБА_5 , а також що спадкодавець ОСОБА_5 за життя ініціював процедуру приватизації вказаної земельної ділянки, то позивачем ОСОБА_2 не доведено, що державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку порушує її майнові права та/або законні інтереси, що є самостійною підставою для відмови в позові. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування, із прийняттям нової постанови про відмову в позові. Крім того, додатковим рішенням суду першої інстанції від 03 жовтня 2024 року вирішено питання про судові витрати та стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 витрати на незалежну оцінку земельної ділянки в розмірі 2000 грн. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 8000 грн., всього 10000 грн., в решті заяви відмовлено. Апеляційний суд зауважує, що додаткове рішення суду першої інстанції, яким вирішується питання про судові витрати, є похідним від результатів рішення суду першої інстанції, яким вирішено спір по суті, оскільки відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у справі, що переглядається, рішення суду першої інстанції за наслідками апеляційного перегляду скасоване і в позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, в тому числі витрати на правову допомогу та експертну оцінку земельної ділянки, не підлягали стягненню з відповідача, а мали бути покладені на позивача. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_2 на додаткове рішення суду першої інстанції підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 жовтня 2024 року - скасуванню. За подання апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 2725,20 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат, та оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, стягує з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн., який підлягав сплаті відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в розмірі 150 % ставки від розміру судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви з позовною вимогою немайнового характеру до суду першої інстанції. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 вересня 2024 року задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 жовтня 2024 року задовольнити частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 вересня 2024 року та додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 03 жовтня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову. Відмовити ОСОБА_2 в позові до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Вишгородська державна нотаріальна контора, Вишгородська міська рада Київської області про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 1816,80 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 21 березня 2025 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.