Постанова Одеський апеляційний суд № 522/8429/22

Номер провадження: 22-ц/813/547/25 Справа № 522/8429/22 Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.02.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 у складі судді Чернявської Л. М., встановив: 2.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У липні 2022 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири за адресою АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, та визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя на квартири за адресою АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачкою та ОСОБА_2 10.09.2004 укладено шлюб, який зареєстровано міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, про що створено актовий запис №1165. В шлюбі у позивачки та відповідача народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перебуваючи у шлюбі за рахунок спільних коштів та зусиль, подружжя здійснило реконструкцію квартири за адресою АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності відповідачу, що збільшило площу квартири з 15,7 кв.м. до 59,1 кв.м. Після реконструкції квартири позивачка, відповідач та їх син вселились у вказану квартиру, та почали постійно в ній проживати. В подальшому, як зазначає позивачка, у 2020 році відповідач покинув сім`ю, з`їхав з квартири та почав проживати окремо. Відтак, з огляду на вказані обставини, та посилаючись на ст.ст. 21, 57, 58, 60, 62 СК України, позивачка просить суд визнати квартиру за адресою АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за нею та за відповідачем право власності на частину квартири, за адресою АДРЕСА_1 , за кожним. Позиція відповідача в суді першої інстанції У відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що реконструкція квартири яка є особистим його майном відбувалась без участі позивачки. Також зазначав, що якщо позивачка наполягає на тому, що вона приймала участь у купівлі будь-яких будівельних матеріалів, вона має це довести у відповідності до чинного процесуального законодавства. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивачкою не доведено будь-якими належними, допустимими, достовірними, а у їх сукупності достатніми доказами факту її участі особистими коштами або особистою працею у проведенні реконструкції квартири за адресою АДРЕСА_1 , не тільки в тій мірі, яка б дозволила стверджувати про істотність вкладу позивачки у результат такого збільшення, але й взагалі будь-якої участі. Крім того, суд дійшов висновку, що реконструктивні роботи, за наслідком яких та після виділу частки квартири АДРЕСА_2 , з`явилась квартира АДРЕСА_3 здійснювались у період 2010 року, тобто в час, коли квартири АДРЕСА_3 юридично не існувало, а квартира АДРЕСА_4 по вказаній адресі належала на праві спільної часткової власності відповідачу, його батькам та братам. Тобто, хоча юридично реконструктивні зміни були зареєстровані у встановленому законом прядку у 2020 році, проте фактично реконструкція відбулась в період 2010 року. До таких висновків суд дійшов оцінивши докази, зокрема пояснення позивача, свідка, відповідача, висновка експерта ОСОБА_3 та декларації про готовність до експлуатації об`єкта. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 24.02.2023 про поновлення ОСОБА_2 строку на подання відзиву на позов та його прийняття, про задоволення клопотання ОСОБА_2 про виклик свідків та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права ч. 1 ст. 78 ЦПК України прийняв до уваги недопустимі докази, а саме: висновок судового експерта Гончар Н.В. №122 від 07.07.2021 та свідчення свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Натомість, в порушення ч.5 ст. 263 ЦПК України, суд ухвалив необґрунтоване рішення в частині відсутності мотивів неприйняття до уваги наданих позивачкою доказів, а саме: свідчень ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; договору про поділ від 29.01.2020; технічних паспортів на спірну квартиру від 20.01.2020 та від 17.02.2020; декларації про готовність спірної квартири до експлуатації, витягу про реєстрацію права власності. Крім того, судом порушені норми матеріального права, а саме ч.1,10 ст. 39 Закону від 17.02.2011 «Про регулювання містобудівної діяльності» без врахування висновку Об`єднаної палати Верховного суду у постанові від 15.02.2021 у справі №727/5768/18 та ст. 62 СК України, яке полягає у неврахуванні судом прийняття позивачкою участі, а також грошових витрат у реконструкції спірної квартири, та, як наслідок, істотному збільшенні її вартості без врахування правового висновку Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 по справі №214/6174/15-ц. Зазначає, що суд не прийняв до уваги свідчення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , жодним чином не обґрунтувавши це. Вказані свідчення були надані з дотриманням встановленого порядку та містили підтвердження тієї обставини, що позивачкою були затрачені особисті трудові зусилля та фінансова участь у проведенні реконструкції спірної квартири, яка відбувалась у січні - лютому 2020 року. Вказані свідчення не були жодним чином спростовані відповідачем, у зв`язку із чим мали бути прийняті до уваги судом з огляду на їх належність та допустимість. При цьому, позивачкою доведено, що у період шлюбу, а саме у січні - лютому 2020 року спірна квартира, яка була особистою власністю відповідача була реконструйована, внаслідок чого її ринкова вартість істотно збільшилася, що підтверджуються головним документом декларацією про готовність об`єкту до експлуатації, що доводить зокрема період будівництва спірного об`єкту який збігається із періодом зазначеним позивачем у її позові. Вказана декларація про готовність до експлуатації об`єкта, яка належить до 1 категорії складності, складена та подана заявником в межах його компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами є офіційним документом. Проте всупереч цьому, суд встановив період реконструкції спірного майна як задовго до 2020 року із неправомірно залученого висновку експерта №122 від 07.07.2021, а не з офіційного документу. Доводи скарги також мотивовані тим, що ухвала суду від 24.02.2023 про поновлення відповідачу строку на подання відзиву на позов разом із додатками постановлена з порушенням ч.ч.3 та 8 ст. 83 та ч. 1 ст. 127 ЦПК України, оскільки відзив із додатками був поданий з пропуском встановленого строку без поважних причин. Ухвала суду від 24.02.2023 про задоволення клопотання про виклик свідків також постановлена з порушенням ч.ч. 3 та 8 ст. 83 ЦПК України, оскільки вказане клопотання безпідставно не було заявлене у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження строк подання відзиву, при цьому пропущений строк на подання вказаного клопотання суд взагалі не поновлював. Позиція відповідача в суді апеляційної інстанції У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 24.02.2023 та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.08.2023 залишити без змін, оскільки суд першої інстанції вірно прийняв рішення про відмову в позові, так як докази, які наявні в матеріалах справи у своїй сукупності є більш вірогідними до підтвердження позиції саме відповідача, аніж позивача, оскільки сукупність наявних у справі доказів створюють об`єктивні сумніви в тому, що реконструкція квартири відбувалась у період січня - лютого 2020 року, та навпаки, надають більшої переконливості в тому, що реконструкція відбулась до 2010 року, що підтверджує позицію та доводи відповідача. Звертає увагу суду, що до січня 2020 року, приміщення, яке стало квартирою за адресою АДРЕСА_1 , входило до складу квартири АДРЕСА_4 , яка належала в рівних частках ОСОБА_2 , його батькам та братам, яка була отримана в порядку приватизації, та яка не може підлягати поділу. Явка сторін в суді апеляційної інстанції В судове засідання, призначене на 27.02.2025 з`явилися: скаржниця ОСОБА_1 , її представник ОСОБА_8 ( в режимі відеоконференції) та представник ОСОБА_2 ОСОБА_9 . 3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10.09.2004 укладено шлюб, який зареєстровано міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, про що створено актовий запис №1165. ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки та відповідача народився син ОСОБА_2 . Перебуваючи у шлюбі з 2004 року, позивачка та відповідач почали проживати у квартирі за адресою: АДРЕСА_5 . У вказаній квартирі, разом з позивачкою та відповідачем також проживала сім`я відповідача у складі батька ОСОБА_4 , мати ОСОБА_10 , та два брати ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14.12.2005, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради у зв`язку із приватизацією згідно з ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», квартира за адресою АДРЕСА_1 , площею 77, 8 кв.м. належала в рівних частках на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 , та членам його сім`ї в складі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_2 . 29 січня 2020 року в результаті укладення між співвласниками договору про виділ (поділ) нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, право спільної часткової власності було припинено та утворено два самостійних об`єкти нерухомого майна, а саме: - квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,1 кв.м., що перейшла в рівних частках у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; - квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площе 15,7 кв.м., що перейшла у власність ОСОБА_13 29 січня 2020 року згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 15,7 кв.м. зареєстровано за ОСОБА_2 , та було його особистою власністю, так як є часткою приватизованого майна. Отже, як встановлено судом, 29.01.2020 відповідач, в результаті поділу приватизованої його батьками квартири за адресою АДРЕСА_1 , отримав в особисту приватну власність квартиру за адресою АДРЕСА_1 , площею 15,7 кв.м. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Відтак, з урахуванням того, що відповідач ОСОБА_2 став власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , внаслідок виділу частки квартири за адресою АДРЕСА_1 приватизованої в прядку Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", вказана квартира АДРЕСА_3 , площею 15, 7 кв.м. є особистою власністю ОСОБА_2 , та не підпадає під визначення спільного майна подружжя, а тому не підлягає поділу. Разом з цим, як встановлено судом, квартира за адресою АДРЕСА_1 , зазнала змін у зв`язку із її реконструкцією, шляхом прибудови приміщень на першому поверсі, добудови другого поверху, та внутрішніх оздоблювальних робіт. Відповідно до технічного паспорту на квартиру за адресою АДРЕСА_1 виготовленого ТОВ «Адвокатська компанія «Бі Енд Джі» від 20.01.2020, загальна площа казаної квартири становить 15,7 кв.м., житлова площа становить 15,7 кв.м. Відповідно до технічного паспорту на квартиру за адресою АДРЕСА_1 виготовленого ТОВ «Адвокатська компанія «Бі Енд Джі» від 17.02.2020 року, загальна площа казаної квартири становить 59,1 кв.м., житлова площа становить 22,9 кв.м. Згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) від 28.02.2020, строк введення об`єкту в експлуатацію зазначено 1 квартал 2020 року. Згідно з відомостями, зазначеними в вказаній Декларації, дата початку будівництва 14.02.2020, дата закінчення будівництва 17.02.2020. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 15,7 кв.м. була зареєстрована за ОСОБА_2 29.01.2020. Реєстрація змін в частині збільшення площі квартири відбулась 17.03.2020. З висновку судового експерта Рапача К.В. № 16/22 від 06.07.22, зробленого за заявою ОСОБА_1 , вбачається, що ринкова вартість квартири під АДРЕСА_6 становить 382122,0 грн. Ринкова вартість квартири за казаною адресою площею 59,1 кв.м. станом на день проведення експертизи становить 1498717,0 грн. Експертом встановлено, що квартира за адресою АДРЕСА_1 зазнала наступних реконструктивних змін: на першому поверсі прибудовані приміщення коридору та санвузлу, улаштовані сходи, надбудовано другий поверх з балконом, улаштовано дах, виконано оздоблення внутрішніх приміщень. З висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи судового експерта Гончар Н.В №122 від 07.07.2021, зробленого за замовленням ОСОБА_2 , вбачається, що ринкова вартість квартири за адресою АДРЕСА_1 на час проведення експертизи становить 1 178 160,00 грн. Орієнтовний термін експлуатації квартири після реконструкції становить більше 7 років. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.12.2020 року шлюб між сторонами розірвано. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вимог позову. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з мотивуванням судом першої інстанції висновків про відмову в задоволенні позову. Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Відповідно до ч.1 ст. 57 СК України, Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Згідно зі ст. 61 СК України, Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Відповідно до ст. 62 СК України, Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Статтею 63 СК України передбачено, Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст. 69 СК України, Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Стаття 70 СК України регламентує, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Відповідно до ст. 71 СК України, Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11). Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя' вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Системний аналіз норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що майно, набуте подружжям під час шлюбу за спільні кошти подружжя, або їх спільною працею є об`єктом права спільного майна подружжя та підлягає поділу в рівних частках, за виключенням конкретних обставин справи, за якими суд може відступити від презумпції рівності часток подружжя. Перелік майна, яке не може входити до склад об`єктів спільного майна подружжя викладений ст. 57 СК України. Підстави для визнання особистого приватного майна одного з подружжя об`єктом спільного майна подружжя наведені у ст. 62 СК України. Встановлено та сторонами не заперечується, що квартира за адресою АДРЕСА_1 , площею 51,9 кв.м., право власності на яку зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , є наслідком виділу приватизованої батьками відповідача, та в подальшому реконструйованої квартири за адресою АДРЕСА_5 . Позивачка ОСОБА_1 не заперечує, що після виділу, який відбувся 29.01.2020 на підставі Договору про виділ (поділ) нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., та зареєстрованого в реєстрі за №163, відповідач ОСОБА_2 отримав в особисту приватну власність квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 15,7 кв.м. Звертаючись до суду із вказаним позовом та із даною апеляційною скаргою, позивачка зазначала, що на початку 2020 року, після оформлення відповідачем права власності на квартиру площею 15,7 кв.м., вона з відповідачем сумісними коштами та зусиллями здійснили реконструкцію цієї квартири, чим збільшили загальну площу до 51,9 кв.м., за рахунок прибудови коридору та санвузлу на першому поверсі, а також добудови другого поверху. Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до технічного паспорту на квартиру за адресою АДРЕСА_1 виготовленого ТОВ «Адвокатська компанія «Бі Енд Джі» від 20.01.2020, загальна площа казаної квартири становить 15,7 кв.м., житлова площа становить 15, 7 кв.м. Згідно із технічним паспортом на квартиру за адресою АДРЕСА_1 виготовленого ТОВ «Адвокатська компанія «Бі Енд Джі» від 17.02.2020, загальна площа вказаної квартири становить 59, 1 кв.м., житлова площа становить 22, 9 кв.м. Згідно з Декларацією про готовність до експлуатації об?єкта, що за класом наслідків належить до об`єктив з незначними наслідками (СС1) від 28.02.2020, строк введення об`єкту в експлуатацію зазначено 1 квартал 2020 року. Згідно з відомостями, зазначеними в вказаній Декларації, дата початку будівництва 14.02.2020, дата закінчення будівництва - 17.02.2020. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 15,7 кв.м. була зареєстрована за ОСОБА_2 29.01.2020. Реєстрація змін в частині збільшення площі квартири відбулась 17.03.2020. Тобто, за даними Декларацій, реконструкція, а саме прибудови двох приміщень, влаштування сходів, добудови перекриття, добудови другого поверху та влаштування покрівлі відбувалась всього три дні, що є неможливим. Вказані докази спростовують доводи позивачки щодо того, що реконструкція відбувалась в період січня - лютого 2020 року. Поряд із цим, будь-яких доказів того, що реконструкція квартири відбувалась саме в той період про який стверджує позивачка, матеріали справи не містять, та ОСОБА_1 таких доказів як до суду першої інстанції та і до апеляційної інстанції - не надала. Крім того, з висновку експерта ОСОБА_3 вбачається, що в описовій частині висновку на аркушах 19-23 експерт дійшла до висновку про період експлуатації реконструйованої квартири на протязі більше 7 років з тих підстав, що згідно з проектом газопостачання по квартирі за адресою АДРЕСА_1 , на листі специфікації обладнання існує штамп погодження ОАО Одесагаз, датований 05.11.2010. На плані приміщень квартири, існує перший поверх, в тому числі й відокремленої частини квартири АДРЕСА_3 , яка схематично є подібною до фактично існуючої на даний час квартири АДРЕСА_3 , а саме із влаштованим коридором, санвузлом, та сходами на другий поверх. Згідно з проектом газопостачання станом на 2010 рік вже існувала реконструйована та фактично виділена кв. АДРЕСА_2 , з подібним планувальним рішенням першого поверху, який існує на даний час, та наявністю другого поверху, що підтверджується сходами показаними на плані. Також, як зазначила експерт ОСОБА_3 , відповідно до вимог п. 3.1.1.2 ДБН В.2.6-98:2009, технологічно, реконструювати, а фактично побудувати існуючу двоповерхову квартиру з монолітними залізобетонними фундаментами та монолітними залізобетонними перекриттям з 29.01.2020 по 17.02.2020 неможливо, оскільки бетон набуває 100% міцності через 28 діб, лише після чого можливе його навантаження вище розташованими стінами. Підстав для сумніву у вказаному висновку та проведених дослідженнях судового експерта Гончар Н.В. у суду не має. Іншого, протилежного висновку матеріали справи не містять, вказаний висновок позивачем під сумнів не ставився, клопотання або заяв про призначення повторної, додаткової або комісійної судової експертизи позивачем не заявлялось. Відтак, дослідивши вказані обставини, судом вірно встановлено, що фактичні реконструктивні дії у відношенні спірної квартири відбувались до 2020 року, а строк експлуатації вже реконструйованої квартири становить більше 7 років. Враховуючи, що до 29.01.2020, право власності на вказану квартиру у відповідача не існувало, а вказана квартира існувала у вигляді частки квартири АДРЕСА_2 , яка належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_2 , підстав для висновків про реконструкцію квартири у період з 29.01.2020 по 17.02.2020 немає, а отже у суду відсутні підстави для віднесення як спірної квартири, так і її частки у будь-якому вигляді до об`єкту права спільної сумісної власності подружжя. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про спільну участь (матеріальну та фізичну) з відповідачем у здійсненні реконструкції спірної квартири, слід зазначити наступне. Так, зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Саме така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), у Постанові КЦС ВС від 27.07.2023 року у справі № 295/6506/16-ц (провадження № 61-5419 св 23), у постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року, справа № 334/7560/20 (провадження № 61-2804св23). При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність (постанова Верховного Суду від 28 березня 2023 року, справа № 346/2857/21, провадження № 61-9952св22). Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що позивачкою не доведено жодними доказами її участі у реконструкції квартири, зокрема, позивачкою не надано будь-яких квитанції про придбання будівельних матеріалів, договорів з підрядниками, актів здачі-прийняття виконаних робіт, тощо. Як було зазначено вище, судом встановлено, що згідно з проектом газопостачання, станом на 2010 рік, вже існувала реконструйована та фактично виділена кв. АДРЕСА_2 . Крім того, реконструктивні роботи, за наслідком яких та після виділу частки квартири АДРЕСА_2 , з`явилась квартира АДРЕСА_3 здійснювались у період 2010 року, тобто в час, коли квартири АДРЕСА_3 юридично не існувало, а квартира АДРЕСА_4 по вказаній адресі належала на праві спільної часткової власності відповідачу, його батькам та братам. Відсутність доказів про здійснення реконструкції квартири позивачкою є підставою відмови в позові. Встановлено, що суд допитав свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , але до їх пояснень поставився критично, оскільки останні не були чіткими. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про необґрунтоване відхилення їх пояснень, апеляційний суд вважає необхідним доповнити висновки суду про неможливість врахування їх показів, оскільки такі не є належним підтвердженням понесених витрат участі у реконструкції квартири, що має бути підтверджено письмовими доказами. Частиною 4 ст. 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Враховуючи викладене, рішення суду підлягає зміні, шляхом доповнення мотивувальної частини такими висновками та відповідно викладенням її в редакції цієї постанови, в решті залишається без змін. Посилання скаржниці на порушення судом норм процесуального права при постановленні ухвал суду від 24.02.2023 є необґрунтованими, оскільки в межах наданих суду повноважень судом вирішено питання про поновлення строку на подання доказів, та апелянтом не зазначено конкретних фактів, які свідчать про порушення її прав через їх долучення до справи. Вбачається, що можливість ознайомлення із ними та надання заперечень забезпечена, відтак доводи в цій частині не можуть бути підставою скасування рішення суду. Доводи апеляційної скарги про те, що висновок експерта слід вважати недопустимим доказом до уваги не приймається, оскільки не наведено ознак невідповідності висновку критеріям недопустимості доказів, визначених ст.78 ЦПК України. Не вирішення питання поновлення строку щодо виклику свідків слід вважати процесуальним недоліком, який не вплинув на правильність висновків суду, відповідно до ч. 2 ст. 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Отже, підстави для задоволення апеляційної скарги в частині оскарження ухвал суду відсутні. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції. Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково доведеними (тільки щодо мотивування висновків суду), а тому вона підлягає частковому задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини даної постанови. В решті рішення суду необхідно залишити без змін. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року змінити шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 21.03.2025 Головуючий Судді: