Постанова 4824 № 757/28069/22-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 березня 2025 року м. Київ Справа №757/28069/22-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/3645/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Невідомої Т.О., Поліщук Н.В. за участю секретаря Цюрпіти Д.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Головко Ю.Г. 24 вересня 2024 року в м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В У жовтні 2022 року позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якій просив стягнути кошти у сумі 10000,00 грн в якості компенсації моральної шкоди, завданої бездіяльністю. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що моральну шкоду, яку він просить стягнути з відповідача, заподіяно йому внаслідок не розгляду його скарг на бездіяльність Одеської обласної прокуратури. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди - залишено без задоволення. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів тому, що діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, а тому в задоволенні позову слід відмовити. Не погодився із вказаним рішенням суду позивач, ним подана апеляційна скарга, в якій він вказує на незаконність необґрунтованість рішення суду, у зв`язку з неповним дослідженням обставин справи, та їх неправильною оцінкою. Вказує, що суд першої інстанції лишив поза увагою доводи позивача щодо завданої шкоди, а саме те, що впродовж 2023-2024 років він чотири рази звертався до відповідача із заявами, щодо зловживання своїм службовим становищем певними посадовими особами, внаслідок яких відбулось заволодіння державного майна, що завдало державі значних збитків. Також вказує, що цими особами було завдано шкоди і власникам 1100 капітальних гаражів, так як внаслідок вказаних дій було унеможливлено користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані. Генеральна прокуратура не відреагувала на його скарги. Крім того, звертає увагу, що судом першої інстанції не було вирішено ряд клопотань, зокрема: про витребування доказів, про зобов`язання відповідача надати відповіді на запитання, розгляд справи в судовому засіданні та клопотання про збільшення позовних вимог. На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з відповідача 730000 грн в якості компенсації шкоди, завданої бездіяльністю прокуратури. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів того, що діями відповідача йому була завдана моральна шкода, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Щодо заяви про збільшення позовних вимог вказують, що вказана заява була подана з пропуском процесуального строку, тому не підлягала розгляду, а отже розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі не вважають порушенням вимог процесуального закону. На підставі викладеного сторона відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні представник Офісу Генерального прокурора Одуденко В.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, тому їх неявка, згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. В судовому засіданні розглянуті клопотання позивача заявлені при зверненні з апеляційною скаргою. Клопотання позивача про витребування у відповідача доказів орендної плати ПП «Південьпарксервіс» за використання земельної ділянки, кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435 площею 12 га впродовж останніх 5 років залишено без задоволення з огляду на те, що предметом даного розгляду не є питання щодо оренди земельної ділянки, предмет даного судового розгляду становить наявність/відсутність заподіяння позивачу моральної шкоди діями відповідача. Клопотання про постановлення окремої ухвали щодо порушення Одеською обласною прокуратурою приписів ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та п.3 ч.1 ст. 131 Конституції України, залишено без задоволення, так як виходячи з положень ст. 262 ЦПК України окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Тобто вказані питання можуть бути вирішенні виключно за результатами розгляду справи. До того ж вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого. В доводах апеляційної скарги позивач вказує на порушення норм процесуального права розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, так як з урахуванням поданих змін позовних вимог і розміру заявленої суми моральної шкоди, справа не підлягала розгляду в такому порядку. Відповідно до п.6 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. У зв`язку з наведеним, першим питанням, яке підлягає вирішенню апеляційним судом є питання додержання вимог процесуального закону щодо розгляду справи в порядку письмового провадження без виклику сторін у справі. З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом у жовтні 2022 року позивач просив стягнути з відповідача в якості компенсації моральної шкоди, завданої його бездіяльністю кошти у сумі 10000 (десять тисяч) гривень /а.с.1-2/. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди було передано на розгляд до Березівського районного суду Одеської області /а.с.21-22/. Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2022 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції /а.с.40-41/. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами /а.с.50-51/. 06 березня 2024 року позивачем була подана заява про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін /а.с.66/. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін залишено без задоволення. Ухвала суду мотивована тим, що згідно з ч. 6 ст. 279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Тому зважаючи на предмет позову у даній справі, характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд не вбачав підстав для задоволення клопотання позивача /а.с.69-70/. 30 травня 2024 року позивачем через систему «Електронний суд» була подана заява про збільшення позовних вимог, в якій він зазначив, що просить стягнути з Офісу Генерального прокурора 730000 (сімсот тридцять тисяч) гривень, в якості компенсації шкоди, завданої бездіяльністю /а.с.100/. В матеріалах справи наявний і протокол судового засідання від 24 вересня 2024 року, згідно з яким сторони в судове засідання не з`явились, розгляд справи здійснено за відсутності сторін /а.с.110/. Дані про призначення справи в судове засідання на 24 травня 2024 року о 09.00 годин та повідомлення учасників справи про це в матеріалах справи відсутні. 24 вересня 2024 року судом першої інстанції ухвалено рішення, з описової частини якого вбачається, що судом розглянуті позовні вимоги про компенсацію моральної шкоди в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень. Щодо участі сторін у справі в судовому засіданні не зазначено /а.с.111/. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В силу п. 1 та п.4 ч.4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ та справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. В п.1 ч. 6 цієї статті (в редакції станом на час відкриття і призначення справи до розгляду) було визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (ч.9 ст.19 ЦПК України). Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Частиною 2 ст. 274 ЦПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. У п.5 ч. 4 ст. 274 ЦПК України вказано, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. В порядку визначеному ч.ч.1.2 ст. 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 274 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Відповідно до ч.ч.5,6 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. В порядку визначеному п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Положеннями ч.3 ст. 279 ЦПК України визначено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. В силу ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року був визначений у розмірі 2684 грн. А отже станом на час відкриття провадження у справі і призначення справи до судового розгляду заявлена позивачем ціна позову у 10000 (десять тисяч) гривень не перевищувала ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268400 грн). Також слід погодитись з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача розглянути справу за правилами загального позовного провадження станом на час постановлення ухвали судом першої інстанції - 07 березня 2024 року. Разом з тим 30 травня 2024 року позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, в якій він визначив ціну позову у 730000 (сімсот тридцять тисяч) гривень. В матеріалах справи відсутні дані про вчинення судом першої інстанції будь-яких дій щодо розгляду цієї заяви. З огляду на відсутність в матеріалах справи процесуального документу про залишення заяви позивача про збільшення позовних вимог без розгляду, наявність цієї заяви в матеріалах справи та відсутність розгляду цих вимог в ухваленому судом першої інстанції рішенні, слід дійти висновку що судом допущено порушення норм процесуального законодавства. Вказане має наслідком, що заява про збільшення позовних вимог подана позивачем, долучена до матеріалів справи, не залишена без розгляду, а отже є фактично прийнятою судом першої інстанції. Але виходячи із змісту вказаної заяви розмір позовних вимог перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому вказана справа не підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Апеляційний суд не приймає до уваги наявний в матеріалах справи протокол судового засідання від 24 травня 2024 року, оскільки дані про призначення справи до розгляду в судовому засіданні 24 травня 2024 року о 9.00 годин та повідомлення учасників справи про це в матеріалах справи відсутні. Враховуючи наведе апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції розглянув справ в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі, чи допустив порушення вимог процесуального закону, які є обов`язковою підставою для скасування ухваленого судом першої інстанції рішення та поставлення апеляційним судом нового судового рішення. По суті спірних правовідносин судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини. При зверненні до суд з позовом у жовтні 2022 року позивач вказував на те, що з 2020 року він неодноразово звертався до відповідача зі скаргами на бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо захисту інтересів держави, на котрі отримав «відписки», а питання до цього часу не вирішено по суті, що завдало йому моральної шкоди. В заяві про збільшення позовних вимог позивачем не було наведено іншого обґрунтування заявлених позовних вимог, лише визначений розмір моральної шкоди у 730000 (сімсот тридцять тисяч) гривень. До позовної заяви позивачем були долучені копії: - листа Офісу Генерального прокурора від 09 листопада 2020 року адресованого позивачу, як керівнику ГО «Товариство «ВОСТОК», в якому вказано, що звернення про порушення інтересів держави унаслідок використання без правовстановлюючих документів земельної ділянки, відповідно до ст.ст. 7,17 Закону України «Про прокуратуру» направлено для вирішення виконувачу обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури, який повідомить про прийняте рішення /а.с.5/; - листа Офісу Генерального прокурора від 24 січня 2021 року адресованого позивачу, в якому вказано, що електронне звернення про порушення інтересів держави у зв`язку з використанням ПП «ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» земельної ділянки, відповідно до ст.ст. 7,17 Закону України «Про прокуратуру» направлено для вирішення виконувачу обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури, який повідомить про прийняте рішення /а.с.5 на звороті/; - листа Офісу Генерального прокурора від 30 серпня 2022 року адресованого позивачу, в якому вказано, що направлення за належністю звернення позивача до Одеської обласної прокуратури, який повідомить про прийняте рішення /а.с.6/; - трьох листів Одеської обласної прокуратури /7-8/; - розпорядження Одеської обласної адміністрації № 290/А-2016 від 16 травня 2016 року /а.с.9/; - договору про надання місця під установку гаража і надання послуг на території ПП «ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» автостоянки «Южна-1» укладеного між ПП «ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» та ОСОБА_2 12 березня 2015 року /а.с.10/; - інформації з Державного реєстру речових правна нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435/а.с.11,15-16/; - договору оренди земельної ділянки, укладеного між Одеською обласною державною адміністрацією та ПП «ПІВДЕНЬПАРКСЕРВІС» 26 жовтня 2020 року щодо земельної ділянки кадастровий номер: 5122785800:01:001:0435 /а.с.12-14/. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 звертався до суду з вимогами до держави Україна в особі Одеської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Одеській області, Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади (справа № 522/7604/23). В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на те, що бездіяльність прокуратури призвела до порушення його прав та інтересів, чим йому завдано моральної шкоди. За результатами розгляду справи трьох інстанцій позовні вимоги залишені без задоволення. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2024 року вказав на те, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, встановлення факту протиправності дій, факту наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) Одеської обласної прокуратури та ГУНП в Одеській області, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. В порядку визначеному ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Положеннями ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України також незалежно від вини цієї особи. За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі №612/3521/16-ц). За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21). У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21). Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями ч.4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За загальним правилом, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Із визначених позивачем підстав позову не вбачається, що ним оскаржуються дії відповідача, ним вказується на відсутність результативних дій але не вказується на порушення відповідачем норм чинного законодавства, також позивачем не висунута вимога про визнання бездіяльності неправомірною. А отже посилання позивача на бездіяльність відповідача розцінюється судом як підстава позову у матеріально-правовій вимозі про відшкодування моральної шкоди, що підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними дією чи бездіяльністю фізичної чи юридичної особи виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. У вказаній категорії справ позивач має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача і заподіяною шкодою, розмір завданої шкоди. Матеріали справи не містять даних про те що дії відповідача є неправомірним, такими що суперечать вимогам чинного законодавства, завдали шкоди державі, іншим особам і, зокрема, позивачу. Саме по собі посилання позивача на відсутність результативних дій не свідчить про те, що дії відповідача порушили права позивача. Позивачем ні у позовній заяві, ні в доводах апеляційної скарги не вказано у чому полягає заподіяна йому моральна шкода, і чи мали місце якісь негативні наслідки для нього, враховуючи що він посилається на заподіяння збитків державі та власникам 1100 гаражів. Отже порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди спочатку у розмірі 10000 (десять тисяч) грн, а потім у розмірі 730000 (сімсот тридцять тисяч) гривень, позивач не надав суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення йому моральної шкоди в цьому розмірі, на підставі яких позивач оцінив свої моральні страждання, а також не довів причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача і заподіяною шкодою. Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди. Позивачем не наведено і не доведено обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), завданих йому діями відповідача, а також характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). З огляду на встановлені обставини, з урахуванням того, що позивачем не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами наявність моральної шкоди, що його негативні емоції досягли рівня страждання або приниження, які заподіяли моральну шкоду в розмірі 730000 (сімсот тридцять тисяч) гривень, причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача і заподіяною шкодою, а також того, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Отже за результатами перегляду справи апеляційним судом, слід визнати такими, що знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення апеляційним судом нового судового рішення. Разом з цим доводи апеляційної скарги позивача та доводи його позовної заяви щодо підстав для відшкодування моральної шкоди не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами у справі. У зв`язку з цим апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про залишення заявлених позовних вимог без задоволення. Позивач у вказаній категорії справ звільнений від сплати судового збору та матеріали справи не містять даних про понесення позивачем інших судових витрат, а тому підстави для здійснення їх компенсації відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 вересня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди - залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: Т.О. Невідома Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 24 березня 2025 року.