Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/11854/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11854/24 Категорія:106030000 Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г. Місце ухвалення: м. Миколаїв Дата складання повного тексту: 20.01.2025 р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) про: - визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року; - визнати протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячної індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року включно із застосуванням щомісячної індексації різниці в розмірі 4 463,15 грн. відповідно до абз.абз.4, 5, 6 п.5 Порядку №1078; - зобов`язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу щомісячну індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 4 463,15 грн за період 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року включно відповідно до абз.абз.4, 5, 6 п.5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що при нарахуванні і виплаті йому індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року відповідач протиправно не застосував для її нарахування як базовий місяць січень 2008 року. Крім цього, системний аналіз п.1, абз.абз.4, 6 п.5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Однак, відповідач всупереч чинному законодавству, на думку позивача, протиправно не виплачував йому з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року суми індексації-різниці. Все це призвело до невиплати позивачу в належному розмірі індексації грошового забезпечення за вказані періоди. Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 : - індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; - щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення в сумі 4 463,15 грн. за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 включно відповідно до п.5 Порядку №1078. Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум: - індексацію грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року; - щомісячну індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 4 463,15 грн. за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року включно відповідно до п.5 Порядку №1078. В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги: - для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк; строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені ст. 233 КЗпП України; - враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст. 122 КАС України; з урахуванням наведеного позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до вимог ч.1 ст. 308 КАС України, судове рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом в межах доводів апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 . Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини. Згідно з витягу з послужного списку позивача він проходив військову службу у відповідача, зокрема в період з 05 серпня 2016 року по 18 липня 2022 року. Листом від 12 грудня 2024 року №154/34/23/1/2497 відповідач повідомив представника позивача про те, що індексація грошового забезпечення позивача в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року не виплачувалась, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення в 2015 році був серпень 2012 року, а в 2016 році січень 2016 року. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року не відбувалося. Відтак суд першої інстанції встановив, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року. Тому відповідач протиправно не нараховував і не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із врахуванням базового місяця січень 2008 року. Суд першої інстанції зазначив, що сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року складала 4 463,15 грн (?1 762 х 253,30 % = ?4 463,15). У матеріалах справи відсутні відомості про розмір грошового забезпечення військовослужбовців відповідача за лютий і березень 2018 року за посадами, на яких позивач проходив військову службу у період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року. З метою встановлення розміру індексації-різниці позивача за посадами, на яких він проходив військову службу, Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу від 20 грудня 2024 року про витребування у відповідача довідки про розмір грошового забезпечення за всіма посадами, які позивач займав у період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року, за лютий і березень 2018 року, до розрахунку якого не повинні входити складові грошового забезпечення, що мають разовий характер. У встановлений судом строк відповідач не надав суду витребуваний доказ, про причини його неподання не повідомив. Оскільки відповідач не надав суду будь-яких доказів, які свідчили б про те, що індексація-різниці за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року за посадами, на яких позивач проходив військову службу, становила менше 4 463,15 грн., тому суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо нарахування та виплати йому індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року в розмірі 4 463,15 грн. пропорційно відпрацьованим дням. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77, 121, 122 КАС України, ч.2 ст. 233 КЗпП України. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. Щодо доводів апелянта стосовно пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті. Відповідно ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст. 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями ст.ст. 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. На момент виключення позивача з в/ч НОМЕР_1 ч.2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 20 березня 2025 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.